Вони нам ще згодяться...

Вони нам ще згодяться...

Мандруючи Карпатами, часто бачимо дощенту лисі після вирубок схили, поступаємося дорогою потужним лісовозам, майже в кожному селі натрапляємо на тартаки. Навіть у передгір’ях та низинах, в околицях міст діброви перетворюються в зруби. Чи не загрожує через це Карпатському регіону екологічна катастрофа? Наші співрозмовники виявилися не схильними до песимістичних прогнозів. Більше того, мають надію, що людина — головний порушник екологічного балансу — здатна цей же баланс відновлювати й підтримувати.

Вони нам ще згодяться...

Як утворився «карпатський степ»

Колишній директор Українського науково-дослідного інституту гірського лісівництва (місто Івано-Франківськ), член-кореспондент Лісівничої академії наук Ананій Гаврусевич зазначає:

— Науково доведено, що в горах єдиним природним радикальним регулятором стоку і фільтром є ліс, який забезпечує водність рік і потічків, захищає ґрунт від ерозії, виконує інші функції підтримки екосистеми, зокрема й забезпечення життєдіяльності людей. 

Однак тривала господарська діяльність різко змінила стан і видовий склад карпатського лісу. Первинна лісистість гірської системи знизилась майже на 40 відсотків. Через суцільні рубки та поширення «смерекоманії» при відновленні зрубів площа бука й ялиці скоротилась, відповідно, у два з половиною та півтора рази, а площі смерекових лісів зросли практично вдвічі.

Вони нам ще згодяться...

Найгіршою була ситуація в лісовому господарстві Українських Карпат у післявоєнні 1945–1959 роки. За наказами тодішньої влади проводились надмірні рубки, які перевищували розрахункову лісосіку в два-три рази, застосовувались техніка й технології, перенесені з рівнинних умов. Це порушило екологічний баланс у гірській системі та знизило «захисні» функції лісу, а звідси — повені й вітровали, ерозія... Нехтували елементарними правилами нарізання лісосік, часто не враховували захисної ролі лісів на крутосхилах і кам’янистих розсипах. На території одного лише Усть-Чорнянського лісгоспу в Закарпатській області з’явилися сотні гектарів незаліснених зрубів. Тоді й виник несмішний жарт — Усть-Чорну та навколишню місцевість почали називати... «карпатським степом».

Розповідь вченого про події півстолітньої давності можна доповнити й свіжішими епізодами. Нищівні повені спіткали території того ж Усть-Чорнянського держлісгоспу та прилеглих сіл у кінці 1990-х. Відомо, що однією з причин стихії на Закарпатті якраз стала новітня варварська вирубка лісів. Партійних органів, які віддають накази, вже немає, та з’явились інші мотивації... Кілька років тому на хребті Явірник у Великоберезнянському районі Закарпаття, де прекрасно зберігся один з небагатьох туристичних притулків міжвоєнного періоду, повністю вирубали унікальний праліс1. Дозвіл на вирубку видали американській фірмі, яка «вписалася» в модну тему залучення іноземних інвестицій, нібито вкладала кошти в українську економіку, а фактично вивозила деревину за межі країни, обіцяла застосовувати найновіші технології лісозаготівель, та обійшлася тими ж методами, що й радянські лісоруби в 1950-х.

Вони нам ще згодяться...

Туризм як альтернатива вирубкам

Чиновники від лісового господарства Карпатського регіону запевняють, що лісозаготівлі та освоєння заліснених територій споконвіків були необхідні для забезпечення людської життєдіяльності, і в сучасному світі ніде й ніхто не відмовиться від вирубок. Можна почути й, м’яко кажучи, сміливішу аргументацію: для підтримання балансу екосистеми в Карпатах потрібно відбирати деревини майже втричі більше, ніж це робиться зараз. До прикладу, на 626 тисячах гектарів лісових угідь Івано-Франківської області щороку приростає приблизно два з половиною мільйони кубометрів деревини, а вирубують мільйон кубів, отже, решта з часом старіє, відмирає та гниє.

— Справді, якщо опиратися на офіційну звітність, — зауважує співробітник Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації імені Георгія Висоцького, кандидат біологічних наук Роман Волосянчук, — у Карпатах вирубують приблизно в три рази менше, ніж приростає природним шляхом. Але для отримання реальної картини слід врахувати два моменти. Перше — частина лісозаготівель проходить мимо офіційної звітності. Цього ніхто ніколи не підраховував і навряд чи колись зможе. Йдеться, звісно, не лише про те, що горяни заготовляють на дрова чи використовують на огорожі. Частина лісу реалізовується нелегально, вивозиться ночами. Про обсяги можна лише здогадуватися.

Вони нам ще згодяться...

Друге, і це дуже важливо, — де ліс приростає, а де рубають? У Карпатах дуже погано розвинена мережа доріг, є осередки, до яких дістатися неможливо. Раніше існували вузькоколійки, але на сьогодні вони майже повністю знищені. Та й технології лісозаготівель були іншими. На важкодоступних схилах створювали спеціальні жолоби, у верхів’ях рік обладнували греблі, сплавляли колоди бокорами2. Нічого цього зараз немає, і просто так туди не доберешся. Є ділянки лісу, звідки забрати його нема як. Там утворюється екосистема пралісу — щось упало, відмерло, друге тим часом росте — виникає природна мозаїка. Натомість рубки сконцентровані при дорогах, річках, неподалік населених пунктів. Дуже часто при лісозаготівлях не дотримуються технічних вимог підготовки лісосік, під’їзних шляхів, рекультивації територій. Власне, порушення у веденні лісового господарства і є однією з головних причин повеней на Закарпатті.

Звичайно, додає науковець, людина нав’язує природі свої потреби, користується її ресурсами, іноді й просто губить довкілля. Але ми начебто вже дожили до такого рівня знань і розуміння, що можемо користуватися природними ресурсами, враховуючи, як вони відновлюються. Ще один момент — соціальний. Гірські регіони — місцевість, де ліс донедавна був єдиним джерелом доходів мешканців. Тепер з’являється альтернативний заробіток — той самий туризм. І з цієї точки зору можна говорити про позитивний вплив туризму на збереження екосистем. Але мова йде про сталий туризм, так само, як і про стале лісове господарство, а не про споживацьку навалу на природу.

Вони нам ще згодяться...

Посадити і виростити

Наукою доведено, що оптимальна лісистість в гірських умовах повинна становити 70–75 відсотків, а в суміжних районах лісостепу — в межах 20–22 відсотків. У горах цей показник загалом начебто такий і є. Натомість, як вказує Ананій Гаврусевич, найбільш вражена територія антропогенної трансформації — це смуга Івано-Франківського та Львівського Передкарпаття й низькогір’я. Тут лісистість становить від восьми до 18 відсотків, до того ж домінують насадження малоцінних порід.

Вони нам ще згодяться...

Ще у 1960-х роках вчені й лісівники взялися за впровадження екологічно збалансованого ведення лісового господарства, а згодом, як модно зараз говорити, сталого розвитку. Особливу увагу звертали на відтворення лісового фонду. Звісно, зрубати легше, ніж посадити й виростити, та бувають одержимі, які цьому віддають усе життя.

В урочищі Діброва неподалік райцентру Богородчани Івано-Франківської області понад сорок років тому на восьмигектарній площі закладено дендрарій3, де заходилися пристосовувати до кліматичних умов Передкарпаття саджанці більше шестисот деревних порід, природний ареал поширення яких знаходиться на просторах від Аляски до Індокитаю. (Одночасно займалися розведенням посадкового матеріалу цінних місцевих порід). Майже половина екзотичних видів не прижилася, але зараз у дивному лісі-парку можна побачити північноамериканську дугласію тисолисту й сосну корейську, пірамідальну сербську ялину та ялицю цільнолисту в’єтнамського походження. В арборетумі «Діброва», що належить Лісівничо-екологічному просвітницькому центру, збереглося 360 видів та екотипів порід дерев і кущів. Директор центру Георгій Вініцковський якраз і був ініціатором створення цього об’єкта. У 1967 році, працюючи лісничим, випросив у начальства дозвіл зробити екзотичний розсадник. Відтоді з дня у день опікується своїм дітищем. Лісоекоцентр проводить екскурсії, приймає студентів та школярів. Подібний об’єкт, дендрарій «Березинка», є й на Закарпатті, неподалік Мукачевого; розсадники існують у багатьох лісництвах.

Вони нам ще згодяться...

Ліс — це екосистема, здатна до самовідновлення. Та через господарську діяльність людини він потребує пильного догляду. 

текст: Володимир ЗАНИК

фото: Денис ТРОФІМОВ


1 Праліс — незайманий ліс.

2 Бокор (діал.) — пліт.

3 Дендрарій, або арборетум — територія, на якій у відкритому ґрунті культивують дерева та кущі, розсаджені за систематичними, географічними, екологічними, декоративними та іншими ознаками.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання