Фреска про румунську Буковину

Фреска про румунську Буковину.

Столиця Молдови — Кишинів. Столиця Буковини — Чернівці. А столиця і Молдови, і Буковини — румунське місто Сучава. Дарма, що столицею Молдовського князівства вона була ще в 1388–1565 роках. По-перше, тут — центр українського життя Південної Буковини. По-друге, хоч високий статус Сучава втратила понад чотириста років тому, сліди столичності в її образі можна впізнати й нині. Між іншим, до неї від українського кордону — 60 кілометрів. І вона разом із ближніми до неї поселеннями цілком вартує окремої подорожі.

Фреска про румунську Буковину

Уїкенд у Сучаві

Рейсовий автобус із Чернівців до Сучави вирушає о 7 годині 10 хвилин (зворотній о 12.00). Декілька десятків кілометрів перед кордоном пролягають передгір’ями Буковинських Карпат і за сприятливої погоди подарують кілька симпатичних краєвидів. Далі — прикордонний перехід поблизу села Тереблече, який мало чим відрізняється від інших українських переходів.  Хіба от прикордонники довго і зачудовано роздивляються вашу візу і перепитують: «Туризм? В Румунії?!» Побачити людину з наплічником у бусику, яким зазвичай туди-сюди їздять пасажири з подвійним громадянством і великими картатими торбами, для наших митників — дивина.

Водії бусів теж вважають такий туризм дивацтвом. Їхати в Сучаву не на базар?.. А тим часом сучавський базар нічим особливим не вирізняється. Перемерзлий іспанський виноград, цвинтарні вінки і калоші в асортименті. Все, як на будь-якому міському ринку України. Але це не тема нашої розповіді. 

Фреска про румунську Буковину

Для знайомства із Сучавою туристові може вистачити й уїк-енду. Хоча Румунія має чим привабити значно надовше: і тією ж «вампірською» Сігішоарою, і середньовічною Тімішоарою, і ще багато чим, якщо ви належите до допитливих. Та наразі вдовольнимося колишньою столицею Молдови і кількома розписаними монастирями, що увійшли до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Фреска про румунську Буковину

Скромна програма? А от і ні. Перше ж при кордоні румунське місто Серет нагадало Чернівці: та ж пізньоавстрійська забудова з елементами «бринковяну» (Стиль румунської архітектури, що отримав назву від молдовського володаря Костянтина Бринковяну (початок XVI століття) і характеризується підвищеною декоративністю), своєрідні храми. Такі зустрічаються виключно на Буковині. Південній (румунській) чи північній (українській) — все одно. А вже в наступному поселенні, Редеуцях (українською кажуть Радівці), зустріли декілька по-справжньому старих святинь — «сестер» Іллінського храму в Топорівцях («Карпати» писали про цю оборонну церкву в № 5 (17) за травень 2007 року). Вони та монастирі, повз які лежав наш шлях, виступили непоганим аперитивом перед відвідинами сучавських старожитностей. Однак дорога через Радівці зовсім не обов’язкова: маршрути тутешніх приватних бусиків часто визначаються місцем проживання пасажирів. Та побачити Богданівський монастир із Миколаївською церквою варто хоча б тому, що це XIV століття. Після них обителі в присучавських селах здалися новобудовами. Всі як один є взірцями традиційної буковинської архітектури.

Фреска про румунську Буковину

Самісінький центр Сучави — типова пострадянська атмосфера: бетонні п’ятиповерхівки, безліч секонд-гендів і хаос кіосків. Кантори з найпривабливішим курсом теж тут, поблизу базару. І лише середньовічні церкви дещо пом’якшують дежавю з якимось східноукраїнським райцентром. Щоб влаштувати собі відпочинок у Сучаві, доведеться десь переночувати. Можна оселитися в мережевому тризірковому Hotel Continental у центрі міста, поруч зі старою Миколаївською церквою. Тут тихо і чисто, а вишколений персонал чудово розмовляє англійською.

Фреска про румунську Буковину

Останній фактор особливо важливий, якщо ваші знання румунської обмежуються виразами «casa mare» («велика кімната» — так традиційно називають найгарніше приміщення будинку, в Румунії є чимало й ресторанів з такою назвою) і «la revedere» («до побачення») та числівниками до десяти. Щоправда, за комфорт і сервіс доведеться заплатити стільки, що в хостелах за ці гроші можна жити принаймні дні чотири.

Фреска про румунську Буковину

Лігво фальшивомонетників

Залишивши наплічник у номері, прямуємо до головної туристської принади міста — Тронної фортеці (Cetatea de Scaun) Штефана Великого і його спадкоємців з дещо сумнівною репутацією. Розташована твердиня на пагорбі (висотою 384 метри) над Сучавою, поблизу старого цвинтаря і «Музею буковинського села». Чи то близькість українського кордону свою справу робить, а чи румуни вважають, що багатокілометрові прогулянки йдуть на користь і старому, і малому, та громадським транспортом на замкову гору не дістанешся. В теплу пору року можна скоротити шлях, пройшовши парком повз кінну статую Штефана Великого (1977 рік), але взимку круті сходи підкоряться лише досвідченим альпіністам.

Фреска про румунську Буковину

За несприятливих метеоумов доведеться чалапати два кілометри від монастиря Йоана Нового околицею Сучави, повз вже заміські ресторани, кладовище і місцевий скансен. Не страшно — фортеця таки гарна! Касир отримує по два леї за кожного дорослого відвідувача замку — і мав би ще й позбавляти п’яти леїв за фотографування, та чомусь цього не робить.

Фортеця, з якої вся Сучава — як на долоні, виникла в 1388 році, за господаря Молдови Петра Мушата І (1375–1391). Тронним замок називався тому, що Сучава була столицею Молдовського князівства. Пізніше за справу його розбудови взявся сам Штефан Великий (Stefan cel Mare, 1457–1504).

Фреска про румунську Буковину

Стіни були укріплені, рів навколо форпосту поглиблений. Господар старався недарма: лише за його правління на Тронний замок нападали тричі (1476, 1485, 1497 роки). Та захопити фортецю ворогам не вдалося жодного разу. Від люті, напевно, турки підпалили замок у XVI столітті. В цій пожежі згоріла столична слава Сучави: королівською вотчиною стали майже сусідні Ясси. Сват Богдана Хмельницького Василь Лупу спробував відновити фортифікації Сучави, та турки знову всьому перешкодили, зруйнувавши замок в 1675 році. Пізніше їх розгромну справу продовжив землетрус. 

Історія твердині скидалася б на історії сотень подібних фортифікацій, якби не довготривалий «сучавський феномен». Все почалося в 1660-ті, коли ринок Речі Посполитої переповнився фальшивими «срібними» монетами. Насправді дзвінкі кружальця були мідними, їх вкривав лише тоненький шар срібла. Монет накарбували стільки, що їх, як кажуть, кури не клювали. А звідки вони бралися — не знав ніхто. Була версія, що це так забавляються в Ліфляндії (Ліфляндія (Лівонія) — територія сучасної північної Латвії і південної Естонії.): серед підробок траплялися «гроші» з Риги та Ліфляндії, викарбувані начебто від імені шведських королів Густава Адольфа (1611–1632), королеви Крістіни (1632–1654), Карла Х Густава (1654–1660) та Карла ХІ (1660–1697). Лише на початку XVIII століття почали з’являтися здогадки, що фальшивомонетники квартирували десь у Молдові. Потрібно було ще ціле століття, аби нарешті знайти точну адресу умільців. Австрійський археолог Карл Ромсторфер, що проводив розкопки в Тронній фортеці Сучави, віднайшов тут понад 3 000 фальшивих шведських та польських монет, 500 двосторонніх штемпелів для їх карбування, мідні заготовки і відходи монетного виробництва.

Фреска про румунську Буковину

Молдавські господарі, починаючи ще зі Штефана Молодого (1517–1527), не гребували впровадженням в обіг фальшивих грошей, аби лише підтримати свою економіку на шкоду сусідській. По-королівськи просто і нахабно. У XVII столітті господарі Істрат Дабіжі (1661–1665) і Олександр Іліаш (1666–1668) пішли у цій справі ще далі: лише за одне десятиліття в Сучаві було викарбувано майже 12 мільйонів монет. У Польщі, Україні і Білорусі сучавські підробки складали від 0,4 до 11,2 процента загальної грошової маси.

Фреска про румунську Буковину

Настінне житіє святих

Наступним сучавським «the must» для туриста є монастир Йоана Нового (Сучавського), розташований біля підніжжя замкової гори. Хоча монастир діючий, фотографувати унікальні фрески вам ніхто забороняти не буде і претензій щодо недоречного для обителі одягу не висуватиме. Зведено монастир за панування сина Штефана Великого, воєводи Богдана ІІІ в 1514 році. Над входом збереглася таблиця кирилицею, яка повідомляє про заснування обителі.

У XVII столітті це була резиденція молдовських митрополитів, саме тому вулиця, на якій знаходиться монастир, називається Митрополичою. В Георгіївській церкві у срібному саркофазі зберігаються мощі надзвичайно популярного святого Йоана Нового (помер у 1332 році). Фрески ж, якими вкритий кожен сантиметр стін, розповідають про життя святого, акцентуючи увагу на тортурах, яких він зазнав. Зображення датуються 1534-м роком. Шкода, що екстер’єрні розписи храму збереглися лише частково: сніг і дощ роблять своє.

Фреска про румунську Буковину

Головний собор монастиря — триконховий, типовий для Буковини та Поділля тих часів. Поруч монастирські споруди, келії, дзвіниця, ще два храми. Один із них теж оздоблений фресками, але вже ХІХ століття.

Церкви Сучави численні і схожі між собою, як сестри. Більшість — XVI століття. На вулиці Петру Рареша (strada Petru Rares), за квартал від міського ринку і неподалік макдональдса на площі 22 Грудня (Piata 22 Decembrie), стоїть церква святого Дмитра (Sfantul Dumitru, 1535 рік). Поруч — велетенська масивна дзвіниця. В храмі нещодавно відреставрували розписи XVI століття. І знову основні сюжети — страждання і катування... Є ще церква Міреуць (biserica Mirauti, найстаріша в місті, XIV століття), церква Святого Воскресіння (biserica Sfanta Inviere) поблизу Польського дому (XVI століття), Миколаївська (biserica Sfantul Nikolae) та декілька інших. Плюс синагога 1870 року (strada Oniciul), єдина збережена з 18 діючих у ХІХ столітті, Музей етнографії в колишньому гостинному дворі XVII століття (strada Porumbesku, 5), міський парк, куди вхід коштує два леї, і симпатична ратуша австрійських часів.

Фреска про румунську Буковину

«Сікстинська капела Сходу» й інші дива

Наступного дня рушаємо за 40 кілометрів на захід, в курортне прикарпатське містечко Гура Хуморулуй. Поруч із ним розташовані кілька монастирів. Найвідоміший — Воронець — за 5 кілометрів на південний захід від Гура Хуморулуй. Туди тричі на день ходить рейсовий автобус (7.00, 12.30, 14.45), але влітку, певно, краще пройтися пішки. 

Для туристів монастир відкритий щодня з 8.00 до 20.00. Ціна: лей за вхід, 10 леїв за фотографування цифровиком, 6 — за плівковий апарат. Та оскільки каса не обігрівалася, а надворі «кусав» мороз, взяти законну оплату було нікому. «Сікстинська капела Сходу» — саме так називають цю обитель у більшості путівників завдяки розписам, що вкривають стіни монастиря не лише всередині, а й зовні. Фрески виконані на незвичайному тлі синього кольору. Секрету виробництва барвника до цього часу не розгадано: трішки розтертої ляпіс-лазурі, а що ще — невідомо. Існує навіть такий термін — «воронецька синь». Такий же унікальний відтінок, як «тіціанівський червоний» та «веронезівський зелений». Всі три — унікальні.

Згідно зі старою румунською хронікою, написаною Йоном Некульче (Ion Neculce, 1672–1745), обитель у Воронці була заснована Штефаном Великим у 1488 році «по молитвам святого Даниїла Затворника» на місці дерев’яної келії цього святого. За легендою, якраз у той час у Молдову знов увірвалась турецька армія, і монарх у важких роздумах їхав з твердині Нямц у столичну Сучаву. По дорозі заїхав до Даниїла — порадитися, може, час скласти зброю і підкоритися османам?

Затворник не відчинив дверей королю: мовляв, ніколи мені, зайнятий, молюсь. Штефан покірно чекав, аж нарешті Даниїл погодився з ним поговорити. Вердикт монаха: «Сміливо йди у бій — і переможеш!» Королю тільки й потрібно було, що почути слово підтримки. З невеликою армією він розгромив турецьке військо, а в пам’ять про перемогу заснував у Воронці монастир святого Георгія. На будівництво, за переказами, пішло три місяці і 21 день. Історики вважають, що саме перемога Штефана Великого, яка спричинила нетривалий мир з турками, дозволила підняти культуру і мистецтво Молдови на небачений до того часу рівень. 

Стіни храму було розписано у 1534–1535 роках, в часи правління господаря Петра Рареша і митрополита Грігора Рошка. Ім’я майстрів, що виконали розпис, невідомі. Окрім одного — Марку, який залишив свій підпис на лівій стороні вхідних дверей. Чиїм би пензлям не належали фрески, то були справжні буковинці. Навіть архангели Воронця трублять не в труби, а в пастуші букіуми, аналог наших трембіт. Душі в Раю зображені задрапованими в молдавські рушники, а грішники, що горять у Пеклі, мають на головах тюрбани і взагалі по-турецьки засмаглі. Так художники затаврували головних ворогів своєї держави.

Фреска про румунську Буковину

Хоча стіни храму розписані від стелі до підлоги, найбільш вражаючою є фреска «Страшний суд» у західній частині. Біля ніг Христа палахкотить червоне полум’я пекла, з якого намагаються вирватися королі і папи римські. По боках, крім образів пророків, сцен з Адамом та Євою, зображені демони, що ділять власність, яка залишилася після грішників. Перед райськими воротами черга і штовханина — художники, вочевидь, не були позбавлені почуття гумору.

Південна стіна зображає «Дерево Ісуса» і нараховує майже сотню персонажів. Зображення обрамлені орнаментами з гілок винограду. Також на південній стіні виконано портрет затворника Даниїла. Північна стіна найбільше постраждала від негоди, але на ній все ще можна розгледіти елементи фрески «Сотворіння світу» та популярної в Молдові легенди «Спокушення Адама» (схожі фрески є в монастирях Сучавиця та Молдовіта). У притворі храму збереглося поховання канонізованого Даниїла Затворника, якого православна церква вшановує 18 грудня.

До секуляризаційної реформи Габсбургів у 1785 році (тоді імператор повелів закрити всі монастирі, які не займалися просвітницькою діяльністю) Воронець залишався діючим монастирем. В кінці XVIII століття були зруйновані келії та огорожа. Знову відродилося життя обителі після 1991 року. Зараз це — жіночий Георгіївський монастир.

Фреска про румунську Буковину

Гумор без жартів

Наступний об’єкт — монастир Гумор (або Хумор). Повертаємося в центр Гура Хуморулуй і їдемо вже в північному напрямку. Всі п’ять кілометрів до монастиря, здається, окуповані готелями і мотелями. Схоже можна побачити хіба на курортних морських узбережжях. Якщо до Воронця громадський транспорт курсує, хоч і нечасто, то сюди дістатися можна лише пішки або на таксі. Дорога пролягає повз старий єврейський кіркут і розвалини церкви, зведеної за господаря Олександра Доброго. Як і воронецька, ця обитель діюча, вхід і зйомка платні.

Успенську церкву обителі було зведено в 1530 році на щедрі пожертви боярина Теодора Бубуйки і його дружини Анастасії. Церква стоїть на фундаменті своєї попередниці з XV століття.

У 1535 році стіни храму зовні і всередині розписав Тома з Сучави. Він же автор розписів у обителі Молдовиця. В Гуморі, на стіні храму, навіть зберігся автопортрет художника: він зобразив себе в молдавському одязі, в образі вершника, що захищає Константинополь (а отже, й християнство) від нападника-турка.

У Карпатах зими холодні і сніжні, а весною часто йде дощ. Вітри переважно дмуть із півночі. Тому з північного боку на храмі фрески збереглися дуже погано. А от південна сторона тішить яскравими фарбами. Головні кольори — червоний, синій і зелений. Сюжети з Біблії зображені яскраво і вражаюче.

Фреска про румунську Буковину

Кам’яний мур навколо комплексу з’явився в 1641 році, гроші на нього дав молдавський господар Василь Лупу. Хоча мав Василь у сватах самого Хмельницького, а Гумору від того було не смішно: в 1653-му монастир сплюндрували запорізькі козаки.

Збереглась лише одна оборонна башта тих часів, проте гарнесенька. Використовується вона тепер як дзвіниця. У 1786 році монастир в Гуморі закрили на довгі десятиліття. Церква стала парафіяльною, не більше. Зараз поруч зі старим комплексом зведено новенький пафосний монастир. 

...Часу лишається обмаль: поспішаємо в Сучаву повз казково-засніжений карпатський ліс. Вирішивши не ризикувати з автобусом, повертаємося так само, як і приїхали: приватним бусиком, який вже чекає біля ринку. Очікуємо черг на кордоні: румуни кілька днів тому отримали право на безвізовий в’їзд в Україну. Та вже за годину з хвостиком виходимо на майже рідному чернівецькому автовокзалі. Серед багажу, крім пляшок румунського пива (в колекцію, панове, в колекцію), — виразне бажання повернутися в Румунію ще. 

текст і фото: Ірина ПУСТИННІКОВА

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання