Незвисько на Дністрі: десять тисяч років історії

Незвисько на Дністрі: десять тисяч років історії.

Село Незвисько (Городенківський район Івано-Франківської області) відоме любителям сплавів Дністровським каньйоном. Багато хто, мандруючи рікою з Галича до Хотина*, причалює у Незвиську до берега — щоби відпочити, поповнити запаси води і помилуватися зміною ландшафту. У цьому місці Дністер розпластується кількома меандрами** посеред невисоких зелених пагорбів і лугів. Власники фотоапаратів не шкодують сил, щоби вибратися на найближчу гірку і зняти мальовничі панорами. Якщо не обмежуватися спогляданням тільки природних красот, то Незвисько може стати однією з найцікавіших зупинок на маршруті сплаву.

 Незвисько на Дністрі: десять тисяч років історії

Скарбниця реліквій

Цьогоріч Незвиську виповнюється 573 роки з часу першої письмової згадки. Науковці вважають село та його околиці археологічною скарбницею України. Дослідження, які проводилися на цій території з кінця XIX до кінця XX століття, дозволили простежити послідовну зміну культур упродовж десяти тисяч років. В цьому сенсі аналогів Незвиську в нашій країні немає.

Перша згадка про викопні старожитності села з’явилася в «Географічному альманаху польському» у 1874 році. Повідомлялося, що поблизу Незвиська є дві давні могили, і що в музеї графа Дідушицького1 зберігається глиняне горня, випадково знайдене поблизу них. Відтак висловлювалося припущення, що село має здивувати своїх дослідників. Так і сталося.

У 1903 році австрійський археолог Кароль Гадачек опублікував у Кракові звіт про пошуки пам’яток у басейні Дністра, в ньому описав стоянку древніх людей у Незвиську. Гадачек датував її першими століттями нашої ери. Пізніше чотири експедиції польських, англійських, російських та українських науковців, які періодично працювали у селі від 1926 до 1966 року, відкрили на вказаному ним місці багатошарове поселення. 

Незвисько на Дністрі: десять тисяч років історії

Під час розкопок на високій заплаві правого берега Дністра (Огороди, як називають цю місцину тутешні мешканці, знаходяться перед поворотом на автомобільний міст) археологи знайшли рештки жител, уламки більш як 500 різних посудин, знаряддя праці та кістки тварин. Вік окремих знахідок перевищував сім тисяч років.

Найбільш ґрунтовно дослідили територію заплави в середині 50-х років минулого століття експедиції Інституту суспільних наук Академії Наук УРСР (місто Львів) та Державного Ермітажу (місто Ленінград, з 1991 року — Санкт-Петербург). Вчені виявили тут більше десяти цивілізаційних пластів, простежили зміну давніх культур від доби неоліту (Х — початок ІІІ тисячоліття до н.е.) до давньоруських часів (ХІІ–ХІІІ століття). Сьогодні місце розкопок нагадує спортивний майданчик. На ньому гуляють гуси і граються діти. Ніщо не вказує на те, що перебуваєш на території пам’ятки історії й археології національного значення (багатошарове поселення на території Незвиська занесене до Державного реєстру нерухомих пам’яток України).

Сліди розкопок збереглися на пагорбах довкола села. На плато Білої гори, яка вивищується просто на березі ріки праворуч від мосту, археологи знайшли стоянки часів пізнього палеоліту (40–10 тисяч років до н.е.) та мезоліту (Х–VI тисячоліття до н.е.) — місця, де були вогнища, рештки кістяків людей і тварин, кам’яні та крем’яні сокири і скребки, кістяні гачки. Плато Ксьондзової гори, яка знаходиться одразу за сільською церквою, знамените тим, що тут відкопали багатошарове поселення часів Трипільської культури (VІ–ІІІ тисячоліття до н.е.) — рештки будиночків, подібних на грецькі мегарони2, і поховання. Нині обидві незаконсервовані розкопки заросли травою й кущами і виглядають як звичайнісінькі ями з крем’яними брилами на дні.

Незвисько на Дністрі: десять тисяч років історії

Експонати на городах

Відомо, що в Незвиську та його околицях є більше трьох десятків місць, де археологи виявили сліди древніх культур. Своєрідну екскурсію місцями розкопок можуть провести жителі села, які працювали разом із науковцями. Знайдені вченими пам’ятки нині зберігаються у фондах установ, які проводили дослідження. Значна частина цінностей знаходиться у сховищах Ермітажу та Інституту археології у Москві — вони недоступні для огляду широкого загалу. В Україні «незвиські колекції» представлені в експозиціях Археологічного музею Національної Академії Наук та Івано-Франківського краєзнавчого музею (наукові співробітники музею у 80–90-х роках минулого століття провели археологічні студії в Незвиську спільно з працівниками львівського Інституту суcпільних наук). Збіркою реліквій пишається і незвиська школа. Кожного року селяни викопують на своїх подвір’ях і городах предмети, які стають експонатами шкільного музею. Останні з них були знайдені в урочищах Червона гора та Даличівка.

Василь Кушнір розповідає, що вийняв якийсь металевий предмет просто з-під плуга, коли орав присадибну ділянку на Червоній горі. Вкритий темно-зеленим нальотом, той нагадував якусь недолугу сапку. 

Незвисько на Дністрі: десять тисяч років історії

З’ясувалося — мідна сокира-мотика трипільської доби. Науковці Буковинського центру археологічних досліджень при Чернівецькому національному університеті датували знахідку IV–ІII тисячоліттям до н.е. А водій місцевого агропідприємства Василь Горбковий виявив на полі цілу (що трапляється досить рідко) стародавню глиняну посудину, прикрашену розписом. Археологи побачили в ній кубок — зразок парадного посуду трипільців.

Уламки кераміки, крем’яні пластини, кам’яні топірці, фібули3 — звичні знахідки в урочищі Даличівка, де селяни також мають свої наділи. Тутешні древності чернівецькі дослідники відносять до трьох типів культур — трипільської, черняхівської (ІІІ–IV століття) та давньоруської. Їх описом та впорядкуванням займається ентузіаст-краєзнавець

Ярослав Левкун. Він співпрацює з ученими, які досліджували Незвисько в різні часи, і з їх допомогою готує книгу про археологічні пам’ятки села. Вітчизняна наука досі не спромоглася узагальнити матеріали незвиських розкопок.

Незвисько на Дністрі: десять тисяч років історії

Печерний світ

Обстежуючи схили пагорбів довкола села в пошуку слідів древніх цивілізацій, можемо натрапити на входи у підземелля. Карстові печери під селом тягнуться на десятки кілометрів. Розвідана тільки невелика частина з них — ті, що знаходяться у товщі Червоної гори4. У 80-ті роки минулого століття ці катакомби пройшли спелеологи івано-франківського клубу «Протей». А в середині 90-х у них побувала експедиція університету нафти й газу. Найбільш докладно дослідники описали підземелля, вхід до якого знаходиться біля сільської ферми. Це печера з п’ятьма залами, якою можна пройти близько кілометра. В ній тече підземна ріка, в одній із зал вона утворює невелике озеро. Біля нього спелеологи знайшли скелет корови, напівзогнилий одяг, дерев’яні колоди, дрова. Вони припускають, що під час другої світової війни, коли Незвисько опинилося на лінії фронту, тут переховувалися селяни. А скам’янілі рештки рослин, кістки риб та знаряддя праці (кам’яні сокири) у найдальших залах підземелля дозволили зробити висновок, що печера була «обжита» ще кілька тисяч років тому. Застерігаємо: без супроводу спелеолога та спеціального спорядження подорож у підземелля може бути небезпечною — зали з’єднані вузькими лазами і вертикальними штольнями.

Незвисько на Дністрі: десять тисяч років історії

Про печерний світ Незвиська розповідає і місцевий фольклор. Є чимало переказів про те, як у підземеллях рятувалися від нападів татар предки незвищан, що жили в урочищі Даличівка. А одна з легенд говорить, що у тутешніх печерах побували братчики Олекси Довбуша. Нібито «народні месники» спеціально прийшли в ці краї з гір, щоби покарати жорстоких місцевих панів. І що у печерах над Дністром справедливі розбійники не тільки перечікували облави, але й ховали відібрані у панів коштовності. Подібні події описав у своєму оповіданні «Потомок Довбушів» Гнат Хоткевич. За його версією, на початку ХVIII століття вздовж Дністра мандрувала одна з довбушівських ватаг під головуванням Івана Пискливого. Скорі до барток5 опришки розправилися в Незвиську з багатіями і лихварями, на яких нарікали місцеві селяни. Дослідники творчості Хоткевича наголошують, що ці факти є документальними — їх письменник узяв із рукописів панів Яблонських6 (рукописи зберігаються у Львівській національній науковій бібліотеці імені Стефаника).

Хай там як, але скарб у Незвиську таки був. Горщик, повний старовинних золотих монет, викопав на своєму городі в 30-х роках минулого століття тутешній селянин. Місце знахідки в урочищі Коничина відоме — його покажуть старожили. Здається, довкола ще ніхто не копав. 

текст: Наталія КУШНІРЕНКО

фото: Денис ТРОФІМОВ, Мирослав КУШНІРЕНКО

 


* Маршрут Галич—Хотин є найпопулярнішим маршрутом сплавів по Дністру. Обидва міста — Галич у Івано-Франківській та Хотин у Чернівецькій області — відомі своїми фортецями. Тривалість сплаву — близько 10 днів.

** Меандри — плавні, правильної форми річкові повороти.

1 Йдеться про графа Володимира Дідушицького, затятого колекціонера викопних знахідок, засновника першого у Львові громадського музею — природничого. У 1868 році граф відкрив приватні скарби для огляду львів’ян, а у 1880 році подарував свій музей місту. Львівський природничий музей у кінці ХІХ — на початку ХХ століття був найбагатшою інституцією такого типу у Східній Європі.

2 Мегарон («велика зала» з грецької) — житлова будівля в Стародавній Греції. Прямокутна споруда з портиком в торці. За портиком знаходилася зала з вогнищем посередині.

3 Фібула — металева застібка для одягу, що використовувалася в період від бронзового віку дораннього середньовіччя.

4 Перші обстеження незвиських катакомб природного походження на предмет покладів фосфоритів організував у 1886 році австрійський гірничий інженер Адольф Пауль. З 1921 року видобуток природних копалин проводився у семи штольнях на східному схилі Червоної гори. Наразі цей складний комплекс тунелів є непрохідним через завали.

5 Бартка — (діал.) гуцульський топірець, зброя та інструмент, яким послуговувалися горяни.

6 Впливовий шляхетський рід Речі Посполитої ХVII століття. Яблонські мали маєтки у Калуші, Бурштині та в Станиславові.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання