Про вірну жону

Про вірну жону.

Розказав Андрій Доромбей, 1931 р. н.

Были два цімборы — царський сын та й панський сын. І не женилися довго. Раз панський сын десь поїхав надовго. А быв у нього великий дом: готель там, майстерні всякі. Там шили свиты на дівкы, топанкы робили — всьоє.

А сесь царський сын любив ходити на вадаску та й на рибалку. Іде до річки на рибу — та йдут дві циганкы, циганкы-дівочкы. Каже єднуй:

— Ты чія? Як ты називашся?

А в нього быв знак якыйсь, що ун царський сын. Ун і каже:

— Тебе хочу взяти за жону.

А она:

— Вы, принце, не робіт сьміха з мене.

Но каже:

— Та чія ты?

Дівка вповіла йому, чія. А вты цигани коло річки всяди кочовали, коло рікы в них стояли шатри. Пришли в тот шатер, до єї вутця.

— Ото ваша дочка?

— Моя.

— Даєте за мене?

— Ой, принце, не говори насміх!

— Но я єї хочу!

— Ну, та що, — каже циганин, — добре! Як єї береш, ще й кіло золота даю в приданоє тобі. — Той циганин быв такий богатий — цигане богаті дуже! А царський сын довго ходив, не женився. Його отець і мати мучили його: «Женися! Женися!» Казали брати якогось царя дочку. А ун узяв циганку. Коли прийшов, зажурився дома: як їм казати?

Айбо зачав казати:

— Няньку та й мамко, я хочу ся женити.

— Та кого ты будеш брати?

— Циганку, — каже.

— Йой, сыну, де ж ти будеш брати циганку?! Та ты царський сын!

А ун їм каже:

— Таку сте не віділи файну.

Думают: та йому вже тридцять году…

— Ну, та бери циганку, кой так хочеш.

Царський сын пушов у тот табор до циган, найшов свою дівочку. Прив’юв у дом свого цімбори, у його майстерні. Зав’юв циганку, покликав старшого над тими майстрами. Уповів йому пошити на дівку файну свиту, топанки. Всьо вбрати так, як юй пудходит, красно прибрати, а ун за вто заплатит. Пов’юв єї тот старший майстер, що командує там. А принц сів та й пиво п’є. Через якийсь час заводит його циганку сесь майстер головний — а она така файна, що унєї зразу не упознав. Думає: я циганку взяв, а туй така файна, така красна дівка. Взяв єї попуд руки та пов’юв дому — указати няньові і мамі.

Отець, як увідів та й каже :

— Я вже довго жию і скоро буду вмирати, но сяку я не відів файну людину. Та най буде.

Зробили они файну сватьбу та й жиют добре.

Та приходит дому його цімбора, панський сын. Пришов до нього царський сын.

Сидят, п’ют пиво. Панський сын зьвідує ся:

— Що нового?

— Та я ся вженив.

— Ты так довго убирав — кого ж ты взяв?

— Циганку, — каже.

Тот ся посьміяв з нього. Сидят, п’ют. Нав’юв панський сын царського на всякі дурниці. Каже:

— То неправда, що твоя жона така тобі вірна, як ты кажеш.

— Знаєш що? Договоряємеся. Як она з тобов пуйде на такоє діло — то я втрачаю царство, вже ты будеш цар. Але узнай, які она має знакы на тілі. А пак не узнаєш, — ты втрачаєш свуй дом.

— Добре!

Зробили три дны строку. Сесь панський сын зразу туды — до циганки. Она прийняла його, як цімбору, угостила. Гостит один день, другий. На другий день ун поклав юй руку на ногу. Она:

— Вон удці! То ты такый цімбора?! Та ж ты нечесний!

Панський сын ся зажурив — буде втрачати своє богатство! Ун імнят ворожілю-бабу. Знає, що царський сын з циганкою прожили вже три цы чотири годы, а діты не было. Посилає ворожілю до тої циганки і каже:

— Іди та бреши жоні царського сина, що знаєш так покупати, що будут діти. Старайся єї покупати і увидіти, які має знаки на тілі. Тай оту жуковину принеси, що царський сын на сватьбу юй подаровав. Як есе принесеш, даш мы та вповіш, яку має родимку, то я тебе удблагодарю.

Пушла баба до циганки. Вговорила єї, покупала… А як купала, та й увіділа родимку на нозі — така велика, як курячоє яйце. Жона за купаньом заспала, а баба украла жуковину та втікла. Уповів панський сын царському, який його жона має знак на нозі, указав жуковину. Царський сын думат собі: всьо, точно цімбора ызв’юв його жону! Вже дому не йде… А жона вибігає, його стрічає, цюлює, як усе. Царський сын єї удбыват гет, не допущат єї до себе, бо вже другим поцюльована та й каже:

— Ідім до ріки. Ты сідай в оден човен, а я — в другий.

Поплили річкою. Річка ся розходит. Ун поплив направо, она — наліво. І всьо, так они ся розышли. А панський сын на місці царського став царьом. Пристав човен принца до берега. Айбо ун робити не буде, бо царський сын. Пушов у войсько служити. Та й служит. А його жона стала в якомусь городі торговати. Они в єднуй державі, а за ся не знают. Цар сеї держави був уже старий. Раз думає: «Пуйду, поныкаю в послідній раз по своюй державі, як народ жыє». Взяв сы войсько та й іде. Іде — а всі царьови букети косиць дают. Та й ота циганка принесла букет царьови. Та такий красний — ун не відів іще такого файного букета, як она йому дала: що май файний уд всіх. Ныкає — та й она дуже файна!

— Відів я много файних людей, — каже, — но такої-м не відів.

Зачав цар зьвідати єї, цы має чоловіка.

— Так і так, быв чоловік та неє. 

Каже до неї царь:

— Ци можеш державов керовати?

— Можу.

— Но, та лишай усьо та подь за мнов.

Дали юй коня, і царь забрав єї до себе. Знав, що скоро умре, та й передав на неї царство. І стала циганка у туй державі царицев. Командує войськом, всім. А думат все за свого чоловіка та про вто, як ся так стало, за що ун розлюбив єї. «Е, — думає, — бізуно ун десь туй у войську служит». Дала приказ войську, щоби всі в таких годах, як єї чоловік, прийшли до неї. Каждый має юй своє життя розказати уд дитинства аж дотепер. Усі солдати йдуть до цариці, бояться. Каждий прийде, юй розкаже, а вона чує нараз, що вто не єї чоловік. Так попадат до неї і царський сын. Она го упознала нараз, а ун — нєт. Та де єї мож упознати — цариця! Розказав юй усьо своє життя, як панський сын з ним зробив. Та ун не знав, що його баба-ворожіля пудвела. Як ун розказав, циганка я-а-ак даст му в мацку, у писок:

— Та ты дурню!

А тогди каже:

— Сідайме на коні!

Сіли на коні — та поскакали дому. Циганка свому чоловікови призналася, як баба єї купала, як у неї украла жуковину — всьоє. Як прискакали у своє царство, тепер царство панського сына, цімбору принца убили гет. А тоту бабу розорвали. Єдну ногу на єдного коня, другу — на другого, і бабу розчахли. Царський сын став царьом, як і быв. Потому зогнали оти два царства та й жиют там донині, аж не повмирали. Но, ци файна была казка? 

Про вірну жону

графіка: Анна КИРПАН


Словничок

Айбо — але, а

Бізуно — мабуть

Вадаска — полювання

Вповісти — розказати

Всяди — всюди

Всьое — все

Вто — то; вті — ті

Вутець — батько

Гуд — рік

Єднуй — одній

Єї — її

Жуковина — перстень

За ся не знают — не знають одне про одного

Зьвідати ся — запитати

Зачати — почати

Імати — хапати, брати; імнят — хапає

Іщі — ще

Кільо — кілограм

Кой — якщо

Косиця — квітка

Красний — гарний

Май — префікс най, дуже; май файна —найкраща

Мацка — обличчя

Нараз — одразу

Неє — нема

Нянько — тато

Она — вона

Отбивати — відштовхувати

Пак — якщо

Писок — обличчя

Подь — ходи

Поникати — подивитися

Свита — довгополий верхній одяг; тут: одяг взагалі

Сесь — цей

Топанки — черевики

Туй — тут

Убирати — вибирати

Удці — звідси

Указати — показати

Ун — він

Файна — гарна

Цімбора — товариш 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання