Від гороху не гинуть лише маклауди

Від гороху не гинуть лише маклауди.

Пістолети, автомати, гранати й навіть кулемет «Максим» використовували учасники міжнародного страйкбольного фестивалю «Бродський котел 2008», який відбувся до Дня молоді на Тернопільщині. Зброя страйкболістів стріляє пластиковими кульками. А мета фестивалю — не так когось «замочити», як набратися адреналіну і таким чином відпочити. У суботу, 28 червня, страйкболісти, розбившись на три команди, воювали у Петриківському лісі під Тернополем.

Від гороху не гинуть лише маклауди

Слів не вибирають

— Рєбята, там ... (капєц — ред.), — кричить, вибігаючи з гущавини на просіку, учасник одного з загонів «синьої» команди. Під час страйкбольної гри, як і на війні, висловів не підбирають.

Воїн падає за дерево, націлюючи свою зброю в той бік, звідки щойно прибіг. За ним із лісу вибігає ще з десяток «синіх». Кілька з них чіпляють на голову білі пов’язки — це означає, що у них потрапила куля, і місія для них завершена. Убиті мовчки йдуть в нейтральну зону. Інші воїни займають позиції за деревами, пеньками, чи просто лягають на землю. Ціляться у ліс — звідти нападають «червоні». 

Суперників практично не видно. Однак страйкболісти таки вловлюють якісь шурхоти та рухи серед гілля. Стріляють в тому напрямку. У відповідь також чуються постріли. Помітно, як із гілок кущів на лінії вогню падає збите кульками листя. 

Вибігши на просіку зробити фото, тут же отримую чийсь заряд у ногу. Обернувшись, відчуваю, що ще дві кулі вдаряють у м’які частини тіла. Очевидно, стріляли десь здалеку, адже біль майже не відчувається.

Однак вирішую надалі триматися осторонь «гарячих точок».

Від гороху не гинуть лише маклауди

Захисні окуляри — обов’язкова умова

Перед змаганнями репортерів попередили — аби брати участь у фестивалі, їм потрібно одягнути яскраве вбрання та начепити білу пов’язку на голову. Таким чином журналісти відрізнятимуться від учасників і будуть у відносній безпеці. Обов’язковою умовою на фесті є також наявність захисних окулярів.

— Звичайні сонячні окуляри захистять вас лише від рикошетного потрапляння, — каже організатор цього фестивалю Сергій Бабій. — Люди грають адекватні, так що спеціально по вас ніхто стріляти не буде.

Вже під час першої місії, коли йдемо в бій разом із частиною «синьої» команди, воїни ще раз нагадують, щоб ми не лізли поперед них. Мовляв, як побачимо, що звідкись ведеться вогонь, то краще втекти, закриваючи при цьому обличчя рукою. Страйкбольний фестиваль під Тернополем відтворює події так званого Бродського котла. Під час цієї битви у 1944 році радянські війська оточили 13-й німецький корпус, до складу якого входила дивізія «Галичина». Під час боїв фактично весь корпус був знищений. Вирватися з котла вдалося лише частині дивізійників — вони почали з боями відступати в бік Закарпаття.

— Щоби зробити гру цікавішою, ми вирішили ввести в бій ще й третю сторону — «УПА», — каже Сергій Бабій. — Вони, фактично, воювали і проти тих, і проти інших. Тож і тут можуть з’являтися в будь-якому місці та стріляти в усіх.

Від гороху не гинуть лише маклауди

Група упівців-партизанів на фестивалі найменша — приблизно 60 чоловік. Вони грають під зеленим кольором. «Німців», які носять сині пов’язки — майже 200. Найбільше ж на терені «червоних» вояків.

У першій місії «сині» програють — Я ж казав, вони фронтом не будуть іти — підуть клинами, — сердито каже один із керівників «синьої» команди своїм колегам. Він, та й узагалі добряча частина «синіх», вибули з гри задовго до кінця лімітного часу місії. На щоці у «вбитого» — велика червона пляма від кулі. Він розтирає її марлевим тампоном. — У мене з такої відстані стріляли, що я навіть куль не бачив, — розповідає вояк.

— Поки лише з одного боку нападали, я ще відстрілювався, але потім підійшли з іншого — і вже все...

Інші вояки, після біганини в лісі перекушуючи канапками, шоколадними батончиками та тушонкою, теж діляться своїми враженнями.

Найцікавіша ситуація з «зеленою» командою. «Партизани» закінчили місію без єдиної втрати. Але й... не вбили нікого з противників.

— Спочатку ми сиділи в засідці, — розповідає учасник команди Євген Казаков. — Потім побачили, що час закінчується і вирішили йти в наступ, але трохи зблудили і не туди пішли. В результаті нікого не вбили, ще й частину команди в лісі загубили.

Від гороху не гинуть лише маклауди

Маклаудів дискваліфіковують

У наступну місію рушаємо саме з «зеленими». Команда йде в ліс, по дорозі зв’язуючись по рації з тими учасниками, які відкололися раніше. Групою «зелені» проходять повз «синіх» і «червоних», які теж готуються до місії. За кілька метрів хтось кричить, що до початку місії одна хвилина. «Зелені» біжать у ліс, намагаючись відійти подалі від переважаючої кількості противників. Трохи відбігши, ховаються за дерева.

— Дивіться, вони уже стволи підняли, — кричить хтось із «зелених», вказуючи на групу «синіх».

Починається стрілянина. Кореспонденти, які ще не встигли відійти в тил, розбігаються, пригнувши голови, хто куди — подалі від перехресного вогню. Врешті по раціях передають, що місія ще не почалася. Стрілянину припиняють. «Зелені»відходять ще далі в ліс.

Війна розпочинається за десять хвилин. «Упівці», розподіливши групу таким чином, щоб кілька чоловік прикривали тил, рухаються в центр терену. Натрапляють на засідку «синіх». Ті втримують оборону на захищеному обваленими колодами клапті лісу.

— Обійди, обійди його, — чується крик в лісі. — Ну, чо ти став, бачиш — по мені стріляють! Кидай гранату!

«Зелені» біжать уперед, однак із засідки «синім» відстрілюватися зручніше. «Упівці», лаючись, зав’язують на голови білі пов’язки та йдуть із лісу. Врешті таки вибити з точки «німців» вдається. Ті також виходять з білими пов’язками. По дорозі учасники різних команд сперечаються, хто в кого раніше поцілив.

Від гороху не гинуть лише маклауди

Фактично довести попадання в суперника неможливо, адже пластикова кулька не лишає на одязі ніякого сліду. Тож основа гри — чесність. Однак, є на фестивалі і судді. Вони одночасно і гравці, але при цьому мають привілеї. Судді слідкують, щоб ніхто не «маклаудив». Маклаудами (на честь безсмертного воїна-горянина) у страйкболі називають тих, хто «мухлює», не видаючи попадання в себе — таким чином ніби стаючи безсмертним. Скарги на маклаудів гравці виставляють уже після бою. Якщо кілька учасників підтверджують, що хтось хитрував, то такого бійця дискваліфікують. До того ж, йому забороняють брати участь у кількох наступних великих іграх. Так само можуть дискваліфікувати і команду, де багато маклаудів. 

Повоювати зібралися більше півтисячі

Команди, які приїхали на фестиваль до Тернополя, знають одна одну здавна. Між собою учасники з різних міст та країн спілкуються переважно за допомогою Інтернету. На форумах домовляються щодо проведення ігор. Взяти участь в «Бродському котлі», за словами організаторів, приїхала рекордна, як для України, кількість страйкболістів — приблизно 560. Окрім українців, воювали тут білоруси, росіяни та молдавани. Хтось добирався до Тернополя поїздом, хтось — автобусом. Багато було й таких, що приїхали сюди здалеку своїми автівками.

По класу машин, припаркованих на полі, стає зрозуміло, що страйкболом займаються переважно небідні люди. Хоча самі учасники фесту кажуть, наче можна бути фанатом цієї справи, не витрачаючи особливо багато грошей. Зброю, мовляв, купити за ціною від 100 доларів; за 40–70 гривень знайдуться окуляри; камуфляж і військове взуття за кількадесят гривень можна придбати на секонд-генді. Дорого, однак, обмундировуються команди-реконструктори. Ці групи у всьому обладунку повністю відтворюють певне військове формування. В цьому випадку відповідний одяг, як і точні копії зброї, можуть обходитися по кілька тисяч доларів. 

У деяких випадках на страйкбольні варіанти просто переробляють колишню бойову зброю. На фестиваль до Тернополя одесити, до прикладу, привезли страйкбольний кулемет «Максим». Точну копію цієї зброї купили за дві тисячі доларів. Ще тисячу витратили на обладнання страйкбольним механізмом.

Від гороху не гинуть лише маклауди

Використовували на фестивалі і гранати. Однак їх, переважно, учасники роблять самі.

— Варіанти конструкції є різні, — розповідає львів’янин Сергій Гастінг. — В основі — по-любому петарда. Довкола неї в якусь ємкість засипають горох або пластикові кульки. Зверху роблять запал.

У львів’янина петарда запхана в звичайну надувну кульку. В ній же горох. Зверху до петарди прикріплено кілька сірників. Роль чеки виконує бокова стінка від сірникової коробки — від пориву такої чеки запалюються сірники. Вогонь переходить на запал петарди. Петарда вибухає, розсипаючи горох у всі боки.

— За правилами, якщо граната вибухає на відстані до п’яти метрів від тебе, — ти мертвий, — пояснюють страйкболісти. Фактично, кажуть учасники фестивалю, у страйкболі можна використовувати всі види техніки. Є, мовляв, навіть страйк-болтанки і страйкбол-авіація. Однак таке задоволення дуже вже дороге. 

Фестиваль у Тернополі, до речі, відзначився ще й тим, що став рідкісним випадком безкоштовної страйкбольної масової гри. В даному випадку, кажуть організатори, дуже допомогла міська рада, районна та обласна адміністрації. Завдяки спільним зусиллям вдалося забезпечити для всіх приїжджих учасників транспорт по місту, проживання та харчування.

У суботу команди розіграли чотири місії в лісі. В результаті, як і в 1944 році, Червона армія перемогла. У неділю ж фестивалити продовжували у закинутій промзоні Тернополя. Тут за день розіграли лише одну місію. До історичних подій вона прив’язки не мала. А ввечері учасники фесту почали роз’їжджатися по домівках... 

текст: Андрій ЯНОВИЧ

фото: Денис ТРОФІМОВ


Від гороху не гинуть лише маклауди

Все почалося в Японії 

Історія появи страйкболу сягає корінням післявоєнної Японії. Після капітуляції цієї країни у Другій світовій війні їй заборонили мати збройні сили (крім сил самооборони). Уряд знайшов цікавий вихід із ситуації — в Японії були створені точні пневматичні копії бойової зброї, які збігалися по вазі з реальними прототипами, мали таку ж скорострільність і навіть схожу конструкцію. Патрони в цій зброї заміняли шестиміліметрові кулі, виготовлені з легкого пластику. Ця ідея в наступні десятиліття переросла у вид спорту, що набув величезної популярності в усьому світі завдяки його особливій реалістичності і наближеності до бойових дій. Саму назву «страйкбол» запропонував росіянин Григорій Чуков із команди «Драгуни» в 1997 році, на заміну міжнародної назви — airsoft.

В Україні Федерацію страйкболу зареєстрували у 2002 році. Засновниками цієї організації стали члени першої в Україні страйкбольної команди «Дикі Коти», про що йдеться на сайті федерації — http://airsoft.com.ua. 

Автори історичної довідки на сайті вказують, що через бюрократичну тяганину не могли провести реєстрацію Федерації два роки. Команді «завертали» статут, повідомляючи, що «...метою створення організації є організація незаконних воєнізованих формувань та пропаганда війни».

Основні виробники страйкбольної зброї — фірми, розміщені на історичній батьківщині цього спорту — у Японії, хоча на ринку представлена продукція і китайських, корейських виробників. Безумовним лідером у виробництві страйкбольної зброї є японська фірма «Tokio Marui», що у страйкбольних колах вважається законодавцем моди. 

Зброя виготовляється, як правило, з ударотривкого пластику чи металу з латунним або мідним стволом та відполірованим внутрішнім каналом. У стандартні магазини входить 50–80 (для автоматів) або 12–25 кульок (для пістолетів). Так само існують бункерні магазини, об’єм яких становить від 200 до 600 кульок.

Основним місцем спілкування страйкболістів в Україні є форуми на Інтернет-сайтах. Тут же спортсмени домовляються про зустрічі, битви, покупки. Найпопулярнішими ресурсами зі страйкболу в нашій країні є http://airsoft.com.ua та www.militarist.com.ua.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання