Буковинськими Карпатами

Буковинськими Карпатами.

Пішохідні маршрути по Чорногорі та Свидовцю, Бескидах і Ґорґанах, Покутських і Вулканічних Карпатах достатньо популярні й зустрічаються у багатьох виданнях, а також на сайтах Інтернету. А от друкованих описів походів Буковинськими Карпатами так і не вдалося знайти, окрім коротеньких у нових картах Путильського та Вижницького районів. Керуючись відомим туристським прислів’ям — «краще гір можуть бути тільки гори, в яких ти іще не бував», — вирішили здійснити перехід найвищими вершинами від Усть-Путили до села Долішній Шепіт у Вижницькому районі.

Буковинськими Карпатами

Від Скам’янілої Багачки до Чеохельки

Великій групі туристів зручніше замовити автобус у місце виходу — село Усть-Путила. Однак невелика групка без проблем добереться туди і рейсовим транспортом. Це можна зробити через Верховину, звідки автобуси йдуть до Барвінкова, або з Вижниці путильським автобусом.

Ми обрали перший варіант. Від моста через Черемош ще треба було пройти півтора кілометра до мальовничої геологічної пам’ятки — скелі під назвою Скам’яніла Багачка, що в Усть-Путилі. За півтори сотні метрів є міст через річку Бісків. Перед ним повернули наліво на добре второвану польову дорогу, що йде уверх уздовж річки; приблизно кілометр вона веде повз садиби села Усть-Путила, а далі де-не-де зустрічаються поодинокі закинуті будиночки, які вже належать до села Бісків. Відійшовши від автотраси майже п’ять кілометрів, підійшли до досить високого водоспаду Кізя на невеликому однойменному потоці, що є правою притокою Біскова. Ще через кілометр — міст. На другому його боці нові вказівники інформують про те, що праворуч, уверх по течії — урочище Черепанка, а зліва — Бісків.

Ми звернули ліворуч і зразу ж за 50 метрів від розвилки почули шум водоспаду Бісків. Він невисокий, але повноводий і мальовничий. Опускатися до нього слід дуже обережно, оскільки каміння на стрімкому схилі скочується під ногами. З нашої групи далеко не всі відважились помилуватися водоспадом зблизька.

Буковинськими Карпатами

Водій УАЗика, який обігнав нас, сказав, що ще треба пройти трохи більше кілометра, і побачимо клуб, від якого веде дорога на хребет. Через 10 хвилин ходу нам відкрилася долина з сіножатями та невеличкою групкою хат, а от знайти клуб так і не вдалося. Ми припустили, що він десь поблизу церкви, яку досить добре видно. Пройшовши одне обійстя, що праворуч від дороги, ще через кількадесят метрів виявили тракторну дорогу — вона стрімко піднімалась угору. Нею і продовжили маршрут. Спочатку дорога болотиста, без жодних зручних місцин для короткого відпочинку. Поступово почали з’являтися галявини, з яких відкривався вид на долину потоку Великий Бісків та прилеглий з півночі хребет із сіножатями. Підійматися стало значно веселіше. 

Через годину підйому ми вийшли на гребінь хребта Чеохелька. Оскільки за цей день було пройдено навіть більше, ніж очікувалося, вирішили розбити табір на порослій травою польовій дорозі, що проходить лінією кряжа. На південному схилі — луки і кілька хат, в деяких і досі живуть люди. Від них ми довідались про добре джерело, яке знаходиться неподалік на цьому ж схилі.

Буковинськими Карпатами

Проста і норовлива Чеохелька

Як видно з карти, Чеохелька тягнеться прямо, наче струна, в одному напрямку. Тому проходження запланованої частини хребта не віщувало проблем. Очевидно, так воно і було б за доброї погоди. На жаль, ранок на хребті зустрів нас туманом і мжичкою, яка то слабшала, то знову ставала більш дошкульною.

Спочатку рухалися польовою дорогою по хребті. Кілометрів через два вона повела нас південним схилом, траверсуючи у потрібному напрямку. Виходити на лінію кряжа, де росте негустий ліс, не було сенсу, оскільки через туман із видимістю до ста метрів краєвидів не розгледиш. Перший тривожний дзвіночок пролунав, коли стежка вивела нас до групи величезних каменів.

З них крізь туман проглядалося стометрове провалля, «вибудуване» великими валунами. Отже, стежка вивела на південний відріг. Правда, на жодній карті цього скелястого урвища не показано. Опустившись і обійшовши кам’яні брили з правого боку, ми рушили на схід схилом, вкритим травами, у верхній частині якого виднівся рідкий ліс.

Зрадівши, що знову вийшли на основний хребет і маємо стежку-траверс, ми не подерлися уверх на лінію вододілу. В результаті стежка вивела нас на наступний південний відріг. Ми усвідомили це, коли вийшли на вирубку, з якої відкривався водозбір двох потоків. Позаду було чотири години перебування під дощем, і просвіту годі було сподіватись. Тому вирішили спускатися вниз до річки Черепанка. Вийшовши до злиття двох потоків в урочищі Павлюкова, пообідали, потім рушили до ріки. Вздовж неї пройшли вниз за течію більше кілометра. Знайшовши після обриву дороги більш-менш прийнятне місце для табору, вирішили зупинитися, просушитися і чекати завтрашнього дня і доброї погоди.

Буковинськими Карпатами

Через Ракову на Шурдин

О шостій ранку мжичка ще тривала, однак приблизно о сьомій вщухла, а де-не-де поміж темними хмарами, які ганяв вітер, почало проглядати голубе небо. Багатьом з нас дуже не хотілось повертатися на місце виходу... Тому вирішили розділитися на дві групи. Перша рушила вздовж Черепанки в Усть-Путилу. Друга, не гаючи часу, — на штурм хребта Ракова.

Почали сходження першою ж тракторною дорогою, яка йшла вверх на південь. Минувши стару вирубку, вже без стежки продовжили підійматись у напрямку найбільших висот. Через півтори години помітили просвіт на гребені хребта. Підійшовши ближче, натрапили на суцільний вітровал, який тягнувся на кількасот метрів. Обігнули його праворуч і вийшли на гребінь. Нарешті вперше за два дні нам відкрилось те, заради чого, власне, й ходять у гори — краєвид задимленого туманом Путильського низькогір’я. 

Буковинськими Карпатами

На щастя, дорога на хребті не була завалена. Оглянувши місцевість і карту, з’ясували, що знаходимось у сідловинці західніше вершини Буковат (1266 метрів). Від вітровалу вела дорога вниз у Путилу. Ми понад сотню метрів пройшли нею, а тоді повернули уверх лісом навпростець. Дуже швидко натрапили на добре втоптану стежку по лінії хребта. Подумалось: якщо є незаросла стежка, то, напевне, туристи все-таки ходять по Буковинських Карпатах. Після вчорашніх перипетій ми скрупульозно звірялися з компасом і картою майже на кожному повороті, а особливо завагались, коли плай почав скидати нас досить сильно вниз у північному напрямку. Однак це був просто перехід під вершину висотою 1181 метр.

Буковинськими Карпатами

Стежка без жодних відгалужень впевнено вела нас на Магуру Путильську (1286 метрів). Підйом на неї затяжний. Вершечок гори повністю вкритий лісом. Тут викопана траншея у вигляді кола діаметром 50 метрів, у центрі якого стоїть стара смерека. Росте вона власне в найвищій точці гори.

Із Магури вторована стежка повела до гори Осередок (1365 метрів). Помітивши знову траншею, що оперізує схил, зрозуміли: вже близько наступна вершина. На підході до неї побачили на гребені зарослу травою невелику галявину, якою вийшли до вершини. Зруб на західному схилі дозволяв бачити фрагмент Путильського низькогір’я.

Буковинськими Карпатами

Зовсім неходжену, зарослу дрібноліссям просіку у південно-східному напрямку вловлювали інтуїтивно і з допомогою компаса. Нарешті у сідловині вийшли на чудову широку дорогу, викладену колодами і вочевидь часто їжджену. Вона йде з села Фошки і, виявляється, виводить не на вершину, як показано на карті, а до сідловини на південному сході від Осередка.

Дорога тягнеться з-під Осередка аж до автотраси, що йде на перевал Шурдин. Не гребенем, як каже карта, а траверсом всіх вершин (окрім першої після Осередка), їх південно-західними схилами. Вздовж хребта Плеша стежка забирає досить сильно вниз і виходить до добротного будинку на галявині. Тут треба повернутись обличчям до дороги, з якої вийшли, і взяти праворуч, іншою дорогою, що веде дещо вниз на південний схід. Через пару сотень метрів потрапляємо на зруб, з якого видно долину Черемоша. Тут також праворуч. Вторована, не розбита транспортом, майже ідеальна польова дорога виводить до автотраси. 

Буковинськими Карпатами

Найвищий автомобільний перевал

На підході до перевалу є добре облаштоване місце для відпочинку з джерелом, столами і лавами, накритими дахом. Повз цю «пікнікову» точку виходимо на перевал Шурдин (1173 метри) — найвищий серед діючих автомобільних перевалів в Українських Карпатах.

Трохи відпочивши, йдемо штурмувати гору Магура (1313 метрів), щоб уже там розбити табір. Сто п’ятдесят метрів стрімкого підйому стежкою даються досить важко після далекого переходу. З полегшенням виходимо на вщент вирубану вершину гори. Навпроти через невелику сідловину — ще одна вершина, вища за саму Магуру, хоч і не позначена на картах. На ній є вишка ретранслятора та споруди для відпочинку у вигляді величезних пивних бочок. Прямуємо без спорядження на другу вершину, де дізнаємося від працівників комплексу, що у них можна брати питну воду. Розбиваємо табір на протилежному схилі вершини.

Буковинськими Карпатами

...Цейтнот (до першої години дня з Долішнього Шепота йдуть чотири автобусні рейси у Берегомет, а ще один, останній рейс — тільки о шостій вечора) не дозволив відважитись на продовження маршруту до вершини Лунгул (1377 метрів).

Зранку рушили в село шляхом, який вивів до автодороги з Шурдина. Цей серпантин у доброму стані, але він нераціональний: бачиш дорогу за якусь сотню метрів унизу, а йти до цього місця доводиться приблизно кілометр — довгим поворотом.

Буковинськими Карпатами

Тому декілька разів ми зрізали шлях, пускаючись униз напролом. За словами місцевих мешканців, всього на дорозі від села до перевалу 24 повороти. Припускають, що дорогу прокладено ще в часи Молдавського князівства, яке знаходилось під протекторатом Туреччини. Однак імовірніша версія про будівництво її за Австро-Угорщини, якій ці землі були підпорядковані з 1775 року.

Автобусних рейсів через перевал узагалі немає, але приватний транспорт (в тому числі легкові автомобілі) курсує через нього у всі сезони, крім зими, коли перевал для машин закритий. До речі, тут часто проводять різні ралі.

Буковинськими Карпатами

Вокзал двох поїздів

Добиратись до Івано-Франківська планували поїздами. Спочатку автобусом заїхали у Берегомет, а звідти чернівецькою маршруткою — у Вижницю. У райцентрі перейшли на залізничний вокзал. З нього відправляються два поїзди до Чернівців — один о пів на п’яту ранку, а другий — о 16.43. Вокзал досить затишний. Для тих, хто проїжджає цією колією вперше, переїзд до Завалля може бути цікавий. З вікна вагону видно монастир біля Вашківців, гору Цецино.

Станція Завалля, де нам треба вийти, знаходиться практично серед поля. Сюди ж через п’ять хвилин підходить поїзд із Коломиї, який іде у напрямку на Івано-Франківськ. 

текст і фото: Йосип ГІЛЕЦЬКИЙ

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання