Белз: коли скромність має вагу

Белз: коли скромність має вагу.

Рим та Афіни, переживши періоди потужного розквіту та жахливих катастроф, гордо дійшли до нашого часу, а не менш славетні Вавилон і Троя залишили по собі лише нечіткі сліди колишньої величі. Подібних прикладів можна навести безліч, не лише у світовій історії, а й у вітчизняній. Узяти хоча б Белз1 на Львівщині. Колись князівський та воєводський центр поволі перетворився на марґінальне містечко із кількістю населення, що радше би пасувала великому селу. Аби зрозуміти, чому так трапилось, чи могло бути по-іншому, треба побувати у місті...

Белз: коли скромність має вагу

«Ярослав взяв Белз»2. Так звучить у «Повісті минулих літ» перша згадка про галицьке місто, що датується 1030 роком. На думку авторитетних дослідників, на той час Белз був важливим осередком Червенської землі — території, за яку точилася запекла боротьба між Київською Руссю та Польським королівством. Історики впевнені, що місто виникло значно раніше і в 1030 році було уже чималим, як на ті часи, поселенням. Белз заклали у заплаві болотистих долин Солокії та Річиці, що у поєднанні з рукотворними укріпленнями робило його неприступною твердинею. 

Розташування міста обумовило і його назву — староруське слово «белз» («белизь») означає багнисту, вологу місцевість. Через декілька століть після автора-літописця «Повісті...» Себастіан Кльонович (1550–1602 роки) в поемі «Роксоланія» писав так: «Варто згадати і Белз, уславлене місто, постале серед багнистих місцин». 

Белз: коли скромність має вагу

За переказами, у белзьких непрохідних болотистих хащах заблукав разом із своїм військом угорський король Людовік, що допомагав полякам в боротьбі з київськими князями. Тут майже весь мадярський загін і був перебитий. Стародавнє поселення і княжий замок знаходились у передмісті сучасного Белза, яке й до сьогодні носить промовисту назву «Замочок». До потужної дерев’яно-земляної фортеці можна було дістатись лише вузькою греблею, прокладеною через болота.  

Твердиня, оточена валами та ровами, містила церкву, гридницю3, господарські споруди. Сліди белзьких оборонних споруд збереглися подекуди до наших днів. Поступово Белз формується як значний суспільно-політичний та економіч ний центр і вже у 1170 році стає столицею окремого Белзького князівства на чолі з Всеволодом Мстиславичем. Численні відомості про князівство стосуються правління Всеволодового сина Олександра, котрий був серйозним суперником князя Данила Галицького у боротьбі за престол у Галицько-Волинському князівстві. Врешті, боротьба завершилась у 1234 році переходом Белзької землі до Данила Галицького та його спадкоємців. У Белзі князювали сини короля Данила Шварно та Лев, а пізніше Юрій Львович.

 Белз: коли скромність має вагу

У розповіді про князівський період в історії Белза неможливо не згадати Петра Ратенського, що походив із околиць міста й став першим московським митрополитом. Святий Петро Ратенський вважається заступником і охоронцем Москви, а на його могилі всі російські самодержці складали присягу під час коронації.

Чудотворний образ

Хмари нависли над містом взимку 1241 року. Монгольські орди спустошили Белз, зруйнували князівський замок, винищили мирний люд. У замковій церкві дивом уціліла лише ікона Пресвятої Богородиці, що, за переказами, була написана євангелістом Лукою і в ХІІ столітті перевезена з Візантії до Києва, а звідти до Белза.

Белз: коли скромність має вагу

Легенда розповідає, що під час ординського лихоліття Матір Божа зійшла на землю белзького «Замочка» і залишила слід на камені та чудотворну ікону на попелищі князівської церкви. Звістка про це диво швидко поширилась у довколишніх поселеннях, і згорьовані люди, не гаючи часу, приходили до Белза під захист Богородиці, яка допомогла їм пережити нещастя. За іншою легендою, коли монголо-татари оточили белзький замок і почали штурм, Пречиста Діва врятувала людей від загибелі: стріла з ординського лука поцілила у шию Богоматері, здійнялася сильна буря, що дуже налякала завойовників. У ворожому таборі виникли незгоди, і було вирішено відступити.

Однак чудотворна ікона знаходилась у Белзі недовго. Згідно з переказами, наміснику угорського короля в Галичині Владиславу Опольському було видіння: голос із неба велів йому перенести образ у Ченстохову (Польща) на Ясну Гору і заснувати там монастир. У 1382 році князь вивіз образ із Белза. У монастир на Ясній Горі Опольський запросив ченців ордену паулінів і передав їм чудотворну ікону. Відтоді образ, який величають «Королевою Польщі», зберігається у Ченстоховському монастирі отців паулінів і належить до найбільших національних святинь польського народу.

 Белз: коли скромність має вагу

У XV столітті польський хроніст Ян Длугош писав, що Богоматір із Ченстохови «швидко завоювала серця поляків». З цілої Польщі і сусідніх країв (Сілезії, Моравії, Прусії, Угорщини…) сходився побожний люд, щоб побачити гідні подиву чудеса. Ікона неодноразово рятувала Ясногорський монастир від, здавалося б, невідворотної загибелі. За легендою, буремного для Польщі 1655 року, коли майже вся держава опинилась під шведським ярмом і була на межі загибелі, ікона дарувала ченцям порятунок. Із чудотворним образом у руках монахи здійснювали багаторазові процесії навколо обителі, виставляли його на оборонні мури. Це, на глибоке переконання ченців, і порятувало їх від вірної смерті. Вдала оборона монастиря стала початком визволення країни від іноземних завойовників.

Цікава деталь: починаючи від Ягайла та Ядвіґи4, кожний польський король одразу після коронації приїздив на Ясну Гору, щоб віддати Богоматері свою шану. Порушив традицію лише останній монарх Польщі Станіслав Август, який згодом утратив трон, а Польща — власну незалежність.  

У Белзі завжди пам’ятали про свою найціннішу реліквію. У 1933 році на місці княжого замку було збудовано так звану «Башту Маріацьку», де вмістили пам’ятну дошку з нагоди 550-ї річниці перенесення чудотворного образу Божої Матері з Белза до Ченстохови. І щойно у 2005 році точну копію ікони Белзької (Ченстоховської) Богородиці привезено до рідного Белза та поміщено у каплиці на території «Замочка».

Белз: коли скромність має вагу

Часи розквіту й занепаду

Монгольське лихоліття, згасання династії Романовичів спричинили занепад колишньої княжої столиці. Утім, це не завадило волелюбним белжанам відбити декілька інтервенцій польського короля Казимира Великого, якому вдалося підкорити місто лише 1366 року (а от Львів на той час був уже взятий). Після смерті Казимира, у 1377 році, Белз здобув угорський король Людовік, однак віддав його своєму васалові — уже згадуваному Владиславові Опольському. Того ж року князь Владислав надав місту Маґдебурзьке право, що, безперечно, сприяло його стрімкому розвитку. Через десять літ Белз увійшов до складу Польського королівства, однак аж до 1462 року утримував за собою статус княжої столиці, а опісля перетворився на центр воєводства. 

Період від другої чверті XVI до середини XVII століття — час економічного розвитку міста, яке стало значним торговим центром Речі Посполитої. Воно поступово розширювалося, була закладена нова Ринкова площа, розвинулися численні ремісничі цехи. У червні 1590 року в Белзі відбувся перший з’їзд православних єпископів, на якому обговорювалися умови майбутньої Берестейської унії. 

Оскільки міська забудова була здебільшого дерев’яною, часті пожежі нищили її. У 1655 році Белз спалили козаки Богдана Хмельницького та російські війська, а найбільшої шкоди місту завдала пожежа, вчинена у 1704 році вояками шведського короля Карла ХІІ. У полум’ї зникли кафедральна Миколаївська церква, монастир отців василіан.

Белз: коли скромність має вагу

Белз почав втрачати своє значення, зменшувалася кількість жителів. А після переходу у 1772 році до Австрійської монархії місто, що до того було воєводським центром, зберегло за собою лише право повітового суду. Белз опинився на узбіччі політичного та культурного життя, перетворившись на невеличке містечко Замостського5 циркулу.

«Толеранційний едикт» про урівняння прав людей різних віровизнань, що його видав цісар Йосиф ІІ у 1789 році, зрівняв у правах юдеїв та християн. Скасування обмежень призвело до витіснення останніх на передмістя, і вже на середину ХІХ століття євреї становили 60 відсотків населення міста. 

Катастрофічними для Белза стали наслідки двох світових воєн. Винищено міську забудову, у горнило розправи потрапили юдеї. Під час операції «Вісла» майже все корінне українське населення Белза вивезли на Радянську Україну. А після переходу міста в 1951 році до складу УРСР цю територію заселили депортовані українці з гірського Устрицького району6.

Белз: коли скромність має вагу

Життя у Белзі затихло. Місто не мало перспектив розвитку через близьке розташування до кордону з Польщею. Колись вишукану індивідуальну забудову змінила «совкова» сірятина. Останню крапку поставило рішення 1963 року, за яким Белз втратив статус районного центру і увійшов до складу Сокальського району. З цього часу місто стає схожим на звичайне село (кількість населення нині не дотягує і до двох з половиною тисяч), яке з-поміж інших вирізняють лише історичні пам’ятки, що не дають забути про славне минуле. 13 грудня 2001 року Белз отримав статус Державного історико-культурного заповідника, а у грудні 2005 року з розмахом відсвяткував тисячолітній ювілей.

Столиця Рокахів

Історія белзьких юдеїв варта окремих слів. Відомою на сьогодні найдавнішою згадкою про євреїв Белза є запис у Книзі Земського суду, що датується 1469 роком. Ізраеліти селилися на Люблінському передмісті — одразу за тодішнім міським валом. 

Особливо сприятливі обставини для белзьких юдеїв склалися після видання Йосифом ІІ згаданого вище «Толеранційного едикту». Релігійні приписи, які накладали обмеження на будівництво культових споруд, утратили своє значення. Євреї розселилися по всьому місту. Їм належали млини, ґуральні, крамниці...

Юдаїзм у Белзі набрав талмудично-рабиністської форми, тут поширився його напрямок хасидизм7. Легенда розповідає, що першим белзьким рабином був Арон бен Цві, якого називали Месією. Рабин постійно дотримувався заповідей Талмуда і вимагав цього від інших одновірців. Згідно з легендою, це дуже не подобалось підступному дияволові, який вирішив збити Арона з правильного шляху. Перекинувшись жінкою, нечистий ходив по містах і проводив учені диспути, звісно, завжди виходячи з них переможцем. Слава про дивовижну мудрість жінки докотилась і до Белза, а незабаром на белзьку землю ступила і її нога.

Белз: коли скромність має вагу

Спокуса була великою, а тому рабин Арон вирішив взяти участь у диспуті. Зібралося чимало людей. Рабин почав перемагати. Але без капостей, звісно, не обійшлося. Сатана ставить останнє запитання побожному Аронові, однак рабин не може його вирішити. Але ж так хочеться знати вірну відповідь! Жінка пропонує умову: скаже відповідь лише тоді, як вони залишаться удвох. Коли всі глядачі вийшли з кімнати, рабин похопився — Талмуд категорично забороняє залишатися наодинці з чужою жінкою. Цей гріх, за переказом, коштував Аронові місця белзького рабина, а єврейський народ мусить спокутувати його аж до пришестя нового Месії.

У 1830-х роках у Белзі зародилася нова династія рабинів-хасидів — Рокахів. Її засновником став Шолем (Соломон) Роках, який, як оповідають, спершу був простим гендлярем, аж поки не отримав напучення люблінського рабина. Маючи хороші здібності, він став главою белзької юдейської общини.

У 1839–1845 роках за проектом Шолема Рокаха збудували Велику синагогу, яка стала священним місцем євреїв усього світу. Згідно з переказом, саме у белзьку синагогу мав зійти з небес Месія, аби врятувати свій народ. Пізніше, після 1849 року, у Белзі споруджено Бет Мідраш — юдейський навчальний заклад із бібліотекою.

Рабин Шолем Роках помер у 1855 році і знайшов вічний спочинок на місцевому окопиську (єврейському цвинтарі).

Белзьких євреїв винищено під час Другої світової війни. Зруйновано Велику синагогу, Бет Мідраш. У полум’ї війни вціліли лише споруда колишньої мікви (ритуальної лазні), перебудований будинок молитовного товариства Ішре Лев та окописько на Люблінському передмісті, де доволі часто і сьогодні можна зустріти похилених людей у характерному вбранні, що прийшли віддати шану своїм рабинам.

Белз: коли скромність має вагу

Тіні колишньої величі

Можна лише здогадуватися, як виглядав Белз у часи найбільшого розквіту. Можна переглядати старі фото, милуючись вишуканими спорудами, від яких не залишилось і сліду. Але все це не для справжнього туриста. Хоч би там як, хочеться побачити те, що збереглося донині.

В’їжджаючи до Белза з боку Львова, зліва минаємо найдавнішу частину міста — давній град, неприступну фортецю белзьких князів, а згодом воєвод. Немає уже ні потужних мурів (гадана частина укріплення відтворена на початку ХХ століття), ні високих веж, ні багатих князівських палат. На території «Замочка» пнеться шпилями до неба костел, присвячений Найсвятішій Панні Марії Ченстоховській (тепер православна церква святого Миколи). Неподалік — прикрашений скульптурами святих відкритий вівтар святого Валентина (тут тепер зберігається копія чудотворної ікони) та оригінальна вежа-дзвіниця («Башта Маріацька») з грифоном — гербом Белзького воєводства. У містечку можна побачити архітектурні взірці різних стилів — бароко, класицизму, модерну, функціоналізму. На таблицях, вмурованих у споруди вівтаря та вежі, можна вичитати фундаційні написи, де значаться доволі віддалені від нашого часу дати.

Споруди ці, однак, постали щойно у першій третині минулого століття. Зверніть увагу на напис, що зберігся на костельній брамі — «Belz constanter fidelis», що в перекладі з латині означає «Белз постійно вірний». Це слова з похвали для міста короля Яна II Казимира.

Неподалік від автостанції причаїлася цегляна шестикутна вежа. Це найбільш загадкова споруда Белза. Із джерел кінця ХІХ століття відомо, що над дверима башти містився герб «Равіч» (дівчина, що сидить на ведмеді) з датою «1606». Точне призначення будови дотепер невідоме. Одні дослідники твердять, що це «аріанська вежа», інші вважають її архівом белзьких земських актів (з 1641 року). 

Перша версія є доволі загадковою, оскільки громади аріанів (социніанів) у Белзі ніколи не існувало. Ймовірно, спочатку споруда була цвинтарною каплицею (довкола було старе кладовище). Згодом вежу використовували для складських потреб. 

Над белзьким середмістям домінують барокова вежа з годинником (існує легенда, що колись його стрілки були зроблені з татарських стріл) і дзвіниця, а за нею — руїни цегляних стін колишнього монастиря домініканів. До Белза послідовників Святого Домініка уперше запросив мазовецький князь Земовит IV у 1394 році і надав їм землю в південному передмісті. Незабаром тут звели перший дерев’яний храм. Мурований костел постав у середині XVI століття, а невдовзі зведено і муровані келії, дзвіницю та оборонний мур. У 1785 році домініканський монастир ліквідувала австрійська влада, а костел перетворили на міський парафіяльний. Монастир зазнав значних руйнувань під час двох світових воєн. І лише перелаштований північний корпус обителі з вежею у міжвоєнний час слугував міською ратушею. Під час ремонтних робіт 2004 року на стінах третього ярусу вежі виявлено барокові розписи, які зображують окремі моменти з життя монахів-домініканів.

Найвеличнішою спорудою міста є напівзруйнований монастир сестер-домініканок, що стоїть поряд із чоловічою обителлю. Обитель ця була заснована у 1635 році Софією Ходкевич — каштелянкою Віленською8. Через десять літ дерев’яні костел і монастир згоріли, але вже невдовзі були відновлені у цеглі. У 1785 році поважні черниці змушені були покинути монастир, який перейшов до парафіяльної греко-католицької церкви Святого Духа. Після тривалого простою в роки радянської окупації, у 1991 році храм повернули греко-католицькій громаді (тепер тут церква святого Миколи).

Колишній костел домініканок вартий особливої уваги. Не обминіть поглядом розміщені у глибоких конхових нішах жіночі барокові скульптури святих, ренесансові портали головного та бічного входів, збудовану в неоукраїнському стилі дзвіницю...

Мандруємо далі. По дорозі оглядаємо окремі чепурні белзькі будинки, західний міський вал, який колись розділяв середмістя та Люблінське передмістя. Невдовзі опиняємось біля міського кладовища, посеред якого бачимо дерев’яну церкву Святої Параскеви. Перші згадки про храм на цьому місці сягають XV століття. Існуюча ж нині церква постала поряд із попередньою у другій половині XVІІІ століття. З кінця того ж віку храм використовувався як поховальна каплиця для белзьких християн, позаяк австрійці ліквідували цвинтарі при церквах і костелах та створили спільний християнський цвинтар при церкві Параскеви. Нині храм реставрується.

Неподалік від церкви варто оглянути збережені мацеви (надгробні плити) на єврейському кладовищі. Їх залишилось небагато, однак кожна із збережених плит вражає довершеністю та неповторністю. Уже самі надгробки свідчать про заможність белзьких євреїв, їхню повагу до чудотворних рабинів.

...Прогулюєшся белзькими вуличками, оглядаєш напівзруйновані старовинні храми і ловиш себе на думці: все у цьому світі минає, нема нічого вічного під сонцем. Водночас усвідомлюєш і те, наскільки багато залежить від людини, від її помислів та вчинків: можна творити, а можна руйнувати, можна берегти, а можна нищити, можна пам’ятати, а можна перебувати у забутті...

текст: Андрій АНДРУШКО

фото: Денис ТРОФІМОВ, Мирослав КУШНІРЕНКО


1 Белз — прикордонне містечко Сокальського району Львівської області, розташоване на відстані 70 кілометрів від Львова, 25 кілометрів від Сокаля.

2 Київський князь Ярослав Мудрий (1019–1054).

3 Гридниця — будівля при князівському дворі для перебування гриді (нижчої верстви княжої дружини).

4 Ягайло — великий князь литовський, у 1385 році уклав з польським королівством Кревську  унію, за якою обидві держави об’єдналися в Річ Посполиту (республіку). Четвертого березня 1386 року, після шлюбу з королевою Польщі Ядвіґою, був коронований у Кракові. Ягайло — засновник династії Яґелонів, яка правила в Речі Посполитій до 1572 року.

5 Замостя (Zamo??) — містечко в Польщі, нині по вітовий центр Люблінського воєводства.

6 Устрики Долішні (Ustrzyki Dolne) — містечко в Польщі, нині повітовий центр Підкарпатсько го воєводства. У 1945 – 1951 роках Белз належав комуністичній Польщі, Устрики — радянській Україні. Зміна кордонів супроводжувалася масовими депортаціями українського та польського населення з місць їх історичного проживання. 

7 Хасидизм («вчення про добропорядність») — містичний релігійний рух, що його вважають одним із найбільших переворотів у духовній історії євреїв, своєрідним аналогом християнської Реформації. Зародився на Поділлі й у Галичині у XVIII ст. Основа хасидизму — віра в цадика (праведника), який має надприродну силу, душею перебуває на небі й постійно тримає зв’язок із Богом.

8 Вільно — теперішня столиця Литви Вільнюс; каштелян — титул управителя коронних маєтків у Речі Посполитій.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання