Сокільський сяє, як із золота кутий шолом

Сокільський сяє, як із золота кутий шолом.


Однією з природніх «візиток» Українських Карпат, а зокрема Гуцульщини, є Сокільський гірський хребет, що простягається з північного заходу на південний схід приблизно на 15 кілометрів між річками Рибниця і Черемош південніше міста Косів. Його територія входить до Національного природного парку «Гуцульщина». Найвища точка — 940 метрів, на хребті неглибокі сідловини чергуються з шоломоподібними вершинами, а мішані ліси — з розлогими луками. Вінчають Сокільський величні пісковикові скелі-останці.

Сокільський сяє, як із золота кутий шолом

Назву хребта пояснюють тим, що тут давним-давно масово гніздилися соколи (по-місцевому — вірли, половики). Зрідка їх можна побачити й тепер. З цим мальовничим рекреаційним утворенням пов’язані численні легенди та непересічні історичні факти.

Сокільський сяє, як із золота кутий шолом

Від якої «баби» походить Бабин?

Аби вкластися з мандрівкою в короткий світловий день, є сенс приїхати до Косова напередодні. Проживання в гостинних садибах у міжсезоння обходиться в 40-50 гривень з особи. Стартувати до Сокільського можна з кількох відправних точок, та оптимальний варіант — з Косова через село Бабин. Перша маршрутка до Бабина вирушає з автостанції в райцентрі о восьмій годині 40 хвилин, відстань до пункту призначення — сім кілометрів. Автобус проїжджає через село Город, де знайдено давньоруське городище XI-XII століть, а потім повертає вліво і помалу піднімається гірською дорогою до Бабина. Дорога проходить лісом через три арочні мости з тесаного каменю. Перша зупинка — біля місцевої школи.

Бабин розкинувся між хребтами Хоминський та Сокільський на висоті 500–850 метрів. Село відоме в історичних джерелах з 1408 року. Є три версії походження назви. Перша: давно колись поселилась у гірській долині баба (жінка), ймовірно, з сусіднього Города (Городища), і коли хтось питав, чий це ґрунт (маєток, земля), то місцеві відповідали: «бабин». Давня назва села — Бабин Городівський. За другою версією, слово «баба» означає «пагорб», тобто село на пагорбах. Третя виводить топонім від дохристиянського божества, яке називали Бабою. Село здавна славиться своїми будівничими, один з яких, Василь Палійчук, був серед головних майстрів славнозвісної обсерваторії на горі Піп Іван.

Сокільський сяє, як із золота кутий шолом

Від школи наша дорога пролягає повз дерев’яну церкву святого Архистратига Михаїла, збудовану 1894 року. Її освятив тодішній Станіславський єпископ Андрей Шептицький. Меморіальна дошка на стіні храму повідомляє про ще одного духовного провідника: «У церкві 1983-1986 рр. служив о. Василь (Романюк), родом з Хімчина Косівського району. Патріарх Київський і всієї Руси-України Володимир». Доводиться констатувати, що цю пам’ятку сакральної архітектури не оминули нові віяння — майже вся споруда покрита оцинкованою бляхою.

Біля сільського народного дому, справа на пагорбі, нашу увагу привернула чепурна дерев’яна хатина, яка виразно виділяється серед сучасних цегляних будинків. Це господа народної майстрині з вишивки Ганни Палійчук (Юсипової). Обидві кімнати буквально заповнені яскравими вишивками. Хатину прикрашає оригінальна кахельна піч, рушники на образах (іконах), мальовані тарелі на стінах, давні фото, різьблений сволок.

— Таких хат, як моя, у селі нема ні в кого, — каже господиня. — Інколи туристи, зрідка навіть іноземці приїжджають подивитись. Стінам десятки років, а виглядають, як нові. Щоб добре зберігались, їх мили розсолом з капусти, і не треба ніякої «хімії»…

Сокільський сяє, як із золота кутий шолом

Там, де скелі підпирають небо

Головна дорога села веде нас вверх правим берегом річки Бабин (Бабинець). Ще півгодини ходу — і ми на пагорбі Випчина. Тут є розвилка: дорога вліво веде до окраїни села, а далі до села Малий Рожин, вправо і вверх — на Сокільський хребет, верхи якого видніються на горизонті. Йдемо вправо, але не дорогою, що веде до однієї з хат, а втоптаною стежкою. Починається крутий схил хребта. Півгодинний підйом завершується виходом на одну з вершин Сокільського. Перед нами відкривається захоплююча панорама Українських Карпат. Згадуються слова поета Богдана-Ігоря Антонича: «Хвала усьому, що росте, Хвала усьому, що існує!»

Добре видно гірські хребти і окремі вершини: на півночі хребти Хоминський, Каменистий і Керничний неподалік Косова, на заході — гори Лисина Космацька (1465 м), Грегіт (1472 м), Біла Кобила (1478 м), хребет Ігрець, на південному заході — гори Писаний Камінь, Скупова. Вдалині на небокраї виблискують білі вершини Чорногори — Піп Іван (Чорна Гора), Смотрич, Дземброня. На півдні синіють Гринявські гори, на південному сході — Буковинські Карпати.

Сокільський сяє, як із золота кутий шолом

Справа на хребті, приблизно за триста метрів від місця підйому, вивищується над лісом сорокаметрова скеля — Кашицький Камінь. Маючи певні навики скелелазання, на камінь піднятися нескладно, а з його вершини відкривається чудовий вид. Недалеко від Кашицького — скеля-пісковик Свинський Гук (Яворівський камінь), верхня частина якого подібна до свинячого рила. До речі, «гуками» на Гуцульщині називають водоспади. На кам’яній тверді спостерігаємо горизонтальні і вертикальні круглі ями-блюдця, підошвоподібні заглиблення, тріщини та виїмки, а також рукотворні геометричні знаки, ромби, хрести, лунки. Оглядаємо ще одну масивну скелю — Оленячий камінь, химерна вершина якої нагадує голову оленя.

Помилувавшись скелями-останцями, повертаємося до місця виходу на хребет із села Бабин та крокуємо втоптаною стежкою між розлогих луків Сокільського в південно-східному напрямку. На луках ростуть типові взірці середньогірського різнотрав’я — «червонокнижні» арніка гірська, любка дволиста, плавун-баранець, реліктова папороть багаторядник Брауна. Луки хребта чергуються з мішаними деревостанами (бук, смерека, ялиця, береза, явір). Окремі дерева сягають висоти 30–35 метрів, діаметр стовбура — 80–100 сантиметрів. На схилах є джерела, по-місцевому — чуркала.

Сокільський сяє, як із золота кутий шолом

Проходимо приблизно півтора кілометра. Справа від стежки вріс у землю Латунин (Латунський) Камінь, далі на маршруті Татарівський, Танасків, Гарбузівський, Бесівський камені. Є облаштовані місця для стоянок. З Татарівським пов’язана легенда, яка говорить, що колись татари заховали у печері під скелями великі скарби, награбовані на українських землях. Одного разу під час грози у скелю вдарила блискавка, розколовши її, а скрині із золотом нібито зникли безслідно.

Своїми розмірами вражає Танасків Камінь. Величезна кам’яна гряда за розмірами не поступається відомим Скелям Довбуша біля міста Болехів. Тут проводяться міжобласні змагання скелелазів, є маршрути 3-6 категорій складності.

Сокільський сяє, як із золота кутий шолом

Скелі Сокільського цікаві своїми незвичними, химерними формами. Внаслідок вивітрювання в них утворилися різні заглиблення, що нагадують вікна, бійниці, печери. Деякі з них мають дві-три назви — від місцевих горян, скелелазів, туристів. Можна почути такі назви, як Семенків Камінь (Церковці), Вателеївка, Бобелька, Чортів Палець, Маришевський, Царсь-кий Трон та інші.

Сокільський сяє, як із золота кутий шолом

На горі Тирча височать три стіжкуваті скелі заввишки до 30 метрів — Лесівські Камені. На цих каменях також виявлені стародавні петрогліфи. А за народними переказами, на найвищому камені був сторожовий пост опришків. Старожили кажуть, що під скелями є глибокі печери-«пивниці», але вхід до них обвалений. Неподалік Лесівських Каменів знаходиться печера, в якій, за легендою, ватажок опришків Олекса Довбуш начебто переховував свої скарби. Вважається, що назва скель походить від його імені Лесь (скорочена форма від «Олекса»).

Від Лесівських Каменів можна зійти стежкою (вліво і вниз) до села Малий Рожин.

Сокільський сяє, як із золота кутий шолом

Через Рожин, але не на рожен

До села Малий Рожин, відомого з 1593 року, із Сокільського ведуть декілька стежок (час спуску приблизно 40–50 хвилин). Втім, історики стверджують, що ця територія заселялася ще з княжих часів. А в 1964 році в руслі ріки Малий Рожин (М. Роженка) школярі знайшли залишки мамонта — два бивні та зуб. У селі варто оглянути місцеву церкву Івана Хрестителя (1863 р.) та дзвіницю (1995 р.). Сільською дорогою лівим берегом річки за годину-півтори можна вийти до автодороги, що веде в селище Кути.

Сокільський сяє, як із золота кутий шолом

Ми ж, аби побачити ще один витвір природи — Сокільську (інша назва — Тюдівську) скелю над Черемошем — рушаємо лісовою стежкою вправо і вниз, на південний схід, через урочище Когутова. Приблизно за кілометр виходимо на полонину. Тут є роздоріжжя, гірська дорога вправо веде до села Великий Рожин (півгодини ходу), прямо, правим боком потічка, схилом гори Когутова — до Сокільської скелі та автодороги Путила — Кути. Відстань — приблизно чотири кілометри.

Сокільський сяє, як із золота кутий шолом

Величезна скеля нависає над дорогою між селами Тюдів і Великий Рожин. Вражають розміри прямовисного урвища — висота до 100 метрів, ширина — 250 метрів. Це палеогенове відшарування порід віком приблизно 25 мільйонів років. Його верхівку увінчує буково-ялицевий ліс.

Південніше урвища над лівим берегом Черемоша височить пам’ятник Тарасові Шевченку, поряд — невеликий водоспад. Скульптура, яку можна побачити зараз, споруджена в 1990 році на місці одного з перших у всій Україні пам’ятників Кобзареві. Місцеві каменярі виготовили шестиметровий обеліск ще в другій половині ХІХ століття. А зруйнувала його польська влада в 1930 році. У радянський період на численні прохання про відновлення пам’ятника відповідали відмовою.

Сокільський сяє, як із золота кутий шолом

Водоспад має дещо дивну назву — Сикавка. Один із народних переказів повідомляє: «На Сокільському була кривава січа, кров татарська сикала (бризкала — ред.) потоком до Черемошу, ординці були розбиті і далі Сокільського не пройшли». Підніжжя гори омиває потік, який досі називають Татарським, або Кровавим.

Асфальтова «дорожина на Кути» (так співають в одній гуцульській коломийці) проходить під самою Тюдівською скелею. Дістатися автобусом або «попуткою» через Кути до Косова чи Вижниці не складає особливого труду. З Косова останній автобус до Івано-Франківська вирушає о сьомій вечора, з Вижниці до Чернівців, крім автобусів, відправляється й нічний потяг.

текст: Тарас НАГІРНИЙ

фото: Тарас ДУТКА


 

Володарі Сокільського

Сокільська скеля оспівана у піснях і легендах. Саме сюди народна уява поселила Гуцульського Князя (Царя Гуцула) і Сокільську Княгиню, які споконвіку оберігають рідний край. Юрій Федькович у вірші «Король Гуцул» виводить його походження з дохристиянських часів:

Десь давно-давно стояла

На Сокільському святиня,

Лади-Дажбога святиня,

Вся у рожах та в кедрині,

Вся з кришталю дорогого,

З мармуру та злата кута,

Та в порфірі, та у парчі,

Мов княгиня одягнута.

Легенда оповідає, що тут мешкали два боги — Білобог і Чорнобог. На Івана Купала гуцули на чолі зі своїм Першим Гуцулом (царем) приносили їм по дванадцять білих і чорних підносів-жертовників. Коли вони зробили це по сім разів, зчинилася суперечка між обома богами. Король-Гуцул вирішив втрутитись, чим викликав гнів Білобога і Чорнобога. Зачарований, він разом із своєю ватагою провалився «на саме дно гори Сокільської». А вийти звідти він зможе тоді, коли боги зі своїх палаців «випустять семикратно по сімсот соколів, які облетять гору Сокільську семикратно». Через кожні сім років Король-Гуцул ненадовго прокидається зі сну, щоб оглянути свої володіння. Та настане такий час, коли він назавжди вийде на волю і поведе свій народ до щасливого життя. Сокільська Княгиня оселилась на вершині скали і чатує на керманичів, раніше тих, що правили дарабами (плотами), а тепер — автомобілями. Гірська красуня споглядає з гори, розчісує пишну косу і співає чудесних пісень про гори Карпати. А хто не любить, не поважає гори та люд гірський, стережись чарів Княгині! 

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання