Олег Скрипка: «Живемо в добу етнічного ренесансу»

Олег Скрипка: «Живемо в добу етнічного ренесансу».

Упродовж кількох останніх років рок-музикант Олег Скрипка часто звертався до українського фольклору. Це захоплення позначилося на його музиці та, відповідно, на репертуарі ВВ і переросло у спецпроекти. Метаморфози почалися з альбому «Файно», який ВВ зіграли в стилі етно-рок. Через два роки, у 2004-му, Скрипка придумав і організував етнічний фестиваль «Країна Мрій» — забава (так назвав фестиваль батько-засновник) вдалася, відтак стала щорічною. Минулого року фест зібрав близько трьох десятків вітчизняних і зарубіжних етно-колективів та більше двохсот учасників — представників фолк-культури. Того ж таки 2007 року у серії Folk Collection ВВ видали етнічну збірку. Поміж тим, Олег Скрипка випробував себе у ролі консультанта з етнографічних питань та режисера-постановника. За музичну концепцію мюзиклу «Наталка Полтавка», що йшов на сцені Київського драматичного театру ім. Франка, він отримав престижну театральну премію «Пектораль». А як DJ O’Skrypka заробив міжнародну популярність — завдяки авторському етно-диско, в якому поєднав національні награвання та співи народів світу.

Олег Скрипка: «Живемо в добу етнічного ренесансу»

— Олеже, кілька тижнів тому на 58-му Міжнародному кінофестивалі «Берлінале» під час урочистого прийому-презентації українського кіно ти «підірвав» вельми поважну публіку. Тамтешні газети дивувалися, що під твою вертушку танцювали і наші, і німці, і американці...

— А завершилося все культурним братанням... Українська національна музика — красива, весела і драйвова — зазвичай проймає всіх. Так було і на етно-забаві «Українське Різдво в Австрії» — цього року на сам Святвечір команда «Країни Мрій» ставила святкове дійство в гірськолижному містечку Ішґль у Тіролі. Втішно, що ми живемо в незвичайній країні, де збереглися старовинна народна музика, старовинна народна пісня. Це наш скарб. Лиш не треба його закопувати.

— І тому ти популяризуєш український фольклор?

— Швидше, захищаю його від ґвалтування. Поясню. Артисти, в принципі, повинні відділяти зерна від полови. Як музикант, композитор, я цікавився історією розвитку пісні, вивчав, що є характерним для національного мелосу. І з’ясував важливі речі. По-перше, мелодика європейської музики дуже подібна до української. Настільки, що стає зрозуміло: вони мусили постати з одного джерела на одній території, очевидно, десь тут у нас. По-друге, ритмічна музика, та, на якій сьогодні базується вся європейська естрада, так зване ритм-диско, 120 ударів у хвилину, — це ритм-полька. А полька — наша національна танцювальна музика. Усвідомлення цього додає гордості і вимагає тримати рівень. Це щодо зерен.

А що стосується полови, то це — «совок», ті нашарування, які ми отримали в спадок. Вони особливо виразні у так званій «сучасній народній музиці», що її пропонує естрада. Слухаєш і розумієш: у виконавців поганий якщо не слух, то смак, їм бракує музичної культури. Багато хто вважає, що виконує фолк, а насправді продукує бездарну попсу. Таких людей, які це чують, і яким боляче, коли вони це чують, дуже багато. Коли я це усвідомив, прийшло переконання: треба зробити територію, на якій би збиралися колективи, що творять якісне етно — працюють у пошуках старовинної фольклорної музики, використовують першоджерельний фольклор чи його елементи, розвивають, інтерпретують національну музичну традицію. Ідея створити якісний національний музичний простір втілилася у фестивалі «Країна Мрій».

Олег Скрипка: «Живемо в добу етнічного ренесансу»

— Що вирізняє «Країну Мрій» з-поміж інших українських етно-фестів?

— Культурологи називають кінець ХХ — початок ХХІ століття добою «етнічного ренесансу» — всі етнічні спільноти світу звертаються до своїх культурних витоків і переживають самоідентифікацію. Cпроби віднайти й зберегти своє етнічне минуле накладаються на необхідність трансформувати його в щось сучасне, але так, щоби зберегти кільця в ланцюгу поколінь. Ми, українці, — не виняток. Живемо в добу етнічного ренесансу — така тема. Мабуть, тому щороку з’являються етно-фестивалі — локальні, регіональні, всеукраїнські. Якісь із них потім вмирають, якісь розвиваються. 

Цікавий фест «Шешори» — він розрахований на романтичну молодь, використовує елементи туризму. Наша «Країна Мрій» — передовсім родинна музична забава. І разом із тим — комфортний міський фестиваль. Можемо собі дозволити запросити джазових артистів, робити експериментальні сцени, майстер-класи, дитячий майданчик. Вдень — і спів, автентичний фольклорний, хоровий, і награвання кобзарів, і хореографія. А ввечері — концерт, поєднання фолку з рок-музикою. І збирається вже не 50–100, як удень, а 50 тисяч слухачів. Кілька днів виступів нон-стоп плюс музичний марафон за участю іноземних артистів. Не кожен фестиваль може собі дозволити такий діапазон.

— Ти приїздив до майстра народних інструментів Михайла Тафійчука у Верховину. Ангажував його на свій фестиваль?

— Пан Михайло в колах шанувальників фольклорної музики дуже відома людина. Його шанують як одного з небагатьох в Україні носіїв автентичного фольклору, народної виконавської традиції. Плюс він своїми руками робить народні інструменти. Багато хто з киян вважає своїм обов’язком з’їздити до Тафійчука в гості — просто з ним поспілкуватися чи придбати у нього якийсь інструмент. Зізнаюся: мав прагматичну мету — запросив його на нашу «Країну Мрій». Але я запізнився на кілька років, тому що пан Михайло вже хворий і далеко не виїжджає. До того ж, живе він у такому прекрасному місці, що можна зрозуміти, чому йому не до вподоби кудись їхати. Знайомство з Михайлом Тафійчуком було для мене просто розкішним досвідом.

— В чому полягала ця розкіш?

— Ми в місті живемо відірваними від природи, від нашої історії. І відчуваємо це. Обертається воно неврозами, стресами, депресіями. А коли приїздимо у такі місця, як Верховинщина, і спілкуємося з такими людьми, як Михайло Тафійчук, відразу стаємо духовно чистими. Людині властиво жити в природних умовах, вона прагне близькості справжніх речей, тієї музики, яка споконвіку гралася. І ти навіть трохи заздриш цим людям, бо розумієш, як вони правильно живуть. Усвідомлюєш, наскільки ці люди мудрі. Може, вони не закінчували університетів і не бачили вишуканих французьких театрів, але вони і без того такі душевно красиві, сильні, цільні і гармонійні! І ти замислюєшся: а може, в своєму житті треба щось змінити? Може, треба частіше бувати в таких от місцях?..

Олег Скрипка: «Живемо в добу етнічного ренесансу»

— Відчуваєш особистий зв’язок із Карпатськими горами?

— З горами взагалі. Я народився в горах — на Памірі, провів з ними усе своє дитинство. Ми постійно ходили в гори, я змалечку катався на лижах. Пізніше з’ясував для себе, що гори пов’язані з духовністю і свободою. Коли людина знаходиться в горах, вона мимоволі відчуває на собі їхній вплив — почувається птахом. У романтичній літературі так би й написали: у минулому житті всі ми були птахами. Здається, я й тепер пам’ятаю, як відчувається політ.

— Напевно, Олеже, ти пишеш у горах вірші...

— Просто відпочиваю. Пишу вдома, бо для цього потрібний час. А коли відпочиваю, то не маю часу писати — надто активно відпочиваю. Зараз на гірських лижах катаюся.

— Маєш улюблені схили?

— Гори скрізь гарні. Можна знайти розкішні схили, але для лижника одного цього мало. Важливий сервіс на схилі. Недавно я був у Болгарії — там прекрасні гори. Але жахливий сервіс, недорозвинута інфраструктура, хамство, як у нас. Всюди — якесь пострадянське невміння організувати послуги на високому рівні. На лижних трасах — каміння, пеньки, горби, подекуди крига. Я ж люблю комфортно їздити. Хочу працювати над технікою на доглянутій трасі, щоби не боятися за своє здоров’я, не думати, що зараз десь тут переламаю хребет. Зазвичай їжджу по синіх і червоних трасах. По чорних — ні. Мені просто не подобається, хоча досвід маю.

Олег Скрипка: «Живемо в добу етнічного ренесансу»

— Олегові Скрипці не притаманний азарт?

— Абсолютно не притаманний. Я неазартна і неімпульсивна людина. Якщо щось роблю, наприклад, якийсь проект, то не тому, що мене раптом підірвало. Мої ідеї зріють, вони можуть визрівати роками. А реалізуються тоді, коли для цього виникають передумови. Скажу більше, я навіть трішки ледача людина. Хоч колись катався на велосипеді, був у мене такий радянський, туристичний. Я весь Крим на ньому з’їздив. І по Карпатах ходив пішки, давно, щоправда, більше, як десять років тому. Ми з другом так ішли: шматок хліба, шматок сала, карта, компас — і вперед.

— Ти і компасом вмієш користуватися?..

— Виявилося, що не вмію. І картою теж не вмію. Ми тоді добряче поблукали. Але врешті вийшли на село, вже потім його знайшли на карті. То було суперово. Весна, гарна погода, ночували просто неба. Пам’ятаю враження: зорі такі, як яблука, — простягни руку і зірви... Я дуже люблю гори. Все ж таки жаль, що ми дуже далеко від них живемо. Може, наші курорти трохи розвинуться, щоб аеропорт був поруч, щоби можна було раз — і прилетіти. Відпочити у якомусь тихому місці, щоби було це без фотографування з туристами. А головне — без шансону. Я цей блатняк просто фізіологічно не переношу.

— У тебе вже визріла ідея, пов’язана з Карпатськими горами?

— У Карпатах можна було би зробити дуже якісний рок-фестиваль. Він міг би стати подією європейського масштабу — як об’єднуючий фестиваль нової Європи. Вибрати таку місцевість, щоби було близько і до румунського, і до польського, і до словацького, і до угорського кордонів. Докласти максимум зусиль, може, отримати державну підтримку — тоді це взагалі легко було би зробити. Зіграти на мистецькому понятті контрасту: це коли фольклорні фестивалі перенести в місто, а на природі робити рок-фести. Це набагато краще вистрілює. 

Олег Скрипка: «Живемо в добу етнічного ренесансу»

— Твій фестиваль «Молода Гвардія» — останній з організованих. Що спонукало звернутися до патріотичної пісні?

— Мої предки — з Полтавщини. Граючи рок-музику, я навіть не усвідомлено поєднував її з фолком. У моїх композиціях завжди відчувався козацький степовий хвацький дух — як такий домішок в музиці. Я зрозумів це вже згодом, коли почав серйозно працювати з фольклором. Ще одне відкриття зробив, коли виокремив із фолку військові героїчні пісні. Коли вивчав їх, збирав, зрозумів, що багато пісень зазнали політичних чисток — їх переписали.  А які не вдалося підвести під радянську пропаганду — тим оголосили анафему. Я музикант і знаю, що музичну історичну правду приховати дуже важко. Можна переписати історію, новини подати, як треба, але не музику, не пісню. Велика частка нашої музичної культури більше півстоліття була прихована. Як інша сторона місяця. Це — величезна кількість пісень, цілий пласт культури XVII–XX століть. Треба було його максимально проявити.

Потім мені до рук потрапив просто безцінний скарб — і видання, і записи, які дивом збереглися: пісні стрілецькі, пісні часів громадянської війни і 40-х років минулого століття. Вирішили їх опублікувати, але не у первісному варіанті — суспільство наше тепер, я сказав би, хворе, воно не може сприйняти таких пісень в академічному виконанні. Пішли далі і запропонували п’ятнадцятьом українським артистам, які потенційно були до цього готові, зробити обробку пісень. І вони настільки розкішно їх виконали — краще, ніж я міг собі уявити. Фестиваль вийшов на диску «Молода Гвардія».

— Фест названо, виходячи з «мистецького поняття контрасту»?

— Хотілося уникнути політичного антагонізму. Ці пісні насправді зачіпають дуже болючі питання, які все ще перебувають в інформаційній блокаді — про національну історичну правду. Назва «Молода Гвардія», теж із 40-х років, перегукується з ними і відповідає суті — молоді люди самостійно борються за світлі ідеї. Це було правильно, судячи з відгуків.

— Що ти робиш тепер? На які проекти можна сподіватися найближчим часом?

— Триває тур ВВ Україною — презентуємо акустичний проект. Гадаю, слухачам цікаво почути наші пісні в дещо іншому виконанні. І текст, і мелодія, не забиті ритмом, звучать більш проникливо. Зовсім недавно вийшов диск «ВВ на сцені фестивалю «Рок-Січ». Це концерт, який ми грали рік тому, записаний наживо, без вилизування. Теж, на мій погляд, цікава робота — вже по-справжньому рокова.

Що готуємо? Точно — «Рок-Січ»: у травні на Трухановому острові в Києві. Цей фестиваль, без перебільшення, — єдиний у світі проект, який об’єднує українську рок-музику. В нашій країні чимало професійних колективів, які працюють в діапазоні від фолк-року чи готики до металу чи панк-музики. Парадокс у тому, що вони дуже рідко виступають. Наприклад, івано-франківська група «Карна», що грає в тяжкому стилі, — одна з найвідоміших в Україні. Розкішний колектив. А де їхні концерти? Усі групи на фестивалі розкішні. Минулого разу було 44 колективи, і це, я переконаний, лише третина з тих, що грають якісну рок-музику. Реально ми могли б тиждень робити такий фестиваль і постійно поповнювати три наші сцени. Є з ким працювати, є для кого працювати. Це в наш час також розкіш. 

текст: Наталія КУШНІРЕНКО

фото: Мирослав КУШНІРЕНКО, Ігор ДРАНЧУК


Олег Скрипка: «Живемо в добу етнічного ренесансу»

Олег Скрипка народився в Таджикистані. Закінчив Київський політехнічний і мріяв стати успішним інженером. Перешкодила класична музична освіта і ранній театральний досвід. Закінчив музичну школу за класом баяну з відзнакою. Студентом створив рок-команду й брав участь у самодіяльних театральних постановках. Приблизно в 24 роки усвідомив, що складати радіосхеми — не його покликання. Віддався музиці, і з того постали ВВ. Офіційний день народження «Воплів Відоплясова» — жовтень 1987 року. Того ж року з’явився перший хіт — «Танці». У 1990-му група перебралася до Франції, де жила, гастролювала, записувалась. У цей час її лідер Олег Скрипка як актор і музикант брав участь у кількох тамтешніх театральних проектах. Успішно. У грудні 1996-го «Воплі» повернулися до Києва і до десятиріччя створення презентували альбом «Музіка» українською мовою. Відтоді Скрипка веде подвійне життя. Реалізує свої сольні (записано чотири диски), фестивальні (три бренди), телевізійні та театральні проекти, але не перестає наголошувати, що все це не є його «основним видом діяльності», і продовжує писати музику й тексти для ВВ. Дискографія групи — це вже 23 альбоми, частина з яких перевидавалася. За більш як 20 років своєї творчої біографії «Воплі» виступили з концертами у більш ніж двадцяти країнах світу.

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання