«П’ятнадцятим» — на крижаний Петрос

«П’ятнадцятим» — на крижаний Петрос.

Зимовий похід — це і спокуса, і відповідальність, і небезпека, і невимовна радість від побаченого, від подоланої вершини, від маленької перемоги над собою. Усе це можна відчути, піднявшись на зимовий Петрос. Щоправда, не варто прагнути досягти мети будь-якою ціною. Здоров’я дорожче.

 «П’ятнадцятим» — на крижаний Петрос

Перед виходом

Це оголошення ви можете прочитати в будь-якому населеному пункті, що межує з Чорногорою. Розшукується 20-річний юнак, уродженець Кіровоградщини, котрий в листопаді минулого року вийшов у складі групи на Говерлу. Погода різко змінилася, і було вирішено припинити сходження. Юнак не послухався та продовжив підніматися сам. Востаннє вийшов на зв’язок, знаходячись під самою вершиною… Три рятувальні групи тиждень прочісували усе довкола — намарне. Трохи жорстоко, але тіла, які знаходять після весняної відлиги в горах, називають підсніжниками.

Вибираючись, і не лише зимою, до найвищих Карпатських вершин, не легковажте рекомендаціями рятувальних служб та порадами досвідчених. Не будемо перелічувати для аматорів усього, вкотре повторюватися про спорядження тощо, наголосимо на головному. Не ходіть в гори поодинці. Група повинна складатися з чотирьох, мінімум трьох осіб. Замикаючим на маршруті має іти досвідченіший та витриваліший учасник. Не допускайте розділення групи, не залишайте позаду знесиленого товариша. Якщо складаються критичні умови, треба повернути назад, а не перти в невідомість. Обов’язково повідомляйте про похід рятувальників, місцеву владу. Для зимового походу обирайте відомий маршрут, яким принаймні один із учасників раніше вже проходив.

 «П’ятнадцятим» — на крижаний Петрос

Старт — від пам’ятника безгосподарності

Село Кваси лежить в долині річки Чорна Тиса приблизно посередині між Раховом та селищем Ясіня, а відтак має досить непогане залізничне й автомобільне сполучення. Через нього курсують автобуси, якими можна дістатися з Ужгорода, Мукачевого, Івано-Франківська, Коломиї, численні маршрутки; потяги Львів–Рахів, Івано-ФранківськРахів, Коломия–Рахів. Звідси починаються два найпопулярніші туристичні маршрути: через гору Близниця (1881 метр) на Свидовець та через гору Шешул (1726 метрів) на Петрос (2020 метрів), Говерлу (2061 метр) та весь Чорногірський масив. Ці маршрути входять до так званого Закарпатського туристичного шляху і з 2005 року чітко промарковані та прознаковані.

Останнім часом соціальна і туристична інфраструктура Квасів динамічно розвивається. Завдяки старанням місцевої влади при допомозі різноманітних фундацій на початку ХХІ століття в затиснутому горами селі з’явилося кабельне телебачення, виросло кілька приватних турбаз, популяризується кінний туризм. Проте всього заразом не осилити. Приблизно кілометр північніше від залізничної станції, східніше колії та автотраси вам неодмінно потрапить на очі руїна недобудованої з 1980-х років турбази «Мінеральні води», один із пам’ятників радянській безгосподарності, яких в Українських Карпатах чимало. (Ще один, аналогічний, можна побачити в кінці нашого маршруту, в присілку Козьмещик). Добудовувати там уже нема що — легше зруйнувати та звести наново.

 «П’ятнадцятим» — на крижаний Петрос

Але і в тому є певна вигода. Руїна — безпомилковий орієнтир, від якого починається сходження до Петроса. Саме на фундаменті будівлі нанесено біло-жовтий маркер із номером 15. Отож рухаємось уздовж колії від станції на північ, або повертаємо від автотраси біля пилорами в центрі села на схід та виходимо до довгобуду. А далі — тут опис маршруту можна було би припинити — вгору по маркерах. Під ногами вкритий снігом лід — під час відлиги потоки дзюрчали прямо дорогою, потім знову вдарили морози. Через чверть години перетинаємо межу Карпатського біосферного заповідника. Доволі стрімкий та затяжний підйом серпантином виводить до невеликої галявини, посеред якої стоїть закинута колиба. Стежка пролягає лівим краєм галявини до полонини перед горою Квасівський Менчул. Зимою підйом протяжністю близько трьох кілометрів від села до полонини триватиме зо дві години.

На північному краю полонини на пагорбістоїть відносно недавно збудована каплиця, правіше від неї дороговказ, на якому зазначено, що до Петроса 12 кілометрів. Стежка веде повз фундаменти двох будівель міжвоєнного періоду.

 «П’ятнадцятим» — на крижаний Петрос

Притулок-біостаціонар

Траверсуючи справа Квасівський Менчул, легко проходимо три з половиною кілометри до чергового дороговказу, встановленого на початку полонини Менчул. Неподалік є джерело. Літньої пори тут можна розкласти намети, а от зимою краще вибрати більш цивілізовані умови. Дорога веде до гірського стаціонару біологічного факультету Львівського університету, розташованого за металевою огорожею в лісі. Добротний дерев’яний будинок звели в 1920-х роках чехи, до другої світової війни він слугував туристичним притулком. Біостаціонар у ньому відкрили в 1954 році. На території закладу є невеликий ботанічний сад, відновлено каплицю. Територію постійно охороняють сторожі. А буквально в кількох метрах від нього, при дорозі, напіврозвалена будівля, в якій до війни працював молокозавод — і це на висоті під 1300 метрів. На споруді «без вікон, без дверей» написано: «продається» та номер стільникового телефону продавця.

«П’ятнадцятим» — на крижаний Петрос

Власне, завдяки львівським біологам споруда стаціонару збереглася в доброму стані та не лише слугує науковій меті, а й частково виконує свою попередню функцію. Перед огорожею встановлено стенд із написом про заборону перебування сторонніх на території. Але в горах існують неписані правила: при необхідності тут дозволять заночувати.

Скористатися просто-таки п’ятизірковими умовами стаціонару (на фоні перспективи ночувати в наметі при -15 градусах та шквальному вітрі) випало й нам. Плануючи похід, ми розраховували за сприятливої погоди пройти від світанку з Квасів майже 20 кілометрів до колиб на північно-східному схилі Петроса. Запасні варіанти: ночівля в колибі на полонині Рогнеска біля південного відрогу Петроса або, власне, на полонині Менчул: чи то в стаціонарі, чи в одній із колиб.

Ополудні — невелика хмарність, легкий снігопад, помірний вітер — почали підйом з полонини на гору Шешул, по слідах групи, яка вийшла з біостаціонару вдосвіта. Буквально через півгодини все змінилося: накотилися сірі непроглядні хмари, вітер ледь не валив з ніг, обличчя заліплювало снігом…

«П’ятнадцятим» — на крижаний Петрос

За таких обставин єдине розумне рішення — повернутися до тепла та спробувати пройти маршрутом наступного дня.

«Розійшлися три дороги…»

Полонина Менчул помережана багатьма дорогами, які вдається розрізнити навіть під товщею снігу. Вправо можна зійти до урочища Шумнеска, де стоїть довгий ряд будівель, і далі до потоку Кевелів, що бере свої витоки з-під Петроса. А на скаменілого легіня, вічно закоханого, як каже легенда, в красуню Говерлу, ведуть аж три дороги. Можна траверсувати масив Шешула (дві вершини висотою 1688 метрів та 1726 метрів) з півночі, можна піднятися напряму хребтом. В обидвох випадках відстань приблизно однакова, але, цілком зрозуміло, влітку пройти ринштоком легше, хоча краєвиди менш мальовничі. Третя дорога — вправо — найдовша. Вона траверсує підніжжя Шешула з півдня, виводить на сусідній хребет та, огинаючи вершини, веде до перевалу висотою 1586 метрів північніше Шешула перед підйомом на Петрос.

 «П’ятнадцятим» — на крижаний Петрос

Взимку нею практично не ходять. Траса маршруту № 15 прокладена північним схилом Шешула. Вздовж рівної, без перепаду висот, розчищеної від заростей та повалених дерев дороги є кілька обладнаних місць для стоянок та навіть «кемпінг», як зазначає дороговказ, — відкрита дерев’яна альтанка з настилом. Але зимою це несуттєво. Долаючи пішки снігові замети, на два кілометри шляху треба витратити майже дві години, тож тут краще стати на лижі (якщо вони є). Дорога виводить до того ж перевалу під Шешулом, на останньому відтинку доводиться зробити стрімкий півгодинний підйом. Особливо небезпечно рухатися цією стежкою в період відлиги — є кілька ділянок, де можливе сходження лавин.

Зимовий підйом на малий Шешул і власне Шешул та короткий, але стрімкий спуск до перевалу займає приблизно стільки ж часу. Ці гори густо поросли кущами вільхи. Зимою сніг цілком вкриває зарості. Якщо погода морозна, вдасться, майже не провалюючись, пройти по сніговому насту, але при плюсовій температурі можна тільки те й робити, що шубовськати по пояс та вибиратися назовні. Тому, якщо не снігоступи, то принаймні лижні палиці в такій виправі будуть доречними.

«П’ятнадцятим» — на крижаний Петрос

Химери та екстремали

Нам дуже пощастило, що весь світловий день було сонячно, маловітряно та морозно. Від перевалу підйом нескладний. Маркери встановлені на високих дерев’яних стовпчиках, так що навіть при значному сніговому покритті вони добре помітні. Спершу піднімаємось на висоту 1722 метри, з якої й відкривається вид на Петрос. Ще півгодини руху і ми на початку трикілометрового пологого підйому. Практично від перевалу відкривається вид на значну частину гір

Гуцульщини та Бойківщини: масиви Близниці й Свидовця, групу Братківської, Східні Ґорґани від Сивулі до Хом’яка; за південним відрогом Петроса здіймається Говерла, а праворуч від неї весь Чорногірський хребет. На півдні вивершують зону українсько-румунського кордону Петрос Мармароський (1781 метр, територія України), Піп Іван Мармароський (1936 метрів, через нього проходить кордон) та Феркеу (1958 метрів, гора на території Румунії).

 «П’ятнадцятим» — на крижаний Петрос

При складних метеоумовах Петрос можна обійти з півдня, дорогою, що йде через полонини Рогнеска та Герменеска до однойменного перевалу. У такому разі треба траверсувати південний відріг, втрачаючи висоту та роблячи чотирикілометровий гак. 

У колибах на Рогнесці можна заночувати. А шлях через вершину небезпечний тим, що сходити до перевалу Герменеска (1545 метрів) необхідно дуже стрімким кам’янистим східним схилом. Не без того, що доведеться подекуди з’їжджати навприкуцьки чи боком, постійно пригальмовуючи. Якщо ж існує загроза лавин, на цьому відтинку краще не ризикувати, а зійти пологішим північним схилом через гору Петросул (1855 метрів) до дороги, що веде повз колиби до Лазещини, минаючи Козьмещик.

На півторакілометровій висоті та вище верхівки наполовину схованих під снігом ялин прибирають химерних форм. Від постійних крижаних вітродувів на деревах наростають свого роду білі шати з льоду і снігу. При достатній фантазії в них можна розгледіти дивних казкових істот…

«П’ятнадцятим» — на крижаний Петрос

Пробираючись повз ці творіння небесного скульптора, дістаємося перевалу Герменеска. На схилі помічаємо трьох сноубордистів. Для досвідчених, відважних тут одна з найкращих трас… На півночі, в якихось двох сотнях метрів — стайні та колиба з пічкою, на стінах якої спреєм понаписувано: hotel «Kolyba», бар, казино… Від біди в цей «готель» може втиснутися до десятка втомлених подорожніх. На поличках запас харчів, якого вистачило б на тиждень — як правило, перед сходженням униз туристи залишають тут щось потрібне для тих, хто прийде після них. І дарма, що крізь щілини надуває снігу: дах над головою та тепло — найбільше, що потрібно під зимовим Петросом.

«П’ятнадцятим» — на крижаний Петрос

Виверти цивілізації

З-під Петроса до притулка Козьмещик приблизно шість кілометрів. Навіть зимою стежка переважно протоптана, а йти — весь час вниз, трохи відкритою місцевістю, трохи лісом та малинником (хоча, яка там малина серед зими). Стежка перетворюється в широку дорогу, так само як і в Квасах, обледенілу після відлиги. Приблизно через 50 хвилин спуску доходимо до ще однієї колиби. Тут умови значно кращі, ніж під Петросом: добротна будівля стоїть при дорозі на захищеній від потужних вітрів лісовій галявині, є заготовлені дрова. Ще півгодини вниз — і з захопленням бачимо перед собою при вході в Козьмещик новозбудований заклад сфери послуг — цього разу справжню колибу-ресторацію, до якої, мабуть, влітку вже прийдуть відвідувачі. За останній час в Козьмещику виросло кілька новобудов, де прийматимуть туристів.

«П’ятнадцятим» — на крижаний Петрос

Тим часом короткий перепочинок можна зробити в старому доброму притулку з дерев’яними будиночками трикутної форми. На жаль, він справляє гнітюче враження. Надто багато відморозків опиняється тут, аби «віддихнути на природі»: подудлити алкоголю, покурити травичку, поспілкуватися своєю «в натурє – тіпа – блін – карочє – на…» та залишити по стінах графіті з аналогічного набору слів. Краще вже тусуйтеся на асфальті, пацани!

Дорога від притулку веде в центр Лазещини (до залізничної станції та автотраси, що сполучає через Яблуницький перевал Закарпаття з Івано-Франківщиною, приблизно дев’ять кілометрів). При дорозі з Козьмещика є кілька джерел мінеральних вод. І ще один «рекреаційний» об’єкт. У заповідній території влаштували… санкціоноване владою сміттєзвалище! Щодня сміттєвоз із Ясіні скидає тут побутові відходи. Закрадається думка, чи не родичі тих відморозків прийняли таке видатне рішення?

«П’ятнадцятим» — на крижаний Петрос

Через півтори години від Козьмещика виходимо до контрольно-пропускного пункту Карпатського національного природного парку. Тут же знаходиться Говерлянський аварійно-рятувальний пункт. Рятувальники реєструють усі групи, що проходять через КПП. Головною вулицею села, на якій значиться понад 600 будинків, рухаємося до зупинок транспорту. Поворот до залізничної станції — біля типового коопторгівського магазину, до автобусної треба пройти головною вулицею ще півкілометра. 

текст: Володимир ЗАНИК

фото: Тарас ДУТКА


Короткий опис маршруту

село Кваси Рахівського району Закарпатської області (550 метрів) — гора Квасівський Менчул (1305 метрів) — полонина Менчул (стаціонар біологічного факультету Львівського університету) — гора Шешул (1726 метрів) — перевал на полонині Шешул (1586 метрів) — гора Петрос (2020 метрів) — перевал Герменеска (1545 метрів) — урочище Козьмещик (873 метри) — село Лазещина Рахівського району Закарпатської області. Приблизна тривалість маршруту — два-три дні, приблизна протяжність 35 кілометрів.

Максимальний перепад висот — 1470 метрів. Маршрут для добре підготовлених, можливі екстремальні ситуації, сильні вітродуви, лавинонебезпечні ділянки. 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання