...І сказав Володар: «Ту стань!»

...І сказав Володар: «Ту стань!»

Бій був вочевидь нерівним. Нападники пробивалися щосили у фортечну браму-міст, а дрібка захисників твердині намагалася втримати оборону наразі вцілілої вежі. Тоді князь звернувся за поміччю до богів. І сталося диво: назустріч раті нападників, які вже подумки святкували перемогу, раптом виповзло неймовірних розмірів чудовисько. Три голови змія по черзі вивергали вогонь, а десятиметрове тіло вигиналося вздовж схилу, демонструючи ворогові нездоланну міць. Істота прикрила собою фортецю та її захисників. Інсценізацією давньої урицької* легенди завершувався перший день Другого фестивалю української середньовічної культури «Ту стань!–2007».

* Фестиваль української середньовічної культури «Ту стань!–2007» проходив у селі Урич Сколівського району Львівської області.

...І сказав Володар: «Ту стань!»

Із прадавніх часів...

Вдруге поспіль за останні два роки сама історія оживала під суворими монолітами скель прадавньої твердині русичів на прикордонних Бескидах, збираючи тут шанувальників реконструкторського мистецтва і глядачів-любителів гарного дійства.

А все розпочалося з археологічних розкопок, обстежень скельних утворень в Уричі. Дослідники стверджують, що загалом освоєння цієї місцини розпочалось із скельних груп Камінь, Острий Камінь, Мала Скеля та їх довкілля ще в II–I тисячоліттях до Різдва Христового. Начебто тут у землеробсько-скотарських племен було святилище з астрономічним календарем. До нашого часу на висоті 10–15 метрів над рівнем землі збереглись солярні знаки, глибоким рельєфом висічені на скелі Камінь. Аналогічні знаки знаходяться також на скелях Жолоб. Крім солярних знаків, виявлені антропоморфні та зооморфні зображення, а також групи рисунків лінійного характеру на Острому Камені.

Піку своєї слави і значення Урицькі скелі сягнули у княжі часи. Археолог Михайло Рожко на підставі власних багаторічних досліджень висунув версію, що русичі звели тут свої перші укріплення ще у ІХ–ХІ століттях, чим суттєво «відсунув» у бік сивої давнини дату появи першої фортеці, запропоновану його попередниками. У працях польського хроніста Янка з Чарнкова Тустань згадується між 1347–1349-м роками, а Ян Длугош описує її десь близько 1340 року.

Давня легенда розкриває етимологію назви твердині. Кажуть, князь, подорожуючи своїми володіннями у напрямку земель угорських, побачив величні скелі у мальовничій долині поміж схилами Бескидів. Вражений їх могутністю, він вмить оцінив майбутнє значення укріплення, яке сама природа майже повністю звела на межі руських володінь, і звелів раті: «Ту стань!»

...І сказав Володар: «Ту стань!»

Поселення швидко розвивалося, і невдовзі Тустань стала центром волості, яка включала в себе Ужоцький перевал, Руський путь, Скотарський і Ворітський перевали. Останній до середини XIII століття був ключовим пунктом європейського трансконтинентального «шовкового шляху» з Китаю аж до Португалії. Фортеця тривалий час функціонувала як контрольний пункт на шляху до карпатських перевалів, а також як прикордонний та митний осередок поміж Галицько-Волинським князівством й Угорщиною, а згодом — між Польським королівством та Угорщиною. Це підтверджується знахідками кількох арабських монетдирхемів, датованих IX–XI століттями.

У період стольного Галича Тустань стала важливим пунктом у Карпатській лінії оборони Галицько-Волинського князівства. Град-фортеця розташовувався на вигідному торговельному шляху, по якому возили сіль із копалень Дрогобича, Солі (тепер Стара Сіль) долинами рік Стрий та Опір через перевали на Закарпатську Русь і в Західну Європу. Основні шляхи через Карпати ще з прадавніх часів пролягали долинами рік, а для їх оборони будувались відповідні укріплення. Лінія оборони (куди входили також давні Сянок, Старий Самбір, Тустань, Бубнище та інші твердині) була настільки ефективною, що угорські полчища воліли обходити її тридесятою дорогою, через Дуклівський або Лупківський перевали до міст Сянок і Перемишль, а вже потім — на Галич.

...І сказав Володар: «Ту стань!»

Місцевий рельєф сприяв розростанню городища, а збережені донині топоніми Гостинець, гора Товар та потік Церковний недвозначно вказують на наявність важливого торгового шляху та сакральних споруд у цій місцині. Однак найважливішим, безсумнівно, з усіх споруд став комплекс містафортеці, який розмістився на скелі Камінь.

На думку дослідників, протягом кінця IX–XIV століть на Камені існували наскельні дерев’яні укріплення, які часто перебудовувались. Фахівці в царині будівництва та археології налічили аж цілих п’ять періодів розбудови бескидської твердині. 

Однак, скільки б не перебудовувалася прадавня Тустань, після захоплення Галицько-Волинського князівства військами польського короля Казимира III, вона в числі інших фортець, міст та сіл опинилась під владою польської корони (1340 рік). Кордон поширення польської держави відійшов далеко на схід, а тому оборонна функція Тустані як прикордонної фортеці занепала.

...І сказав Володар: «Ту стань!»

...і до нинішніх днів

Наступні власники Тустані пробували у різний спосіб повернути твердині колишню велич, проте справа ця не мала ні сенсу, ані достатнього фінансового підґрунтя. Неподалік фортеці, в долині річки Урічанка, сформувалося село Уріч (теперішня назва Урич). Згодом назва Тустань зникає з карт, лише на мапі кінця XVIII століття та військовій карті 1935 року позначено «Руїни замку Тустань».

Спроби створити тут природно-історичний резерват датуються 1938-м роком, однак державних коштів забракло для купівлі приватних володінь, і територія пам’ятки обмежилася площею в 1,7 гектара. І лише в 1994 році був утворений державний історико-культурний заповідник «Тустань». Згодом пам’ятка національної культури та історії увійшла до складу Національного природного парку «Сколівські Бескиди», що, фактично, забезпечило їй подвійний захист.

На території руської прикордонної твердині не припиняються історико-археологічні дослідження. Нинішній директор державного історико-культурного заповідника «Тустань» Василь Рожко, який продовжив справу свого батька Михайла, намагається залучити до проведення дослідницьких робіт найсучасніші технології. Так, зокрема, невдовзі буде завершено лазерне сканування всієї поверхні скельної твердині, що дозволить створити тривимірну модель реконструкції фортеці.

...І сказав Володар: «Ту стань!»

Всупереч негоді

На початку вересня цього року минуле й сучасне Тустані зустрілися у форматі масштабної забави. На ній було відтворено середньовічний побут і тогочасний бій. Василь Рожко розповів, як колись, перебуваючи у Німеччині, із захопленням спостерігав за ігрищами тамтешніх реконструкторів, їхніми турнірами, давніми строями, кухнею та іншими деталями відроджених із глибин століть національних традицій. Відзначив для себе й основний недолік — надмірну театралізованість, показовість дійства. А потім була «майже» випадкова зустріч із українськими поціновувачами давньоруських традицій та військового побуту. Словом, коли 16 листопада 2005 року Василь Рожко обійняв посаду директора заповідника «Тустань», ідея створення власного фестивалю середньовічної культури вже оформилася у цілком реальний комплексний план.

Менш як за рік тисячі гостей вже насолоджувалися видовищем боїв «русичів» і театральними постановками на літописну тематику, мали нагоду спробувати власні сили у різноманітних давньоруських забавах, скуштувати страви, приготовані за рецептами княжої доби, наслухатися середньовічної музики — стати частинкою великого дводенного дійства під назвою «Фестиваль «Ту стань!–2006». На щастя, з погодою тоді «склалося», і задум на наступний рік поповнився ще більшим розмаїттям атракцій, розрахованих на зростаюче загальне зацікавлення фестивалем.

Дні міст Трускавець та Борислав, фестиваль бринзи та свято меду, які за збігом обставин відбувалися у різних закутках карпатського краю у ті самі 8 та 9 вересня, трохи «нашкодили» акції «Ту стань!». Та найбільших збитків завдала негода, яка у ніч перед відкриттям фестивалю напосілася на організаторів, прибулих мешканців табору і реконструкторів, немовби випробовуючи твердість характеру лицарів. Намети попідтоплювало, обладунки, одяг, харчі та спальне спорядження — все буквально плавало...

...І сказав Володар: «Ту стань!»

Та стійкість прибулих на свято середньовічної культури була винагороджена гарною погодою вранці наступного дня, і життя «городища» швидко ввійшло у нормальне русло. «Витязі» сушили одяг, їхні супутниці зайнялися приготуванням їжі та підготовкою необхідних для поєдинків частин вбрання, «крамарі» розклалися зі своїми виробами та спокусливими наїдками, а на пагорбі розгорнули художній пленер «камінних справ майстри», витесуючи із заздалегідь поставлених тут брил пісковика ідолоподібні фігури. До таборового «вулика» помалу стягувалися перші групки глядачів і потенційних учасників, для яких було спеціально налагоджено автобусне сполучення від залізничної станції у селі Верхнє Синьовидне. Вони залюбки приміряли всілякі цяцьки, яких досхочу було на імпровізованих прилавках, ходили на екскурсії довкола Каменя аж до дитинця давньої фортеці з досвідченими гідами (для цього спеціально було прокладено обхідний маршрут та обладнано його дощаними східцями і трапами, аби запобігти травматизму на слизьких стежинах). Гості зупинялися послухати лірника на шляху до скель, зважували в руках лицарську зброю (за яку бажаючі мусіли б викласти до півтори тисячі гривень), чи просто ласували тим, «що Бог послав». Фактично, свято розпочалось якось само по собі, спонтанно, тому коли залунали тулумбаси, а до фортеці верхи, в супроводі варти і блазнів (всі — лицедії зі львівського театру ім. Леся Курбаса) наблизилися сам «князь» із «княгинею», забава вже йшла повним ходом. Назустріч їм виїхав «воєвода Тустані» і провів князівське подружжя до прикрашеної давньоруською символікою сцени. Князь поблагословив чесний лицарський турнір, і на ристалищі одразу розпочалися поєдинки.

...Лицарі завдавали один одному таких ударів мечами та щитами, що глядачі аж щулилися, уявляючи відчуття «поранених». Рубка йшла «доросла», тож і обладунки в кожного з учасників нічим не відрізнялися від середньовічних прототипів, аби захист їхніх «господарів» був надійним. Один за одним відходили з поля бою переможені, а в кожному наступному герці сходилися щораз досвідченіші і вміліші лицарі-реконструктори. Вони приїхали боротися за перемогу з різних міст України — Києва, Житомира, Чернігова, Львова, Херсона, Шепетівки і навіть із Білорусі. А боротися було за що: у двох номінаціях («щит-меч» та «меч-меч») на переможців чекали майстерно викуті шоломи з княжого Львова, за другі місця, відповідно, — щит та меч роботи харківських та київських зброярів, а за третє — справжні лицарські кольчужні рукавиці. А ще переможцеві обіцяно було поцілунок самої княгині...

Поруч із табором воїнів розташувалися лучники. Всього за гривню можна було спробувати попасти стрілою у мішок. Відстань — якихось два десятки кроків, а завлучний «постріл» дарувався ще один — «бонусний». Переможця змагань чекав чудовий середньовічний арбалет.

...І сказав Володар: «Ту стань!»

Середньовіччя у сутінках

Тим часом на сцені фестивалю, змінюючи один одного, виступали гурти з репертуаром середньовічної музики, пісень і танців. Публіка, розігріта добрим настроєм і пивом, залюбки витанцьовувала, як уміла, а були серед загалу й вельми вправні виконавці прадавніх танців. Ближче до сутінків розваги стали запальнішими і масовішими.

Хлопці охоче спиналися на високий гладенький стовп, на вершині якого до колеса були прив’язані всілякі ласощі і дрібнички. Чималої вправності від кожного вимагав «підвісний мостик» (підвішена колода) до призу. Мало кому вдалося пройти ним і повернутися. Поруч змагалися бажаючі випробувати силу і спритність у перетягуванні линви. А ще за кількадесят метрів, стоячи на колодах, зовсім юні витязі молотили один одного палицями з м’якими подушками на кінцях, силкуючись збити з «підніжки». Під сценою азарт досяг апогею. Недавні учасники лицарського турніру вишикувалися у дві лави одна навпроти одної. Перед очима глядачів відбулася справжня січа, де індивідуальна майстерність вирішувала лише частину командного завдання. Бій став своєрідною прелюдією до нічного штурму, після якого ще були язичницько-демонічні «Кому Вниз», забави, танці до третьої години ночі і... знову злива, яка наче хотіла очистити весь простір перед приходом дня другого — неділі.

Потім були спільна молитва, продовження забав і найголовніше — нагородження учасників оригінальними грамотами, де Воєвода Тустаньський власною рукою вписав всіх і кожного з прибулих «до кола славних воїв Тустаньських, боронців землі Руської».

Що чекає фестиваль «Ту стань!» у майбутньому? Його творець, організатор і натхненник Василь Рожко каже, що бачить своє «дітище» вже наступного року у статусі міжнародного. Мета все та ж — вдихнути туристичне життя в ці скелі та у Сколівську землю загалом, пропагуючи водночас національну культуру, традиції, несучи знання нашої історії як власну перепустку із прадавніх часів через сучасність у майбутнє. 

текст і фото: Андрій КИРЧІВ

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання