Суперника вбити тричі

Суперника вбити тричі.

Більше 200 хлопців та дівчат зібралися цьогоріч у лісах на межі Тернопільської та Рівненської областей, щоб дві з половиною доби відчувати себе у шкурі повстанця. Під час найбільшої в Україні теренової гри, що проходила уже вшосте, молодь ділиться на дві команди. Завдання кожної — захопити ворожий прапор та «вбити» якомога більше «противників». Під час гри її учасники практично не сплять, їдять мало, а воду для пиття беруть із річки та боліт.

Суперника вбити тричі

Теренову гру «Гурби-Антонівці» на місці найбільшої битви українських повстанців із енкаведистами урочисто відкрили 1 травня.

— Ми не відтворюємо битви 1944 року, — пояснює голова Молодіжного націоналістичного конгресу Ярослав Іляш. — Головне завдання тут — відчути дух повстанців, випробувати себе.

Всіх учасників гри ділять на дві команди — «червоні» та «жовті». До місця змагань бійці збираються, вже знаючи, з ким гратимуть. Перед початком гри розробляють план операції на наступні дві з половиною доби.

— Тут справді, як на війні: є розвідка, атакуюча група, нічні рейдові групи, — розповідає Ярослав Іляш. — В команди два шляхи до перемоги: або захопити прапор противника і втримати його до кінця гри, або «вбити» якомога більше суперників. Вбивством на тереновій грі вважається зірвана з плеча суперника пов’язка. Кожного учасника на «Гурбах-Антонівцях» можуть вбити тричі. Після цього він остаточно покидає терен.

Цього року на площі приблизно 25 квадратних кілометрів змагалися, окрім української молоді, ще й кілька іноземців — зокрема білоруси та один росіянин. Всього з’їхалося сюди майже 200 чоловік. Організатори кажуть, що це порівняно мало. (Були ігри, що збирали понад півтисячі учасників). Таку кількість бійців пояснюють серйозним відбором — до терену допускали тільки повнолітніх, до того ж із кожним організатори проводили попередню співбесіду. Минулих років, пригадують учасники гри, не всі, хто зголосився на «Гурби-Антонівці», були готові до умов, які їх чекали. Дехто взагалі приїжджав сюди наче на відпочинок — з магнітофоном. 

Після урочистого відкриття, яке відбулося в середині дня, учасники розійшлися. До ночі вони розбивали свої табори в лісі, проводили військові наради. Гра стартувала опівночі.

— Команди обрали різну тактику ведення гри, — розповідає Ярослав Іляш. — «Червоні» розділилися на невеликі групи і прочісували ліс, намагаючись якнайшвидше знайти табір противника. «Жовті» ж сконцентрували свою силу в одному великому загоні.

Учасники жовтої команди виявилися в грі успішнішими. Вони розбили свій табір на території, де було болото по коліна, і досить швидко знайшли табір «червоних». Бойова група «жовтих» захопила прапор суперників, а «червоні» практично всю гру намагалися його відбити. Під кінець вони таки знайшли табір суперника, штурмували його, однак взяти не змогли. Отже, звитягу святкували «жовті».

Суперника вбити тричі

Погода під час гри не дуже сприяла бійцям. Переважно падав дощ. Тож гравці добряче мокли та мерзли. Палити багаття на «Гурбах-Антонівцях» не доводиться — адже це означає видати своє розташування. Тож зігріватися можна було лише у швидкому русі.

Під час триденної теренової гри в червоній команді «розстріляли» чотирьох дезертирів. Ними вважали тих, хто, не витримавши умов змагання, вирішив покинути його. З таких бійців командир публічно зривав пов’язку, що символізувала життя. Дезертири покидали територію змагань, організатори відвозили їх до траси, далі екс-гравці добиралися додому самотужки.

Окрім чотирьох дезертирів, до закінчення гри шестеро учасників покинули терен через травми. Цього разу обійшлося без переломів (минулого року було й таке). Більшість травм — забої чи вивихи ніг, які трапилися під час бігу, стрибків. Команда «червоних», хоч і програла змагання, відзначилася завзятими бійцями. За регіональною приналежністю, визнають організатори, найкращими вояками виявилися тернополяни. Як зазначив Ярослав Іляш, добре підготовлені були навіть ті, хто вперше брав участь у тереновій грі.

На урочистому закритті організатори нагородили кращих бійців призами — переважно книгами патріотичного спрямування. Жодних цінних нагород для командипереможниці не передбачається. Адже суть гри не в тому, щоб перемогти заради чогось, а перш за все — перевірити себе. 

текст: Андрій ЯНОВИЧ


Історична довідка

21-25 квітня 1944 року в урочищі Гурби, на межі сучасних Тернопільської та Рівненської областей, в запеклій битві зійшлися відділи південної групи УПА-Північ «Богун» під командуванням Петра Олійника (Енея) та з’єднання «Холодний Яр» УПА-Південь, очолюване командиром Миколою Свистуном (Ясенем) (п’ять тисяч вояків, дві гарматні батареї та кілька мінометних ланок) з внутрішніми військами НКВД та частинами Червоної Армії загальною чисельністю приблизно 35 тисяч, підтримуваними авіацією, танковими частинами та навіть бронепоїздом. Крім того, перед загрозою мобілізації у Червону Армію кілька тисяч цивільних чоловіків в кінці березня – на початку квітня пішли в ліс під захист УПА, плануючи також влитися в ряди повстанців.

Радянське командування планувало знищити розташовані в цьому районі великі з’єднання УПА, витіснивши їх в болота, що оточують урочище Гурби. З початку квітня червоні частини почали оточувати район операції, поступово концентруючи сили на певних напрямках. 21 квітня вони пішли у наступ. Ударів завдавали з півночі, сходу та півдня. 24-25 квітня розгорнулися найбільш запеклі бої.

Знищивши понад 900 радянських військових і десь стількох же поранивши, підбивши п’ять танків, загони УПА прорвали вороже кільце на заході, в районі села Буща та вийшли з оточення (власні втрати – 150 убитих та 60 поранених, більше 100 полонених; загинуло ще кількасот цивільних, які приєдналися до формувань УПА). У бою біля Гурб відзначилася повстанська ударна група, що складалася з вихідців із Чернігівської та Сумської областей.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання