Стрічку другого етапу розрізали

Стрічку другого етапу розрізали.

Вдале продовження отримав восьмиетапний фестиваль роверових розваг і поїздок. Велоперегони, що традиційно включаються у програму фесту, під час другого туру пройшли на новій кроскантрійній трасі довкола основної бази фестивалю — гірськолижного відпочинкового центру «Коза» в селі Яблуниця на Івано-Франківщині. Разом з тим, були випробувані нові екскурсійні маршрути, розраховані як на «зелених», так і на гартованих роверистів.

Стрічку другого етапу розрізали

Уздовж червоно-білих стрічок

Змагальний трек, вперше розмічений і «освячений» на другому етапі фесту, відтепер діятиме на постійній основі. Такому рішенню оргкомітету посприяли і схвальні відгуки учасників, які запально промчали чотири кола екстремальної маунтинбайкової дистанції. Траса з відрізками різного характеру і складності стала комплексним випробуванням на техніку й витривалість. Тож є всі передумови вже найближчим часом організовувати тут роверові змаги високого рівня.

Одне коло дистанції довжиною біля півтора кілометра досвідчені учасники змагань старшої вікової категорії проходили за шість із гаком хвилин. Стартовий відрізок являв собою пологий підйом на широкій ґрунтовій дорозі, яка дала змогу сильнішим і слабшим учасникам перегруповуватись без зіткнень. Силова боротьба переходила у технічну на короткому стрімкому спуску, де все вирішували навики утримування рівноваги і правильного гальмування. Не обійшлося без ексцесів — для одного з учасників старшої категорії падіння на спуску обернулося розбитим коліном, пошкодженням велосипеда і тріщиною шолома, хоча це не завадило йому успішно фінішувати.

Наступний відтинок дистанції петляв поміж дерев, де м’який ґрунт і молода трава ускладнювали педалювання, а також включав два переїзди через невеликий потік. Після дощаного містка починався підйом у ліс, де слабші учасники штовхали велосипеди. Набір висоти закінчувався виїздом на відкритий схил. За ним учасники потрапляли на складний і виснажливий відрізок траси. Тут боротьба продовжувалася знову в лісі. Багато що вирішувала технічна частина, у першу чергу жорсткість вилки, оскільки на треку зустрічалося оголене коріння дерев. Важливу роль відігравав протектор покришок — слизька розмокла стежка ускладнювала повороти і гальмування. Кілька крутих зиґзаґів лісом — і траса виходила знову на схил. Швидким пологим спуском учасники приїжджали до фінішу.

Підсумок перегонів не виявив надто великого розриву в часі, за який пройшли трасу старша та молодша вікові групи. Так, якщо Олексій Жданович (№ 44, місто Ужгород, команда TATU-Bike) подолав усі чотири кола за 24 хвилини 50 секунд і отримав перше місце у дорослій категорії, то третє місце у молодшій віковій групі зайняв Василь Стегура (№ 22, та ж команда) із результатом 32 хвилини 20 секунд. У цій же категорії друге і перше місця належать відповідно місцевим велолюбителям Іванові Гаську (№ 50) та Романові Гаську (№ 46). Третім серед дорослих фінішував В’ячеслав Турок (№ 12, TATU-Bike), поступившись колезі по команді Юрію Головацькому (№ 40).

Стрічку другого етапу розрізали

Новий етап — нові маршрути

У рамках фестивалю відбулися тестові заїзди на нових прогулянкових трасах довкола Яблуницького перевалу. Таке враження, що цікавих маршрутів у цій гірській місцевості вистачить на всі майбутні етапи велофестивалю, адже є ще багато нерозвіданих стежок і доріг на навколишніх пагорбах і хребтах, придатних для одно-дводенних вилазок.

Нескладний, але доволі адреналіновий маршрут вималювався на північний захід від Яблуницького перевалу. Із села пологим підйомом потрібно добратися майже під саму відпочинкову базу «Беркут», що знаходиться якраз на перевалі, але на останньому повороті перед ним треба звернути вправо на ґрунтову дорогу, яка серпантином виводить на хребет, у точку неподалік власне перевалу. У цьому місці кілька роздоріж, аж очі розбігаються. Але найбільше задоволення дає спуск широкою дорогою, що зветься серед місцевих мешканців «Ключами». Швидкісний безперешкодний даунхіл і плавні дуги поворотів спонукають проїхати більш ніж двокілометрову дистанцію на одному диханні, «вклавшись» у п’ять, а то й менше хвилин. Ця дорога виходить на шосе вже на Закарпатті, у точці між селом Лазещина і перевалом, на який можна піднятися всього за півгодини, втамувавши по дорозі спрагу біля мінерального джерела.

Інший маршрут починається з тієї ж точки, що й дорога «Ключі». На роздоріжжі тут треба рушати дорогою, яка піднімається з галявини у північному напрямі, йде попри приватні будівлі та садиби і поступово завертає на північний схід, у бік гори Горішків. Хоча маршрут завдяки цій горі отримав назву «Міцний Горішків», підйом важким не назвеш, хіба що вкрай лінивим чи випадковим роверистам він здасться справді міцним. А от помітно стрімкішим є спуск із гори. На розвилках слід не звертати вліво, а їхати прямо, і дорога попри садиби й уздовж загорож виведе назад, на шосе майже в центрі села. 

текст: Андрій ШУСТИКЕВИЧ

фото: Денис ТРОФІМОВ

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання