З Чорного Черемоша в Білу Тису. Через Стіг

З Чорного Черемоша в Білу Тису. Через Стіг.

Уже традиційна в нашому журналі рубрика «веломаршрут» прямує цього разу чітко на південь, під румунсько-український кордон. Хоча відрізок нейтральної смуги «Чивчин — Піп Іван Марамороський» як плацдарм для турпоходів не є новинкою для читачів журналу (див. № 2 (4), 2005), він належить до таких місць, де хочеться побувати ще раз. Але ця місцевість допускає багато маршрутних варіацій. Одна з найцікавіших — це подорож уздовж Чорного Черемоша до витоків Білої Тиси, протягом якої «зачіпається» відносно короткий, двадцятикілометровий фрагмент гірського ланцюга, яким проходить кордон.

З Чорного Черемоша в Білу Тису. Через Стіг


Прикордонна прелюдія

Цей веломаршрут можна би альтернативно назвати «паломництвом до Стога». Причому з двох причин. Гора Стіг (1651 метр) є не лише основним орієнтиром на хребті-кордоні, а й виконує роль «екватора» подорожі. Нею закінчується «прогулянка» кордоном і починається спуск у долину Білої Тиси. Але про це трохи згодом.

Спочатку мусимо попередити, що з можливими точками фактичного старту (це можуть бути села Красник, Зелене, Явірник Верховинського району Івано-Франківської області) немає залізничного сполучення. Так, найближчий поїзд буває аж у Ворохті, а в інші населені пункти у напрямі Чивчинського хребта веде лише автомобільна дорога. Отже, варто розраховувати на власний автотранспорт (тим більше, що йдеться про об’ємний вантаж — велосипеди), а також на достатню його витривалість, оскільки після повороту в селищі Ільці в напрямку Буркута зникають останні сліди асфальту і до села Зелене залишається ще добрий шмат далеко не ідеальної дороги.

З Чорного Черемоша в Білу Тису. Через Стіг

На шляху в прикордонну зону з боку

Івано-Франківщини, на окраїні села Зелене, біля місця впадіння у Чорний Черемош потоку Шибени, нас «вітає» однойменна прикордонна застава. Так, на жаль, підготовка до цієї вилазки розпочинається не штудіюванням карт та пакуванням наплічників, а клопотами щодо отримання перепустки на нейтральну смугу. Інформацію стосовно документальної підготовки до виходу на кордон можна отримати за телефонами: (0372) 53-82-01 (Чернівецький прикордонний загін); (03131) 2-12-61 (Мукачівський прикордонний загін). Крім того, у Зеленому ще можна закупити продуктів, зокрема білий хліб — «спечений на дровах», як нам сказали в місцевому магазинчику.

Реєструючись на заставі, ми чітко сформулювали, який відрізок кордону плануємо зачепити. Відповідно прикордонники вказали на перепустці район, де дозволено подорожувати, і час, протягом якого можна там знаходитись.

З Чорного Черемоша в Білу Тису. Через Стіг

Отримавши перепустку в нейтральну смугу, покидаємо заставу. Тепер нас чекає тривалий пологий підйом до підніжжя гори Чивчин. Але ж як приємно поволі їхати чорночеремошанською долиною, вкритою смерековим лісом — від берегів ріки до високогірних полонин.

Ковток мінералки в Буркуті

У селі Буркут, за 40 хвилин їзди від застави «Шибени», зліва від дороги б’є мінеральне джерело (позначка 1 на карті-схемі). У першій половині XIX століття Буркут був чи не найвідомішим курортом Східних Карпат, зруйнованим австрійськими військами під час придушення угорського повстання 1848–49-го років. Буркут так і не був відбудований, тому набагато відомішими є сьогодні його курорти-«побратими», наприклад, Моршин або Трускавець, відкриті дещо пізніше.

З Чорного Черемоша в Білу Тису. Через Стіг

Отож, виходить, тут ми натрапили на одне з численних колись джерел буркутської «щави» (Щава (szczawa) з польської — природна гідрокарбонатна вода). З кам’яної стіни під дерев’яним навісом вузеньким жолобом витікає на перший погляд чиста прозора вода, але в радіусі метра все немовби скроплено яскравооранжевою фарбою (можливо, звичайнісінька іржа?). Вода має інтенсивний «щипучий» смак, як звичайна мінералка, але водночас незвично разючий присмак заліза — хіба що дуже спрагла людина зможе випити більше п’яти ковтків. До речі, «буркут» — місцева загальна назва джерел вуглекислих мінеральних вод на Закарпатті та у Східних Карпатах.

Минаємо Буркут, проїжджаємо ще зо півгодини, і вже хочеться обідати, а до наших послуг — простора галявина справа від дороги, тут же акуратний дерев’яний столик і скільки хочеш рівного місця для наметів. Незабаром після обіду зупиняємося на містку через Чорний Черемош, щоб помилуватися незвичайно прозорою водою річки, ледь зеленкавою навіть у найглибших місцях.

Котимося далі, шукаючи очима струмка, який би впадав у Чорний Черемош з правого боку. Орієнтуємося на потік Добрин, оскільки зразу ж після місця його впадіння в Черемош вправо йде стежка, яка через гору Чивчин (1766 метрів) виводить під кордон.

З Чорного Черемоша в Білу Тису. Через Стіг

Увага: блуд

Згідно з польською кілометрівкою 1938 року (видавець — Warszawa, Wojskowy Instytut Geograficzny, перевидання 2001 року), з долини Чорного Черемоша на гору Чивчин веде добра стежка — напрям зюйд-зюйд-вест. Вона є й на інших, вітчизняних картах, але лише польська мапа каже, що стежка промаркована червоною фарбою. Вона дереться вгору на відріг Чивчинського хребта, залишаючи внизу приблизно паралельні їй потоки Добрин і Альбин.

Ми ж натомість, скеровані впевненою порадою місцевого мешканця (як здавалося, досить обізнаного з довколишніми територіями), переправляємося через майже повністю зруйнований міст перед самим Добрином і рухаємося його лівим берегом. Нам сказали, що тут повинна бути чітка і широка дорога, але замість неї маємо зарослу болотисту стежку.

З Чорного Черемоша в Білу Тису. Через Стіг

Приблизно за годину після небезпечної переправи натрапляємо на стару кількаярусну гать, через яку голосистим каскадом спадає Добрин. Звичайно, жодного сліду маркування зауважити не вдається, бо ж їдемо не тією стежкою, на яку розраховували потрапити. Треба було після місця впадіння проїхати вздовж Чорного Черемоша трохи менше кілометра і там шукати поворот направо (позначка 2). Але це ми зрозуміли вже пізніше...

Долаємо ще півкілометра мочарів і бачимо перед собою «розгалуження» потоку. Ще достатньо виразна в цьому місці, стежка йде вліво, але зовсім скоро її поглинають хащі, що нависають над потоком. Поступово усвідомлюємо, що заблукали, причім у такому неприємному місці. Уже не втішаємо себе, що ось-ось якимось дивом вийдемо на правдиву стежку, позначену на старій польській мапі червоним кольором. Тим не менше, робимо спробу «відкоригувати» напрям, взявши трохи вліво і вверх. Але через деякий час шлях нам знову перетинає струмок. Зціпивши зуби, продираємося дедалі крутішим його жолобом.

Та ось за якихось десять метрів зліва від струмка начебто видніється сірий кам’яний стовпець із чіткою плямою червоної фарби — невже маркер?! Придивляємося... а це, виявляється, на фоні голого сухого стовбура замайоріло червоно суцвіття іван-чаю, створивши таку жадану ілюзію. Реальними залишилися стрімкий підйом, незручне просування вгору з рюкзаком на плечах та велосипедом у руках, виснаження і жодного просвітку в бік уявного кінця потоку.

З Чорного Черемоша в Білу Тису. Через Стіг

 На наступному розгалуженні струмка вдруге звертаємо вліво, згодом покидаємо і його та зариваємося в густий молодий ліс. Продираючись через малинники і завали дерев, врешті виходимо на відкриту галявину по західний бік гори Чивчин. Оце так зблукали! По карті все начебто зрозуміло, і відстань, яку здолали потоком, здається мізерною, але ж стільки сил і часу втрачено...

Піднімаємося трохи вище і натрапляємо на дорогу, яка завтра виведе нас на кордон. Сьогодні ж наші завдання обмежуються пошуком джерела та місця для ночівлі. З останніх сил проїжджаємо ще близько півгодини і «падаємо» біля колиби. Добре, що з прихистком тут немає жодних проблем — на «нашому» схилі Чивчина вдалося зауважити щонайменше три колиби. Одна з них— пристойна двоповерхова хатинка з пічкою — до завтрашнього ранку стає нашим «домом». Воду знайти виявилося значно важче — вона є внизу, далеко від дороги. Завтра, коли проїдемо кільканадцять кілометрів кордоном, у нас складеться враження, що джерела в цій місцевості взагалі останнім часом добряче попересихали — певно, колись воду можна було знайти вище, ближче до вершин горбів і полонин, інакше не було б тут так багато колиб.

Пораючись із вечерею, підбиваємо підсумки. Негатив — якби не безглуздий блуд, то за цей день вдалося б добратися значно далі, можливо, навіть під Стіг. Позитив — якби не колиба, то ночувати довелося б у палатці, а зранку вона була б вологою і важкою.

З Чорного Черемоша в Білу Тису. Через Стіг

Державним кордоном

Переваги ночівлі в хатині стають очевидними зранку — початок нового дня видався дощовий. Швидко снідаємо, пакуємося (причому не гаємо часу на складання намету, а всі речі цілком сухі) і вирушаємо близько десятої. За існуючого розкладу, сьогоднішнім завданням є здолати не менше 60 кілометрів (20 із них кордоном) і завершити подорож у Рахові.

Не встигаємо проїхати й кілометра від нашої колиби, як бачимо при дорозі ще одну. Чивчин — гора гостинна. Дорога виводить нас на перемичку між Чивчином і власне Чивчинським хребтом. Незабаром підбираємося до паркана, не надто густо «убезпеченого» колючим дротом, і виходимо на нейтральну смугу. Тут дорога широка, рівна і приємна, більше того, на зміну монотонному просуванню вгору приходить почерговість стрімких спусків і підйомів. Але поступово хребет затягує туманом, видимість падає до кільканадцяти метрів, і на спусках доводиться пригальмовувати більше, ніж зазвичай.

Наша група вибралася на Чивчинський хребет у сезон шаленого урожаю чорниць (на місцевому діалекті — «афинів»), — відповідно, сезон активної діяльності збиральників цих популярних ягід. Людей тут було багато (незважаючи на прикордонну зону), та ніхто з них не виявився достатньо обізнаним, щоб допомогти нам бодай трохи точніше зорієнтуватися в довколишній місцевості. Склалося враження, що в той день ми тут взагалі були єдиними туристами. Зустріли ще кілька груп збиральників афинів, причому всі вони на власному автотранспорті заїхали майже під самий кордон!

Коли хмара через якихось півтори години сповзає з хребта і суттєво розвиднюється, починаємо обсервувати довколишні краєвиди. Приблизно щопівкілометра зліва від дороги стоять прикордонні стовпи. Перший, який нам поталанило побачити, мав номер 468; під Стогом ця цифра знизиться до 410.

Попри теперішні прикордонні стовпчики, на нейтральній смузі ще можна побачити кілька значно пристойніших металевих конструкцій. Ці старі прикордонні стовпці висотою у зріст люди ни збереглися з першої половини ХХ століття — до 1939-го року тут пролягав кордон між територією Східної Галичини, окупованою Польщею, та Румунією.

 З Чорного Черемоша в Білу Тису. Через Стіг

Через якусь годину зустрічаємо прикордонника. Поки він перевіряє наші документи, розпитуємо, яка відстань звідси до Стога. «Зо двадцять кілометрів» — чудово, до обіду мали би бути під горою, якщо не втрачатимемо темпу.

Далі вздовж дороги простягається широка контрольно-слідова смуга, але нею рухатись не вдається, бо колеса грузнуть у розпушеному ґрунті. Крім того, краще їхати в кількох метрах від паркана, що розділяє нейтральну смугу та схили з українського боку. Адже де-не-де на дорозі трапляються уривки, ба навіть клубки колючого дроту.

Проїжджаємо повз замкнені залізні ворота (позначка 3), через які лежить шлях до гори Роге (1556 метрів). На ній стримить прикордонна спостережна вишка. Нам відкривається красивий вид на гори Румунії. 

Поступово вичерпуються запаси води. Ще не б’ємо на сполох, але коли під полониною Регеска (що біля Стога) з фляги зникає останній ковток, двоє членів групи вирушають у пошуках джерела на полонину, де стоїть колиба. Води знайти не вдається. Що ж, зрештою, зі Стога все одно плануємо спускатися вздовж потоку, а поки що доведеться потерпіти.

Під Стогом дорога «розходиться» з нейтральною смугою — перша огинає гору з півночі, друга ж іде через вершину. Спускаємося дорогою якихось 200 метрів на перемичку між Стогом та Радулем (1598 метрів). Тут стоїть перший на нашому маршруті знак Закарпатського Туристичного Шляху (ЗТШ). Якщо рухатися далі на північ, можна вийти на Піп Іван Чорногірський, та це вже радше пішохідна варіація.

Біла Тиса — від початку до кінця

Ми ж звертаємо різко наліво. Дорога йде північно-західним схилом Стога. Тепер нас супроводжують інформаційні дороговкази ЗТШ; один з них повідомляє, що за п’ятсот метрів від перемички є місце для стоянки з джерелом питної води поруч (позначка 4).

За обідом відновлюємо сили і плануємо подальший шлях. Біла Тиса насправді починається потоком Стоговець, і ми якраз п’ємо воду з його витоку. Якщо почати спуск уже звідси, то скоро вийдемо на стежку вздовж потоку. Але нам під враженням учорашніх «пригод» не хочеться знову мати справи з густо зарослим жолобом струмка. Тому в пошуках кращого місця для спуску їдемо кордоном (він знову з’єднався з дорогою) трохи далі на захід. І не дарма, бо через півтора кілометра надибуємо великий камінь з промовистим написом «Біла Тиса!» та стрілкою в бік долини. Напис виконано у традиційних кольорах ЗТШ (білий–жовтий), і ми впевнено вирішуємо: пора покидати кордон.

 З Чорного Черемоша в Білу Тису. Через Стіг

Звалюємо з хребта приблизно за кількасот метрів від гори Корбуль (1698 метрів). На майже лисому схилі видно втоптану траву, по ній і орієнтуємося. Через півкілометра діагонального спуску потрапляємо в ліс. Але це вже зовсім не той густий «неторканий» молодняк, що під Чивчином, тому просуватися значно легше. Місцями пробуємо «сповзати» на гальмах, і дуже скоро вискакуємо на галявину з невеличкою пастушою стаєю. Звідси добре видно ту стежку, якою можна було спуститися з-під самого Стога, та вона виглядає до дідька крутою. Беремо двісті метрів вправо від стаї і маємо чітку стежку, яка сміливим прямим спуском виводить до злиття двох немалих уже струмків. Тут стежка починає петляти туди-сюди лісом, а це не для нас. З’їжджаємо потоком, рясно окропивши велосипеди й подекуди самих себе. Потік швидко розширюється, поряд з’являється дедалі ширша ґрунтова дорога. На довгому спуску відпускаємо гальма і компенсуємо собі весь адреналін, «не добраний» на маршруті. Із втратою висоти піднімається температура повітря, а від того всього — і настрій.

Чомусь долина Білої Тиси справляє зовсім інше враження, ніж долина Чорного Черемоша. Можливо, через те, що тепер з легкістю котимося вниз. Або через те, що Біла Тиса значно густіше заселена, веселіша, ніж похмурі і майже безлюдні чорночеремошанські володіння.

У селі Луги зупиняємося біля будівлі Рахівського держлісгоспу. Звідси до самих Устерік (місце злиття Чорної та Білої Тис біля Рахова) їхатимемо немовби одним довжелезним селом: Луги — Бребоя — Богдан — Видричка — Розтоки...

Асфальт починається у присілку Говерла, де зливаються річки Біла Тиса і Говерла. На розвилці (вправо — на Чорногірський хребет; вліво, через міст, — до Рахова) є магазин із цілодобовим режимом роботи (!), де влаштовуємо «перекур» (позначка 5). 

З Чорного Черемоша в Білу Тису. Через Стіг

Як це часто трапляється після гір, «цивілізація» неприємно вражає. На наших очах, ні від кого не ховаючись, продавчиня витягла з магазину дві досить місткі картонні коробки — магазинні смітники — і... висипала їх вміст у ріку. На наше здивування і зауваження знизала плечима і відповіла: «А що, ви хіба так не робите?» Без коментарів. Зате привід для роздумів є. 

Рушаємо в напрямі Рахова. Поволі сутеніє. Підвищуємо темп, хоча і так зрозуміло, що засвітла до фінішу не прибудемо. У селі Видричка є прикордонна застава (позначка 6), де нас мали б затримати і принаймні забрати виписану в Шибенах перепустку. Але ми проскочили це село, як і всі інші. Або у прикордонників робочий день закінчився, або їм просто не вдалося відрізнити у темряві групу велотуристів від місцевого населення, яке від малого до великого пересувається переважно на різному двоколісному транспорті. 

У повній темряві під’їжджаємо до Устерік, де вирішуємо... повечеряти. Після побаченого у Говерлі воду з ріки брати не наважуємося, натомість турбуємо господарів першої-ліпшої хатини. Звідси до рахівського залізничного вокзалу ще зо п’ять кілометрів, та це вже зовсім нецікаво. Єдине, що ще варто згадати — навколо Рахова рівні асфальтовані дороги, але з освітленням набагато гірше... Сідаємо на нічний поїзд Рахів—Львів десь перед другою ночі.

текст: Андрій ШУСТИКЕВИЧ

фото: Денис ТРОФІМОВ


Короткий опис маршруту:

Село Зелене — прикордонна застава «Шибени» — село Буркут 

— гора Чивчин (1766 метрів) — вздовж кордону до гори Стіг (1651 

метр) — потік Стоговець — уздовж Білої Тиси через села Луги, Бог- 

дан, Видричка, Устеріки — місто Рахів.

Приблизна протяжність (зі стартом від застави «Шибени»): до 

80 кілометрів.

Загальна мінімальна тривалість: два дні. 

Маршрут виключно літній. Доступний початківцям. Складні відріз

ки — підйом на Чивчин, спуск зі Стога в долину Білої Тиси. 

 

 

Додаткова інформація: обов’язково мати з собою паспорт або ін

ший документ, що посвідчує особу; щоб вкластися у два дні, вирушати  

від прикордонної застави слід не пізніше 11 години.

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання