Гірськими межами областей

Гірськими межами областей.

Цьогорічна весна дуже багатьом запам’ятається, напевне, своїми надокучливими дощами і холодними ночами. Погода дошкуляла і руйнувала плани тих, чиї робота або хобі залежать від неї. Але нам несила очікувати теплих і сонячних днів, тож таки вирушаємо в гори.

Гірськими межами областей

Автобусом через два перевали

З огляду на непевні метеоумови задумали не дуже важкий маршрут. Стартували з Торунського перевалу, аби пройтися протягом двох днів гірськими межами Івано-Франківської області.

Автобус, що прямує через Долину і Міжгір’я до Ужгорода, долає на своєму шляху два перевали. Недавно на них встановили дорожні знаки з правильними назвами. Тобто перевал, що дозволяє потрапити з верхньої частини басейну ріки Свіча у долину її притоки Мізунки, позначено як Вишківський. А щоб із села Вишків, яке розкинулося вздовж Мізунки, перебратись у басейн Тиси (Закарпаття), потрібно подолати Торунський перевал. Однак висоти на цих дорожніх знаках вказано невірно. Вишківський перевал має 986 метрів, а Торунський — 931.

На Торунському перевалі кажемо собі: «приїхали» і уже пішки повз кладовище вирушаємо в західному напрямку, праворуч від траси. 

Гірськими межами областей

Чотирнадцятим маршрутом до Чорної Ріпи

Вирушаючи спланованим тільки за картою маршрутом, завжди очікуєш певних проблем із його проходженням. Однак лінією колишнього польсько-чеського кордону, а сьогодні межею Івано-Франківської та Закарпатської областей веде добре вторована польова дорога. Незважаючи на дощову весну, тут не обов’язковим було водонепроникне взуття.

Ще більшого оптимізму додало те, що на самому початку подорожі ми побачили свіже маркування 14-го пішохідного маршруту, який є частиною знаного Закарпатського туристичного шляху. Позначки надійно супроводжували нас до самої гори Чорна Ріпа (1285 метрів). А вже перша розвилка через нецілий кілометр ходу без маркування створила би проблеми вибору правильного напрямку. Слідуючи за маркером, ми впевнено продовжили рух тією дорогою, яка вела ліворуч. 

Маршрут виявився чудовим не тільки через свою легкість, але й завдяки можливості милуватися неповторними краєвидами навколишніх гір. Засніжені вершини Привододільних Ґорґанів (хребет Пішконя, гора Кам’янка), боржавські Великий Верх та Стій, бескидська Магура, ґорґанські Городище Велике та Городище Мале, Попадя, Паренки, Молода та Яйко Ілемське раз по раз відкривалися під різними ракурсами очам мандрівників.

У стилі легкої прогулянки за дві з «гачком» години вийшли на гору Щолб, де зустріли досить великий гурт учнів місцевої школи. Потішило те, що вони у неділю самостійно без спонуки дорослих влаштували сходження на цю вершину, висота якої 1140 метрів.

Гірськими межами областей

Ми запитали у них, як і в трьох дорослих, яких зустріли раніше на маршруті, про точну назву їхнього села. Ті упевнено відповіли, що село називається Семичів (із наголосом на останньому складі). Так написано і на вказівнику у Вишкові. Однак на всіх топографічних картах знаходимо Сенечів. Власне так називається село від 1989 року, згідно з рішенням Івано-Франківської обласної ради.

Менш ніж через півгодини від Щолба вийшли до місця, де сходяться межі Закарпатської, Івано-Франківської та Львівської областей. Помилувавшись краєвидами, трішки відпочивши, залишили тут наплічники й подалися далі 14-м маршрутом, щоб підкорити Чорну Ріпу. Без спорядження на найвищу точку вийшли за півгодини. Краєвиди з неї виявились пречудовими, особливо гарний звідси хребет Полонина Боржава. 

Однак наближався вечір. Тож повернувшись із Чорної Ріпи, ми зійшли з 14-го маршруту і рушили на північ уздовж межі Івано-Франківської та Львівської областей. Ще до восьмої години вечора потрапили у найзахіднішу точку Івано-Франківщини. Оскільки далі стежка потребувала уточнення, а в місці повороту виявилось два джерела, дрова і майданчик для трьох наметів, то вирішили саме тут таборуватися. Тим паче, що пройдених 17 кілометрів за п’ять годин — непоганий результат.

Гірськими межами областей

Чиряк під вітровалом і мальовнича Князелука

Ще надвечірній огляд подальшого маршруту дозволив переконатись, що ми не помилилися. Тому зраненька впевнено попрямували, обираючи лінію низькогірного (менше 1000 метрів) вододілу. На щастя, місць, де виникали певні сумніви з подальшим маршрутом, було небагато. Через перших 500 метрів від крайньої західної точки потрібно на розвилці піти дорогою, що веде ліворуч. А потім ще через кілометр на відкритому схилі повернути різко ліворуч униз, щоб обігнути один з витоків струмка Обнога. Подальша дорога впевнено веде лінією вододілу. Ще одне сумнівне місце є на хребті Боєліна. Одна дорога обходить зарослий лісом вододільний гребінь зліва (на досить великій галявині тут встановлений металевий хрест воїну Першої світової), а друга — праворуч. Нею і потрібно йти. 

Радіючи, що досить легко подолали низькогір’я, де найчастіше виникають проблеми з вибором дороги, впевнено почали підніматися на гору Чиряк (1250 метрів). Суцільна вирубка на його схилах викликає двоякі враження. Завдяки їй нам відкрилися чудові краєвиди у бік Чорної Ріпи, сіл Верхньої і Нижньої Рожанки, гори Високий Верх (1243 метри) з антеною мобільного зв’язку. Однак те, що залишили по собі лісоруби, виглядає гнітюче.

Гірськими межами областей

Незабаром підійшли до верхньої залісненої частини схилу гори. І тут стало зрозуміло, чому у неї така немилозвучна  назва.

Стежка, що йде гребеневою лінією, виявилась заваленою стовбурами столітніх смерек, інколи буків. Спроба обійти понад триста метрів суцільних завалів правим схилом була не дуже виправданою, оскільки вітровал охопив частково і східний схил гори. Краще його обходити, траверсуючи густим молодим смеречником уздовж західного схилу.

Подолавши жахливі завали, вийшли на невеличку галявину. Тут вторована дорога веде праворуч траверсом схилу, але потрібно іти ледь помітною у травах стежкою, що проходить гребенем гори. 

Після невеликої сідловини почали підніматися на розлогу полонину, яка на карті позначена як урочище Князелука. У найвищій точці, де росте групка молодих смерек, на місці колишнього геодезичного знака відкриваються чудові краєвиди. Вони — це наче подарунок за митарства, пережиті на Чиряку.

Гірськими межами областей

Як розгадати магію Магія?

Перехід на Магій із Князелуки досить легкий, оскільки він тільки на 20 метрів вищий. Однак вгадати, котра із зарослих лісом вершин, які траверс обходить із західного боку, є основною і має відмітку 1281 метр, з першого разу не вдалось. Усвідомили це, коли стежка почала дещо знижуватись і повернула зовсім не у потрібному напрямку. Видимість не давала можливості ухопитися хоч за якийсь орієнтир. До того ж почався дощ. В таких умовах наосліп знайти маршрут без стежки не було ніякої можливості. Тому вирішили спускатися до річки Рожаночка.

Вийшовши до неї в урочищі Осовня та поглянувши на недоброзичливе небо, зрозуміли: продовжити далі рух межею Івано-Франківщини та Львівщини у напрямку гори Магура висотою 1363 метри не вдасться. Ми прогнозували, що пройти далі цим маршрутом буде дуже складно, але розраховували на добре виражену вершину із залишками геодезичного знака. Однак навіть у цьому випадку спуститися на 300 метрів стрімким схилом без найменших ознак вододілу було б складно.

Гірськими межами областей

Повторне вивчення картографічного матеріалу приводить до висновку, що розгадати чорну магію Магія і пройти у потрібному напрямку можливо, тільки поєднуючи GPS і справжній лист топокарти. Для тих, хто буде йти після нас, радимо ввімкнути прилад за Князелукою в режим визначення координат і вийти до точки з координатами 48,82278° південної широти та 23,55444° східної довготи. 

Звідти опускатися схилом за азимутом 50° до сідловини на висоті приблизно 980 метрів. Там треба знайти лінію вододілу, яка не опускається нижче вказаної горизонталі, і вже ним продовжити рух за азимутом приблизно 20 до гори Менчилик. Координати точки (сідловина під Менчиликом і Магієм), куди потрібно вийти, становлять 48,82861° південної широти та 23,56556° східної довготи. Цю вершину висотою 1174 метри, очевидно, доведеться підкорити. Після спуску з неї уздовж межі областей за даними карт знову має з’явитися стежка.

Гірськими межами областей

Ми ж опустилися до Рожаночки і спочатку ґрунтовою дорогою, а потім асфальтівкою вийшли до автотраси та повернули уверх проти течії річки Опір до Славського. Звідти можна дістатися поїздом до Стрия чи будь-куди і в нічний час. Ми скористалися поїздом Ужгород— Чернівці, який перед четвертою ранку прибуває до Івано-Франківська. 

текст: Йосип ГІЛЕЦЬКИЙ

фото: Йосип ГІЛЕЦЬКИЙ, Андрій ЗОБКІВ

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання