Космач сміється

Космач сміється.

У гуцульському селі Космач щодругий віршує, а щотретій грає на якомусь із народних музичних інструментів. Тож не дивно, що під час усіх трьох днів фестивалю то тут, то там збиралося веселе товариство, яке музикувало, сипало дотепами та вистрілювало перченими жартами. Сміх не вщухав, перекочуючись великим фестивальним майданом.

 Космач сміється

«Йой, Іванку, та ти такий моцний фіґляр! — весела молодиця залицялася до чоловіка в яскравому космацькому строї. — Заграй, ану, будь добрий, співаночку, най cи погулєєм. А то жєль: булис мо на фестивалі, тай не набули си». Чоловік ще трохи змусив себе попросити — тішив ґонір, а відтак узяв у руки скрипку і ушкварив коломийку. Менше, як через хвилину, гуляли всі відвідувачі сільської кнайпи — гуцули й гуцулки, туристи й туристки, водії рейсових автобусів і міліціонери.

«Дай музиці рукавиці, щоби добре йграла, дай дївчинї горівчини, шоби данцувала», — заводив музика. «Больи мене руки-ноги, больи мене кости. Та най би то від роботи, а то від любости, — підхопив високий жіночий голос. — Йик би рїчка невеличка, я би не бродила, йик би легїнь не парубок, я би не любила». 

«Ой, мав же я одну любку — не мав з неї втіхи, ай продав я свою любку циганам на міхи», — виклично перебив баритон із гурту. Скрипаль знай собі пиляв смичком струни, час від часу римуючи експромтом і влучно заповнюючи паузи багатоголосого діалогу.

 

Ой, у горах сніги впали,

а я в капелюсі.

Який з мене буде батяр,

як я оженю си.

 

Ой, на гори сніги впали —

гуцул сьи не журит:

П’є гуслєнку, любит дівку,

Аж порох ся курит.

 

З полонинки, з верховинки

идут тучі-хмари.

Я така від штанів швальна —

нема мині пари.

 

Як вчила си я на швалю,

пішла в школу Кутску.

Попускаю п’ядь на груди,

дві п’яді на... плечі.

 

А я траву ти рубаю,

трава си хиляє,

А я кличу дївку в данец,

дївка си ховає.

 

Шоби ти си та ховала

від усего миру,

шоби тебе обігали,

йик здохлу кобилу.

 

Шоби тобі, дівчинонько,

впадок зуби микав —

ти повинна іти в данец,

хоть би старец кликав!

 

Гой цора підківочки,

та цора, та цора.

Болить любку головочка,

ше й до того хора.

 

Через тиждень хорувала,

бо робота була.

А в неділю подужіла,

йик скрипочку вчула.

 Космач сміється

Ой кувала зозулиця отам на йивірю,

уже три дні та три ночі чоловік за гірю.

Вчорас прийшов мій чоловік та став на подвірю,

а я собі молоденька з горівков за стілю.

 

Та я була розумненька, швидко розгадала,

і чим борше миленького в корито сховала.

У корито я сховала, а другим накрила,

аж тоди я свого ґазду у хату пустила.

 

А мій ґазда як увійшов, став коло порога:

«Яка ж в тебе, моя жінко, в хатї за тревога?»

«А побійси, чоловіче, Бог буде з тобою,

та то в мене на лавици корито з мукою».

 

Ледви газда си попоїв: «Давай муку мньити!» —

«Ти, ґаздику, нароблений, льигай припочьити».

Йик я свого чоловіка трохи прислонила,

Тоґди свого миленького з корита пустила.

 

Йик з корита випустила, то заголосила:

«Вставай, вставай, чоловіче, біда сї зробила.

Вставай, вставай, чоловіче, неслава сї стала,

Таж у мене із корита ба й мука пропала!»

 

«У гуцулів дуже багато пісень, багатих фантазією і пречудними природними порівняннями, які вони звичайно виспівують за скрипкою, — писав на початку ХХ століття визначний український етнограф, фольклорист, автор п’ятитомної монографії «Гуцульщина» Володимир Шухевич. — Багато пісень та ігор мають коломийкову форму, хоч гуцули не звуть їх коломийками, але називають: «гуцулка», «старовіцька», «співанка»; або по селу: «жьибівська» (Жаб’є — селище Верховина до 1963 року), «яворивска», «косівска». Як і сто років тому, нині в Космачі без співанок та фіґлів не обходяться ні родини, ні весілля, ні толоки. Ще й по неділях увечері, коли вже маржина цілком покутана, гамбасают коло корчми всі, хто живе недалеко — на голос скрипки сходяться люди туди, де грає музика. Пригадують дідівські співанки, складають нові коломийки.

До речі, 19–20 липня буде нагода почути сучасний і давній гумор горян. У селищі Ясіня Рахівського району Закарпатської області в ці дні пройде Другий міжнародний фестиваль гумору «Бербеницьи фіґлів». Жартівники з усіх Карпат вправлятимуться у дотепах. Вірші й анекдоти, коломийки й гуморески, а також вистави пропонуватимуть публіці представники різних етнічних груп, лунатимуть діалекти. Тож буде нагода оцінити самобутній гумор мешканців різних закутків Карпат.

Кращі зразки фольклору пролунають на гала-концерті — по обіді другого дня фестивалю. Цьогоріч у програмі фесту введено нову номінацію, в якій фіґлюватимуть на тему любощів: «Коли куми (або кума — варіант для жінок) нема вдома...» Доповнюватимуть фіґлі властиво фестивальні забави — кінний парад із бербеницями, конкурс на кращу «цифровану» діжку, ярмарок «майстерських творів» місцевих ремісників, дефіле в національних костюмах (кращі зразки вишивок відзначать призами) та частування. 

текст: Наталія КУШНІРЕНКО

фото: Мирослав КУШНІРЕНКО, Сергій МОСЕВИЧ 


Словничок

моцний — дужий, вдатний

фіґлі — жарти, фіґлювати — жартувати, фіґляр — жартівник

стрій — костюм, певна форма одягу набути си — повеселитися 

гонір — гордість, самолюбство

батяр — гульвіса

гуслєнка — молочно-кислий напій від штанів швальна — та, що вміє майстерно шити штани

шваля — швачка

хиляє — хилиться

микати — виривати

цора — від цоркот’їти — цокати, дзвеніти

хора — хвора, хорувати — хворіти

йивір — явір

за гірю — за горою

за стілю — за столом

борше — швидше

любас — коханець, любаска — коханка

ймити — взяти, зловити

маржина — худоба

покутати — обійти, доглянути (про худобу)

гамбасати — танцювати дуже жваво

музика — музикант

бербеницьи — дерев’яна діжка, в якій зберігають бринзу

«цифрована» бербеницьи — різьблена діжка, або прикрашена випаленими, намальованими, інкрустованими візерунками

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання