Кому потрібні лисі Карпати?

Кому потрібні лисі Карпати?

Екологічна свідомість. Чи має для нас, поціновувачів туризму й активного відпочинку, цей «сухий» термін реальне повсякденне значення? Вкотре дискутуючи над проблемою промислових викидів у атмосферу чи несанкціонованих сміттєзвалищ у Карпатах, ми не завжди усвідомлюємо, що самі вряди-годи «докладаємось» до незадовільного екологічного стану гір. Тому відкриваємо нову рубрику — «екологія». Сподіваємося, вона допоможе у формуванні нашої з вами екологічної свідомості. Цього разу ситуацію в Карпатах змальовує Олег Адаменко — доктор геолого-мінералогічних наук, академік, професор кафедри екології Національного Технічного Університету Нафти і Газу (місто Івано-Франківськ).

Кому потрібні лисі Карпати?

— Протягом багатьох років у Європі й Україні проводилися екологічні аудити. На 200 полігонах геоекологічного моніторингу фахівці зібрали й проаналізували проби ґрунтів, повітря та вод. І щоб сказати, якою є ситуація в Карпатах — на фоні Європи й України загалом, досить поглянути на загальну екологічну карту регіону. Українські Карпати порівняно з бурими плямами забруднення Німеччини, Білорусі або Росії виглядають, як зелена оаза. Обсяги промислових викидів тут нижчі, бо значно нижчим є загальний рівень індустріалізації в порівнянні з проблемними територіями Європи — скажімо, західною Чехією, промисловими районами південної Польщі, осередками гірничо-видобувної промисловості сусідньої Румунії і так далі.

— Та чи можна назвати ситуацію бездоганною?

— На жаль, ні, бо існує проблема так званих транскордонних обмінів забрудненим повітрям. Атмосферні потоки з заходу при носять велику частину шкідливих викидів на територію Західної України, адже упродовж 70–80 відсотків часу європейські циклони дмуть у східному напрямку. Механізм цих «обмінів» досить цікавий. Вітри на своєму шляху із заходу натикаються на бар’єр — Карпати. Утворюються атмосферні завихрення, шкідливі речовини затримуються в горах і передгірській місцевості. Отже, атмосфера виступає «посередником» у цьому процесі й потерпає найбільше. Але потім викиди осідають, забруднюючи рослинне середовище, ґрунти й води. До речі, наші сусіди також «отримують» дещо  від нас, хоч і втричі менше. І на сьогодні немає міждержавних угод про відшкодування збитків за транскордонне забруднення довкілля.

— Тож на яку оцінку «тягне» стан довкілля у Карпатах?

— Скажімо, Прикарпаттю можна би було поставити тверду четвірку. Але це якщо не враховувати таких осередків забруднення як Бурштин, Калуш, Івано-Франківськ, «завдяки» яким область за кількістю викидів на душу населення займає в Україні п’яте місце (після Луганської, Донецької, Запорізької та Дніпропетровської областей). Тому однозначну оцінку поставити складно — гірська частина значно чистіша, ніж низинна, а особливо міста. Приблизно така ж картина в інших областях — Закарпатській, Львівській, Чернівецькій. Хоча на півдні Закарпаття відчутний транскордонний вплив Румунії, та в області немає потужних забруднювачів, і загалом стан довкілля там кращий, ніж на Прикарпатті. Гірська частина Буковини в хорошому стані. Ситуація на Львівщині, мабуть, найбільш напружена.

— Чи шкодить карпатському довкіллю постійний наплив туристів?

— У найпривабливіших для туристів місцевостях — природоохоронних парках, заповідниках — проводяться дослідження екологічного стану (так звані оцінки впливу на навколишнє середовище — ОВНС). Візьмемо, для прикладу, гору Говерла. Згідно з проведеним там аудитом, на вершину мають сходити не більше 200 чоловік на добу, інакше відбуватиметься руйнування екосистеми. Але на Говерлу й далі сходять тисячі бажаючих, і ніхто з неї не злізе, поки грім не гряне або блискавка не вдарить. Тобто слід якимось чином регулювати туристичні «навали» у найпопулярніші місця. Дедалі поширенішим стає «автотуризм», але навіщо дертися на вершину на машині, забруднюючи повітря і руйнуючи дорогу? Я вважаю, що гори, зрештою, для того, аби по них ходити...

Кому потрібні лисі Карпати?

— Гірські території поступово переходять у приватні руки. Це добре чи погано для екологічної ситуації?

— В принципі, нічого поганого тут немає, приватизація — закономірний процес. Але в Карпатах вона відбувається у якийсь «дикий» спосіб — приватні території дбайливо охороняються озброєними вартовими, але невідомо, хто власник. Там часто не дозволено пройти туристові, а іноді й науковця не пускають... Приватизація повинна бути прозорою і врегульованою, а гроші краще би вкладати не у розбудову маєтків, а в турботу про довкілля. Крім того, на будь-яке використання території в Карпатах потрібна ОВНС. Розбудова має бути відкритою — знаючи, що саме будується, ми можемо оцінити рівень шкідливості такого втручання у природне середовище (особливо це стосується масштабних туристичних комплексів). А буває, що під виглядом будівництва якогось курорту чи навіть заповідника просто роздають землю грошовитим власникам. Така ситуація склалася по лівий берег Дністра на Тернопільщині — районні і сільські ради не дають згоди на створення Дністровського національного природного парку, бо бояться, що нещасний ліс можуть вирубати до решти під приватні садиби. Що ж до заповідників і природних парків, то тут взагалі не місце будь-якій приватній власності.

— Який відсоток території у Карпатах займають заповідники?

— Близько 15 відсотків. Зокрема, на Прикарпатті діють аж три національні парки, ще один проектується — це доволі високий показник.

— Чи задовільно працюють природоохоронні території?

— Основна біда в роботі заповідників — недофінансування і нестача наукових співробітників. А є ще одна серйозна проблема: жителі гірських районів не зацікавлені у тому, щоб заповідні території розширювались. Справа у тім, що кожен заповідник повинен містити осередки, в яких заборонено будь-яке втручання людини у природні процеси. У нас такого поки що немає, бо держава не в змозі виплачувати компенсації тисячам мешканців заповідних територій. Якщо заборонити їм користуватися природними ресурсами — землею, лісом, — то вони просто не матимуть із чого жити...

— Наскільки суттєвої шкоди довкіллю завдають самі мешканці гір?

— Населення повинно змінити своє ставлення до навколишнього середовища. Погляньте на береги річок у карпатських селах — туди скидається сміття. У Карпатах є тисячі стихійних сміттєзвалищ, і треба з цим щось робити. Сміття просто нікому вивезти, не кажучи вже про утилізацію, для якої повинні діяти переробні заводи. Тобто винне не лише місцеве населення. Потрібен свідомий інвестор або підприємець, щоб налагодити вивіз і утилізацію побутових відходів.

— Невже на Західній Україні ніхто не займається переробкою сміття?

— Це так. Мені, наприклад, відома лише одна особа — мешканець Верховини, який робить спроби пакувати сміття й вивозити його з села. З іншого боку, саме населення налаштоване проти заводів, де би побутові відходи спалювалися. Хоч це і найдешевший спосіб утилізації, він обертатиметься забрудненням атмосфери. Та й не кожному хочеться бачити зі свого вікна труби заводу і хмари диму.

— Повернімося до впливу туризму на довкілля. Чи є в першому хоч якісь позитиви для екоситуації?

— Як не дивно, є. Турист, який із задоволенням ходить у Карпати і милується їхньою красою, поступово стає «екологічно свідомим», виховує своїх дітей у тому ж дусі. По-друге, туристи все частіше самостійно організовують екологічні акції, нехай це і звичайні «прибирання» в Карпатах. 

— Наскільки такі заходи ефективні?

— Якщо їх проводити регулярно, то достатньо ефективні. Такі акції влаштовує й студентство. А в карпатських селах збираються толоки і прибирають околиці. Що більше людей цим займається, то більша користь.

— Можете назвати кілька карпатських куточків з найчистішим довкіллям?

— Найчистіші — верхів’я Бистриці Солотвинської поблизу гори Сивуля. У 2002 році повені зруйнували мости на лівих витоках ріки, і відтоді автотранспорт там не їздить, а праві витоки протікають через Гуту, закритою для мандрівників територією президентської резиденції. Досить чисте верхів’я Білого Черемоша (він знаходиться у прикордонній зоні, де ходять не так багато туристів), а також потоки Свіча й Мізунка — там, де сходяться кордони Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей.

— А де ситуація з довкіллям навпаки складна?

— В районі Яблуницького перевалу. Там високе демографічне навантаження, а на самому хребті вирубано багато лісу. Те ж стосується пониззя течії Чорного Черемоша, де стрімко розвивається туристична інфраструктура. А через розташоване тут селище Верховина йдуть тисячі туристів у маршрути по Чорногорі.

— Підсумуймо...

— Я б усе-таки не робив сумних висновків. Поперше, екологічна культура в українського туриста не нижча, ніж, скажімо, в польського чи німецького — «дикуни» будь-де знайдуться. А от освіта справді на високому рівні — в Україні нараховується 106 кафедр екології. Дослідження довкілля, проведені на Прикарпатті, за ґрунтовністю не мають аналогів у Європі. І фахівцям-екологам добре відомо, що потрібно робити для покращення стану довкілля. Щоправда, екологічна й туристична культура населення росте швидше, ніж економічні можливості реалізації необхідних заходів. 

текст: Андрій ШУСТИКЕВИЧ


Кому потрібні лисі Карпати?

Олег Максимович Адаменко займається геоекологічними досліджен

нями більш ніж півстоліття. З 1988 року працює в Івано-Франківську завідувачем 

кафедри екології Національного Технічного Університету Нафти і 

Газу, директором науково-дослідного інституту екологічної безпеки і при

родних ресурсів. З 1989 року проводить екологічні аудити в Карпатсько

му регіоні, здійснив порівняльні дослідження довкілля в Чехії, Німеччині, 

Болгарії, Польщі, Румунії. Автор багатьох проектів, незмінний учасник наукових 

конференцій. Пошукувач шляхів захисту природи від техногенного 

впливу людини.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання