Страж міста — Ужгородський замок

Страж міста — Ужгородський замок.

Важко нині уявити Ужгород без його старовинного замку, що могутнім кам’яним громаддям нависає над містом. Фортеця Унґ* (під такою назвою твердиня фігурує в історичних джерелах) є окрасою Ужгорода, його символом та хранителем. Замок добре зберігся до нашого часу, хоча впродовж віків доля зовсім не милувала його.

* Дослідники висловлювали різні точки зору з приводу походження цієї назви. 

Нині найбільш поширеною є думка про те, що в її основі лежить назва ріки 

Унґ, яка у ХІХ ст. трансформувалася на Уж. Місто Ужгород до кінця Першої 

світової війни називалося Унґвар. На думку окремих вчених, саме від назви 

фортеці Унґ угорці (угри) отримали інше ім’я —— «гунгари».

 Страж міста — Ужгородський замок

Історія тривалістю у тисячоліття

Ужгород починався з фортеці, що її, ймовірно, спорудили слов’яни у VIII–IX столітті. Славнозвісна хроніка Аноніма початку ХІІІ «Gesta Hungarorum» («Діяння угорців») відносить заснування фортеці Унґ до ІХ століття і пов’язує його з легендарним князем Лаборцем. Ця згадка стосується важливого періоду в історії Угорщини, коли древні кочівники угри, переслідувані печенігами, були змушені покинути північнопричорноморські степи і рушили на пошуки нової батьківщини. Вони перетнули Карпати в районі теперішнього Верецького перевалу і спустилися на Дунайську низовину. На шляху стояла фортеця. Анонім розповідає, що коли угри оточили твердиню, її володар на ім’я Лаборець спробував накивати п’ятами. 

Однак прудкі угорські вершники швидко наздогнали втікача біля однієї з річок і стратили його. З цього часу, занотував хроніст, ріку, де загинув «дука» (Під таким титулом («dux» – «вождь») Лаборець згадується у «Ґесті») Лаборець називають  його іменем (ріка з такою назвою досі несе свої води на території Словаччини). Фортеця довго не опиралася. На честь перемоги угорці принесли жертву богам та влаштували бучний бенкет, який тривав кілька днів.

Страж міста — Ужгородський замок

Наступні відомості про історію фортеці досить фрагментарні, однак дозволяють стверджувати, що замок був в епіцентрі важливих подій, неодноразово руйнувався і знову відновлювався. Так, далекого 1086 року укріплення не вдалося взяти приступом половцям хана Кутески. А от у 1241 році монголо-татари, спустошивши руські землі, прорвали оборону в районі Верецького перевалу, захопили та зруйнували фортеці Унґ та Мункач (Мукачеве). Унґ був настільки знищений, що бідолашні мешканці покинули замковий пагорб і подалися на схід, де на території сучасного мікрорайону Ужгорода Горяни (Горяни широко відомі своїм храмом-ротондою ХІІ–XIV століття з унікальними фресками) звели новий замок. Та вже через півстоліття, після того, як зникла загроза монгольських набігів, фортецю було відновлено на первісному місці з міцного андезиту та базальту. Відтоді замок став центром Ужанського комітату та форпостом на півночі Угорщини.

Страж міста — Ужгородський замок

У 1290 році угорський король Ендре ІІІ подарував Ужгород з навколишніми землями (в тому числі і відомий Невицький замок) канцлеру Обо Омодею. Після того, як 1301 року перервалася династія Арпадів, в Угорському королівстві розпочалася боротьба за владу.

У міжусобицю включився й Омодей. І прорахувався... Королем Угорщини став представник династії Анжу Карл-Роберт. Омодей, як і ряд інших феодалів Північної Угорщини, не визнав влади нового короля. Але у 1312 році королівські війська розбили цю коаліцію. Король-тріумфатор відібрав маєтки у бунтаря Омодея та передав їх вельможі Петру Петенку (Петуні). Однак і він виявився зрадником. Прагнучи усунути Карла-Роберта з престолу, Петуня направив послів до Галицько-Волинської держави, де у той час володарювали правнуки Данила Галицького Андрій та Лев Юрійовичі, обіцяючи одному з них угорський трон. Але у 1321 році король дощенту розгромив війська змовника.

Страж міста — Ужгородський замок

Двічі поборовши зраду місцевих магнатів, монарх зупинив свій вибір на Філіпі Другеті, який ще у юному віці прибув разом з ним до Угорщини, залишивши всі свої маєтки в Італії.

Відтак, Другети володіли Ужгородом майже чотири століття. За Філіпа зруйнована фортеця перетворилася на великий будівельний майданчик. До реконструкції були залучені фортифікатори з Італії та Франції.

Страж міста — Ужгородський замок

Після відомої битви під Могачем (1526 рік), коли Угорщина втратила власну незалежність, Ужгородський замок став базовим опорним пунктом австрійських Габсбургів у їхніх карпатських володіннях. В той час у Європі швидко поширювалося протестантство. Йти у ногу з європейцями намагалися і Другети. Та не так міркував цісар-католик — перехід у протестантство розглядався ним як державна зрада. Другети, відмовившись відректися від кальвінізму, зазнали серйозних переслідувань. Багаті графські маєтки конфіскували, і лише 1606 року, після тривалої війни католиків і протестантів, було досягнуто компромісу і Другети повернули собі втрачене.

Страж міста — Ужгородський замок

Зі смертю Валентина Другета (1691 рік) славний рід вигас. Над домовиною останнього перевернули родинний герб на знак того, що династія повністю припинила існування. Унґвар став власністю угорського магната Міклоша Берчені. Місто переживає період свого розквіту, а замок перетворюється на великосвітський центр культурного і політичного життя, нагадує кращі європейські резиденції. У ньому розміщується величезна бібліотека, значна колекція живопису, відбуваються пишні прийоми та багаті бенкети. Біля підніжжя Замкової гори розкинулися розкішні парки та сади. Найбільшим з-поміж них був так званий Звіринець, де ще за Другетів утримували диких звірів. Окремі дерева цього парку збереглися до нашого часу.

На початку XVIII століття фортеця потрапляє у вир національно-визвольної війни угорців проти австрійського панування, яку очолив Ференц Ракоці ІІ. 1703 року до Унґвара прибув посол російського царя Петра І та вів у замку переговори з Ракоці про допомогу «со стороны Российского государства войском, деньгами и прочим».

Дипломат пропонував Ференцу Ракоці зайняти польський престол. У свою чергу, Ракоці запропонував угорську корону синові Петра І Олексію. Та грандіозні плани не реалізувалися — російського самодержця цілком поглинула війна проти Швеції. А у 1711 році фортецю в Ужгороді, як і все Закарпаття, окупували австрійські війська. Замок почав занепадати. До Відня вивезли картини, меблі, зброю, посуд — все цінне. У 1775 pоці славнозвісна Марія-Терезія подарувала замок уніатській єпархії, яка розмістила тут духовну семінарію. Цей навчальний заклад діяв аж до 1945 року, коли споруду передали краєзнавчому музею, який функціонує тут і нині.

Страж міста — Ужгородський замок

На замковому подвір’ї

Оглянемо замок зовні. Розташований він на пагорбі вулканічного походження. Колись пагорб омивало не лише головне русло Ужа (зі сходу та півдня), а і його рукав (з півночі і сходу). Фортеця займає величезну територію. З трьох боків вона оточена вирубаним у скелі сухим ровом, який в разі потреби заповнювався водою, а з північного сходу її захищає круте урвище. Через рів колись був перекинутий підйомний міст, але пізніше, коли твердиня втратила військово-оборонне значення, його замінили звичайним насипом.

Страж міста — Ужгородський замок

За час свого існування замок неодноразово перебудовувався у відповідності до вимог тогочасного фортифікаційного мистецтва. Особливі зміни у його вигляді відбулися, звісно, з появою і швидким розвитком вогнепальної зброї. Сучасна споруда набула остаточного завершення десь наприкінці XVII століття. Твердиня вирізняється могутніми бастіонами, з яких обстрілювалися підступи до фортечних мурів. Стіни муровані з каменю, лише подекуди видно пролами, закладені цеглою, — сліди тривалих облог.

Могутньою домінантою замкового комплексу є двоповерховий палац (колись він мав три поверхи), побудований ще Другетами. Герб графів, на якому зображені чотири дрозди, досі видно над воротами. 

Страж міста — Ужгородський замок

За мить опиняємося на подвір’ї замку. Першою відвідувачів зустрічає кремезна металева постать Геракла, що бореться з лернейською гідрою. Це найстаріша зі скульптур, що встановлені в Ужгороді. Її виготовили ще у 1842 році на заводі у Тур’ї-Реметах теперішнього Перечинського району Закарпаття. До замку Геракла перевезли у 1947 році із села Ужок, де скульптура стояла на фонтані санаторію, зруйнованого ще під час Першої світової війни. Легендарний давньогрецький герой сьогодні є окрасою фортеці, а довбешка у його могутніх руках може стати пересторогою для тих, кому заманеться нищити древні стіни.

Неподалік від Геракла на нас чекає ще один персонаж грецької міфології — вісник богів-олімпійців Гермес. Його зображення у вигляді сидячого задуманого юнака, ймовірно, було відлите на залізоплавильному заводі біля Мукачевого. Відомий дослідник закарпатської старовини Йосип Кобаль висловив здогад, що скульптура колись виконувала функції грубки — на це вказує круглий отвір на голові Гермеса. І це має своє логічне пояснення — саме Гермес навчив олімпійських богів розпалювати вогонь.

За декілька кроків перед нами постає прекрасний бронзовий могутній птах з широко розправленими крильми. Це турул — міфічна птиця древніх угрів, легендарний предок королівської династії Арпадовичів. У дзьобі він колись тримав шаблю, від якої нині залишився лише фрагмент. До замку скульптура потрапила з Вилока (Виноградівський район), де її встановили в 1903 році на місці переможної битви Ференца Ракоці ІІ з австрійськими військами. Переказ свідчить, що Ракоці зміг подолати ворога лише завдяки турулу, що нібито приніс йому у дзьобі шаблю. 

Посередині замкового подвір’я увагу відвідувачів привертають загадкові руїни. Це залишки храму святого Юрія, перша письмова згадка про який відноситься до 1248 року.

Страж міста — Ужгородський замок

До 70-х років минулого століття про існування споруди лише здогадувалися. Храм було відкрито в результаті археологічних розкопок на території фортеці. Впродовж віків він служив замковим костелом та усипальницею Другетів. На жаль, усі поховання у крипті пограбовані та знищені австрійськими вояками. І лише оригінальну кам’яну плиту, що закривала вхід до крипти, туристи мають змогу оглянути біля руїн. Замковий костел колись став свідком неординарної події — 24 квітня 1646 року тут відбулося підписання відомої Ужгородської унії. Того дня 63 православні священики склали присягу на вірність папіримському перед Егерським єпископом Якушичем. Таким чином, руїни замкового костелу (його спопелила жахлива пожежа 1728 року) є не лише архітектурною, а й історичною пам’яткою.

Від храмових розвалин рушаємо до палацових воріт. На мить зупиняємось перед ними. На мурі над воротами погляд зупиняється на гербі Другетів. Трохи нижче вибита дата «1598» — час однієї з перебудов замку. Обабіч герба, а також у підвальному ярусі з боку рівчака зяють бійниці. Всередині палацу знаходиться невелике подвір’я. Посеред нього збереглася криниця, що постачала замковий гарнізон водою. Подейкують, наче колись до неї кинули качку і через якийсь час вона випливла в Ужі, отже, криниця сполучалася з рікою підземним ходом. Взагалі, під фортечними мурами та поблизу них існує розгалужена мережа підземель, які досі погано досліджені. Існує також легенда, що Ужгородський замок колись сполучався із сусідніми Невицьким і Середнянським. Цей переказ далекий від правди — таких довжелезних підземель ніхто не створював.

Страж міста — Ужгородський замок

Привиди Ужгородського замку

Особливого шарму будь-якому середньовічному замку надають... привиди. На Заході вже давно зауважили, що «замки з привидами» значно частіше відвідуються туристами, приносять непогані прибутки. В Україні ж, мусимо визнати, таких фортець не так уже й багато. Не полюбляють примари більшість вітчизняних мурів — і квит. Але Ужгородський має чим похизуватися.

Старовинна легенда розповідає, що могутній та багатий володар замку граф Другет мав єдину і прекрасну доньку, про красу якої говорили навіть у далеких країнах. Батько любив її до нестями та вибачав усі провини. Якось замок оточили польські війська. Воєначальник послав у розвідку одного зі шляхтичів, який проник на територію замку. Трапилося так, що шляхтич випадково познайомився з красунею. Дівчина безтямно закохалася у чужинця, а той, підло використавши це, вивідав, як краще взяти твердиню. Довідавшись про зраду, розгніваний батько наказав живою замурувати доньку у фортечну стіну. Відтоді, як оповідає легенда, опівночі виходить дівчина зі схованки та йде на пошуки свого коханого. Довго вона блукає замковими мурами і лише перед світанком, після даремних пошуків, з жалібним плачем повертається до товщі муру. Цілком можливо, що така легенда має під собою реальну основу. Із середньовічних трактатів з теорії фортифікаційної справи відомо, що у ті часи люди вірили — якщо при зведенні фортеці у стіну замурувати живу людину, такий замок буде неприступним.

Страж міста — Ужгородський замок

І дійсно, знахідки кістяків у європейських фортецях трапляються не так уже й рідко. Авторові цих рядків доводилося чути про те, що на початку минулого століття в одній із стін Ужгородського замку виявили нішу, у якій знаходився жіночий скелет. Однак знайти підтвердження цим словам не вдалося. На переказі про замуровану красуню історія ужгородських привидів не вичерпується. Примар неодноразово бачили на власні очі люди, яких зовсім не запідозриш у недоумстві. Багато років тому привида у замку спостерігав кочегар. Кажуть, очманілий від жаху, старий пробелькотав, що бачив дівчину у чудернацькому платті, а біля неї статечного чоловіка, також зодягненого у дивовижний одяг. Переляканий кочегар відреагував миттєво — схопив поліно і пожбурив його у примару. Та зникла, але у приміщенні кочегарки знялася справжня буря. Бідака накивав п’ятами, а вранці звільнився з роботи. Жіночий силует уночі декілька разів бачили музейні охоронці, та їм майже ніхто не йняв віри. Дехто ж розважливо погоджувався, що щось таки тут існує, і цього не заперечиш.

Замок-музей

Ужгородський замок продовжує служити людям уже як екскурсійний об’єкт та краєзнавчий музей. Нині він є найбільшою музейною установою Закарпаття. У фондах запасників зберігається понад сто тисяч експонатів, серед яких — і унікальні. До найцінніших зібрань відносять передусім його археологічні колекції: найбільша в Україні збірка бронзових скарбів та кельтських старожитностей. Науковий співробітник музею Йосип Кобаль стверджує, що обидві збірки є колекціями європейського значення. 

Страж міста — Ужгородський замок

Далеко не кожен музей може похизуватися таким зібранням рукописних книг та стародруків, як Закарпатський. Назвемо лише найцінніші видання: «Королівське Євангеліє» (1401 рік), «Мукачівський Псалтир» (XV століття), «Біблія Руська» Франциска Скорини (1519 рік), «Острозька Біблія» Івана Федорова (1581), «Лексикон Славеноросскій» Памви Беринди (1627), «Анфологіон» (1619), «Тріодь пісна» (1676). Заслуговує на увагу і нумізматична колекція, що складається з понад 12 тисяч давньоримських, старовинних угорських, австрійських, польських, чеських, російських та інших монет, а також пристойна збірка холодної і вогнепальної зброї XIV–XIX століть.

Туристам цікаво буде оглянути експонати природничого, етнографічного відділів, а також скансен, що розкинувся біля фортечних стін. Втім, про всі скарби Ужгородського замку в межах невеликої публікації розповісти неможливо. Набагато краще самому побувати у замку, оглянути його древні мури, попозувати поруч із Гераклом перед фотокамерою, власними вухами почути розповіді про привидів, не оминути жодного експоната у краєзнавчому музеї. Приємних вражень точно не бракуватиме. 

текст: Андрій АНДРУШКО

Денис ТРОФІМОВ

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання