Благородні, полохливі, приручені

Благородні, полохливі, приручені.

Якщо б оголосити конкурс краси серед звірів Карпат, то, очевидно, гран-прі здобув би олень. І напевне це був би самець у розквіті сил (тобто в років сім-десять) і десь так у вересні-грудні, коли його голова розкішно увінчана рогами. Та насправді побачити красеня в горах, в дикій природі шансів небагато. Цей естетичний дефіцит деякою мірою можуть компенсувати відтворюючі, мисливські, вольєрні господарства і природні парки. Знаючи про спосіб життя оленя в природі, його повадки та характер, можна подивитися на нього, скажімо, у вольєрі, а решту доведеться «домалювати».

Благородні, полохливі, приручені

Хто сказав, що він полохливий?

Вася з гонорово піднятою головою в товаристві єгеря та дванадцяти котів крокує брукованим подвір’ям придорожнього кафе-колиби. Вася — винятково ручний самець лані. І, на радість відвідувачам кафе, тут він частий гість (на відміну від дванадцяти котів з іменами Січень, Лютий, Березень і т.д. — постійних мешканців цієї території). 

Васі ходити в гості недалеко. За огорожею — його вотчина. На 140 гектарах лісу розташоване Марковецьке ланеве господарство (село Марківці Тисменицького району Івано-Франківської області). У 80-х роках сюди з держзаповідника «Асканія-Нова» привезли декілька пар ланей (Cervus dama, лань європейська) та плямистих оленів (Cervus nippon, олень східний). З того часу ці нетутешні представники родини оленевих добре адаптувалися в нових умовах і тепер їх у ланевому господарстві мешкає загалом до сотні.

Благородні, полохливі, приручені

Та далеко не всі звірі в цьому лісі аж так охоче спілкуються з людьми, як Вася. 

Нашими екскурсоводами погодилися бути головний лісничий державного підприємства «Івано-Франківське лісове господарство» Петро Адамчук та лісничий Марковецького лісництва Іван Павлюк. Кореспонденти журналу в їх супроводі в’їхали на територію господарства і відразу побачили вдалині між дерев великий табун оленів. «Вони не бояться гулу двигуна. Звикли — поруч траса», — переконує пан Іван. А все ж табун не чекав, поки ми наблизимося, й олені граційно поскакали вглиб лісу. Ми щиро пошкодували, що для журналу можна зробити лише фото-, а не кінокадри.

«Вони тут живуть майже, як на волі. Лише пізньої осені та взимку, коли з-під снігу важко добути траву, жолуді, а на деревах нема листя й пагонів, звірі приходять до годівниць. Тоді вони навіть беруть корм у єгеря з руки», — розповідають лісничі.

Благородні, полохливі, приручені

Єгер Микола Гашук сипле в корита овес і стукає палицею по покрівлі над годівницею. В оленів тонкий слух. Вони чують цей звук, в якому б далекому кутку лісу не були. Але марно ми очікуємо, що звірі зійдуться на поклик єгеря. В лісі ще малосніжно. Тварини знаходять собі їжу самостійно і не потребують людської опіки. А, може, не потребують її взагалі?

Майже, як на волі

«На початку існування господарства ми пробували випускати плямистих оленів та ланей у дику природу. Однак всі вони загинули. Браконьєри й бродячі пси — їх смертельні вороги. А наші вихованці виявилися нездатними вижити без захисту людини», — визнає Петро Адамчук. Щоправда, приблизно десяток особин щороку звідси переселяють в інші мисливські господарства, парки, продають у приватні вольєри — на Закарпаття, Львівщину, Київщину.

Благородні, полохливі, приручені

...Тим часом ми продовжуємо нашу екскурсію. Приїхати сюди і не побачити оленів зблизька? Наше авто повільно просувається асфальтованою доріжкою, що прокладена від господарських приміщень та годівниць углиб лісу. Он завмерла і спостерігає за нами олениця з двома річними оленятами. Вона спокійно позує перед об’єктивом фотокамери. «За нашими приблизними підрахунками, цього року народилося 15 дитинчат плямистого оленя. Молодняк можна буде полічити за слідами навколо годівниць, коли землю щільно вкриє сніг», — розповідає Іван Павлюк. Звіддалік лунає хриплуватий «крик» оленя-самця. У звірів триває гін. Зазвичай він продовжується протягом вересня-жовтня. Але цього року погода довго залишалася теплою, тож у листопаді «марковецькі» олені все ще парувалися, самці водили «гарем» із 7–10 самок та оленят, не підпускаючи конкурентів. «А чи бувають тут бої?» — запитуємо у наших провідників. «Кривавих — ніколи, — розповідають лісники. — От хіба агресивніший самець лані не поділить корм із самцем плямистого оленя, загалом мирнішого і поступливішого. Бувало, що й ранив. А за самок олені й лані між собою не конкурують. Наука каже: не схрещуються».

Змішаний табун мирно пасеться за кількадесят метрів від нашого авто. Самець сторожко поглядає в бік людини з фотокамерою. Це плямистий олень, який на зиму, до речі, змінив хутро і не має характерних білих плям. Тепер він темно-рудий, місцями майже чорний. Від лані його можна відрізнити за рогами. В оленя відгалуження окремі, в лані — зрослі, «лопатою», з гострими закінченнями. Тваринам тут, очевидно, живеться непогано. Господарі кажуть, що виростають звірі в марковецькому господарстві практично до таких же розмірів, що й у природних умовах. А живуть довше.

Благородні, полохливі, приручені

А от аборигени Карпат, благородні олені (Cervus elaphus), за словами провідного наукового співробітника Українського науково-дослідного інституту гірського лісівництва (УкрНДІгірліс) Миколи Гунчака, неволі не люблять. Правда, поблизу Яремча у вольєрному господарстві на території Карпатського національного природного парку таки можна спостерігати п’ятьох оленів. Вони підходять до огорожі неподалік годівниці і навіть беруть гостинці з рук туристів.

Ціна свободи

Але побачити шляхетного в природі досить важко. «Якщо пощастить його зустріти, і якщо вітер віятиме у ваш бік, а не навпаки, — каже пан Гунчак, — треба стояти непорушно. 

Найменший рух — і олень зникне в гущавині лісу». Самому науковцеві доводилося спостерігати за стадом із півсотні оленів. Є «майстри», що вміють привабити самця, імітуючи його голос. До речі, вже декілька років поспіль на Закарпатті у Великобичківському держлісгоспі проводять своєрідні змагання з імітації оленячого крику. По-особливому дмуть у ріг — і олень приходить. Та часто поведінку благородного доводиться «читати» по залишених слідах, а не спостерігати на власні очі. Тим більше, що популяція цього звіра за останні кілька десятиріч суттєво зменшилася.

Благородні, полохливі, приручені

Згідно зі статистикою, нині в Карпатському регіоні мешкає приблизно п’ять тисяч особин. Для порівняння: у 1980-х було вдвічі більше. Багато тварин загинуло в сувору зиму 1995–1996 років. У Карпатах головні природні (не антропогенні) вороги оленів — суворі зими та вовки. Взимку важко добути їжу і важко втекти від хижака. Але олень так просто не дається.

«Великий самець може справитися з двома вовками, — розповідає Микола Гунчак. — Одного разу я бачив навколо копиці сіна сліди — вовчі і оленячі. Можна було здогадатися, що олень притиснувся задом до скирти, а рогами й передніми ногами відбивався від двох хижаків.

Від копиці сліди розходилися в три різні боки. Одна стежка була кривавою — це після бою поранений вовк забрався ні з чим. Інший подався без здобичі в інший бік... Олень-переможець спокійно пішов собі геть». Та не завжди подібні зустрічі закінчуються щасливо для благородних. Якщо в 1970-х роках на одного вовка в Карпатах припадало приблизно півсотні оленів, то тепер, за даними інституту гірського лісівництва — 17. І багатосніжної зими в оленя врятуватися від зграї вовків шансів мало.

Благородні, полохливі, приручені

І ще одне лихо, на думку науковців, суттєво впливає на чисельність популяції — браконьєрство. За розрахунками працівників УкрНДІгірліс, протягом 1991–2000 років саме браконьєрством спричинена третина втрат поголів’я благородних оленів у Карпатському регіоні. Це понад 6 800 особин. А протягом останніх років тенденція до недозволеного відстрілу тільки зростає. Тим часом, як повідомили кореспондентам, скажімо, в Івано-Франківській обласній організації Українського товариства мисливців та рибалок, за поточний рік офіційно... не зареєстровано жодного браконьєра, вбивці благородного оленя. Штраф досить високий — 15 тисяч гривень, але він, очевидно, не зупиняє. Ліцензоване ж полювання виглядає на цьому фоні благим. До речі, до кінця року триває сезон. Адже в цей період благородний олень ще носить свої розкішні роги, які є головним мисливським трофеєм. Наприкінці грудня він їх скине.

Благородні, полохливі, приручені

Які Карпати без оленів?

Цього року синоптики обіцяють сніжну зиму. Благородним треба її пережити. Крім проблем з їжею та небезпеки від хижаків, оленям загрожують хвороби. Вони, за словами Миколи Гунчака, простуджуються, як люди. Але з настанням теплих днів буде харч — молоді трава, пагони, бруньки дерев та чагарників. А наприкінці весни в олениць з’явиться потомство. Майже рік оленята ходитимуть невідступно за мамами. Олениці водитимуть за собою цілу сім’ю (так зване змішане стадо) — молодших і старших братів та сестер. Вони пастимуться на узліссях, краях галявин, ховатимуться від ворогів у вітровалах та чагарниках, питимуть з гірських потоків. Влітку піднімуться високо в гори, а з наближенням холодів зійдуть нижче. Рев самців знову лунатиме над лісом на багато кілометрів. А потім у бою кращі здобуватимуть право на свій гарем. І все по колу. Життя благородних оленів у природі триває до 15 років. У Карпатських горах вони виростають особливо крупними, за словами тутешніх дослідників, чи не найкрупнішими з усіх своїх благородних побратимів у світі (самці важать до 300 кілограмів). І якщо їх по-варварськи не винищать, не створять непридатні умови, вирубуючи ліси, якщо допоможуть вижити в голодні зими, то вони й далі залишатимуться окрасою Карпатських гір, символом шляхетності й волелюбності. 

текст: Вероніка ЗАНИК

фото: Денис ТРОФІМОВ, Мирослав КУШНІРЕНКО, Тарас ДУТКА

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання