Найкраща стежка — промаркована

Найкраща стежка — промаркована.

Подорожуючи горами, ми зустрічаємо вздовж туристських стежок характерні позначки — маркування. Вони не раз допомагали туристам знайти вірний шлях, уникнути блукання. Хоч дехто вважає таке позначення маршрутів зайвим, принесеним до нас із наскрізь цивілізованого Заходу. Але мало хто знає, що саме українські гори стали ледь не першими у Європі, де були облаштовані туристські маршрути.

Найкраща стежка — промаркована

Карпати без кордонів

У Східних Карпатах гірські мандрівки стали популярними у 30-х роках ХІХ століття. До цього часу походи мали господарський характер: дослідження лісових ресурсів, полювання, прокладання шляхів сполучень. Активно освоювали гори й військові топографи. В результаті ретельних, по-німецьки педантичних геодезичних та картографічних зйомок протягом 1889-1909 років в Австро-Угорщині були надруковані топографічні карти гірських регіонів (деякі навіть у масштабі 1:25 000). Пізніше їх взяв за основу при створенні детальних мап Карпат Варшавський військовий географічний інститут (WIG). Вони містили дані про туристські шляхи, чим сприяли поширенню мандрівного руху. Цими картами користуються й нині. Австрійські науковці вирахували та позначили й географічний центр Європи поблизу Рахова.

Найкраща стежка — промаркована

Що ж стосується маркування, то одним із його праобразів послужило позначення стежки кам’яними курганами-турами, складеними в «колодязь» із поперечною плитою або просто великим каменем в основі. Іноді на таких можна зустріти напис «? F.V 51».  Не виключено, що абревіатура стосується Франца-Фердинанда, ерц-герцога австрійської династії Габсбургів, затятого мисливця. У Карпатах є кам’яні орієнтири й пізнішого походження. Польсько-чехословацький кордон 1920–1930-х років, що нині служить межею Івано-Франківської та Закарпатської областей, позначений номерними кам’яними стовпчиками з державною символікою. На верхній грані кожного показані сторони світу та викарбувана стрілка азимуту, що вказує напрям до наступного стовпчика. У мандрівці кордоном вони досі незамінні для орієнтування.

Найкраща стежка — промаркована

Розвиток комунікацій другої половини XIX — початку ХХ століття, зокрема поява залізничного сполучення, щонайкраще вплинув на популяризацію Східних Карпат як рекреаційної зони. Тогочасна влада організаційно та фінансово сприяла активізації пізнавальних, оздоровчих мандрівок. Водночас вивченням регіону зайнялися численні науковці — географи, біологи, етнографи.

Найкраща стежка — промаркована

У 1873 році в Кракові було створене Татранське товариство, а у 1876 та 1878 роках відкрилися його відділення у Станіславові та Коломиї. Метою організації були розвиток туризму, дослідження Карпат, їх популяризація для відпочинку, сприяння підприємництву та охорона природи. До сфери інтересів і занять товариства належали й народні промисли, видання карт та путівників, збільшення популяції гуцульських коней, проведення етнографічних виставок...

Окрім польського, діяли й українські, зокрема Українське туристично-краєзнавче товариство «Плай» та Карпатський лещетарський (лижний — ред.) клуб (КЛК).

Найкраща стежка — промаркована

Перший маршрут на території українських Карпат позначили у 1880 році — вів він до гірського туристичного притулку в урочищі Ґаджина, на Чорногорі. Визначально, що на той час у Польщі маршрутів такого типу ще не існувало. Стежку прочищали сокирами і позначали польсько-українськими дороговказами. У 1884 році 56 дороговказів встановили на маршруті від села Красний Луг (територія теперішнього села Красник Верховинського району на Івано-Франківщині) на Говерлу і далі — Чорногірським хребтом до села Шибене. Через шість років було ініційовано знакування туристських доріг з Ворохти на гору Кичера та гору Кукул, з Яремча — на масив Явірника та Малий Ґорґан, вершини Чорногориця, Маковиця, Велика Рокита та Довбушеві скелі. Кожен маршрут закріплювали за певним відділом Товариства, який повинен був його доглядати та періодично оновлювати, зокрема після зими та стихійних лих.

Найкраща стежка — промаркована

Два десятиліття піднесення

Перша світова війна спричинила тривале затишшя у розвитку туристичної інфраструктури. Та згодом облаштування стежок продовжилось. У 1928 році попередньо погодили роботу над Головним Бескидським шляхом через усі Східні Карпати. Тоді ж з’явилися ідеї щодо відновлення дороги з Ворохти долиною ріки Прут до урочища Заросляк, прокладення залізниці у долині Черемоша. Розпочалося знакування туристського маршруту з села Осмолода на гору Попадю і до притулку в урочищі Яла, на Говерлу та до витоків Прута з урочища Заросляк. На 1929 рік Станіславський відділ Польського Татранського товариства облаштував приблизно 130 кілометрів туристських стежок.

Найкраща стежка — промаркована

Незадовго ця ж організація, не без сприяння польської влади, в Ґорґанах, Чорногорі та на інших масивах облаштувала маршрути загальною протяжністю до півтисячі кілометрів. За десять років роботи над маршрутами в Українських Карпатах, що входили до складу так званої Другої Речі Посполитої, привели до порядку 1900 кілометрів туристських шляхів. В той час по всій країні таких було трохи більше 2300 кілометрів.

Найкраща стежка — промаркована

Не менш активно в міжвоєнний період розвивався туризм і по інший бік кордону, в Закарпатті, яке належало до Чехословацької республіки. Тут діяло схоже туристське товариство. За півтора десятиліття воно облаштувало сотні кілометрів шляхів від околиць Великого Березного на заході до озера Синевір та Рахова на сході, охопивши наймальовничіші масиви Полонина Руна, Полонина Боржава, Полонина Красна, Свидовець.

Найкраща стежка — промаркована

Невід’ємною частиною знакованих шляхів були місця відпочинку. Товариства активно зводили туристські притулки. Деякі з них фінансували та в подальшому підтримували місцеві господарі. Це був додатковий заробіток, а члени Товариства мали знижки на послуги. Решту притулків збудовано за внески членів та державні асигнування. До Другої світової війни на польській частині Східних Карпат існувало майже півсотні таких притулків, на чехословацькій — 26.

Найкраща стежка — промаркована

Показово, що членство в туристичних спільнотах дозволяло людям вільно перетинати кордони суміжних країн. За таких обставин в регіоні просто-таки розквітла контрабанда. Звичайно, то не до порівняння з обсягами теперішнього «човникового туризму» та обігу наркотиків. Але декілька кілограмів добротного краму проносив кожен провідник. Бувало, вирядившись туристами, горами нелегально проходили люди, яких переслідувала влада. Ви думаєте, чому на кордоні в районі Новоселиці теперішньої Чернівецької області Остапа Бендера брутально пограбувала «клята сіґуранца» (румунська таємна поліція)? Великий комбінатор не мав посвідчення члена туристичного клубу!

Найкраща стежка — промаркована

…Друга світова війна завдала катастрофічної шкоди туристичній інфраструктурі. Більшість притулків були знищені під час бойових дій, а ті, що вціліли, — зруйновані пізніше, в ході визвольних змагань УПА з військами НКВС. Переживши дві війни, старе знакування остаточно зникло внаслідок масових промислових лісозаготівель.

Найкраща стежка — промаркована

Згідно з інструкцією

Пішохідний туризм був традиційно популярний на всіх теренах колишнього СРСР. Розмаїта географія країни, дешевизна цього виду спорту та відпочинку сприяли проникненню туризму в усі прошарки соціального життя. Держава не шкодувала коштів на профспілкові путівки, авіаквитки та спорядження.

Найкраща стежка — промаркована

Маршрути маркували туристичні бази за профспілкові внески. До 1966 року створено чимало шляхів, зокрема на Пікуй, Грофу, Піп-Іван. Маршрути мали загальнодержавну нумерацію та докладно описувались в численних путівниках. Маркування в українських горах було більш ніж необхідне: Карпати визнані другим у Союзі регіоном за складністю орієнтування, а в Криму — в зв’язку зі складним рельєфом, скелями та вертикальними печерами — мандрівки пов’язані з ризиком для життя.

Найкраща стежка — промаркована

У 1974 році з’явилася загальносоюзна інструкція «Маркування туристських маршрутів», в якій досить детально описано вимоги та специфіку знакування. На жаль, облаштовані стежки належним чином не доглядали, натомість інтенсивне лісокористування часто не узгоджувалось з існуванням тих чи інших маршрутів. Зрідка в горах ще можна зустріти старі радянські маркери.

Альпійська, Карпатська та народна

Практично донедавна в Українських Карпатах ситуація з маркуванням та доглядом туристичних стежок виглядала безнадійно. У 90-х роках минулого століття запеклим туристам нічого не залишалося, як ходити «дикунами», де-не-де залишаючи саморобні орієнтири, прочищаючи джерельця та облаштовуючи нехитрі стоянки. Маршрути прокладали, маркували для певних подій і осіб, наприклад, для відпочинку і полювання VIP-персон (хоча сам термін ще не використовувався) при мисливських будинках держлісгоспів. Маркування того часу постає у вигляді зарубок на деревах, червоних плямок фарби чи аерозолю. У такий спосіб, до речі, в 1990-х було промарковано маршрут від біостаціонару Львівського університету до Говерли, а у 2000-у, з нагоди прибуття Віктора Ющенка, червоним маркером на білому фоні позначили відрізок маршруту від лісництва в Шибеному до полонини Веснарка. Окремі ентузіасти в 1999-2000 роках чистили стежки в ґорґанській косодеревині і знакували ключові роздоріжжя стежок металевими стрілками. 

Найкраща стежка — промаркована

На початку нового тисячоліття з’являються перші ініціативи щодо відродження маркувальної справи. Спонукає новостворені громадські організації ентузіазм, що міцніє завдяки зв’язкам із західними партнерами (Українська держава, на жаль, його не поділяє).

Серед таких організацій варто виділити Львівський велоклуб шанувальників природи «Рух», Івано-Франківську фундацію «Карпатські стежки» та закарпатський проект «Forza». «Руху» в рамках власного проекту «Карпатський шлях» вдалося прознакувати маркерами жовтого кольору колишній радянський маршрут № 201, що веде з Татарова через Явірник і Синяк до Яремчі, жовтим ромбом маршрут зі Сколе на гору Парашка, маршрут в районі заповідника Тустань та інші, а в рамках програми польських партнерів «Зелений Ровер» — прознакувати велосипедний шлях Львівщиною «Місцями Швейка».

Найкраща стежка — промаркована

«Карпатські стежки» ініціювали регіональну програму відновлення Головного Бескидського шляху, нині — Східно-Карпатського туристичного шляху (СКТШ). За рахунок обмеженого бюджетного фінансування протягом 2002–2007 років вдалося відновити та прознакувати приблизно 90 кілометрів СКТШ, а також близько 200 кілометрів інших шляхів. До того ж, в тому числі завдяки польським партнерам, учасники організації встановили десяток інформаційних таблиць, схем та майже півсотні дороговказів на ключових роздоріжжях. Шість років тому розпочато відновлення першого українського туристського притулку на полонині Плісце біля Осмолоди, збудованого у 1930-х роках товариством «Плай».

Завдяки швейцарському проекту підтримки лісового господарства «Forza» сформовано концепцію Закарпатського туристичного шляху, що постав у вигляді, зокрема, маршрутів № 15 (Свидовець), № 14 (Чорногора).

Поодиноко трапляються ініціативи з боку державних організацій. Силами Карпатського національного природного парку частково промарковані стежки від устя потоку Женець, що в Микуличині, на полонини Хом’яків та на Явірник, так звану нижню стежку від метеостанції на горі Пожижевська до озера Несамовите. Рекреаційна служба Рожнятівського району Івано-Франківщини частково прочистила, промаркувала та прознакувала (у формі металевих стрілок і смужок аерозольною фарбою) маршрути з урочища Лопушна на Сивулю, з урочища Котелець на Плісце, з Осмолоди на гору Нередів. 

Найкраща стежка — промаркована

Активізується діяльність і чеських організацій. Минулого року ентузіасти громадської організації CAV розпочали розробку маршрутів із закарпатського села Усть-Чорна в напрямку ґорґанських вершин.

В Україні ще досі не прийнята загальнодержавна система знакування туристських шляхів, значною мірою внаслідок тривалої дискусії прихильників двох різних систем. Альпійська система домінує в ряді західно-європейських країн. Основна її особливість — позначення маршруту цифрою на кольоровому фоні, де колір свідчить про вид туризму. У такий спосіб на Львівщині знакує «Рух», на Закарпатті — «Forza» та в Криму — лісові господарства. Карпатська ж система прийнята у східноєвропейських країнах, для неї притаманна диференціація маршрутів кольором марки. Відповідно до неї шляхи знакує у Івано-Франківській області фундація «Карпатські стежки». До речі, за відсутності національного нормативного акта в державі досі діє рекомендаційна радянська «кольорова» інструкція 1974 року.

Часи змінюються, і характер мандрівки поволі втрачає дух авантюризму, люди прагнуть провести дозвілля пізнавально та безпечно. Однак блукання бездоріжжям для любителів екстріму нікуди не подінеться — і не тільки тому, що в Карпатах ще багато роботи для знакувальників, а й тому, що останні свідомо залишать «дикі» необлаштовані маршрути для шукачів гострих відчуттів. 

текст і фото: Юрко ГУДИМА

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання