Роверові зустрічі зі Швейком

Роверові зустрічі зі Швейком.

Їдучи на ровері шляхами бравого солдата Швейка, українські мандрівники долали перевал, спеку та дощ. При цьому слухали історії про Швейка, знайомилися з іноземцями та їли хліб зі смальцем за рецептом часів Першої світової війни.

 Роверові зустрічі зі Швейком

Честь і... дупа

Львів, восьме червня, неділя — роверовий фестиваль «Швейк-Фест Галичина» стартує, розпочинаючись велоекскурсією по «західній столиці». Але остаточно українська група переважно молодих людей, готових рушити в далеку дорогу, формується в містечку Хирів уже наступного ранку. Тут до п’ятірки роверистів, що виїхали зі Львова, приєднуються ще троє, серед яких і кореспондент «Карпат». На пообідню пору запланований перетин кордону. До цього в «швейківському» селі Фельштин (тепер — Скелівка на Старосамбірщині) відбувається зустріч із польською групою роверистів та співорганізаторами фесту зі Словаччини.

Роверові зустрічі зі Швейком

Хоча більшість словаків, охочих проїхатися фестивальним маршрутом, не потрапили на українську територію, бо не мали документів для перетину кордону. Так чи інакше, інтернаціональна команда об’єднується в центрі села, біля сільради. Тут стоїть пам’ятник Швейку — бравий солдат однією рукою, приклавши її до скроні, віддає честь, в той час як іншою чухає дупу. На зустріч прибув ще один Швейк, живий. Роль Гашекового літературного героя грає актор зі Львова. Ще перед урочистим шикуванням велосипедистів Швейк у старому військовому вбранні бере в одного з поляків ровер і катається по селу. Колеса в ровері не мають звичайних шпиць — ободи тримаються на трьох спеціальних пластинах. Коли Швейк повертається до гурту, з нього кепкують, питаючи, де той погубив шпиці.

Роверові зустрічі зі Швейком

— Не знаю, де вони ділися, — сміється у відповідь вояк. — Певне, вкрали по дорозі. Салютуючи з велосипеда, актор за деякий час відкриває зустріч. На ній виступають організатори змагань, всіх присутніх вітає сільський голова Скелівки. Дівчата в національних костюмах вітають роверистів півоніями, хлопці-козаки роздають усім по морозиву. Доївши його та причепивши квіти на велосипеди, учасники фесту рушають у Хирів на обід. Там дають традиційний український борщ із пампушками. Мастика до хліба — смалець із зеленню.

Роверові зустрічі зі Швейком 

Обережно — гуси!

Із Хирова роверисти колоною рушають до кордону. Оскільки серед учасників фесту люди різного рівня підготовки, колона розтягується на кількасот метрів. Місцеві жителі виходять на вулицю подивитися на атракцію. Хлопчаки вітають мандрівників, махаючи руками, дехто старається на ходу розпитати, куди вони їдуть. Декому, однак, велосипедисти створюють незручності — в одному з прикордонних сіл чоловік кілька хвилин мусить чекати, поки вони проїдуть, аби перевести через дорогу велике сімейство гусей. Старші гусаки проводжають роверистів шипінням.

Через кордон до Польщі проходимо без проблем. Курйоз, щоправда, стається з найстаршим учасником української групи — майстром спорту з велотуризму, криворіжцем Яковом Волковим. Відходячи «по потребах», він пропускає той момент, коли збирають паспорти. Врешті йому самому доводиться бігти до віконця, за яким сидить польський митник.

Роверові зустрічі зі Швейком

— Візьміть ще мій! Яков Фьодоровіч, мастєр спорта, — представляється роверист. Поляк, напевне, не зовсім розуміє. Перепитує, чому паспорт не був зданий разом з усіма.

— На горшкє сідєл, — недовго думаючи, відповідає майстер спорту.

Поляк здивовано дивиться з віконечка на співрозмовника. Яків Федорович, бачачи, що його не розуміють, починає перелічувати всі можливі варіанти назви унітазу та навіть показує, як на ньому сидять. Врешті митник махає рукою та бере паспорт. За якусь годину ми в польському містечку Устрики Долішні. Деякі поляки та словаки доїжджають до нього вже у бусі, а їхні ровери — на спеціальному причепі. Не всі витримують довгу дорогу та спеку.

Роверові зустрічі зі Швейком

Ночуємо на відпочинковій базі в дерев’яних будиночках. Під час вечері роверистів розважає польський музичний колектив. Чоловіки грають на гітарі та акордеоні.  Окрім своїх національних, співають пісні доброю українською мовою.

Хліб зі смальцем

Наступного дня вирушаємо в дорогу вже за похмурої погоди. По дорозі до Санока за їжджаємо в агросадибу в селі Дзвіняч Долішній. Тут майстер-пекар виготовляє хліб за рецептом часів Першої світової. 

 Роверові зустрічі зі Швейком

— До хліба мішаю житню муку, пшеничну, висівки, можна навіть картоплю додавати, — каже майстер, витягуючи буханець із печі. 

Роверові зустрічі зі Швейком

Чоловік передає гарячий хліб по руках. Всі з захопленням беруть та вже за секунду віддають — пече в руки. Пекар же тримає хлібину в долонях, сміючись, ніби вона не щойно з п’єца, а давно вистигла. Каже, що вже звик — не пече.

Роверові зустрічі зі Швейком

Дівчата-роверистки починають кусати гарячий хліб — він запашний та дуже смачний. Пекар радіє, що його витвір користується популярністю, однак радить не бути захланним, бо свіжа випічка важка на шлунок. Господарі садиби приносять роверистам до хліба смалець із приправами та гарячий чай. Через дощ зупинка тут затягується.

Надворі все не випогоджується, але шлях доводиться продовжувати — їдемо в куртках із капюшонами. По дорозі трапляються підйоми, на яких дівчата спішуються. Та все ж до Санока практично всі доїжджають на роверах, не користуючись послугами транспортного буса.

Роверові зустрічі зі Швейком

У цьому місті нас чекає екскурсія до музею побуту етнічних жителів польського Підкарпаття. Ввечері усі поляки-учасники фесту збираються на футбол — на чемпіонаті Європи грає їхня національна збірна. Молодіжна частина української групи йде гуляти вечірнім містом. Воно хоч і невелике, зате красиве, чисте і гарно освітлене вночі. 

 Роверові зустрічі зі Швейком

У центрі міста різнокольоровими струменями б’ють фонтани, підсвічені різнобарвними лампами на дні. Недалеко від центрального майдану Санока — пам’ятник Швейку. Тут він курить люльку, сидячи на лавці. Пофотографувавшись із ним, українці вертаються на базу. Поляки злі — їхня збірна програла.

Роверові зустрічі зі Швейком

Загубили майстра спорту

На наступний день заплановано переїзд у Словаччину. До кордону всіх везуть автобусом. Але десяток роверистів вирішують увесь шлях пройти «на педалях». Серед них і українці — майстер спорту Яків Волков, львів’янин Павло Мудрик та кореспондент «Карпат».

Роверові зустрічі зі Швейком

Перед виїздом із міста ще раз відвідуємо пам’ятник Швейка. Надворі ранок, тож людей тут небагато. Зробити загальний знімок роверистів погоджується перехожий поляк, з вигляду не зовсім тверезий. Яків Федорович із недовірою передає йому в руки свій фотоапарат. Потім, переглядаючи зроблені фото, голосно скаржиться — на кадрах «обрізані» голови або частини тіл. Наступного перехожого зупиняє словами: «Ви умєєтє пользоватса фотоапаратом?» Чоловік здивовано вирячує очі та, не зупиняючись, проходить повз. Врешті фотографа серед місцевих знаходимо... Група рушає в напрямку кордону.

Роверові зустрічі зі Швейком

Перші тридцять кілометрів шляху запам’ятовуються дуже важкою їздою — незмащені ланцюги після дощу скриплять несамовито. На цій же ділянці губимо Якова Федоровича. Все ж перед кордоном майстер спорту знаходиться. Він, виявляється, проїхав попереду всіх, звернув не на ту дорогу, але вона врешті-таки вивела його на вірну трасу.

Роверові зустрічі зі Швейком

— Мені поляки махнули рукою — «їдь прямо», а самі стали коло магазину, ядра чухають, — пояснював потім криворіжець. — Я по карті дивився, куди їхати. Та й то не тундра — не загубився б. Ще ставав по дорозі фотографуватись — а вас усе не було й не було...

Роверові зустрічі зі Швейком

Підкріпившись та нарешті змастивши ланцюги, рушаємо на перевал — кордон Польщі зі Словаччиною. Починається дощ. Про зміну країни на перевалі свідчить лише табличка з написом — жодної митниці чи хоча б якогось контрольного пункту немає.

Роверові зустрічі зі Швейком

Словаччина зустрічає нас посиленням дощу. Крізь його шум у прикордонних словацьких містах пробиваються звуки радіо — тут воно звучить із гучномовців на стовпах по всьому місту. Передають інформаційні повідомлення та музику. Доїжджаємо до Гуменного. Основна група прибуває сюди автобусом. Решта — на кілька годин пізніше, змоклі до нитки — дощ часами такий, що жодна куртка не витримує. Учасники фесту зупиняються на ночівлю в місцевій школі. За цей день «бойова» група накрутила на педалях більше сотні кілометрів.

Поївши словацької запіканки та чогось схожого на галушки — знову ж таки зі смальцем, — роверисти влаштовують собі перегляд фотографій, а під вечір — танці. Танцюють переважно словаки. Молоді українці врешті за кухлем словацького пива знайомляться з молодими поляками. Разом грають та співають на гітарі.

Роверові зустрічі зі Швейком

Чемпіонат імені Швейка

Зранку їдемо до чергового пам’ятника Швейку — тут він стоїть біля водяної помпи. Познимкувавшись, рушаємо до Угорщини. По маршруту передбачається приблизно сто кілометрів дороги. Однак їдеться значно легше, аніж попереднього дня — роверистам світить сонце і віє попутній вітерець. 

Роверові зустрічі зі Швейком

Яків Федорович їде попереду всієї колони. Хто старається не відставати від нього, піддає себе серйозному випробуванню: майстер спорту тримає по прямій швидкість 40 кілометрів за годину, на гірки ж «вискакує» лише трохи повільніше. На одній із зупинок йому доводиться чекати основну групу майже півгодини. Під час привалу Яків Федорович пригощає поляків бубликами, показує, як на ходу перелазити з одного велосипеда на інший. Роверисти відпочивають. Дехто встигає трохи позасмагати, лігши на тротуарну плитку. В пообідню пору, проїжджаючи чудові гірські краєвиди та закинуту митницю на кордоні з Угорщиною, досягаємо кінцевої точки маршруту — міста Шаторайяуйхей (повністю вимовити цю назву українцям було важко). У місті про Швейка нагадує пам’ятна дошка на залізничному вокзалі.

Роверові зустрічі зі Швейком

Ніхто з учасників акції не знає угорської досконало. А людина, яка мала тут зустрічати «швейківців», не прибула. Тож дізнатися, що на тій дошці написано, так і не вдається. У сусідньому містечку, де зупиняємося на ночівлю, влаштовуємо міжнародний турнір із міні-футболу. Українська четвірка, вигравши у словаків і поляків, стає чемпіоном.

Роверові зустрічі зі Швейком

Спеціально через футбол трохи затримують вечерю — на неї команди ідуть прямо з поля, брудні та спітнілі. Годують чимось схожим на чанахі, тільки рідшим за консистенцією. Ввечері йдемо подивитися на замок, а на ранок купаємося в термальних басейнах. Близько обіду повертаємося автобусом до Устриків Долішніх. Звідти поляки підвозять бусом на українську територію. Подорож фактично завершена.

Організатори кажуть, що маршрут шляхами Швейка прокладали дуже скрупульозно і обережно — адже в книзі детально не розписано, куди саме і яким шляхом мандрував бравий вояк. У різних місцях є тільки загальні описи, з яких і складали географічну прив’язку маршруту — щоб не наразитися на критику справжніх швейкознавців.

Роверові зустрічі зі Швейком

Наступного року організатори планують продовжити маршрут і таки довести до фінішу — чи то пак старту мандрів бравого вояка — Чехії. 

Цьогоріч фестиваль спільно організували львівський Клуб велотуристів «Рух», Бєщадське товариство велосипедистів (Польща) та Дитячо-молодіжна спілка «Фенікс» (Словаччина).

текст: Андрій ЯНОВИЧ

фото: Денис ТРОФІМОВ 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання