Як румуни козу водили

Як румуни козу водили.

Румуни Буковини завжди особливо урочисто святкували Різдво-Коляду. У давні часи це свято було пов’язане з уявленням про народження Нового Сонця — майже весь християнський світ відзначає Різдво у перший день після зимового сонцестояння, тобто 24 грудня. Свята вечеря, обрядові колядування, вітальні обходи і маскування з козою, ведмедем, вертепом тощо — ключові елементи різдвяного святкування, що мають у румунських і молдавських селах Буковини яскраві та самобутні відтінки.

Як румуни козу водили

Символ врожаю

Так само, як і в українців, у перший день Різдва в румунів починається коляда – святкові обходи і маскування, що супроводжуються поздоровленнями й побажаннями, висловленими у формі спеціальних величальних пісень-колядок. У народі саме коляди й відображають ритуальний, релігійний та ідейний зміст цього свята.

Колядки складають багатющу спадщину румунів. У них, зокрема, відбиті історія та побут народу. В румунських селах Буковини до наших днів збереглись давні взірці цих пісень, у яких присутні мотиви хліборобської праці, теми збору врожаю та догляду за домашньою худобою. Дослівний переклад, на жаль, не передасть мелодики й рими, але дасть уяву про зміст:

А-хо! А-хо!

Вечір на святого Василя,

Боярам на здоров’я!

Ще не стемніло,

Ми плуг беремо,

Бо так дав Бог,

Щоб ходили і добрий, і поганий.

Нехай ходить і мій плуг.

Золото і дзвіночки,

Дзвеніть у дзвіночки

І кричіть разом, мей!

Ге-е-е-ей! Гей!

Як румуни козу водили

У переважній більшості румунських буковинських сіл під час Різдва в обрядодіях фігурує жива або ряджена коза в дерев’яній масці. Коза в румунів і молдаван Буковини — символ урожаю. Відтак можна вважати, що обряд «водіння кози» на Коляду — залишок тотемізму, однієї з первісних форм релігійних вірувань, за якою покровителем роду, племені була певна тварина або рослина. Тому культовий обряд включав перерядження у відповідного звіра, танці та ігри за його участю. 

Ще в ХІ столітті християнська церква виступила проти «поганських звичаїв водити козу». У дохристиянські часи цей обряд мав магічне значення — люди прагнули забезпечити собі кращий урожай:

Де коза туп-туп, там жита сім куп,

Де коза рогами, там жито стогами.

«А кізочка наша танцює...»

На Буковині з «козою» ходили на перший день Різдва. «Коза» — це театралізований обряд-гра з масками, що мав свій усталений сценарій, пісенний і музичний репертуар. Центральним моментом ритуального дійства був танець «кози», її «вмирання» і «воскресіння», що символізували циклічний кругообіг часу, прихід Нового року, а також мав відгомін давніх жертвоприношень, закликання кращого урожаю, добробуту в господарстві.

Усі учасники гри мають відповідні костюми. Хлопець, який грає «діда», одягає кожуха, на спині прилаштовує горб із соломи, на голову вдягає кудлату шапку. Він робить довгу бороду та вуса з клоччя, у праву руку бере сучкуватий ціпок або батіг, а лівою за мотузок веде «козу».

Голову «кози», як правило, витісують з дерева. Далі прикріплюють борідку з кожушини, випалюють ніздрі, очі, свердлять дірки і встромляють у них роги. У виготовлену голову «кози» вставляють довгу палицю, яку виконавець прив’язує до пояса і накриває вивернутим кожухом. До кінця палиці чіпляють хвіст. Головна деталь костюма «кози» — вивернутий назовні кожух. У селянській культурі це символ добробуту, багатства, плодючості. Вивертання кожуха хутром назовні є магічним перенесенням сил родючості на себе.

Як румуни козу водили

Провідну роль в обряді «водіння кози» відіграють «циган» і «жид». Спочатку вони заходять до хати, жартують, просять дарів. Коли господарі погоджуються дати дари, тоді вводять «козу», а збоку напоготові стоїть «лікар». «Дід-жебрак» виголошує речитативом жартівливі вірші, вихваляє «козу». «Коза» «гине». Кличуть «лікаря». Той відмовляється лікувати «здохлу козу». Всі жартують, веселяться. Віджартувавши, учасники гри беруть дари та з «ожилою» «козою» йдуть до іншої хати.

Ось переклад фрагменту поширеної румунської колядки «Коза»:

Ца, ца, ца, кізочко, ца,

Лише цукор тобі дам!

Чекає вовк за скелею,

А кізочка наша співає.

Ца, ца, ца, кізочко, ца,

Лише цукор тобі дам!

Чекає вовк за колодою,

А кізочка наша танцює.

Ца, ца, ца, кізочко, ца,

Лише цукор тобі дам!

У кінці колядники виголошують поколядь — побажання господарям:

Живіть,

Процвітайте,

Як яблуні,

Як груші,

Як весняна пора,

Як багата осінь,

У достатку!

Нехай вам буде хата хатою,

Нехай вам буде стіл столом,

Життя солодке і гарне

На наступний рік і багато років!

«Банда», «Коляга», «Царі» та «Іроди»

На Буковині поширений і «живий» вертеп — специфічний фольклорний театр костюмованих виконавців, відомий під назвами «Іроди», «Царі». У такій виставі першим до хати входить «ангел» (виконавець одягнений у білий одяг із прикріпленими до спини крилами та з шестикутною зіркою на палиці в руках), який сповіщає людям новину про народження Христа, про те, що Ірод намагається вбити його. Тут входить «Ірод» разом зі своїм «воїном», одягнені по-військовому. «Ірод» наказує воїнові вбивати маленьких дітей, тому, якщо в хаті є малі діти, вони ховаються за спинами батьків. Потім входить «смерть» (одягнена в біле, з косою в руках), яку «Ірод» також намовляє. За ними входять «козаки», одягнені в національний одяг, які виганяють з хати «смерть» разом з «Іродом» і «воїном».

Рідкісну театралізовану виставу колядників під назвою «Банда» можна побачити в румунській частині села Кам’янка Глибоцького району Чернівецької області. 

Костюмовані персонажі практично ті ж, що в «Іродах». Проте «Банда» не колядує, а лише грає сценку переслідування християн турками-мусульманами. Турецький султан прозвав бандою сім’ю вірного християнина Костянтина Франков’яне, у якого було три сини. Султан розпорядився відтяти синам голови за християнські переконання, а батька ув’язнити. Так було зроблено, лише Костянтин дав на відсічення свою голову за врятування життя меншому синові. Такого змісту сценку і розігрують учасники «Банди» під час різдвяного вечора в хатах кам’янчан.

У цьому ж селі на Різдво дорослі й діти перевдягаються в «шандаря» (жандарма), «діда», «бабу», «цигана», «жида», «чорта», «паню», «дохтора» тощо. Така група (10–16 осіб) називається тут «Колягою». «Шандарі» (у солдатській із прикрасами формі) відповідають за порядок «Коляги», вони відправляють її з хати, беруть плату від господарів тощо. У супроводі музик (труба, бубон, акордеон, скрипка) «Коляга» ходить вітати з Різдвом лише до хат, де є дорослі дівчата.

Через два дні після Різдва (на свято Штефана) хлопці з «Коляги» організовують сільські танці. Цікавий звичай у цьому селі — відзначення дівчат, батьки яких найбільше заплатили у різдвяну ніч «Колязі». Для таких дівчат влаштовується танець «сабаш». Перед початком танцю оголошується ім’я дівчини, якій буде віддано честь «сабашу». Троє хлопців беруться за плечі в лінію і танцюють по колу, відступаючи назад, а один хлопець бере дівчину до танцю і танцює перед ними.

Вертеп зберіг у собі пам’ять дохристиянських сонцехвальних елементів. Адже центральним образом-символом, довкола якого розгортається все дійство, залишається зірка — знак Коляди, бо з першою вечірньою зорею починалося «вертепування»-колядування, а з появою вранішньої — завершувалось. 

текст: Георгій КОЖОЛЯНКО

фото з архіву автора


Як румуни козу водили

Георгій Костянтинович КОЖОЛЯНКО — 

доктор історичних наук, професор ка

федри етнології Чернівецького націо

нального університету ім. Юрія Федь

ковича, засновник та незмінний голова 

Буковинського етнографічного това

риства. Понад 30 років досліджує ет

нографію Буковини. Автор понад 300 

наукових праць та посібників, у тому 

числі тритомного видання «Етногра

фія Буковини».

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання