Свидовець у хмарі й Чорна Тиса в чаші

Свидовець у хмарі й Чорна Тиса в чаші.

Прогноз метеоумов у Карпатах майже завжди є фактором, що вирішує долю планованої подорожі. Ніколи не зашкодить зайвий раз зазирнути в Інтернет або прислухатися до повідомлення синоптиків — а чи не влаштує непідвладна людським надіям небесна канцелярія якогось сюрпризу, вкидаючи велотуриста у слизькі обійми дощу-туману, коли й фотокадр «сліпне» від суцільного молочного мороку? Проте часом навіть невтішне пророцтво оракулів-метеорологів не в змозі спинити ентузіастів велотуризму в їх прагненні ковтнути у роверовому леті цілющого гірського повітря та прийняти на душу порцію адреналіну. Так сталося й з четвіркою знуджених шанувальників активного відпочинку, які вирішили відвідати в другій половині вересня не так давно ще сонячний Свидовець. Нехай було мокро і ковзко. Нехай і не вдалося спуститися у льодовикові кари й відзняти їхні славетні озера — на Свидовці це вже й так надто прозаїчна принада. Зате були емоції і враження.

Свидовець у хмарі й Чорна Тиса в чаші

«Безнадійне» небо над Свидовцем

Так сталося, що ми мусили сідлати велосипеди ще в Яблуниці — там була наша «база». Це трохи далеко від Свидовця, але насправді шлях до самого селища Ясіня долається дуже швидко. За 25 хвилин і без особливого напруження ми піднялися на Яблуницький перевал (висота 931 метр), потішені хорошим станом дороги. А вже через півгодини зовсім не шкодували за втраченою годинкою часу, яку могли зекономити, стартуючи звідкись ближче до Свидовця.

Швидкісний спуск звивистим шосе з перевалу — оце класика, що не втрачає привабливості. Різниця у висоті між перевалом і центром Ясіні складає майже 300 метрів, між одним і другим лише вісім кілометрів відстані — обережно на поворотах! Отже, заряд доброго настрою отримано. Загальмувавши в Ясіні, почали роздумувати, як залізти на хребет.

Якщо підійматись до Драгобрату під Стогом (1704 метри) своїм ходом, треба витратити добрі дві, а то й три години часу, — і не менше сил. Але з Ясіні на Драгобрат регулярно курсують 66-ті ГАЗи. Лінивим послуга вантажівки обійдеться у 200 гривень в один бік. Тож краще їхати групою з кількох чоловік — дешевше вийде. ГАЗ-66 із відкритим кузовом бере до восьми чоловік разом з роверами й рюкзаками, із закритим — чотирьох роверистів.

Свидовець у хмарі й Чорна Тиса в чаші

Ми ж схилились до цього варіанту, дещо обмежені у часі — треба було ще до сутінків повернутись у Ясіню. Машина їхала спочатку по шосе на південний захід, у бік Рахова, потім звернула направо біля вказівника на Драгобрат, і вздовж потоку Свидовець все крутішим підйомом видерлася до будівель турінфраструктури, де й довелось вивантажитися. Їдучи в кузові непереможного «газона», ми дивувалися зі стану дороги, яка приносить приємність хіба що любителям справжнього бездоріжжя і власникам справжніх позашляховиків. Але врешті-решт ці роздуми витіснила проблема погоди, адже вже зо півгодини нас поливав рясний дощ, а в бік Свидовця небо було загрозливо й безнадійно чорним.

Від Драгобрату за 20 хвилин піднялися власне на хребет. Туман довкола швидко згущувався, зате припинився дощ. На хребті ми звернули вправо і незабаром обігнули гору Стіг. Під горою є роздоріжжя, з якого можна піднятися на саму вершину (обравши поворот направо), обійти її з лівого боку (нікуди не звертаючи) або спуститися вже звідси у Кваси (стежкою вліво). 

З південного заходу, наганяючи туман, дув сильний вітер. Він немовби намагався перегнати величезну хмару через хребет, у долину Чорної Тиси. На лисому Свидовці ми сповна відчули потугу вітру, опираючись його поривам, що не давали рівно їхати, «спихали» до правого краю дороги. За умов поганої видимості (максимум двадцять метрів) орієнтація на місцевості серйозно ускладнилась. Але завдяки тому, що один з учасників поїздки вже кілька разів був на цьому маршруті (хоча не дивно, що йому захотілось сюди ще раз — маршрут того вартий), ми не ґавили важливих поворотів і не зблукали у щільній туманній поволоці.

Свидовець у хмарі й Чорна Тиса в чаші

Наступна вершина на хребті — гора Догяска (1762 метри). Її ми не огинали, а перевалили просто через вершину. Підйом на гору тривалий, але пологий. Спустившись з вершини, пірнули в невеличку нішу справа від дороги, щоб влаштувати сякий-такий обід. Цей тихий «закапелок» при дорозі дозволив не лише спокійно підкріпитися, а й відпочити від невпинного вітру, побалакати й нарешті витягнути карту без остраху, що її вирве з рук.

Татарука без туману

Найуважніше ми виглядали поворот управо біля гори Трояска (1702 метри). Якби проґавили його, то поїхали б далі хребтом на Унгаряску (1707 метрів) і ще хтозна куди. Ми ж запланували через вершину гори Татарука (1707 метрів), що знаходиться на куцому північному відрозі Свидовецького хребта, спуститися до перевалу Околи. Трояску об’їхали довгим траверсом, в кінці котрого звернули вліво і вниз. Так вийшли на вузьку перемичку між Трояскою і Татарукою, злiва якої — Турбатський Звір (тобто яр), справа — долина потоку Апшинець, що бере свій початок в однойменному озері під Трояскою. Стежка перемичкою не відхиляється від північного напряму аж до самої вершини Татаруки. На перемичці подеколи розвиднювалось, але буквально на кілька секунд, так що наш фотокор ледве встигав «схопити» довколишню красу в об’єктив. Такі «прояснення» виглядають дуже мальовничо, коли хмара, «здута» вітром з одного схилу хребта чи перемички, затримується на протилежному, безвітряному боці. Ефектності картині додають осінні іржаві барви чорничних кущів. 

Свидовець у хмарі й Чорна Тиса в чаші

На вершині Татаруки туман таки остаточно розвіявся. Воно й добре, бо з гори стежка сходить крутим, небезпечним спуском, а з лівого боку зяє майже прямовисне урвище. Татарука має з північного боку відроги, значно густіше вкриті ялівцем, кущами ягід і ялинами, ніж власне перемичка й вершина. Щоб потрапити на перевал Околи, треба сходити відрогом, видовженим у північному напрямі. З нього стежка йде спочатку досить стрімко вниз, незабаром заводить у рідкий ліс і стає ширшою та пологішою.

Грибні Околи

Відтинок уже зовсім рівної, але дуже болотистої і часто ходженої дороги виводить із лісу на другий за сьогодні перевал — Околи. Це досить цікава місцина, відома серед карпатських грибників своєю врожайністю. Поруч великого дерев’яного будинку, що стоїть посеред галявинки, є охайна «кухня», місце для вогнища, але нашу увагу привернув особливий предмет, який, на перший погляд, нагадав звичайну дерев’яну вбиральню. Насправді це сушарка грибів — двометрова «шафа», збита з дощок і обліплена по швах глиною. З самого низу є отвір пічки, де паляться дрова для швидкого сушення грибів, нанизаних на шампури, як шашлики.

Свидовець у хмарі й Чорна Тиса в чаші

З Околів у Ясіню веде хороша ґрунтова дорога вздовж ріки Чорна Тиса. Але не варто поспішати спускатися, бо поблизу перевалу є місце, де потік бере початок. Витік Чорної Тиси має свій «пам’ятник», який можна знайти, проїхавши між будинком грибників та ганебною ямою-смітником і піднявшись дорогою на північ до широкої галявини. Тримаючись її правого краю, ми під’їхали до металевої меморіальної таблички з написом угорською мовою. Звернули направо в ліс і спустилися стежкою на невелику терасу. «Тут бере початок ріка Чорна Тиса», — промовляє табличка над викладеною камінням стіною, під якою встановлено монолітну кам’яну чашу. Хоч і чутно дзюркіт води, але сама чаша порожня, бо має тріщину в дні.

Свидовець у хмарі й Чорна Тиса в чаші

Від пам’ятника ми спустилися позначеною біло-синім маркером стежкою і за півгодини виїхали з лісу на дорогу, що йде власне з перевалу. Почався стрімкий тривалий спуск уздовж ріки. Через п’ять кілометрів нахил зменшився, зате побільшало мостів через потік. Декотрі з них досить небезпечні для велосипеда, бо складені з поздовжніх колод, між якими можна «защемити» колесо. Мало не кожен міст має об’їзд — безпосередньо через ріку.

Після затяжних дощів, що бушували тут недавно, дорога рясніла глибокими калюжами й болотяними канавами. Проїхавши ще десять кілометрів, ми прибули в село Чорна Тиса. 

Свидовець у хмарі й Чорна Тиса в чаші

Ще з півгодини минуло, перш ніж почалася асфальтована дорога, котра привела нас, забрьоханих і мокрих, у центр Ясіні, де якихось десять годин тому починалася поїздка на хребет. На Свидовець без неозорих краєвидів, без осіннього сонця, без відблиску озер Герешаски, Ворожески чи Трояски, але з новим, невідомим нам досі характером. 

текст: Андрій ШУСТИКЕВИЧ

фото: Денис ТРОФІМОВ

Свидовець у хмарі й Чорна Тиса в чаші


Короткий опис маршруту:

урочище Драгобрат — гора Догяска (1762 метри) — гора Татарука (1707 метрів) — перевал Околи — витоки Чорної Тиси — село Чорна Тиса — селище Ясіня.

Протяжність: 40 кілометрів (старт на Драгобраті й фініш у Ясіні).

Протяжність інших відрізків: 

Яблуницький перевал—Ясіня — 8 кілометрів;

Ясіня—Драгобрат — 13 кілометрів.

Тривалість: 10–12 годин (плюс одна година на спуск із Яблуницького перевалу — для любителів швидкості).

Маршрут середньої складності. Транспортне сполучення з селищем Ясіня — залізничне (поїзд «Львів—Рахів») або автомобільне.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання