Фома: «Мрію вставати вдосвіта і косити траву»

Фома: «Мрію вставати вдосвіта і косити траву»

Сергій Фоменко, він же Фома, фронтмен гурту «Мандри», почав кар’єру артиста у вісім років. Щоразу, коли видавався вільний від школи ранок, він умикав вініл із Адріано Челєнтано та починав вибивати двома лінійками диван. Спробував би хтось тоді не погодитися, що то — ударна установка. Згодом він змінив диван на баян і з ним закінчив музичну школу. Але у свої шістнадцять цілковито віддався гітарі. З нею більше двох років мандрував автостопом по містах України, Білорусі, Прибалтики, Росії. Повернувшись до Києва, працював у культурній сфері — був двірником у Києво-Печерській Лаврі, гардеробником в Археологічному музеї, монтувальником сцени в Молодіжному театрі, кур’єром і ді-джеєм на радіо, співав у столичних переходах пісні, які писав сам. З 1997 року Сергій Фоменко пише тексти пісень і музику професійно — з гуртом «Мандри» подорожує просторами країн і музичних стилів.

 Фома: «Мрію вставати вдосвіта і косити траву»

— Сергію, переспів повстанської пісні «Сьогодні нас Карпати зустрічають» твоя остання робота?

— Найсвіжіша. Я виконав цю пісню на сцені фестивалю «Молода Гвардія», який вистрілив у Києві 19 лютого. Фест засвітив невідомий для багатьох пласт української героїчної пісні і став, без пафосу, відкриттям. Я сам для себе відкрив цю пісню десь місяць тому. Олег (Скрипка, засновник і організатор фестивалю — ред.) запропонував кілька варіантів, я послухав і вибрав: «Сьогодні нас Карпати зустрічають, а завтра знов Волинь вітає нас, відтак поїдем просто аж на Київ, Полтаву, Харків і рідний нам Донбас...» Круто, як для 40-х років минулого століття. Я співав і відчував, що росте мій дух. Патріотична лірика як документ часу і документ емоцій, як відбиток героїчної доби, має дуже потужну енергетику. Коли слухати диск1, це також відчутно.

— Ти є автором майже всіх пісень групи «Мандри». Куди зник ваш виразний ліричний фолк, фолк-рок? Вийшов диск «Дорога» — і Фому слухачі не впізнали...

— Зміна у стилі «Мандрів» справді є. Почалася вона з громадянських пісень «Не спи, моя рідна земля», «Знову день переходить у ніч». В такій же стилістиці зроблена «Дума про Кармелюка» — це зовсім нова пісня, звучить поки що лише на концертах. Захотілося трохи відійти від етностилю, принаймні в альбомі «Дорога». Ми додали трохи реггей, електроніки, диско. Експериментуємо, бо не хочемо бути групою, яка засіла в якійсь одній ніші — наприклад, фолк-року — і втішається. Ми граємо дуже розмаїту музику — і фолк, і панк, і рок, і поп, і романси, бо хочемо бути різними. Тому на запитання про стиль я кажу: немає вузького визначення, є музика в стилі «Мандри».

— То що, Сергію, ти вже не лірик?

— Я все ще лірик, я все ще романтик, сподіваюся — невиправний. Більшість мелодій, які до мене приходять, — ліричні. І частина наступних альбомів напевно буде саме такими. Зараз на студії звукозапису ми готуємо нову пісню, на яку плануємо зняти кліп — «Будемо разом». Вона про любов, про стосунки закоханих. Має стати шлягером.

— Ідея пісні виникла з реальної ситуації?

— Так, і так буває майже завжди. В кожній пісні є відбиток якоїсь концентрованої реальної ситуації.

— Пишеш на емоційному підйомі?

 Фома: «Мрію вставати вдосвіта і косити траву»

— Частіше — після нього. Але взагаліто — без правил. Мелодія переважно приходить, коли сама хоче. Немає передчуття, що ось-ось, зараз вона станеться. Показова історія: спав, і мені наснився звукоряд. Прокинувся, включив свій мобільний, наспівав і записав ноти. Ранком глянув — дуже класна мелодія, схожа на весільну коломийку, почав з нею працювати. Якщо би не зберіг, точно забув би. Буває й по-іншому: приходить бажання взяти гітару і щось пограти. Сидиш отак, торкаєш струни — і рядок за рядком складається пісня.

— Яка з пісень є для тебе найдорожчою — найбільш випещеною, викоханою, а може —вимученою?

— Все ж таки «Не спи...». У створення цієї пісні і у її виконання ми, всі «Мандри», вклали найбільше емоцій.

— У 2006 році група відіграла сто концертів. То був рекорд «Мандрів». А минулого року ви його взяли й побили. Не чуєшся тепер виснаженим?

— Минулий рік ми справді прожили в автобусі. Дуже багато проїхали доріг, полили потом майже півтори сотні майданчиків. Природно, втома присутня. Стрибаючи вже десять років на сцені, після особливо інтенсивних гастролей ми всі відчуваємо, що потребуємо відновлення. Для мене воно — у сні, в усамітненні з книжкою. Можу взяти Шевчука, Андруховича, може бути Нестайко — залежно від настрою, і так за два-три дні приходжу в норму. Тоді вже починаю хотіти на природу, на повітрячко. Я люблю гуляти вночі по Києву. Люблю на вєліку гайнути на Десну...

— Який маєш байк?

— Гарний такий — Scott, позашляховик. Він мене в Києві замучився чекати. І я вже відчуваю серйозний підрив покрутити педалі. Як тільки потеплішає, одразу на маршрут. Зазвичай проходжу його так: з Печерська, бо я там живу, через Аскольдову могилу, по парковій алеї серед старезних дерев, до пішохідного мосту і вистрибую на Труханів острів. Перетинаю його весь аж до Московського мосту, потому з’їжджаю в Парк дружби народів, і ним дістаюсь до Десни — до того місця, де вона впадає в Дніпро. Там уже роблю перепочинок, купаюся. То моє улюблене місце в околицях міста. Простір, вода — щастя.

— На лижах катаєшся?

— З гір — ні.

 Фома: «Мрію вставати вдосвіта і косити траву»

— А з чого?

— Люблю ходити на лижах — гуляти на бігових по більш-менш рівнинній місцевості. Гірські лижі, на мій погляд, — мейнстрім. Тому в горах я віддаю перевагу санкам. У мене є великі сани, і без них не минає жодна зима в Києві. Як є сніг, я йду, наприклад, у Ботанічний сад на Печерську. Там прикольні гірки, і я там катаюся. По вечорах, буває, так катаюсь, аж гай шумить. Якось аж санки поламав.

— Ти такий активний...

— Активний не я, активний у нас в «Мандрах» Салман, наш перкусіоніст. Він на своєму Scott-і більше двадцяти країн світу відкрив. А Карпати і Крим просто вздовж і впоперек з’їздив. Його байк — з карбону, це шедевр сучасних спортивних технологій. Думаю, зовсім скоро про них обох заговорить країна. Салман пише книгу про свою велосипедну подорож Кубою. Колоритні були пригоди — його там за шпигуна мали. Я читав уривки з рукопису: цікаво, смішно, місцями — навіть геніально.

— Стиль життя групи «Мандри», отже, цілком відповідає її назві?

— Маємо раз на рік коротку відпустку. І як випадає нагода, а ми стараємося, щоби вона випадала, подорожуємо всі разом. Як от по Бугу і по Дністру на катамаранах. Наш сплав Dnister-блюз — ото була справжня мандрівка. Ніякого тобі пафосу, офіціозу. У кожного — весло і спальник, на всіх — одне небо, одна річка, один дощ і один вогонь в кінці дня. А місця які! А які сюжети...

 Фома: «Мрію вставати вдосвіта і косити траву»

Якось пристали до берега, щоби купити овочі. Село — глушина: кілька хат, стара церква, магазин. Дід накопав нам картоплі зі свого городу, здоїв козу. Пішли до церкви, а ноги босі, брудні, мусили їх об траву витирати. Батюшка в храмі співав — ми сльози тамували. Отримали такі сакральні відчуття! Повертаємося до магазину, а там конкретна більярдна, і на «Однорукому бандиті» в фойє вусатий дядько з донькою грає... Якби не гітара на борту, я б зовсім відірваним себе відчував.

— Куди вирушите цього року?

— Маємо охоту — в Карпати. Але планувати складно, все залежить від графіка гастролей. Не секрет, що професійні українські музиканти живуть за рахунок концертів. Дуже дорого бути незалежною українською групою — знімати кліпи, видавати диски, працювати в студії, поновлювати інструменти. Все це коштує десь від 100 тисяч доларів на рік. Якщо продуктивний колектив, то може знадобитися й більше. Гроші треба заробити. А що вони заробляються переважно концертами, то ми цим і займаємося.

— Чому вас не видно на карпатських фестивалях?

— Якщо ми отримуємо пропозицію, цікаву з фінансової точки зору, ми її приймаємо. Але не завжди у організаторів локальних фестів є фінансова змога запросити певну групу. Останній раз «Мандри» грали на дуже драйвовому карпатському сейшені «Європа-Центр» у Рахові. Я особисто отримав від виступу гору приємних емоцій. До того ж купив там собі крайку і вишиту сорочку.

— Кудись її вже вдягав?

— Здається, на один із концертів «Країни мрій» («Країна мрій» — міжнародний етнографічний фестиваль, проходить у Києві). Узагалі-то в мене не одна, а п’ять вишиванок. Всі різні. Найстарша, що їй вже більше 100 років, — найбільш панська: ткана з льону, з мережками. Мені її подарували в Одесі, після концерту. Цю сорочку я вдягаю лише на особливі оказії. В тур-презентацію нашого першого «живого» альбому «Мандри в Країні мрій» я брав з собою, здається, полтавську сорочку — вишиту, як кажуть майстри, білим по білому. В ній співав у Дніпропетровську.

— До кожної з десятьох пісень на диску «Мандри в Країні мрій» ти написав віршований вступ. Що іще подаруєш найближчим часом своїм прихильникам?

— За планом цієї весни ми маємо перевидати альбом «Дорога». До нової редакції додамо ремікси пісень «Любов», «Ти в серці моїм», «Дорога», три кліпи на ці пісні і цілком нову річ «Будемо разом». А от що буде далі — surprise! Зараз ми працюємо в студії, записуємо матеріал, а що воно з того вийде? Я вірю, що є великий Божий задум і що людина живе відповідно до нього. Тому ретельно своє життя не розплановую і в далеке майбутнє не зазираю.

— Але мрієш?

 Фома: «Мрію вставати вдосвіта і косити траву»

— Ще й як. Мрію видати тексти пісень «Мандрів» — деякі з них цілком самодостатні поезії. Мрію мати будиночок десь високо в Карпатах, і щоби недалеко було джерело. Мрію вставати вдосвіта і косити траву. І дихати, дихати смачнючим карпатським повітрям.

Для мене, людини придніпровських степів, у повітрі розчинена сама магія гір. Вийшов на пагорб, вдихнув на повні груди — і відчуваєш, як змінюєшся. Плечі розправляються, голова підводиться, очі горять. Орел стаєш — не чоловік. Гори підносять дух людський, принаймні саме це я відчуваю. Карпати, Альпи, Піренеї, Кримські та Балканські гори, які я знаю — всюди однакові відчуття. А коли повертаєшся додому, в цей наш урбанізований світ, і знову занурюєшся в химерну пластикову метушню — welcome to hell — то втрату цього піднесення носиш довший час, як глибоку скалку в серці. Щем гоїть знання: є гори, а в горах є спокій, велич, інший світ... 

текст: Наталія КУШНІРЕНКО

фото: Мирослав КУШНІРЕНКО


 Група «Мандри»

Перший концерт — 24 грудня 1997 року.

Команда: Сергій Фоменко (Фома) — вокал, гітара, Сергій Чегодаєв (Чиж) — бас 

гітара, Леонід Белєй — акордеон, Андрій Занько — барабани, Салман Салманов Мамед

огли — перкусія. 

Концертна діяльність: Україна, Польща, Франція, Велика Британія, Португалія, країни Балканського півострова, Білорусь, Росія.

 Дискографія:

1998 рік — «Мандри»

2000 рік — «Русалки», «Романсеро про Ніжну Королеву»

2002 рік — «Легенда про Іванка та Одарку», перевидання «Романсеро...»

2006 рік — «Дорога»

2007 рік — «Мандри в Країні мрій»

Кліпи: «Романсеро про Ніжну Королеву» (1998), «Картата сорочка» (1999), «Русал

ки» (2000), «Орися» (2002), «Вітре-цигане» (2003), «Калина» (2005), «Не спи, моя рід

на земля», «Любов» (2006).

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання