Жертва наговорів

Жертва наговорів.

«Що спільного між карпатським вовком та… фільмом „Парк Юрського періоду”?» Таке риторичне питання ставить автор однієї з численних польських розвідок про ареал поширення та небезпеку зникнення популяції Canis lupus lupus (вовка сірого євразійського). Тисячі років людство мало вовків за своїх чи не найбільших ворогів, а натомість дійшло до того, що внаслідок антропогенних факторів, простіше — людської діяльності, представники цього біологічного роду в багатьох країнах на волі вже не поширені. Не виключено, що в осяжній перспективі в Карпатах слідів вовка побачити не вдасться, а про нього залишаться лише легенди.

Жертва наговорів

Вовк людині не конкурент

За одним лише винятком, про який трохи далі. Якщо точно слідувати науковцям, то вовк (canis) — це рід хижаків родини собачих, до якого належать декілька біологічних видів. Один з них, найвідоміший у північній півкулі землі, — вовк сірий (canis lupus). У природі відомо 26 підвидів сірого вовка, в тому числі й євразійський, представлений в Україні найбільше та єдиний, який ще водиться в Карпатському регіоні.

Найбільше вовків нараховується в Канаді (близько 50 тисяч особин) та Росії (понад 30 тисяч). У США, за винятком Аляски, через експансію цивілізації вони майже зникли, і зараз йдеться про реінтродукцію, тобто штучне повернення цих тварин на території, звідки вони щезли. Саме так — наукові дослідження двадцятого століття переконливо доводять важливу роль вовків у підтриманні рівноваги екосистеми. І справді, санітари лісу. Відтак, у багатьох країнах діють спеціальні програми підтримки популяції звіра, який, виявляється, при загрозливій зовнішності та фізичній витривалості, по-своєму вразливий. Встановлено, зокрема, що зі всієї фауни вовки першими покидають територію, яку освоює людина, будуючи дороги чи поселення. (Це вам не таргани зі щурами). Вовки, зазвичай, воліють з людьми не перетинатися. Звір чує людину здалека і переважно ховається, хіба зрідка, з цікавості, може підійти на кілька десятків метрів до зимівки чи поспостерігати за двоногою істотою з узлісся. За останні два десятиліття в Європі не зафіксовано випадків нападів зграї на людей.

Жертва наговорів

Доходить до того, що відстріл вовків у країнах Європи суворо регламентується. Скажімо, у 2001 році уряд Норвегії видав спеціальний дозвіл на відстріл всього лиш дев’яти особин! І відтоді жодного пострілу в сіроманця. Практично, несанкціоновано на вовків полюють тільки на неозорих просторах Росії. Але Україна втекла недалеко.

У Європі найбільше вовків водиться в Румунії, приблизно 2500 особин. Є вони ще в Скандинавії, Польщі (десь 510–550 звірів), Словаччині, а також в Італії. В цій країні традиційно існує певний пієтет перед звіром — десь у лігві серед непролазних хащ Капітолійського пагорба легендарна вовчиця вигодувала своїм молоком засновника Риму Ромула та його брата Рема. Між іншим, розрізняють окремий підвид — італійського вовка (canis lupus italicus), що водиться на Аппенінах та в Швейцарії.

За приблизним підрахунками, в Українських Карпатах водиться близько 250 особин. За вітчизняними приписами мисливцям на відстріл вовків потрібно отримати дозвіл. А Держкомлісгосп, на підставі засвідченої ветеринарами довідки, за вбитого вовка виплачує премію — 100 гривень. Та зазвичай стається так: хтось побачив неподалік села сліди або, що буває дуже рідко, самого звіра, почули виття, — і на зграю збирається ватага. Трофей у вигляді вовчої шкури у нас вважається предметом гордощів. Буває, натрапивши на лігво, люди забирають щенят.

Жертва наговорів

Єдине, чим справді дошкуляють вовки людині, — то полювання на свійських тварин, переважно овець, хоча зграя може задерти й корову, і коня. Загалом, за пастуший сезон набирається зо дві сотні випадків вовчих атак на худобу, лиш деякі з них закінчуються вдало для хижаків.

Закони зграї

Можна лиш дивуватися чіткій, з дозволу сказати, соціальній організації вовчої спільноти. В зграї, що може нараховувати до 20 особин, але зараз зазвичай складається з п’яти-восьми звірів, існує чітка субординація. Самець-вожак та його самка — так звана пара альфа — цілком домінують в спільноті. 

Їх вирізняють не лише габарити, а передовсім постава та поведінка. Разом з лідерами живе кілька молодших вовків, а також молодняк чи щенята. Чітка субординація поширюється навіть на черговість у поїданні здобичі, яка, правда, не стосується щенят, котрі вже на третьому тижні життя починають ласувати м’ясцем.

Жертва наговорів

Суттєво те, що в зграї лише пара альфа має право розмножуватися, дорослі особини, здатні до парування, змушені покидати зграю та утворювати окремі ватаги. Вовки досягають зрілості після другого року життя та виконують репродуктивну функцію до десятирічного віку. Пізніше у них починають псуватися зуби, від того перепадає менше м’яса і робиться якось не до основного інстинкту. Взагалі, середній вік вовка на волі — 8–10 років. Самки народжують в середньому четверо-шестеро щенят, та не більше половини з них доживає до одного року. І єгері, і зоологи зауважують, що перша вовчиця, будучи дбайливою матір’ю та агресивною і вольовою провідницею зграї, на відміну від, скажімо, дикої свині, майже не чинить спротиву, якщо мисливці доберуться до лігва та забиратимуть щенят. Усе це та, на додачу і в першу чергу, агресивна поведінка людини по відношенню до сіроманців, зумовлює те, що чисельність вовків упродовж століть ніколи різко не збільшувалася, а навпаки зменшувалась.

Єгері з гірських сіл зазначають, що кількість вовків, які зимою проходять в навколишніх урочищах, з року в рік практично однакова та не створює особливої загрози. Хіба локально, в місцях, де є багато здобичі, в якийсь момент може з’явитися нова зграя. За добу, рухаючись та полюючи переважно ввечері, зграя здатна подолати 40–70 кілометрів. (Між іншим, на короткий час, до п’яти хвилин, дорослий вовк спроможний розвинути швидкість до 85 кілометрів за годину).

Останніми роками в карпатському регіоні зауважено, що з гірських місцевостей, де активно розбудовується туристична інфраструктура, деякі зграї перемістилися нижче, на Покуття та ближче до Дністра — там, навпаки, занепало сільське господарство, значні площі не обробляються, заростають хащами. 

Жертва наговорів

Вовк і пес

В одному такому низинному селі нам і випало поспостерігати за прирученими (?) вовками. Два роки тому місцеві мешканці виявили на околицях зграю. Влаштували облаву, забили двох вовчиць, дорослу і молоду, та забрали з лігва місячних щенят. Самка, очевидно, розродилася в грудні, що не зовсім характерно для вовків (вони, як правило, паруються раз на рік, в лютому-березні, приплід виношують трохи більше двох місяців). Зараз в селі живуть у вольєрах два дворічні вовки — Вова і Боцман. Перший, з дивною рудою пігментацією шерсті, охоче грається з дітьми. А от Боцман куди чіткіше виказує природні задатки — агресивніший. Його господар, єгер Василь Клечук, слушно наголошує: «Вовк дуже вірний одному, всім не піддається...» 

Вовкам від природи властиві так звана схильність до домінування. Відтак, відняте від вовчиці щеня може підкорятися одній людині, виказуючи ті ж знаки покори, що й перед вожаком на волі. Двох господарів приручений вовк, що може бути бездоганним сторожем, не визнає. Тому дуже часто одомашненого вовка, який покусав людину, навіть близького родича господаря, забивають. Жорстоко, але й на волі ця тварина вже не зможе вижити. Вовки, як, зрештою, й собаки, в основному орієнтуються за запахом. У них є кілька залоз (біля очей, між зубами, на шкірі та геніталіях, навіть на хребті біля хвоста), що виділяють індивідуальний запах — феромони. На волі вожак зграї треться обкожного звіра, мітить територію, щоб означити груповий запах. Приручені вовки та їх гібриди з собакою так само ідентифікують людину-господаря за індивідуальним запахом, а позаяк навіть батько й син пахнуть по-різному, усі інші для них — чужі.

Вовки та собаки здатні вільно схрещуватися, хоча між ними існує чимало видимих відмінностей. Свого часу для потреб чехословацької армії було виведено спеціальний гібрид євразійського вовка та німецької вівчарки, що отримав назву чехословацький влчак. Цей звір виявився бездоганним сторожем, та проблеми починалися, коли інструктор, солдат строкової служби демобілізовувався — влчак нізащо не визнавав нового господаря, тоді як дресирована вівчарка підкоряється запросто.

...Вовка боятися — в гори не ходити, так, напевно, має звучати відоме прислів’я в контексті нашого видання. Лишається ще переконати людство, що вовки нам не вороги, просто робота у них така. 

Дякуємо за сприяння в підготовці матеріалу Василю АНДРУСИШИНУ та Михайлові ЛАСІЦІ

текст: Володимир ЗАНИК

фото: Мирослав КУШНІРЕНКО

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання