Об’єкт у небі, над прірвою, на грані...

Об’єкт у небі, над прірвою, на грані...

Коли в об’єктиві фотоапарата людина — це може бути цікаво. Але якщо ця людина крутить сальто на ровері, виконує трюк на скейті чи борді, летить в небі, дреться прямовисною скелею, мчить гребенем морської хвилі, висить над прірвою — це таки цікаво. Динаміка, напруга, емоція ризику, важковловима мить — ознаки екстремальної фотографії. Позаяк людей, ладних важити здоров’ям, доводити собі свої незвичайні можливості і отримувати від цього адреналін, стає дедалі більше, знаходяться й ті, хто це хоче впіймати у фотооб’єктив. Таких ловців миті об’єднав перший міжнародний фестиваль екстремального фото у Львові. По суті, то був конкурс, результатом якого стала груднева виставка у залі львівського Палацу мистецтв.

Об’єкт у небі, над прірвою, на грані...

Учасниками змагання були фотографи з України та Росії — загалом чотири десятки осіб. Зрозуміло, на виставку потрапили кращі з кращих. Організатор акції й сам належить до тієї категорії людей, що хворіють екстремальним спортом і фіксують цю хворобу в інших. Львів’янин Олександр Поздняков займається фотографією років шість. Почалося все з того, що він вступив у Львівський університет на географічний факультет і потроху зробився затятим мандрівником.

З’явилися друзі, схожі за вдачею. Середовище затягнуло. Походи в Карпати, спелеологія — печери на Тернопільщині, а далі й Крим, захоплення скелелазінням, альпклуб, Кавказ... А паралельно — фотосправа:

— Чим займаєшся, те й фотографуєш. Чи не так? Спочатку дешевим фотоапаратом, потім хочеш робити це якісніше, вивчаєш фотосправу, досліджуєш досвід інших... І одного разу розумієш, що хвалитися всім цим перед друзями, а далі складати у шухляду — нема сенсу.

Об’єкт у небі, над прірвою, на грані...

Має бути якесь продовження. У світі екстремальна фотографія давно добре розвинена й популярна. Я вирішив зібрати таких людей тут, в Україні, щоб вони показали себе одне одному, а згодом і світові.

Отже, початок зроблено. Створений інтернет-сайт (www.extremeimaging.com.ua — тут можна побачити роботи учасників конкурсу), з допомогою якого і знайшлися екстрімфотографи. Відбувся перший конкурс, визначені перші переможці: Анна Піунова, (Москва, Росія), Сергій Алєксандров (Санкт-Петербург, Росія), Олександр Климович (Дніпропетровськ), Андрій Бєлов (Чернівці), Тарас Гіпп (Львів). І призи авторам адреналінових знімків видали відповідні: альпіністську мотузку, туристичний ліхтарик, газовий пальник, велосипедний наплічник, гірськолижні рукавиці. Організатор знайшов спонсорів, акцію підтримало Генеральне консульство Республіки Польща у Львові.

Об’єкт у небі, над прірвою, на грані...

На цьому Олександр Поздняков зупинятися не збирається. Наступний крок — гастролі виставки до Кракова, пошук однодумців у Польщі. А ще у планах схожий відеофестиваль. До речі, і сам Олександр не обмежується фотозйомкою. Каже, що зацікавився дайвінгом, про який уже пробував знімати відеосюжети.

Об’єкт у небі, над прірвою, на грані...

На думку одного з учасників і переможців конкурсу Олександра Климовича, подібні до львівської акції робити вкрай необхідно, бо Україна в цьому сенсі дуже відстала від світу. А будуть фестивалі, виставки, будуть зустрічі фотографів — будуть добрі знімки. І про них має знати не лише вузьке коло людей. Сам Олександр захоплюється фотографією досить давно. Але спочатку був спорт — вітрильний, скелелазіння, альпінізм. А потім з’явилося бажання передати іншим відчуття, які переживаєш сам. Дарма, що поєднувати роль альпініста, скелелаза на маршруті і фотографа — це додаткові складності, додатковий вантаж апаратури:

— Ну, і що? Я не проти. Найважче не це. Найважче передати потрібну емоцію, знайти новий ракурс — не хочеться ж робити кліше. А ще екстремальне фото вимагає доброї техніки, щоб не замерзала, не боялася води і тому подібне...

Об’єкт у небі, над прірвою, на грані...

До речі, про техніку і контакт з нею. Переможниця конкурсу екстремального фото у Львові москвичка Анна Піунова розповідає про це з гумором:

— Декілька років тому на день народження мені подарували камеру. Інструкцію, як з нею поводитися, я так і не здолала донині. Але вирішила вчитися в Академії фотографії. І тут мені справді пощастило. Мій педагог, чудовий фотограф Дмитрій Єршов, терпляче пережив період, коли мені все було абсолютно незрозуміло. Він не відповідав на дурні питання, що тоді мені здавалися найважливішими, на зразок «що таке експозиція».

Він просто вчив бачити. І потроху справа пішла. Сама я займаюся скелелазінням, катаюся на сноуборді. Але якщо у випадку з дошкою дефіциту знімків нема, то зі скелелазінням справа цілком інакша...

Об’єкт у небі, над прірвою, на грані...

Щоб фото вдалося цікавим, переконливим, потрібно бачити, відчувати, бути в темі.

Анна Піунова фотографує не так давно. Та попри це вже була учасницею не лише виставок в Росії, а й Іспанії. Її фотороботи вміщали на розвороти й обкладинки видання країн Європи, США, каталоги спортивного спорядження. При цьому Анна Піунова каже: 

— Я не займаюся фотографією професійно. Чи лінь тому виною, чи обставини?

Об’єкт у небі, над прірвою, на грані...

Але коли все ж таки беру камеру до рук, забуваю про все на світі. Можу увесь день провисіти на маршруті і лише ввечері зрозуміти, як я втомилася. Зйомка захоплює і приносить невимовне задоволення.

Напевне, щось схоже про екстремальне фото сказав би будь-хто з учасників виставки. Тому хоч цього, першого, разу вона була ще не дуже масштабною, є всі підстави сподіватися, що «далі буде». 

В матеріалі використані фотороботи учасників виставки

текст: Вероніка ЗАНИК

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання