Свірж: кіно і реальність

Свірж: кіно і реальність.

Найстрашніші, найдраматичніші моменти хітового радянського мюзиклу «Д’Артаньян і троє мушкетерів» відбуваються в Бетюнському монастирі, де підступна Міледі труїть нещасну Констанцію. Саме на екрані більшість вперше і побачила героя нашої розповіді. Не вусатого Михайла Боярського, а замок, точна адреса якого — Львівська область, Перемишлянський район, село Свірж.

Свірж: кіно і реальність

Свірзькі гербу «Шалава»

Раніше Свірж був містечком, та, здається, й сам давно забув про ті часи. Зараз про міський статус пам’ятає хіба колишній магістрат у центрі. Сучасний Свірж — чимале село на берегах однойменної річки, що розливається широкими ставами. В теплу пору року тут особливо добре: м’які зелені пагорби, величезне плесо ставка, в якому відображаються вагітні дощем хмари, спокій лісів і ланів — Карпати в мініатюрі. Вздовж дороги до Свіржа з Перемишлян (це близько 10 кілометрів) видніються круті, дивного вигляду скелі, де, кажуть, любив блукати Іван Франко. Втім, і зараз, взимку, тут є чим помилуватися.

Перша письмова згадка про Свірж датується 1427 роком, коли його відвідав польський король Владислав ІІ. Тоді поселення називали Свєржем. З 1442 року місциною володів рід Романовських. А 22 вересня 1449 року місцева влада відмежувала від міста село з назвою, над якою, очевидно, довго не думали. Бо й село було іменоване... Свірж.

Свірж: кіно і реальність

Про Романовських практично нічого не відомо, а от про господарів Свіржа з 1453 року і аж до початку XVII століття можна розповісти чимало. А був це рід Свірзьких гербу «Sza?awa» (в українському прочитанні — «Шалава»). Першим власником гербу був напівміфічний лицар Галка, приятель князя Рюрика. Польська міфологія саме з Галкою навіть пов’язує виникнення топоніму Галичина. Серед представників роду був Габріель Свірзький (ІІ половина XVI століття), перший перекладач Вергілія на польську мову.

Де снідали герої й королі

Та найважливіше для нашої розповіді те, що Свірзькі звели у Свіржі замок. У такий спосіб магнати оборонили себе від татарських набігів, а нам, туристам, залишили чудову приманку. Більшість джерел датує першу згадку про укріплення 1530-м роком.

 Свірж: кіно і реальність

Та якщо вірити охоронній табличці на брамі, цитадель зведено ще 1482 року. Фортеця примостилася на пагорбі над ставком, утвореним шлюзами п’ятсотлітньої давності. Місцеві рибалки, здається, не надають значення звичній для них древній твердині. А от пасажири машин, що курсують трасою попри пам’ятку, мало не скручують собі шиї, щоб роздивитися цю красу. З трьох боків споруду захищає вода, а з четвертого — оборону забезпечують міцні стіни і самотня башта. Спостережливе око кіномана її впізнає: це ж бастіон Сен-Жермен, де Атос, Портос і Араміс із д’Артаньяном снідали під ворожими кулями в заключній сцені кінофільму. А на галявині біля башти Людовик ХІІІ за пишно накритим столом вислуховував нашіптування кардинала про діамантові підвіски.

Невдовзі на екрани вийде вже четвертий фільм нескінченної, здається, епопеї Георгія Юнгвальд-Хількевича, в якому режисер повертає мушкетерів на землю з того світу. Все літо-2007 туристи дивувалися з декорацій, а саме фільмування батальних сцен біля фортеці відбувалося в серпні минулого року.

Свірж: кіно і реальність

Не дивно, що сам замок «зіграв» у найперших «Трьох мушкетерах» мирну роль абатства: вигляд у фортеці надзвичайно «пацифістський» — не войовничий, лагідний. З траси споруда виглядає не стільки суворим форпостом, скільки затишним білим палацом під яскравим червоним дахом. Та повернімося до історії Свірзького замку.

Між двома графами і двома війнами

В середині XVII століття фортеця була відновлена й укріплена: тоді Свірж перейшов у власність графа Олександра Цетнера. Можливо, реконструкцією займався архітектор Павел Гродзіцький, відомий зведенням у Львові королівського арсеналу. Герби графа «Przerowa» та його дружини Анни з Замойських «Jelita» дотепер прикрашають в’їзну браму замку. З боку двору на брамі вибита дата «1530». Цетнери дбали не лише про фортецю, а й про містечко: перепланували його, влаштувавши в центрі ринкову площу.

Свірж: кіно і реальність

Незважаючи на чудове оборонне розташування — замок був оточений непрохідними болотами, ставками, в підніжжі мурів ровами і звідним мостом — форпост часто ставав здобиччю нападників. Під час визвольної війни у 1648–1654 роках твердиню не раз здобували козацькі загони, у 1648 році її спалили татари, а в 1672-му захопили турецькі яничари. Але ще через три роки вона вистояла турецьку облогу і захистила в своїх мурах залогу, яка втекла з сусіднього Поморянського замку. 

Останнім із Цетнерів Свіржем володів Ігнацій Цетнер (помер у 1821 році), ботанік, на честь котрого названо ним же й заснований львівський парк Цетнерівка на Личаківському передмісті (зараз ботанічний сад Львівського університету). Протягом наступних кількох десятиліть власники маєтку змінювалися кожні декілька років. Можливо, за часів когось із них, хто правив під гербом «Gryf», на фасаді замку з’явився грифон, нині улюбленець туристів-фотографів.

Свірж: кіно і реальність

На початку ХХ століття багато зробили для фортеці графи Лямезан-Салянс, які володіли ним у 1907–1930 роках. Іронія долі: роботи з оновлення замку були завершені військовим аташе в Парижі, генералом Робертом Лямезан-Салянс (1869–1930) якраз напередодні Першої світової війни. Другого вересня 1914 року садиба, підпалена російськими військами, згоріла разом із цінностями, родинними портретами й бібліотекою.

Свірж: кіно і реальність

Залишилися лише стіни. Де вже було врятуватися клумбам з трояндами перед фасадом замку. Після війни граф Роберт вперто займався реставрацією, залучивши в якості робітників трьох російських військовополонених, які за збереженими малюнками та фотографіями відтворювали знищені портали, розетки та рослинні орнаменти на стелях. Лише дахи башт граф зробив іншими, вищими, більш бароковими. Продовжив відбудову зять генерала, граф Тадеуш Комаровський (1895–1966). Реставрація тривала, аж поки вересень 1939 року остаточно не зруйнував графські плани. Під час Другої світової замок було пограбовано і частково зруйновано.

Кажуть, хтось із останніх власників маєтку полюбляв французьку кухню і страви з равликів. Дотепер під замковими стінами можна натрапити на чималі за розмірами хатинки з їхніх спинок — місцевим жителям іноземні кулінарні фанаберії не до смаку, тим більш, ставок багатий рибою.

Свірж: кіно і реальність

У радянські часи замок використовувався як школа трактористів, пізніше тут планувалося влаштувати будинок творчості Союзу архітекторів, саме тому стан Свірзької фортеці цілком непоганий — у порівнянні з переважною більшістю українських замківруїн. Щоправда, під час кволої двадцятилітньої реставрації (1973–1993) було дещо змінено внутрішнє планування споруди: замість просторих покоїв з’явилися кімнаткикліті, де до цього часу мешкають привиди старих матраців і столів. Лише ренесансні білокам’яні портали та обрамлення вікон нагадують: ця споруда — старовинна! 

Навколо твердині навіть зберігся парк, і лише зруйнована сторожова вежа (так-так, бастіон Сен-Жермен; польські джерела називають її каплицею) аж благає про консервацію та відновлення. 

Свірж: кіно і реальність

«Кар’єра» костелу

Поруч із комплексом піднімається ренесансний костел. Про нього теж варто розказати. Так якось ведеться: якщо в поселенні є старовинний храм і замок, медом туристам буде намащено саме поблизу фортифікації. 

Тим часом костел, а нині греко-католицька церква — теж шмат історії, і чималий. Римокатолицька парафія була заснована в Свіржі ще у 1494 році братами Мартином і Андрієм Свірзькими. Яким був первісний храм, що належав отцям-домініканам, науці не відомо. На місці дерев’яного попередника в 1546 році їх наступник, що теж називався Андрієм Свірзьким, звів нинішню споруду. Тільки після масштабних перебудов початку XVII століття та 1770-х від готичного XVI століття мало що залишилося. Сучасний недоречний бляшаний купол над ренесансним фасадом — не перша видозміна костелу.

Свірж: кіно і реальність

Хоча під боком знаходився замок, у XVII столітті на Галичині храм сам мусив постояти за себе. Тому в найдавнішому збереженому інвентарі костельного майна, датованому 1689 роком, серед срібних келихів і мідних дзвонів була і «гаківниця з запасом пороху».

Чи брав ксьондз уроки артилерійської науки, на жаль, не повідомляється. Гаківниця все ще була на костельному обліку і в 1741-му: хто знає, що від тих турків чекати...

Свірж: кіно і реальність

З 1566 року при костелі Успіння Богородиці працювала парафіяльна школа — перший свірзький навчальний заклад. У XVIII столітті діяло братство. Із 1787 року існував навіть свірзький деканат — орган керування десятьма парафіями, якому підпорядковувалися зокрема Ходорів, Розділ, Підкамінь і Бібрка.

Як не дивно, значно більше збереглося документів про стан костелу в XVII–XVIII століттях, аніж в кінці ХІХ — на початку ХХ. Хіба от згадати, що в 1934 році з храму викрали старовинний келих та кілька обрусів — і місцевий слуга закону оцінив збитки в 4 000 злотих. А далі була війна. У вересні 1942 року німці зняли з храму обидва дзвони — на переплавку. 19 липня 1944 року, під час боїв за звільнення Львівщини, танковий снаряд влучив у сигнатурку храму, — башточка і дах згоріли. Як це часто було на західноукраїнських землях, в жовтні 1945 році вікарій храму, Здзіслав Семенець, та кілька місцевих римо-католиків покинули Свірж назавжди, взявши з собою образ Богоматері з головного вівтаря, ще кілька ікон та найцінніше костельне начиння. Колишні свіржани оселилися в Гєралтові біля міста Болеславець, де у місцевому храмі дотепер зберігається майно Успенського костелу. Те, що залишилося в свірзькій сплюндрованій святині, заради забавки спалили в 1950-х роках майбутні трактористи, які навчались у замку. В радянські часи храм використовувався як склад, і лише в 1995 році влада передала споруду місцевій греко-католицькій громаді.

 Свірж: кіно і реальність

За ремонт костелу взялися негайно — і під час відновлювальних робіт було знайдено надгробну кам’яну плиту Габріеля Свірзького. Але тепер, на жаль, позолоченими малюнками зафарбовані фрагменти старих фресок.

Крім Успенського костелу, в Свіржі є Покровська церква (1901 рік). Їй теж дісталося в радянський час: там протягом 25 років містився музей атеїзму. Віруючим храм повернули у 1988 році.

Привид концесії

Слово «замок» у багатьох викликає асоціацію: скарб! І правда, невдовзі після Другої світової в оборонному рові було випадково знайдено замасковані двері до пивниці. За таємничими дверима зберігалися... ні, не золоті злитки та дублони, а хатні пожитки — посуд та меблі, речі останнього власника замку графа Комаровського. Всі «скарби» розібрали по своїх оселях жителі села.

Свірж: кіно і реальність

Наступна асоціативна пара: «замок — підземелля». І підземелля є! Щоправда, не надто велике, якісь дві кімнатки. Більшу частину колись значніших пивниць довелося замурувати під час численних реконструкцій замку — виникла загроза обвалу. Хоча людську уяву не замуруєш — траплялося почути «бувальщину», наче зі Свіржа вів підземний хід до оборонної вежі в П’ятничанах та не менш оборонного костелу в селі Соколівка (обидва населених пункти — в Жидачівському районі). Це кілометрів з 20 буде.  

Є й легенди, без яких розповідь про замки здається занадто пісною. Отже, давнимдавно працювала у Свірзькому замку місцева дівчина. В ті часи ворог неодноразово підходив під фортечні стіни, мріючи захопити Свірж. Невідомо, яким чином, але у дівчини зав’язався роман із ворожим солдатом. Військо коханого взяло Свірж в осаду.

Свірж: кіно і реальність

Мрії про любощі засліпили дівчину — і вона відкрила своєму бусурманському соколу фортечну браму. Та не кохання чекало на нещасну: захопивши замок, загарбник скинув зрадницю у глибокий колодязь. Логіка зрозуміла: хто зрадив один раз, зрадить вдруге. От і лякають тепер місцеві жителі туристів розповідями про тінь нещасної зрадниці, яка блукає фортецею, не знаходячи спокою — і, навчена гірким досвідом, закриває всі двері на своєму шляху. Туристи вірять і навіть демонструють фотографії залу поблизу криниці, на яких крім каміння помітні незрозумілі білі плями. Для когось — доказ існування потойбічного світу, а для когось — конденсат на об’єктиві.

За іншою версією, потопельниця була не зрадницею, а невдахою-нареченою, яка так поспішала на власне весілля, що загнані коні скинули дівчину у воду. Є й третій варіант: не дівчина була зрадницею, а юнак, і не в колодязь його кинули, а в землю по пояс закопали — та так і лишили помирати. Тепер-от блукає, стогне, спати заважає.

Свірж: кіно і реальність

Та легенди про привидів — невинні казочки в порівнянні з цілком сучасними плітками і чутками. Їх у зв’язку з нещодавньою передачею Свіржа в концесію ходило чимало. Чомусь шепотіли, що замок пригледів собі Микола Азаров. Ще — що навколо фортеці збудують казино. Ні, стверджували інші, тут відкриють готельний комплекс. Начебто на першому поверсі вже розмітили приміщення під ресторан. У 2006 році була проведена повна інвентаризація замку, що породило спалах підозр: невже продали? А як же мораторій Президента? Битва за Свірж тривала рік: громадськість на чолі з директором Львівської галереї мистецтв Борисом Григоровичем Возницьким виступали рішуче проти передання замку в концесію на 49 років, а формальні власники споруди — управління охорони культурної спадщини Львівської ОДА та Перемишлянська районна влада — наполягали на передачі замку в приватну власність. Мріям Спілки архітекторів про влаштування в замку Європейського конференційно-творчого центру не судилося збутися. У грудні 2007 року Кабмін завершив свою каденцію дозволом передачі в концесію замків у Свіржі й Старому Селі, а також палацу в Тартакові (усі споруди — Львівщина). Оскільки старосільський і тартаківський об’єкти є фактично руїнами, не треба бути Нострадамусом, щоб зрозуміти: рішення приймалося саме «під Свірж». Навіть губернатор Львівщини Петро Олійник всіляко лобіював варіант з концесією. Ім’я нового власника тримають у секреті, невідомі й майбутні плани щодо фортеці. Хто знає, можливо, прості туристи тепер не побачать перлину Галичини, Свірзький замок, протягом наступних п’яти десятиліть? 

текст: Ірина ПУСТИННІКОВА

фото: Денис ТРОФІМОВ

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання