Сніг скрипить і під колесами

Сніг скрипить і під колесами.

Велоентузіастам, які з тих чи інших причин не злізають з роверового сідла взимку, найбільше дошкуляють не так мороз, пронизливий вітер чи небезпечна ожеледиця, як здивовані погляди і глузливий сміх перехожих. Бо катання на велосипеді досі вважається заняттям виключно для теплих сезонів. А дарма — воно не перестає бути приємною розвагою і серйозним спортом ані за мінусової температури, ані в сильний снігопад. І багато веломанів не зраджують своїм залізним коням узимку. Біда тільки в тому, що їх за це звуть веломаніяками...

Сніг скрипить і під колесами

А ровер той же

За доказами цілорічної актуальності велосипеда не треба далеко ходити. Щозими карпатські гірськолижні курорти одночасно з тисячами лижників і сноубордерів приймають — у значно меншій кількості — велоекстремалів. (Треба сказати, що на деякі лижні спуски райдерів узимку не допускають — не зовсім виправдано — з міркувань безпеки). У міських парках, на площах і вулицях можна зустріти групи розпашілих райдерів, а також дещо спокійніших поодиноких диваків, для яких велосипед є альтернативою громадському транспорту. Траси міжміського сполучення взимку стають місцем проведення крос-кантрійних поїздок і навіть змагань. Якщо ви досі не наважувалися витягти свого ровера для прогулянки, наприклад, засніженим бездоріжжям чи заледенілою бруківкою, то ще маєте час примкнути до неофіційного товариства зимових веломанів.

Перша і єдина причина того, що райдери продовжують кататися взимку, — неохота розлучатися з велосипедом. Більшою мірою це стосується фанів велоекстріму (такі стилі катання як фрірайд, даунхіл, тріал в зимову пору майже не «замерзають», лише стають трохи стриманіші). А от людям, які за звичкою звідкись здалека добираються на роботу на велосипедах, щоденні зимові прогулянки продиктовані об’єктивними обставинами. Так чи інакше, роверистисніголюби — не рідкість, і щороку їх в Україні стає більше.

У середовищі велоекстремалів зрідка можна почути слово «сноу-байк» (від англ. snow — сніг і bike — велосипед). Але цей заморський неологізм не позначає якоїсь особливої моделі ровера, призначеної для їзди по снігу чи льоду. Велосипед узимку залишається тим самим велосипедом — лише з незначними змінами в оснащенні й техніці їзди. Щоб зробити велосипед придатним для зимового катання, досить «одягнути» на колеса покришки з глибоким протектором, змастити механіку морозостійким мастилом та при необхідності прикріпити бризковики. Такі легкі «косметичні» вдосконалення не особливо міняють велосипеда, через те й, мабуть, термін «сноу-байк» мало популярний.

Сніг скрипить і під колесами

Щоб не зійти з дистанції

Ключовий елемент успішного катання по слизьких зимових поверхнях — добре зчеплення, контакт шин з дорогою. В ожеледицю і для їзди по втрамбованому замерзлому снігу звичайні покришки треба міняти на зимові. Їх можна придбати у веломагазині. Дехто ускладнює собі процес підготовки велосипеда до зими, зате економить гроші, бо спеціальні зимові, обладнані сталевими шипами покришки відомих брендів (Nokian, Kenda, Continental) коштують немало (300–1500 гривень за комплект).

— Беру старі непотрібні покришки і зсередини вкручую короткі шурупи-саморізи так, щоб кінчики стирчали з гумових шипів протектора — для катання по льоду кращого не придумати, — розказує любитель зимового даунхілу, львів’янин Олег Довбенчук. — Закручую саморізи у всі середні шипи (що по центру протектора), кінчики виглядають з гуми десь на три міліметри. Можна пробувати різні комбінації, наприклад, закручувати в бокові шипи. Шурупи з широкими головками краще тримаються в гумі. Потім зі старої камери вирізаю пас і прокладаю його між покришкою і камерою, щоб якийсь шуруп не пробив у ній дірки.

Хоча цей «підвальний» спосіб адаптації ровера до слизьких поверхонь доволі простий і доступний, їзду по голому асфальту він робить неприємною і важкою — покришки голосно торохтять, крутити педалі доводиться із зусиллям через велику силу тертя. Це стосується і більшості «фабричних» покришок знаних виробників. Зрозуміло, при частій їзді по асфальту саморобні шипи швидко стираються; значно більша зносостійкість притаманна карбоновим шипам на дорогих «фірмових» покришках (моделі Nokian Extreme 296, Hakka WXC300).

Компромісний варіант у такому випадку — так звана «зла резина». На сленгу велоекстремалів так називається призначений для їзди по болоті протектор із високими гумовими шипами, розставленими на великій відстані один від одного.

Сніг скрипить і під колесами

— На зиму я ставлю вужчі, ніж улітку, покришки — Maxxis Wet Scream шириною 2,2 дюйма, — ділиться «секретом» стійкості на снігу Валентин Олійник з тернопільсько фрірайд-команди «Жолуді Х-Team». — Вужчі покришки з агресивним протектором краще врізаються в неглибокий сніг і котяться швидше. Плюс вони легші, ніж, скажімо, мої «літні» Maxxis High Roller шириною 2,5 дюйма. Але вузьку чи широку покришку брати на сніг — питання смаку й особливостей стилю.

Для кращого зчеплення покришок з дорогою камери можна трохи спускати — так площа контакту стає більшою. А в сильний мороз (–15 і нижче) повітря в камерах дещо стискається само по собі. Можливо, знадобиться навпаки докачати камеру, тому на тривалі поїздки варто брати з собою міні-насос і тримати його під курткою, щоб не замерз. 

А є веломани, які не переймаються ні зимовими покришками, ні тим, по чому їздять. До таких належать наші співрозмовники з Тернополя. Вони їздять... по льоду — по замерзлому Ставу, міському озері. 

— Коли щось під колесами тріщить, то всередині тебе все аж грає, — зізнається велосипедист Юрій Бунт. Сергій Третяк, один із засновників тернопільського об’єднання велосипедистів «Шприха», додає, що коли лід тільки замерз і сильно не припав снігом, по Ставу їхав, лише думаючи, як би не впасти — так було слизько. Коли ж лід укрило гарним покривом снігу, їхати стало безпечніше. Однак з’явилась інша неприємність — рибацькі ополонки.

— Провалитися в них не провалишся, — каже Сергій. — Але коли переднє колесо влітає в ополонку, то сам можеш полетіти з велосипеда.

Сніг скрипить і під колесами

Бережи ровер змолоду

Зима для велосипеда (так само, як і для велосипедиста) — випробування нелегке. Почнемо хоча б із того, що мастило на ведучій частині в сильний мороз гусне, ускладнюючи рух механіки. Загущення мастила в амортизаторах нижчого класу (моделі Zoom, SR Suntour) приводить до сповільнення їх роботи. Для усунення проблеми треба використовувати спеціальне мастило пониженої в’язкості. А от дорогі вилки вищого класу (наприклад, від знаних виробників Marzocchi, Manitou, SRAM) значно надійніші в цьому відношенні і в умовах екстремальних морозів не підводять.

Здалось би внести ясність щодо типів амортизаторів. Традиційні пружинно-масляні за низьких температур поводяться краще, ніж амортизатори новітньої технології — еластомерні, які на морозі стають жорсткішими. Вилки з повітряно-масляними амортизаторами навпаки м’якшають через стиснення повітря всередині системи.

Сніг, що налипає на металеві деталі велосипеда, з дальшим перебуванням на морозі може замерзати. Від цього потерпають у першу чергу відкриті вузли — передні й задні зірочки, ланцюг, тросики гальм, — що робить хід велосипеда тугим. Втім, це залежить від погоди і від того, їдете ви по «свіжому» порохнявому чи мокрому збитому снігу.

Колодки дискових гальм від вологи стираються значно швидше, ніж у суху погоду. Пісок і бруд, які з водою потрапляють на робочу поверхню, «з’їдають» колодки та з часом ослаблюють гальма. «Ві-брейки» взимку малоефективні, оскільки між колодками і постійно мокрими ободами сильно знижується сила тертя. 

Найнебезпечніші вороги механіки на велосипеді — сіль і піщані суміші, якими комунальна служба посипає тротуари в ожеледицю. Ця «агресивна» маса заляпує ланцюг і зірочки, від чого вони сильно руйнуються.

Хочете вберегти велосипед і самого себе від ляпок брудного мокрого снігу й болота — прикріпіть довгі бризковики з широкими «крилами». Але вони не повинні розташовуватися надто близько до коліс, адже сніг, який набивається на болотниках, сильно гальмує велосипед. Насправді ж повністю запобігти забрудненню деталей неможливо. Тому треба принаймні подбати, щоб після поїздок сніг і лід не залишався на велосипеді. Танучи, він вже у вигляді води разом із брудом потраплятиме всередину важкодоступних закритих вузлів (підшипників, втулок), що передчасно вкоротить їм життя. 

Перш ніж затягти велосипед у тепле приміщення, його треба відчистити від снігу й болота, потім витерти сухою ганчіркою. Якщо таки довелося відмивати ровер від сильних забруднень, то після цього обов’язково змастіть ланцюг, зірочки, втулки й інші важливі вузли — масло витіснить рештки води і попередить корозію.

Сніг скрипить і під колесами

Холод не тітка

Ну, а як в мороз себе почуває сам велосипедист? Звичайно, мерзне. І чим швидше їде, тим сильніше мерзне. Але це не значить, що перед виїздом треба натягувати на себе два грубі светри і пухову куртку. Верхній одяг має бути достатньо вільний, щоб не сковував рухів. Подруге, під час їзди тіло виробляє велику кількість тепла, яке мусить виходити назовні. Термобілизна у поєднанні з непродувним светром або вітрівкою з мембранної тканини типу Windstopper — найкращий варіант для морозів до –10 градусів. Якщо одягати і светр, і вітрівку, то перший може бути з флісу або вовняний. Бавовна ж має властивість накопичувати вологу, від чого можна не на жарт замерзнути.

Не забувайте також, що для швидкісного катання настійливо рекомендується одягати захист на лікті, коліна й гомілки, а грубий одяг ускладнюватиме це завдання. Пластикові щитки і шолом не тільки вберігають від травм, але й захищають від пронизливого вітру. Варто подбати і про теплі штани, але не надто широкі, щоб холоші не тріпотіли на вітрі (це помітно знижує швидкість) і не залазили між ланцюг і зірочки. 

Взуття з гладкою підошвою непридатне, бо зісковзує з педалей. Багато райдерів взувають звичайні зимові черевики або зручні теплі кросівки з рифленою підошвою. Вартує одягати грубі шкарпетки або дві пари тонших, при цьому якщо взяти взуття на розмір більше, то в просторому носку можна буде ворушити пальцями — неабияке полегшення.

Захист шкіри обличчя від морозу найкраще забезпечує балаклава. На неї легко одягти окуляри (взимку вони просто необхідні, бо захищають очі від вітру зі снігом та «сніжної сліпоти») і шолом. Непоганий варіант — лижна шапочка, яка накриває вуха. Дехто користується банданою, закриваючи нею обличчя від підборіддя до очей. Щодо шолома, то на зиму краще придбати так званий «фул-фейс» (з англійської перекладається як «ціле обличчя»), в якому голова почуватиметься безпечніше й тепліше. Про свій зимовий велоодяг розповідає Валентин Олійник:

— Під шолом обов’язково вдягаю бандану, або ж синтетичний «бафф». Ним же закриваю горло. Куртки не беру, натомість — теплу кофтину з капюшоном, але його ховаю, щоб не «парашутив». 

Складніше убезпечити від обмороження пальці рук, бо рукавиці повинні бути не надто грубі, інакше незручно буде маніпулювати манетками й гальмами. 

— Коли не дуже холодно, беру на «покатушки» ті ж, що й улітку, велосипедні рукавиці. Але в сильніший мороз і як добре розігнатись на спуску, то починають дико мерзнути пальці. В таких випадках одягаю сноубордні рукавиці з кашеміру. І як екстремальний райдер ніколи не забуваю про захист, — розказує Валентин. Як бачите, щоб кататися взимку, не треба бути велосипедним гуру, загартованим в арктичних експедиціях — крім елементарного спорядження, вам знадобиться лише бажання. Задоволення обов’язково прийде само по собі; екстремальні стилі катання взимку гарантують удвічі більше адреналіну. Лише не забудьте вдома голови і шолома. 

текст: Андрій ШУСТИКЕВИЧ, Андрій ЯНОВИЧ

фото: Тарас ДУТКА

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання