Pедакційна колонка

Є таке популярне американське шоу — «Фактор страху». Там учасники на камеру роблять дивні речі, як-от: їдять всяку бридоту, аж їх мало не верне; сидять у закритому резервуарі, а їм по голові лазять хробаки, скорпіони і таке інше; шибаються по таких запаморочливих висотах, що їм при цьому трусяться жижки... У такий спосіб вони, мовляв, долають страх. Нащо? Щоб ми, дивлячись на них, казали собі: ти диви, зірки все-таки! Я б не зміг, а от вони можуть!.. Але все воно якось виглядає штучно... Бо це насправді шоуіндустрія, гроші. Може, наші туристи, які взимку лізуть у гори, мерзнуть, пітніють, шукають дороги і рятівного притулку на нічліг, чимось теж схожі на тих чудних із «Фактору страху»? От тільки наші роблять це не на камеру і зірками себе не вважають. І є в їхній поведінці куди більше щирості, справжності. Бо ними рухає не бажання показати іншим, що «ти можеш», а довести це у першу чергу собі, а ще (чи, може, це головне?) ними рухає любов до гір. Певною мірою схожа категорія адреналінників і зимових екстремалів. А скільки зірвиголов відривається улітку? Годі перелічити. Дивишся на них і дивуєшся: чи відомий їм узагалі страх?

Pедакційна колонка

Це число «Карпат», можна сказати, присвячене тим, хто не боїться, але має голову на плечах. Нічого спільного із самогубством. Публікуємо опис рекордно довгого зимового карпатського походу (раніше ми уникали подавати маршрути такої складності) — із рядом застережень від авантюризму. Пропонуємо варіант популярної короткої зимової вилазки в гори. (Хоча й він за умови безголів’я може обернутися трагічно).

Також читач відчує, як екстремали втішилися снігу, що так ненадовго вкрив гірські схили і траси. Здається, в лютому з нього витиснули максимум. Годі було про все розповісти. А календар змагань, пригодницьких гонок, ралі, що проходитимуть у Карпатському регіоні навесні, аж рябить різноманіттям. Справжній екстрім-марафон.

Повертаючись до теми «не страшно». В екологічній рубриці цього разу фігурує вовк. Не страшний, а швидше такий, що сам потребує захисту. Хоча, як зауважують екологи, про загрозу нашому вовку говорять поки що найвідважніші. А щоб не бути надто серйозними, ми від вовків перейшли до вовкулаків. Однак і про них наші співрозмовники-горяни оповідають якось зі співчуттям, а не з жахом, як це буває в більшості американських кінострашилок. Коротше — цікаво, драйвово, пізнавально, здорово. І аж ніяк не страшно.

Редакція

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання