Територія майстрів

Територія майстрів.

На багатьох етнографічних фестивалях ярмарок народних ремесел є звичайнісіньким сувенірним базаром, часто — доволі невисокого ґатунку. Підприємці-посередники «втуляють» туристам дерев’яні писанки, кухонне приладдя, ковдри, коралі й кошики, і навіть уже вишиванки «made in China», видаючи їх за роботу карпатських майстрів. Ярмарок фестивалю «Великдень у Космачі», який проходив 30 квітня — 2 травня, вигідно відрізнявся від інших. Близько п’яти десятків народних умільців з усієї Косівщини (Івано-Франківська область) перетворили торговицю на виставку творів народного мистецтва.

Територія майстрів

Фестивальний ярмарок починався вдосвіта і закінчувався вже як сонце сідало. Його ряди майже на кілометр простягнулися центральною частиною села — щоби все роздивитися, помацати, поміряти, запитати про ціну і поторгуватися дня бракувало. Сорочки, запаски і крайки; тарелі, макітри і келихи; ліжники, верети і рушники; бартки, ґердани і мосяжні персні; образи і музичні інструменти — траплялися речі столітнього віку, але більшість були зроблені спеціально до фестивалю. Майстри з Космача та довколишніх сіл особисто представляли свої твори, охоче розповідали їх історію, ділилися секретами виготовлення. Могли «заломити» ціну, але могли майже за безцінь віддати коштовні речі тим, хто сподобався, хто виявив інтерес до роботи, зумів її оцінити.

«На цей рушник я взір з бабиного весільного перенесла, — розкладає перед нами всуціль розшите полотно космачанка Анна Поляк. — У вісім способів вишиває си. Тепер так не шиют, бо роблят, як легше...» Майстри Космача використовують близько двадцяти технік вишивання та мережання, оздоблюючи ними рушники, доріжки (серветки), простирадла, подушки і, звичайно, сорочки. Такі соковиті оранжево-золотисті візерунки на них — очей не відведеш. Цікаво довідатися, що зазвичай дівчатам і хлопцям сорочки вишивали по-різному: одним добирали орнаменти «на красу», іншим — «на силу». «Пошлюблені» чоловік чи жінка мусили дбати про сорочки з узором уже інакшого змісту — «на плідність», «на вдачу» тощо.

Територія майстрів

«До вишитої сорочки належить мати запаски», — навчає Анна Плиторак. Разом зі сестрою Параскою Вінтоняк на дерев’яному станку, який дістався від батьків, вони тчуть запаски (спідниці з двох не зшитих пілок) та крайки (пояси), верети та накривці (покривала), обруси (скатертини) та дзьобеньки (сумки через плече). Ткацтво має в Космачі давні традиції. У джерелах, датованих XVII століттям, вказується, що саме тканими речами платили вівчарі данину і посаг. У селі вміють виткати 15 видів самих лише запасок! Тут кожна пара наречених іде під вінець неодмінно в народній ноші. Її вже не дістають зі старої скрині, не підганяють на молодих, а спеціально для них замовляють у місцевих майстрів.

На всю Гуцульщину відомі космацькі ткалі Оксана Григорчук, Дмитро Линдюк, Василь Богданюк, швець постолів Тарас Дзвінчук, бісерниці Анна Коб’юк, Марія Чулак. Вишукані череси майструє Анна Дзвінчук, капсльовані (прикрашені металевими заклепками) кептарі —Явдоха Клапцуняк. Як правильно «зібрати молодих», якими мають бути весільне деревце і прапір (бартка, оздоблена квітами, стрічками й прядками різнокольорової вовни), чим прикрасити данцовню (намет для танців) — ці та інші тонкощі весільного обряду знають і провадять Марія Палійчук, Ольга Кравчук, Іван та Ганна Горганюки. Подружжя Горганюків на замовлення ще й виготовляє всю потрібну весільну атрибутику. І все це робиться не на показ, не задля продажу туристам чи в дарунок президентові. В Космачі так живуть — гуляють народні весілля, з гордістю, як святковий одяг, носять свій стрій, від батька до сина передають ремесло.

Територія майстрів

Особливою пошаною користуються в односельців майстри-музики. Дзвінкі бубни та мелодійні джоломіги (флейти) вміє зробити Богдан Костюк. Найбільш співучі сопілки — у Дмитра Левицького. По цимбали до Івана Дзвінчука приїздять професійні музиканти з усієї України. Скрипки майструє Василь Книшук. А трембіти — Юрій Мохнатчук. Кожен майстер віртуозно грає на музичних інструментах і зазвичай демонструє це своїм гостям. Природно, що на фестивалі щовечора, альтернативою програмному концерту, звучали танцювальні мелодії у «живому» виконанні космацьких троїстих музик.

Писанкарі, різьбярі, ковалі, боднарі, малярі, шевці, будівничі... Що не двір у Космачі — то майстер. Не випадково традиція влаштовувати у селі ярмарки та літниська (мистецькі студії) постала ще наприкінці ХІХ століття. Цьогоріч Космач відзначає 150 років від часу першої письмової згадки про туризм. У 1878 році Коломийське відділення Краківського туристичного товариства організовувало вояжі в Космач. З Коломиї туристів привозили у село на возах, селили в садибах, водили на екскурсії до майстрів та в походи довколишніми горами. 

текст: Сергій МОСЕВИЧ, Наталія КУШНІРЕНКО

фото: Мирослав КУШНІРЕНКО

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання