Чужі на своїй землі: забуті форти Перемишля

Чужі на своїй землі: забуті форти Перемишля.

Один із найпопулярніших туристичних маршрутів довкола прикордонного з Україною міста Перемишль пролягає оборонними спорудами другої половини ХІХ — початку ХХ століття, які називають Фортецею Перемишль. На початку ХХ століття її порівнювали з французькою фортецею Верден, називаючи Верденом східного фронту. Комплекс оборонних споруд кільцем огортав місто та складався з 15 головних і 42 допоміжних фортів. Та мало кому відомо, що шість із них знаходяться на території сучасної України, сховані від допитливого ока густими хащами чагарників та павутиною забуття.

Чужі на своїй землі: забуті форти Перемишля

Вони десь є?

Перша світова добряче причесала цю землю, шрами шанців ще й досі не заросли. Але, крім окопів, є й міцніші кам’яні свідки. Наприкінці 1914 року російські війська почали штурм міста-фортеці Перемишль. Австро-угорська влада до цього готувалася. Не тільки саме місто було перетворене на фортецю: з середини ХІХ століття довкола міста будувався 45-кілометровий пояс оборонних укріплень — фортів. Будівництво не встигало за технічним прогресом, появою нових видів озброєнь. Кількість укріплень більшала, особливо на схід від Перемишля. Відтак, упродовж 1895–1903 років на підходах до одного з основних фортів — Форту І Сєдліска, більш відомого як «Саліс Соґліо» — крім двох допоміжних («Плешевичі» й «Марушка Ліс»), було збудовано ще чотири так звані сполучні: «Лисічка», «Биків», «Поповичі» і «Дзєвєнчиці». (Більшість фортів перемишльського кільця отримали свої назви від найближчих сіл чи урочищ). Саме вони прийняли на себе основні удари російської армії восени 1914 року. Цю облогу Перемишль вистояв. Другої не витримав, і 22 березня 1915 року місто ненадовго було зайняте російськими військами. Перед здачею, виконуючи наказ командувача фортеці генерала Кусманека, уся військова інфраструктура й комунікації міста на Сяні були знищені, ворог захопив не фортецю, а руїну. Але уже на початку червня німецькі й австрійські війська знову заволоділи Перемишлем. До кінця першої світової війни залишались ще три довгі роки, але впродовж усього того часу ні якого військового значення Перемишль не відігравав. Після війни концепція оборони так званої Першої Речі Посполитої більше не включала в себе підтримку міст-фортець, Перемишль остаточно втратив своє військове значення, напівзруйновані форти почали розбирати. Про нього ненадовго згадали у 1939 році, коли Сян кордоном розділив місто на німецьку та більшовицьку частини.

Чужі на своїй землі: забуті форти Перемишля

Після Другої світової війни Перемишль із частиною Бещад належав до Радянського Союзу, а у 1951 році Сталін поміняв район Перемишля на вугілля Кристинополя. Усі шість допоміжних фортів групи Сєдліска опинилися в Україні.

І якщо зараз на польській території довкола Фортеці Перемишль утворена ціла туристична інфраструктура, то для України ця тема, вочевидь, не на часі. Інформації про перемишльські форти — нуль (принаймні для загалу). Про них знають хіба що місцеві та не пускають туди дітлахів: порослі глодом і кропивою підходи, численні малодосліджені колодязі, крихкі склепіння, ветхі підземелля...

У польському інтернеті є досить інформації про оборону Перемишля. Більшість схем орієнтовані на польських туристів і виглядають як кільце фортів навколо Перемишля, усі — на польській території. Але окремі джерела все ж вказують, що й з українського боку кордону є матеріальні пам’ятки першої світової.

Чужі на своїй землі: забуті форти Перемишля

Пошуки і знахідки

Збираючи по крихтах інформацію, автор задався метою відшукати українські форти на місцевості та встановити їхні координати. Потрібної карти не було, тому й вирішив зробити її самостійно. За основу взяв схему з Інтернету, підібрав масштаб і сумістив положення фортів групи Сєдліска з сучасною топоосновою. На місці, користуючись GPS-приймачем, визначив точні місця розташування фортів. 

Їх було шість, сполучних фортів групи Сєдліска, які зі сходу прикривали підходи до основного — форту І «Саліс Соґліо». Принаймні один із них зазнав шаленого штурму. Та зрештою усі були підірвані в березні 1915 року. Усі — частково розібрані після 1918 року.

Отже, форти, за логікою, знаходились або на вершинах пагорбів, або на їхніх східних схилах. Всі вони мали спільну систему шанців, до кожного від основного форту І «Саліс Соґліо» вела дорога. Між фортами знаходились відокремлені постійні артилерійські позиції.

Щоб знайти ці укріплення, упродовж півтора року довелося здійснити шість експедицій, не раз спілкуватися з прикордонниками і навіть переконувати, що ти не агент «дефензиви».

Чужі на своїй землі: забуті форти Перемишля

Як, де і навіщо?

Тим, хто захоче відвідати форти, наполегливо рекомендуємо мати при собі документи і дати знати про себе прикордонникам — форти розташовані у прикордонній зоні. Прикордонна застава знаходиться у селі Циків, пост — у селі Поповичі.

Щоб ознайомитись із фортифікаціями, необхідно дістатися до села Поповичі Мостиського району Львівської області. Доїхати туди можна рейсовим автобусом зі Львова (маршрут Львів— Циків). Аби найкраще орієнтуватися у лісі, слід мати карту й компас, бажано — GPS-приймач. Біля автобусної зупинки дорога роздвоюється: на північ — до сіл Плешевичі та Биків і далі — до міжнародного переходу «Шегині», на захід — до села Циків. Якщо рухатись останньою, то за 200 метрів від роздоріжжя слід звертати вправо на польову дорогу з численними відгалуженнями у бік лісу — в околицях Поповичів проводиться видобування газу. Газова вишка і є орієнтиром, підніматись слід у її напрямку, намагаючись обійти вишку з півдня.

Чужі на своїй землі: забуті форти Перемишля

Найпівденніший форт «Поповичі» знаходиться у лісі, що на пагорбі, відразу за газовою вишкою. Вхід у ліс утруднений заростями кущів, але пересуватися далі доволі легко. Руїни форту «Поповичі» оточені земляним валом і ровом, висота урвищ над самими стінами досягає п’яти–семи метрів. Вихід із форту — на західному боці. 

Аби дістатися найцікавішого та найкраще збереженого форту «Дзєвєнчиці», треба, рухаючись від «Поповичів» у західному напрямку, перейти на сусідній пагорб. Для цього потрібно перетнути просіку, пройти через ліс. Самим краєм лісу іде польова дорога, яка й приводить до входу у форт «Дзєвєнчиці». Цей форт зберіг свою багатоярусну будову, стежка, що йде колишнім ровом поряд з укріпленнями, має численні відгалуження. У форті є кілька коридорів. Найдовший із них — 200-метровий підземний хід, який веде від зовнішніх стін до внутрішнього двору. Щоб пройти ним, необхідно мати потужний ліхтар. Слід пам’ятати, що в одному з бічних відгалужень коридору є глибокий колодязь. У внутрішній частині форту можна оглянути приміщення колишніх казематів.

Чужі на своїй землі: забуті форти Перемишля

Вихід із «Дзєвєнчиць» розташований на північному заході. Рухаючись шутрованою польовою дорогою у північному, а потім у східному напрямку, за півгодини дістанемося руїн форту «Марушка Ліс». Знаходиться він відразу на краю лісу, на пагорбі, що лежить на північ по сусідству із фортом «Поповичі». При виході з лісу після відвідин форту «Дзєвєнчиці» потрібно знову перетнути смугу відчуження газопроводу і заглибитись у зарості лісу праворуч від стежки.

Існує ще одна можливість дістатися до фортів. На трасі Львів—Шегині уже в селі Шегині, біля продуктового магазину, слід звернути ліворуч на польову щебеневу дорогу до села Биків. Проїхати його, а на під’їзді до села Плешевичі повернути вправо на польову дорогу. Треба рухатись нею до газокомпресорної підстанції, потім — праворуч, під ліс, до вершини пагорба (зліва знаходитиметься газодобувна вишка). Саме на цьому пагорбі і знаходиться форт «Марушка Ліс».

Форти північної групи — «Лисічка», «Биків» і «Плешевичі» — менш атракційні, збережені значно гірше. До форту «Плешевичі» найлегше дістатися польовою дорогою попри ліс — на сусідній пагорб, що північніше форту «Марушка Ліс», відшукавши просіку в гущавині на вершині пагорба. Вхід між валів до стін форту — на північному заході. На пагорбі, що північніше форту «Плешевичі», знаходиться форт «Биків». Пошуки його виглядатимуть аналогічно. Аби дістатися форту «Лисічка», потрібно при виході з форту «Плешевичі» відшукати лісову дорогу, яка спочатку веде на південь, заглиблюється у ліс і, роблячи петлю, повертає на північний захід. Рухаючись цією дорогою, за годину можна дійти до великої галявини, обмеженої валом. Руїни «Лисічки» знаходяться на північному заході, на вершині пагорба, зовнішня стіна сильно заросла травами та диким виноградом. 

Чужі на своїй землі: забуті форти Перемишля

І декілька загальних зауважень для тих, хто хоче глянути на релікти фортів. Незважаючи на те, що на карті вони розділені ліченими кілометрами, не рекомендуємо ходити між фортами по прямій: у лісі пряма не завжди є найкоротшою дорогою, принаймні за часом. Краще скористатися лісовими дорогами чи просіками, звіряючись при цьому з компасом, картою та GPS-приймачем. Всі форти розташовані на вершинах пагорбів, оточені земляними ровами. Якщо відшукати форт відразу не вдається, орієнтуватись треба саме на ці ознаки. Влітку руїни сильно порослі кропивою та будяками, ліс кишить мошвою та комарами — дуже придадуться захисний одяг і засоби-репеленти. Слід також пам’ятати, що джерел питної води тут майже немає.

І, нарешті, — навіщо все це, що, здавалося б, ми маємо до історії польського міста? Не все так однозначно. Перемишль кінця ХІХ-го — початку ХХ-го сторіччя був типовим містом Західної Галичини: навпіл поляків і українців, з вагомим впливом численних євреїв і вкрапленнями австрійців, німців, вірмен і циганів. Територія, на якій розташовані форти Перемишля, є територією нашої спільної історії та культури, дарма, що по ній проходить державний кордон. 

текст і фото: Олег ШОСТАК

фото: Денис ТРОФІМОВ


Форт «Лисічка»

Збудований у 1897–1903 роках. Має неправильну форму. Підходи до форту спереду захищав рів у вигляді окопу. У центрі розміщувалися двоповерхові цегляні казарми зі сталевобетонними перекриттями. Посередині казарми з’єднувалися з головним двоповерховим сховищем. Фланговий комплекс містив броневу артилерійську батарею, артказемат і вежу спостереження.

Форт «Биків»

Зведений у 1895–1900 роках. Формою нагадує півколо з бастіоном. Мав дві добудовані відкриті флангові артбатареї. Перед фортом і батареями знаходився сухий рів. У центрі — один будинок (казематний корпус), що поєднував функції бойової одиниці та казарми. На ньому розміщувалися чотири броневі башти гармат. Між ними по осі форту містилася вежа спостереження.

Форти «Плешевичі» і «Марушка Ліс»

Найімовірніше належать до першого етапу будови Сєдліської групи (1882–1886 роки). Збудовані практично аналогічними. Мають вигляд трапецій. Рів захищався трьома капонірами1. У центрі знаходилися бетонні казарми. У лівому крилі будинків були сходи, що вели на вищі рівні. Біля сходів містилася шахта ліфту для боєприпасів. Аналогічний ліфт був і в правій частині казарм. Головний вхід розташований по осьовій лінії форту. До правого крила будинку були прибудовані широкі сходи, що вели до бойових позицій на валі.

Форт «Поповичі»

Будівництво закінчене у 1900 році. За формою — півколо з бастіоном в тиловій частині укріплення. У центрі знаходився двоповерховий казармено-оборонний будинок. Центральна частина будинку виконувала функції казарми, а в бічних розташовувалися броневі батареї, кожна з них мала дві башти з гарматами. По осі знаходилася вежа спостереження.

Форт «Дзєвєнчиці»

Перебудований в 1897–1900 роках на основі більш ранньої оборонної споруди (1882–1886 років). Має неправильну форму. У ньому можна виділити чотири основні комплекси: тиловий казематний, середній, контрескарповий2 капонір і фланговий комплекс (бронева батарея з двома гарматами у вежах, з’єднана з артказематом). Праворуч знаходилася відкрита артбатарея.

1 Капонір — фортифікаційна споруда, призначена для ведення флангового або косоприцільного вогню.

2 Ескарп — протитанкова земляна загорожа у вигляді крутої стінки зовнішнього рову укріплення.


«Живий привид»

Авторитетний австрійський дослідник Франц Форстнер у монографії «Твердиня Перемишль» знайомить із легендами, що пов’язані з фортами. Найвідоміша з них стосується форту ХІІІ Сан Рідо в Болєстрашицях. Однак мешканці села Поповичі розповідають аналогічну історію в контексті тутешнього форту.

Чужі на своїй землі: забуті форти Перемишля

Після закінчення Першої світової війни Польща не потребувала фортифікованого Перемишля і відновлення знищених війною укріплень. Військового значення ця фортеця більше не мала. Знищені форти вирішили розібрати. Мешканці швидко розтягували матеріали для власних потреб. Під час тих демонтажів часто знаходили зброю, амуніцію, банки консервів, зотлілі мундири. У 1923 році у форті ХІІІ Сан Рідо сталося сенсаційне відкриття. Під час розбирання в партері форту відкопали залізні двері, яких на плані не було. Майстер, що наглядав за роботами, наказав їх підняти, а сам, запаливши цигарку, сів на траві неподалік. За хвилину почувся скрегіт дверей, які вирвали з завіс. Робітники, які демонтували двері, сказали, що за ними є сходи вниз, один із робітників з ліхтарем із цікавістю почав спускатися під землю. За хвилю робітники почули сильний крик і кинулись до отвору на допомогу колезі, який міг впасти у приховану пастку, але побачили його на порозі. Він був страшенно переляканий і на межі психічного розладу. За хвилю робітники самі почали спускатись під землю. Йдучи сходами вниз, вони добралися до довгого коридору з шеренгами дверей з обох боків. За дверима були низькі комірки з бетонними стінами, з яких віяло пусткою. Відкриваючи двері по порядку, дійшли до широкої зали в кінці коридору, з криницею. Звідти у протилежні боки відходили два менші коридори. В казематах лежали сувої зіржавілого колючого дроту, частини гармат, рештки провіанту, обмундирування і постелі, по тому всьому бігали щурі. Коли майстер зайшов до одного з приміщень бічного каземату, то остовпів: у кривавому світлі ліхтаря серед бочок і скринь стояв привид — напівгола людина-кістяк, обросла сплутаним волоссям. На звуки, що долинали з поза дверей, де перебували інші робітники, привид реагував, затикаючи вуха і видаючи хрипкі зойки. Майстер прийшов до тями й гукнув інших робітників, але коли ті побачили примару, то кинулись до виходу. Нагорі люди заспокоїлись і викликали поліцію. Офіцер прибув під вечір разом із суддею і за 15 хвилин нещасного монстра витягли на світ. Чоловік ледь тримався на ногах, не міг сказати жодного слова, видавав лише незрозумілі звуки. Його відвезли у лікарню, де він помер тієї ж ночі. В сусідньому приміщенні, де знайшли нещасного, виявили скелет іншої людини.

Розслідування мало встановити, ким були ці люди. Було виявлено, що до цих приміщень вів тільки один вхід — через розкопані двері, які були засипані внаслідок підриву форту 22 березня 1915 року. На момент вибуху у форті знаходилось двоє полонених росіян, про яких попросту забули. Завдяки тому, що в казематі був доступ до запасів води та провіанту, одному з в’язнів вдалося вижити і через вісім років його видобули на поверхню. Серед мотлоху знайшли коробку з-під консервів, у якій знаходився ніж, олівець і зошит з фотографією, на якій частково проглядався напис російською мовою «...береже Бог і моя любов... усюди і назавжди твоя — 27.07.1914». Після вивчення зошита, який виявився книгою тилового австрійського підофіцера, встановили, що записи робив один із ув’язнених під землею полонених російських офіцерів. Уривки тих записів було надруковано в книзі Яна Рожанського «Tajemnice Przemyskiej Twierdzy» («Таємниці Фортеці Перемишль»).

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання