Закарпатський винний шлях

Закарпатський винний шлях.

Щоб скласти враження про вина Закарпаття, мало побувати на фестивалі вина. Мало побувати навіть на кількох таких фестивалях. Знайомство з винами потребує дотримання ритуалу, неспішності й відданості процесу. Як і з людиною, з вином треба спілкуватись, лише тоді воно вдячно розкриває свій неповторний букет і, як стверджують винороби, дозволяє осягнути багатство гармонії.

 Закарпатський винний шлях

Золоті правила

На початку минулого століття в кожному містечку Закарпаття була вулиця Виноградна. На них знаходилися сотні кількаповерхових пивниць, у яких готувалося, бродило, дозрівало вино. В Ужгороді, Середньому й Мукачевому, в селах Берегівського та Виноградівського районів збереглося кілька десятків льохів, але одиниці з них тепер пов’язані з виноробством. Для того, щоби побувати у справжніх винних підвалах, з яких черпали ще угорські королі, потрібно три дні і чотири колеса.

Середмістя Ужгорода, вулиця Августина Волошина. Прикметну арку, оздоблену ковкою у вигляді виноградних грон, знаходимо неподалік костелу Святого Георгія. «Дегустаційний зал «Шардоне», — повідомляє вивіска. Сходи ведуть у підвал. «Ласкаво просимо! До Ваших послуг», — чемно зустрічає дівчина в етнокостюмі.

Закарпатський винний шлях

Невеличка перша зала оздоблена, на перший погляд, скромно, але чимало предметів у ній — просто безцінні. Прес для винограду 1872 року, колекція рідкісних поштівок і марок, присвячених виноробству, оригінали документів, що надавали преференції закарпатським виноробам у XVII–XІX століттях — це експонати майбутнього музею «Шардоне». Під склом — Декрет княгині Трансильванії Альбо-Юлії про привілеї мешканців Берегова у торгівлі вином, датований 1630 роком; рішення королівського намісництва про постачання вина у Голландію від 1770 року; статут Спілки виноградарів Мукачевого, що була створена у 1768 році. А поруч — перше в історії Закарпаття розпорядження про боротьбу з торговцями неякісним вином, видане намісництвом 1769 року. «Актуальний документ, чи не так?» — сміється господар пивниці Олександр Ковач.

Закарпатський винний шлях

Для дегустації відведена наступна зала. «Добірка з шести вин і одного коньяку, що їх традиційно пропонуємо гостям, репрезентує кращі виноробні підприємства області — «Скілур», «Котнар», «Бобовищанське», «Леанка» і «Закарпатський сад», які є постійними призерами закордонних виставок і міжнародних винних фестивалів, — розповідає пан Ковач. — Подаємо вина за класичними традиціями: від сухих до десертних, від білих до червоних» (Вартість дегустації в різних залах від 25 до 40 гривень, залежно від асортименту напоїв. Зали розраховані щонайменше на 25 місць).

Закарпатський винний шлях

Для кожного вина — окрема посудина, її наповнюють на третину. Вважається, що бокал у вигляді нерозквітлого тюльпана підкреслює індивідуальність напою — така форма не дозволяє розсіюватися аромату. А це особливо важливо для білих сухих вин із дуже тонким букетом, як-от «Шардоне», що ним відкривається дегустаційний парад. Його продовжують напівсухі «Рислінг» та «Леанка» і десертні — біле «Спокусниця», рожеве «Троянда Закарпаття», червоне «Кагор Український». До вин подають селиський сир (виготовлений в закарпатському селі Нижнє Селище). «Сир діє як нейтралізатор і допомагає нашим смаковим рецепторам «перемикатися» з одного виду вина на інший», — пояснює пан Олександр. Важливо, наголошує він, перед дегустацією не користуватися парфумами, не курити, не малювати губи, щоби сторонні запахи не псували автентику напоїв.

 Закарпатський винний шлях

Лунає інструментальна музика, дуганчик (бармен) запалює на столах свічки. Ловимо кожне слово і повторюємо кожен рух нашого гуру. «Вино оцінюємо за п’ятьма ознаками, — розпочинає дегустацію Олександр Ковач. — Спочатку — його прозорість і колір, для цього дивимося крізь вино на полум’я свічі. Бокали з білими винами беремо тільки за ніжку. Ці вина спеціально доводять до температури 10–12 градусів, коли вони найповніше демонструють свій букет. Якщо тримати рукою чашу, вино нагріється і змінить аромат. Червоні вина найкраще смакують при плюс 16–18, тому з ними поводимося вільніше. Наступна ознака — насиченість вина. Колихаємо фужер — на його стінках має залишитися маслянистий слід. Тепер мерщій нюхаємо, бо леткі речовини уже «звільнилися». 

Закарпатський винний шлях

Пам’ятаємо, що кожному вину притаманний характерний аромат, який не повинен мати домішок. Після цього куштуємо. Не поспішаємо робити ковток: спочатку беремо вино на язик і «пускаємо» на піднебіння, потім — під язик, на особливо чутливі рецептори. Після ковтка «слухаємо» смак — розпізнаємо складові. І насамкінець цокаємося з сусідом. Дзвінкість звуку свідчить про те, наскільки вино нас полонило...»

Поки ми проробляємо описану процедуру з наступним вином, лунає команда «кіно!», і на екрані постає літо — виноградники на схилах гір, гілки, обтяжені величезними гронами. Фільм «Божественний подарунок Бахуса» розповідає про лозу, особливості вин і про ті господарства, які нас частують. Два з них — по дорозі.

 Закарпатський винний шлях

Аромат історії

Винні підвали в селищі Середньому, де витримує свої вина агропромислова фірма «Леанка» (дівчинка — з угорської), знаходяться під захистом ЮНЕСКО і входять у десятку найцінніших в Європі. Це найдовші — півтора кілометра — і найбільш розгалужені — п’ять підземних «вулиць» — пивниці діючої винарні. Знаходяться вони у Середнянській горі, під руїнами середньовічного замку. На плиті, яка збереглася в підземеллі, викарбувано, що підвали з’явилися завдяки «старанням знатних братів Стефана і Домініка Добо в 1557 році». Задум власників замку реалізували кілька тисяч полонених турків. Спочатку підвали мали оборонне призначення. Пізніше виявилось, що туф — вулканічна порода, в якій вони були видовбані, — забезпечує ідеальні умови для дозрівання і зберігання вин. В історичних джерелах зафіксовано, що вже в середині XVII століття вина з цих підвалів експортувалися до Німеччини, Іспанії та Португалії. Під час Пруського походу у 1711 році в Середньому побував російський імператор Петро І. Цар віддав належне місцевому вину: замовив обоз до Петербурга і... купив частину тутешніх виноградників.

Наш гід винними підвалами і ведучий дегустації (а дегустаційна зала влаштована в одному з бокових коридорів підземелля) — заступник директора агрофірми Михайло Вакерич. Він зауважує, що «Леанка» приймає тільки групи, тому самодіяльним туристам треба долучатися до котроїсь із них.

Як і на інших виноробних підприємствах, таке рішення зумовлене особливостями технології: одразу після закінчення екскурсії виносховище треба дезінфікувати, тому для дегустації виділено певний час. Наразі господарство виготовляє 20 видів вин. Дегустувати пропонують шість — знамениті марочні білі «Леанку» і «Середнянське», червоні «Каберне», «Перлину Карпат» і купаж (виготовлені з кількох сортів винограду) — напівсолодке «Променисте», десертне «Спокусниця». «У старовинних підвалах вино відкриває не тільки свій неповторний букет, але й загадкову душу», — хоч кого переконає пан Вакерич.

Закарпатський винний шлях

Недалеко від Середнього, у селі Бобовище, є ще один підвал, якого не обминути. Історія агропромислового підприємства «Бобовищанське» не вражає, але це компенсують його пивниця і асортимент вин.

Дегустаційна зала облаштована у підземеллі довжиною більше кілометра, вина на пробу наливають просто з діжок. Роботу тутешніх виноробів особливо цінують шанувальники десертних, або лікерних вин. «Ізабелла», «Каберне Оксамитове», «Гроно Закарпаття», «Троянда Закарпаття» — при згадці про ці вина на обличчя наших батьків спадає серпанок легкої туги, а їх очі набирають мрійливого виразу. Так, це та сама «Ізабелла», що її заготовляли на всі радянські свята і весілля від кінця 60-х до початку 90-х минулого століття. І та сама «Троянда», що її кремлівські боси пили тільки стоячи, а простий люд діставав лише «по блату». 

Своїми чарами «Троянда Закарпаття» завдячує особливому сорту лози — трамінеру рожевому. В сонячні і винятково теплі роки цей виноград набирає такої цукристості (від 24 до 28 відсотків), що це дозволяє вину природним чином вибродити до стану лікерного. Рідкісним це вино робить і те, що повний процес перетворення триває близько чотирьох років. Найславнішим уважають «Троянду» 1986 року врожаю. Спеціалісти кажуть, що кращого вина з трамінера в Закарпатті ні до того, ні після того не робили. Останні врожаї, які дозволили застосувати цю технологію, місцеві виноградарі зібрали у 2003 та 2007 роках. «Бобовищанський» відкоркував бути (діжки) з новою «Трояндою» цьогоріч. Насолоджуємося: вино світло-рожеве, прозоре, густе, з виразним ароматом пелюсток чайної троянди, у смаку присутні легкі тони кави і запеченої шкірочки хліба.

Закарпатський винний шлях

Лицарі землі Береґвідек

Чотири рази на рік збираються винороби, щоби вино вшанувати, себе людям показати і позмагатися. З листопада до травня триває сезон винних фестивалів — в Ужгороді (фест молодого вина — божоле), Мукачевому, Береговому і Виноградові. Авторитетні дегустаційні комісії визначають творців найвишуканіших вин — білих, червоних, десертних. Зразки напоїв, які отримали фестивальні нагороди впродовж останніх п’яти років, пропонує на дегустацію Будинок вина «Береґвідек», що в селі Яноші Берегівського району. Їдучи головною вулицею села, шукайте на узбіччі винний прес — не помилитеся.

«Виноробство — це наука, філософія і мистецтво. Відповідно, вино — напій інтелектуальний, що спонукає до бесіди, наприклад, про історію», — такими словами зустрічає нас господар дегустаційної зали Андрій Варґа. Будинок вина нагадує і музей, і шинок одночасно. Діжок з вином тут немає, натомість є пляшки і бутлі із заспиртованим виноградом. «Не для пиття, для унаочнення», — застерігає пан Варґа. Барна стійка декорована фотографіями, які відтворюють процес перетворення винограду на вино.

Закарпатський винний шлях

На стіні — мапа Берегівського району. «На початку ХІІ століття угорський король Бела IV вирядив монахів на північ Береґвідека, — розповідає пан Андрій. — Так називалася місцевість, до якої належав наш край. Служителям церкви було наказано з’ясувати, чи придатна ця земля для вирощування лози. У 1300 роках тут уже плодоносило близько 200 сортів винограду».

Від карти переходимо до виставки давніх знарядь землеробства, боднарства і власне виноградарства. Обприскувач 1868 року нагадує каністру. Столітній пут (чан) подібний на ванну. «Оце крадій», — господар показує причандалля, схоже на гарбуз на паличці. «Гарбуз, — підтверджує він наші здогади, — лиш особливого ґатунку. З його допомогою відтягували з діжок «дрожейку» (верхній шар) перед тим, як злити вино на витримку». Екскурсія триває близько години і завершується розповіддю про події новітньої історії. У 2002 році виноградарі і винороби Берегівщини об’єдналися у Винний орден Святого Венцела. «Це справа честі, — каже Андрій Варґа, який теж є членом ордену. — У такий спосіб ми популяризуємо традиції і культуру краю». Наразі орден налічує більше тридцяти учасників з усього Закарпаття, які своєю подвижницькою працею допомагають відроджувати призабуте ремесло. Членом ордену є й ті винороби, чиї продукти популяризує Будинок вина.

 Закарпатський винний шлях

Зазвичай дегустація складається за бажанням відвідувачів. У нас буде шість сортів вин — сухі білі «Мускат», «Леанка», «Мюлер Турґау», «Французька десятка» винзаводу «Чизай» плюс напівсолодке «Королівська Леанка» від фермера Шоша і «Троянда Закарпаття» із «Бобовищанського» врожаю 2000 року. До вина подають горіхи, сухарики, солені палички, вафлі. Можна забагти рибу, м’ясо, страви угорської кухні, але це вже за додаткову плату. Пан Андрій у цьому випадку виступає як сомельє — дає рекомендації з вибору вин до страв, враховуючи смак, побажання і вміст гаманців гостей.

До села Кідьош, де мешкає ще один лицар винного ордену Карло Шош, нецілих сім кілометрів. Знамениті «Пивниці Шошів» — це льох на подвір’ї. За ним починаються виноградники, де родина вирощує більше 50 сортів лози. Більшість — європейські, з тих, що були принесені на цю землю угорськими ченцями. За давньою традицією, винороб називає свої вина за назвами сортів винограду: «Трамінер», «Фурмінт», «Мускат», «Олівер Іршаї» — білі, «Каберне Совіньйон», «Мерло», «Бакатор» — червоні. «Цьогоріч вдалося зробити 22 європейські марки вина», — каже господар і запрошує до підвалу. Розпитуємо господаря про технологію і особливості вин, а тим часом кількість порожніх фужерів перед нами стрімко зростає. Відзначаємо букет «Голубка». З’ясовується, що це — коронне вино пана Шоша, вшановане багатьма дипломами і медалями. Ще б пак! Темно-червоне, майже чорне, густюще, з ароматом смородини і лісових ягід, з легкою терпкістю — від бокалу тяжко відірватися. «Природна віагра, — попереджає пан Шош, — рекомендую пити замість ліків. Прекрасно тонізує і «чистить» судини — по собі знаю». Ну, тоді не дивно, що у свої шістдесят винороб створив вино на честь дружини Жужанни з такою промовистою назвою — «Жужо, ти солодка». 

Закарпатський винний шлях

Туристична атракція

Відповідно до грамоти 1247 року, яка надала Береґсасу (назва Берегова до 1946 року) статус королівського міста, городяни сплачували податки не золотими, а десятиною врожаю з виноградників. Окрім того, щороку відправляли десять 300-літрових діжок вина у пивниці Мукачівського замку — особисто для монарха. Дослідники твердять, що той полюбляв біле вино з винограду серемський зелений. Чим воно тішило смак Бели IV, можна з’ясувати у «Старому Підвалі», що на вулиці Виноградній у Береговому. Щоправда, є цього вина зовсім небагато — ягоди, з яких було зроблене «Серемське Зелене», зібрали в 2006 році з останніх у районі 64-х кущів.

Закарпатський винний шлях

«Старий Підвал» цілком відповідає своїй назві. Це один з винних льохів, що їх 300 років тому збудували у туфі Виноградної гори — є версія, наче свого часу по ній проходив північний кордон Римської імперії. На жаль, із 200 пивниць збереглося тільки шість. Усім їм господарі «Старого підвалу», винороби Олександр Якоб та Олег Гаврильченко, мають намір подарувати друге життя. «Класичний підвал складається із двох рівнів: верхній — давильня, сюди звозили виноград, тут подрібнювали ягоди і вичавлювали з них сік; а в нижньому рівні витримували вино, — показує свою винарню Олег Гаврильченко. — Чим довший і ширший був підвал, тим більше вина могло там визріти, тим більшою була пиха його власника. Ми ж пишаємося іншим: відчистили підвал від сміття, відтворили його у давньому вигляді — і древні стіни ожили. У підвал повернувся виразний аромат вина. Відчуваєте?..» І справді: в повітрі витають легкі тони яблук і чорносливу. Недарма дегустація починається саме тут.

Власники підвалу пропонують гостям п’ять вин, які зробили самотужки з урожаю своїх виноградників. «Подаємо на дегустацію тільки марочні вина», — каже пан Якоб. Це білі «Мюллер Турґау», «Серемський Зелений», «Мускат Oттонель», купаж «Кюве», червоне «Цвейґелт». Світло-жовте маслянисте «Мюллер Турґау» з ароматом польових квітів і свіжоскошеної трави, з ледь чутною кислинкою, дивовижно ніжне. Натомість рубіновий «Цвейґелт» полонить різким букетом, у якому виразно відчувається могутній дух землі. Недарма вина «Старого Підвалу» за останні півтора роки зібрали шість нагород винних фієст Закарпаття і розійшлись Європою завдяки шанувальникам з Угорщини, Німеччини, Австрії, Швейцарії, Чехії.

Закарпатський винний шлях

Остання точка нашого маршруту — пивниці заводу «Закарпатський сад» у селищі Королево Виноградівського району. Ще двадцять років тому ці підвали були відкриті тільки для владної еліти. Тепер тут неабияк люблять збавляти час курортники з Іршави, Хуста і Сваляви. Після тижнів пиття самої мінеральної води, дегустація сімох видів вин і трьох коньяків у місцевому льоху справляє на них незабутнє враження. Особливо до смаку два види «Кагору» із сапераві, бастардо та каберне совіньйон, купаж «Сонце в Бокалі» — тут тобі і трамінер, і мускат білий та рожевий, і кокур, і легендарний серемський зелений.

Уста злипаються. І нехай, адже більше ніде, окрім Королевого, ці вина, як і більшість інших, не знайдеш і не купиш. Не кожне підприємство і не кожен винороб може собі дозволити витрачати щороку півмільйона гривень тільки на одну ліцензію, яка дає право роздрібної торгівлі. Саме тому виноробство існує на Закарпатті передовсім як туристична атракція. Тож треба з того скористатися.

текст: Наталія КУШНІРЕНКО

фото: Мирослав КУШНІРЕНКО 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання