Про вірну жону
Про вірну жону.
Розказав Андрій Доромбей, 1931 р. н.
Были два цімборы — царський сын та й панський сын. І не женилися довго. Раз панський сын десь поїхав надовго. А быв у нього великий дом: готель там, майстерні всякі. Там шили свиты на дівкы, топанкы робили — всьоє.
А сесь царський сын любив ходити на вадаску та й на рибалку. Іде до річки на рибу — та йдут дві циганкы, циганкы-дівочкы. Каже єднуй:
— Ты чія? Як ты називашся?
А в нього быв знак якыйсь, що ун царський сын. Ун і каже:
— Тебе хочу взяти за жону.
А она:
— Вы, принце, не робіт сьміха з мене.
Но каже:
— Та чія ты?
Дівка вповіла йому, чія. А вты цигани коло річки всяди кочовали, коло рікы в них стояли шатри. Пришли в тот шатер, до єї вутця.
— Ото ваша дочка?
— Моя.
— Даєте за мене?
— Ой, принце, не говори насміх!
— Но я єї хочу!
— Ну, та що, — каже циганин, — добре! Як єї береш, ще й кіло золота даю в приданоє тобі. — Той циганин быв такий богатий — цигане богаті дуже! А царський сын довго ходив, не женився. Його отець і мати мучили його: «Женися! Женися!» Казали брати якогось царя дочку. А ун узяв циганку. Коли прийшов, зажурився дома: як їм казати?
Айбо зачав казати:
— Няньку та й мамко, я хочу ся женити.
— Та кого ты будеш брати?
— Циганку, — каже.
— Йой, сыну, де ж ти будеш брати циганку?! Та ты царський сын!
А ун їм каже:
— Таку сте не віділи файну.
Думают: та йому вже тридцять году…
— Ну, та бери циганку, кой так хочеш.
Царський сын пушов у тот табор до циган, найшов свою дівочку. Прив’юв у дом свого цімбори, у його майстерні. Зав’юв циганку, покликав старшого над тими майстрами. Уповів йому пошити на дівку файну свиту, топанки. Всьо вбрати так, як юй пудходит, красно прибрати, а ун за вто заплатит. Пов’юв єї тот старший майстер, що командує там. А принц сів та й пиво п’є. Через якийсь час заводит його циганку сесь майстер головний — а она така файна, що унєї зразу не упознав. Думає: я циганку взяв, а туй така файна, така красна дівка. Взяв єї попуд руки та пов’юв дому — указати няньові і мамі.
Отець, як увідів та й каже :
— Я вже довго жию і скоро буду вмирати, но сяку я не відів файну людину. Та най буде.
Зробили они файну сватьбу та й жиют добре.
Та приходит дому його цімбора, панський сын. Пришов до нього царський сын.
Сидят, п’ют пиво. Панський сын зьвідує ся:
— Що нового?
— Та я ся вженив.
— Ты так довго убирав — кого ж ты взяв?
— Циганку, — каже.
Тот ся посьміяв з нього. Сидят, п’ют. Нав’юв панський сын царського на всякі дурниці. Каже:
— То неправда, що твоя жона така тобі вірна, як ты кажеш.
— Знаєш що? Договоряємеся. Як она з тобов пуйде на такоє діло — то я втрачаю царство, вже ты будеш цар. Але узнай, які она має знакы на тілі. А пак не узнаєш, — ты втрачаєш свуй дом.
— Добре!
Зробили три дны строку. Сесь панський сын зразу туды — до циганки. Она прийняла його, як цімбору, угостила. Гостит один день, другий. На другий день ун поклав юй руку на ногу. Она:
— Вон удці! То ты такый цімбора?! Та ж ты нечесний!
Панський сын ся зажурив — буде втрачати своє богатство! Ун імнят ворожілю-бабу. Знає, що царський сын з циганкою прожили вже три цы чотири годы, а діты не было. Посилає ворожілю до тої циганки і каже:
— Іди та бреши жоні царського сина, що знаєш так покупати, що будут діти. Старайся єї покупати і увидіти, які має знаки на тілі. Тай оту жуковину принеси, що царський сын на сватьбу юй подаровав. Як есе принесеш, даш мы та вповіш, яку має родимку, то я тебе удблагодарю.
Пушла баба до циганки. Вговорила єї, покупала… А як купала, та й увіділа родимку на нозі — така велика, як курячоє яйце. Жона за купаньом заспала, а баба украла жуковину та втікла. Уповів панський сын царському, який його жона має знак на нозі, указав жуковину. Царський сын думат собі: всьо, точно цімбора ызв’юв його жону! Вже дому не йде… А жона вибігає, його стрічає, цюлює, як усе. Царський сын єї удбыват гет, не допущат єї до себе, бо вже другим поцюльована та й каже:
— Ідім до ріки. Ты сідай в оден човен, а я — в другий.
Поплили річкою. Річка ся розходит. Ун поплив направо, она — наліво. І всьо, так они ся розышли. А панський сын на місці царського став царьом. Пристав човен принца до берега. Айбо ун робити не буде, бо царський сын. Пушов у войсько служити. Та й служит. А його жона стала в якомусь городі торговати. Они в єднуй державі, а за ся не знают. Цар сеї держави був уже старий. Раз думає: «Пуйду, поныкаю в послідній раз по своюй державі, як народ жыє». Взяв сы войсько та й іде. Іде — а всі царьови букети косиць дают. Та й ота циганка принесла букет царьови. Та такий красний — ун не відів іще такого файного букета, як она йому дала: що май файний уд всіх. Ныкає — та й она дуже файна!
— Відів я много файних людей, — каже, — но такої-м не відів.
Зачав цар зьвідати єї, цы має чоловіка.
— Так і так, быв чоловік та неє.
Каже до неї царь:
— Ци можеш державов керовати?
— Можу.
— Но, та лишай усьо та подь за мнов.
Дали юй коня, і царь забрав єї до себе. Знав, що скоро умре, та й передав на неї царство. І стала циганка у туй державі царицев. Командує войськом, всім. А думат все за свого чоловіка та про вто, як ся так стало, за що ун розлюбив єї. «Е, — думає, — бізуно ун десь туй у войську служит». Дала приказ войську, щоби всі в таких годах, як єї чоловік, прийшли до неї. Каждый має юй своє життя розказати уд дитинства аж дотепер. Усі солдати йдуть до цариці, бояться. Каждий прийде, юй розкаже, а вона чує нараз, що вто не єї чоловік. Так попадат до неї і царський сын. Она го упознала нараз, а ун — нєт. Та де єї мож упознати — цариця! Розказав юй усьо своє життя, як панський сын з ним зробив. Та ун не знав, що його баба-ворожіля пудвела. Як ун розказав, циганка я-а-ак даст му в мацку, у писок:
— Та ты дурню!
А тогди каже:
— Сідайме на коні!
Сіли на коні — та поскакали дому. Циганка свому чоловікови призналася, як баба єї купала, як у неї украла жуковину — всьоє. Як прискакали у своє царство, тепер царство панського сына, цімбору принца убили гет. А тоту бабу розорвали. Єдну ногу на єдного коня, другу — на другого, і бабу розчахли. Царський сын став царьом, як і быв. Потому зогнали оти два царства та й жиют там донині, аж не повмирали. Но, ци файна была казка?
графіка: Анна КИРПАН
Словничок
Айбо — але, а
Бізуно — мабуть
Вадаска — полювання
Вповісти — розказати
Всяди — всюди
Всьое — все
Вто — то; вті — ті
Вутець — батько
Гуд — рік
Єднуй — одній
Єї — її
Жуковина — перстень
За ся не знают — не знають одне про одного
Зьвідати ся — запитати
Зачати — почати
Імати — хапати, брати; імнят — хапає
Іщі — ще
Кільо — кілограм
Кой — якщо
Косиця — квітка
Красний — гарний
Май — префікс най, дуже; май файна —найкраща
Мацка — обличчя
Нараз — одразу
Неє — нема
Нянько — тато
Она — вона
Отбивати — відштовхувати
Пак — якщо
Писок — обличчя
Подь — ходи
Поникати — подивитися
Свита — довгополий верхній одяг; тут: одяг взагалі
Сесь — цей
Топанки — черевики
Туй — тут
Убирати — вибирати
Удці — звідси
Указати — показати
Ун — він
Файна — гарна
Цімбора — товариш