Екстрім-Байк. До фінішу — стрімголов.

Запуск сезону для учасників триденного велофестивалю позначився міксом стилів. Крос-кантрі у поєднанні з маунтин-байковими відтинками трас і примхами прикарпатської погоди стали екстремальним випробуванням для роверистів і роверів. Та це не вплинуло на дух боротьби за звання кращих крос-кантрійців — перегони всупереч безперервному дощу видалися гарячими. Показати свою витримку на фестивалі зібрались ентузіасти роверового екстріму зі Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської областей.

«Фішкою» фестивалю було поєднання неспішних поїздок туристичними маршрутами та змагань на крос-кантрійній трасі. Перший день заходу — «розминка» на екскурсійній трасі «Під ворохтянськими віадуками» перед перегонами. 

Третій день — відпочинкова прощальна прогулянка «До П’ятихаток». (Обидва маршрути описані в № 3 за березень 2008 року). Але найголовніша подія, яка зібрала учасників із різних міст Західної України, відбулася другого дня, про що найкраще розкажуть самі учасники.

Андрій Прокопчук, старша вікова група, місто ІваноФранківськ: — Організація фестивалю і, власне, змагань була на хорошому рівні. Траса досить складна, через крутизну підйому ровер довелося котити. На відрізку траси, який пролягав відкритим хребтом, ще лежало трохи снігу, а по ньому важко було їхати. Зате потім — цікавий стрімкий спуск. На середині траси відмовили гальма. Сам винен — я їх погано налаштував, але в загальному на даному етапі мій ровер відпрацював нормально.

Назар Копилюк, старша вікова група, місто Львів: — Сама траса виявилась важкуватою, особливо крутий підйом, де треба було штовхати ровер. Але перегони мені сподобались, незважаючи на погану погоду, болото і калюжі, бо вони додавали кайфу. Та й я був готовий до таких умов, бо за день до того ми добре потренувалися на цікавому маршруті. Велосипед же виявився не зовсім готовий, підвели задні «вібрейки», в таких ситуаціях краще працюють дискові гальма.

Володимир Кушніренко, молодша вікова група, місто Івано-Франківськ: — Траса була неймовірно слизька, а канави місцями настільки глибокі, що як заїдеш у якусь, то на ходу не виберешся , легше було об’їжджати збоку. В одному місці я не зорієнтувався і звернув наліво, а треба було вправо, і через це втратив купу часу. Коли з’їжджав униз до фінішу, болото попало в очі, тож я їхав практично навпомацки. Десь перед кінцем траси було розсипано багато великого каміння, яке я на швидкості буквально перелетів, бо загальмувати в тому місці було нереально. На калюжі не зважав, їхав навпростець, бо й так був цілком мокрий. А на фініші найбільше хотілося сухого рушника і гарячої кави.

Олексій Жданович, старша вікова група, команда TATU-Bike, місто Ужгород: — Якщо оцінювати трасу, на якій проходили перегони, то я б охарактеризував її як «крос-кантрі в екстремальних дорожніх і погодних умовах» — їздити подібними дорогами мені ще не доводилось. Але у велотуризмі треба вміти підлаштовуватися під складні умови. Так чи інакше, перемога мені й моїй команді далася досить важко. Обов’язково постараємось узяти участь у наступних етапах фестивалю. Такі заходи і взагалі гірський велоспорт в Україні потрібно активно популяризувати.

текст: Андрій ШУСТИКЕВИЧ

фото: Денис ТРОФІМОВ