Приготування від Різдва до Різдва

Приготування від Різдва до Різдва.

Розглядаючи в рекламних буклетах, парадних фотоальбомах, глянцевих виданнях розкішні краєвиди Гуцульщини, неминуче захоплюємося красою цього інкрустованого краю. Життя в горах видається нам своєрідною казкою — кольоровою і дещо попсовою. Самі гуцули на світлинах постають вусатими кремезними бугаями в декоративних кресанях, широких ременях, кресованих постолах та з іншими загальновідомими атрибутами. Жони їхні же — в запасках, барвистих хустинах і з вишуканими ґерданами, розложеними на шиях поверх жовтуватих вишиванок.

Приготування від Різдва до Різдва

Але в таких строях горян можна побачити власне лише на знімках початку минулого століття, а нині — хіба що на якихось фольклорних фестивалях і рідко в якому селі — на Різдво. Тепер вони мають звичайний сучасний вигляд. Хоча духовна генетична пам’ять все ж лишилася, вона діє на підсвідомому рівні. Бо як паде сніг, то гуцул чує Різдво. З першою сніжинкою в голові починає коляда гудіти.

А приготування до цього свята в горах починаються задовго до того. Воно взагалі є неперервним, бо з останнього дня зимових свят, коли відбувається розколяда, і в когось із ґазд залишається весь інструмент (трембіти, роги й так далі), який служив їм упродовж коляди, цей ґазда знає, що наступного року від нього починатимуть, і вже готується.

Приготування від Різдва до Різдва

Десь на початку літа з’являються перші гриби, які є обов’язковим компонентом пісного борщу, що подається на Святвечір. Отож гуцули ці гриби визбирують, лісами блукаючи, приносять їх до своїх хат, а там вже жінки то чистять і ставлять сушити. А сушать обов’язково на сонці, бо сонце — то є тепло від Бога.

Дбають про те, щоб мати до куті власний. Хоча, звичайно, практичніше купити упаковку, але своє то своє, як кажуть в горах. Років десять тому селами пройшлися «правоохоронні органи» і, нібито звинувачуючи ґаздів у контрабанді макової соломки, примусили винищити всі посіви. З того часу горяни обережніші. Але що то за господиня, як не посіє десь в непримітній місцині кілька шнурочків тої дивної рослинності без вікон і дверей.

Ще завзятішим гірський народ стає з приходом осені. Тоді заготівля робиться не тільки до Різдва, а й на всю зиму. Бо взимку гуцул мало що робить, лиш худобу нагодує та дров принесе до хати — і по всьому. А от восени працює завзято: треба і картоплю викопати, і горіхи зібрати, і яблука пару днів рвати, адже яблука гуцулові — як ковток свіжого повітря. На Святвечір з сушениць варять узвар. До речі, сушать їх також на сонці. Яблука й груші розрізають на четвертини, а зі слив тільки кісточки виймають, і так це все сушиться на призьбі, розкладене під осіннім сонцем.

Приготування від Різдва до Різдва

Однією з обов’язкових страв на Різдво є голубці, по-іншому — крученики. Роблять їх із капусти, а щоб вона зберігалась протягом зими, її квасять у великих дерев’яних бочках. Тоді цей овоч здобуває дивовижний смак і пластичність. Під кінець осені кожен ґазда ставить на опецок (піч) велику каструлю, наливає в неї теплої води, додає певну кількість дріжджів і кілька кілограмів цукру, відповідно до очікуваного результату. І от ці компоненти мають бродити зо два місяці, а потім з того роблять горівку (гонять самогон). Бо що то за господар, котрий горівки в хаті не має? Щоправда, останнім часом дедалі більше горян переходить на розрекламовані бренди, вважаючи то елементом гонору. Але й зараз обов’язково знайдеться гість, що попросить у ґазди «рідної». Горілка у горян посідає доволі помітне місце — не в тому сенсі, що там одні п’яниці. За роботою гуцул і краплі в рота не візьме, але як приходить свято, то «гріх не випити, або випити не гріх». Це відобразилось і в фольклорі:

Ой горівка, бракі, пйеси,

Горівка минеси.

Як за любку нагадаю,

Серце ми кінеси.

Або:

Ой горівка-шандарівка,

А пиво варене.

Я не винна, що я п’єна,

Бо пили до мене.

Як є горілка, то й закуски треба. А що може бути смачнішим за свинину? Десь так перед святом Миколая горяни колють поросят і чинять з них різні наїдки. В першу чергу з обсмаленої туші знімають сало. Широкими поздовжніми смугами. Разом зі шкірою. Пізніше його щедро обсипають сіллю і ложать на зберігання у бирбиниці (вузькі дерев’яні бочки). Далі відбирають шинку, розчленовують усі інші органи і так ретельно до того підходять, що нічого не йде у віпс (у відходи).

Приготування від Різдва до Різдва

Зимою на ватрі з букових дров в’ялять м’ясо і дивовижні ковбаси, які своїм смаком є незрівнянними. Як починають святкувати, то від Миколая аж до Івана Хрестителя, бо в кожній хаті знайдеться іменинник.

Буженицю, себто в’ялене м’ясо, зберігають у скляних банках, а до Різдва варять з неї холодець. На Святвечір усі страви мають бути пісними, а п’ється тільки горілка. Та коли минає північ, то в рух іде заздалегідь зварений і розлитий у порційні тарілки холодець, але то не так важливо, бо цікавими передусім є візерунки, які талановиті господині викладають із м’яса в застигаючій юшці. І коли холодець досягає потрібної кондиції, візерунки стають непорушними.

А ще обов’язково гуцули намагаються свої хати всіляко, як вони самі кажуть, підштрамувати, дещо прибрати і, безперечно, білять стіни та перуть вишиті рушники, що над образами викрашаються — на свята і святі хочуть бути вдягненими святково. А днів за два до Різдва гуцул іде до лісу по ялинку. Звичайно, першого січня святкують і Новий рік. Але ялинку прикрашають все-таки на Різдво. Новий рік для гуцулів є дещо чужим, адже подарунки діти знаходять під подушками ще на Миколая, ялинку вбирають в іграшки на Різдво, а перше січня — це лише привід для не надто пафосного застілля з перегляданням новорічних мюзиклів. 

Саме ж Різдво є чаруючим. Воно захоплює зокрема і колядками:

В місті Вифлиємі,

Де Христос родивсь.

З далекого краю

До нас приходив…

Чи:

Ой у полі-полі самотня стаєнька,

Там Ісусик народився – маленька дитинка.

А мотив взагалі несе собою надпотужну енергетику. Гуцульська коляда западає в душу і там лишається навіки, навіть якщо її почув лиш один раз.

Втім, у житті горян не завжди все так гарно. Цивілізація вимагає поспішного руху, а горами пересуватися треба плавно і розмірено, бо кожен крок потребує обережності, а кожна навколишня барва — уваги, а тому гуцули все більше і більше на долину спускаються, щоб ходити легше, забуваючи той святвечір, коли з-за комина визирали, соромлячись вуйка, що вечерю приніс.

Направду гарний край, хоча барв у ньому трохи менше, ніж прийнято вважати. Але дух Різдва живий, і саме він додає снаги для подальшого існування, бо життя — то чудово, а в горах — ще прекрасніше. 

текст: Василь КАРП’ЮК

фото: Мирослав КУШНІРЕНКО, Денис ТРОФІМОВ

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання