Веломани відкрили Красію

Веломани відкрили Красію.

Ще за тиждень до Першого екстрім-фесту «Карпати–Красія» на спусках гори Красія (біля села Кострино Великоберезнянського району на Закарпатті) почали прокладати дві велосипедні траси — технічну та швидкісного спуску, кожна завдовжки майже три кілометри. На технічній спорудили три трампліни, спуски — і по стежках, і по траві, і по ґрунтовій дорозі. Швидкісна траса відзначалася мінімальною звивистістю. Траси є чи не найголовнішим фактором, що визначає характер, цікавість, складність змагань із гірського велоспорту — маунтинбайкінгу.

Веломани відкрили Красію


День перший: опановуємо «тему»

До речі, організатори екстрім-фесту «Карпати–Красія» запросили учасників приїхати на старт заздалегідь — за день до початку змагань. У суботу «обкатували» траси. Заразом освоювали підйомник. На Красії — найдовша кріселка в Україні. Досі нею ніколи не користувалися байкери, лише гірськолижники. Тож учасники змагань, скажімо, навчалися чіпляти велосипеди на ручку крісла.

Найбільша швидкість, яку вдалося показати того випробувального дня на трасі — 64 кілометри за годину. Учасник, який її продемонстрував, не мав вищої передачі, щоб розвинути ще більшу...

Увечері, після миття велосипедів, «відтягувалися» іграми-розвагами. Відтак величним салютом просигналили селу Вішка, на околиці якого розташована турбаза «Перлина Красії» — вона й дала притулок спортсменам. Такого тут, імовірно, ще не чули-не бачили. Розваги розвагами, але в глибині душі кожен уже жив змаганнями наступного дня.

Веломани відкрили Красію

День другий: відступати нікуди

А він виявився зовсім інакшим, ніж передбачалося: своє мокре «слово» сказав дощ. Лив без упину до пів на одинадцяту. Лише ненадовго визирнуло сонечко, подарувавши надію, і знову небо заволокли хмари. Наступної міждощової перерви вирішили не дрімати і зібрали всіх на старт. Втім, часу для двох запланованих заїздів таки забракло. Відмовилися від швидкісного, за таких умов особливо небезпечного, спуску. Після випробувальних заїздів стартували офіційно.

Не було жодного іншого учасника, крім хіба що переможця, який не спробував би на собі твердість Красійського ґрунту. Забрьохані, захекані та вимучені, спортсмени вперто піднімалися з землі і, не гаючи ні секунди, знову крутили педалі.

Більшість байкерів воліли об’їхати найбільший трамплін. При цьому робили гак у півсотні зайвих метрів. Дехто не наважився стрибнути й з двох менших трамплінів. Природно, що до першої п’ятірки увійшли ті, хто підкорив усі перешкоди і пройшов трасу найшвидше.

Веломани відкрили Красію

Переміг, здолавши трикілометровий шлях із результатом 4 хвилини 1 секунда, Дмитро Ричковський із команди «Веломанекстрім». З невеликим відривом прийшли до фінішу ще два представники цієї ж команди — Сергій Гоменюк, який виявився четвертим, і Володимир Бойчук — шостий. Всі три спортсмени мешкають у Чернівцях, а виступають за велодружину з Хмельницького, мають звання майстрів спорту та входять до елітного дивізіону з даунхілу в Україні.

Друге ж місце виборов Віктор Дівнич із клубу «Адреналіновий стиль», прописаного в Івано-Франківську. Результат хлопця — 4 хвилини 37 секунд. Найбільше — вісім — учасників виставив ужгородський клуб «TATU-bike». Лідером серед них виявився Андрій Собчук — 4 хвилини 43 секунди (в підсумку — третє місце).

А от ужгородцю з команди «LYNX» Сергію Вірагу знадобилося майже втричі більше часу для подолання траси, ніж переможцеві, — майже дванадцять хвилин. Він і замкнув турнірну таблицю.

Загалом 17 спортсменів — представники п’яти команд з Ужгорода, Мукачева, Чернівців, Тернополя, Івано-Франківська — вийшли на старт. Спостерігачами були ще майже стільки ж спортсменів. Найбільше «глядачів» виявилося серед івано-франківців: стартували лише четверо з дев’яти байкерів. Пославшись на розмоклу трасу та непідготовленість до неї велосипедів, вони вигуками підтримували товаришів.

Веломани відкрили Красію

«Тут ми не востаннє»

Організатори Жанна Ковбаснюк та власник веломагазину в Ужгороді Едуард Татуревич, єдиний спонсор змагань, по їх завершенні щиро дякували райдерам кількох сусідніх із Закарпаттям областей за те, що підтримали гідний змагальний рівень. Едуард сподівається на перетворення Красії у постійну базу екстремалів: «Буде змога використати турінфраструктуру, зведену біля підніжжя цієї карпатської вершини, для занять літніми видами спорту та цілорічного відпочинку. Тут є де змагатися і байкерам, і пара- та дельтапланеристам. Плануємо, що «Карпати-Красія» стануть одним із етапів Кубка України з велосипедного спорту. Наступного року узгодимо час проведення змагань з іншими стартами, зробимо його більш зручним. Цьогоріч декотрим провідним спортсменам приїхати сюди завадили старти на Кубок України (також проходили у першій половині вересня — авт.)».

А учасники оцінювали змагання кожен по-своєму. Один із призерів Дмитро Ричковський (місто Чернівці) висловився з приводу своєї участі в екстрім-фесті «Карпати–Красія» так: «Невеликий відрив від другого місця — факт приємний. І інші члени нашої команди могли б увійти в трійку призерів, але за таких умов трапляється багато випадковостей. Падінь уникнути надзвичайно важко. Саме вони й підвели моїх товаришів. Мені ж удалося зостатися сухим. Не в останню чергу це вирішило справу».

Віктор Дівнич (місто Івано-Франківськ) вважає, що «далеко не всі змогли показати, хто чого вартий. Деякі сильні спортсмени не виступили через пошкодження велосипедів. Дехто, слід визнати відверто, побоявся. Це, насамперед, дуже молоді спортсмени. У них бажання є, але досвіду малувато.

Веломани відкрили Красію

Велосипеди не такі надійні, як мали б бути, захист теж не в усіх на рівні». А своїм результатом Віктор задоволений: «Витиснув із ситуації все, на що здатен». 

Андрій Собчук (місто Ужгород) зауважив: «Ми багато до чого звикли, але сьогодні було дуже моторошно…» Він також пошкодував про невелику кількість глядачів, «бо сюди важко діставатися».

На Красії серйозні змагання проводилися вперше. На думку учасників, траса тут непогана, падіння не такі небезпечні, як, скажімо, в Криму чи в інших кам’янистих місцях. Траса «м’яка» — на багатьох ділянках укрита травою. А от підйомник «такий собі». Було б підйомників декілька, зазначають спортсмени, можна було б вибирати різні спуски.

Юрій Літвішко, керівник клубу з Івано-Франківська, відзначив, що для байкерів важливо, аби була гаряча вода і було де помитися, переночувати та прохарчуватися. Все інше вони здатні самі собі влаштувати: «Всім вимогам база на Красії відповідає. Траса ж добра, і ми, сподіваємося, тут не востаннє». 

текст: Василь БЕДЗІР

фото: Денис ТРОФІМОВ

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання