З висоти Високих Татр

З висоти Високих Татр.


В таку спеку, якою вона була в серпні, навіть їсти не хотілося — хіба легкої перекуски. Отак і монументальна мандрівка виглядала надто обтяжливою. А от дводенна прогулянка Польськими Татрами, де поруч гармонійно поєднуються цивілізована інфраструктура та висоти, що обіцяють адреналін, видалася якраз. Перш ніж потрапити на найвищу вершину Польських Татр Риси (2499 метрів), слід було дістатися до всесвітньо відомого туристичного і культурного центру — містечка Закопане у передгір’ї.

З висоти Високих Татр


Татранським парком — виключно пішки

З України найзручніший шлях до нашого об’єкта пролягає через прикордонне польське місто Перемишль (потяг Львів–Перемишль курсує щодня). А тоді польською залізницею (чи бусами, чи на авто, а можна й велосипедом) через Жешів, Тарнів, Краків і звідти — до Закопаного. 

Отже, о пів на дванадцяту ночі, після чисельних змін «голова–хвіст», потяг прибув у Закопане. Одразу звернулися до заздалегідь підготовлених конспектів з адресами кемпінгів і вже через 15 хвилин, за квартал від вокзалу знайшли садибу, де замість звичного городу господиня зробила невеличке наметове поле зі столами під навісами та «санцентром» — вбиральні і душові з гарячою водою. На стіні висіло оголошення: «Можете поселятися за відсутності господарів». Ціна за ночівлю у власному наметі (сюди входить користування душем та електрикою) — всього десять злотих1.

З висоти Високих Татр

У Закопаному кожні п’ятнадцять хвилин з автобусної станції, що біля залізничного вокзалу, вирушають мікроавтобуси до високогірного озера Морське Око (Morskie Oko). Насправді, траверсуючи підйом з 850 метрів над рівнем моря (висота Закопаного) до кілометрової висоти, автобус везе туристів тільки 30 кілометрів дорогою Освальда Бальзера. Далі — пішки, бо шлях проходить Татранським національним парком (Tatra?ski Park Narodowy), зокрема і повз самісінький кордон зі Словаччиною. Отож за сім злотих вас вивезуть до величезної автостоянки у Палениці Білчанській (Palenica Bia?cza?skа). Тут можна перекусити, відвідати, як то водиться, сувенірну крамничку, і, придбавши вхідний квиток до охоронної території парку, пересісти на п’ятнадцятимісну кінську бричку або завершити маршрут до озера пішки. Автомобільне сполучення на цьому відрізку дозволене тільки для транспорту парку, прикордонників та для служб, що забезпечують діяльність притулку Морське Око.

З висоти Високих Татр

Отже, ще дев’ять кілометрів пішки. Але не бійтеся бездоріжжя. Весь шлях — це добротна асфальтована дорога. Вона петляє серпантином між хребтами Сім Гранатів (Siedem Granat?w), Жаб’яча Грань (?abia Gra?) на сході (за якими власне Словаччина) та масивами Опальоне (Opalone), Мідяне (Miedziane) на заході. Варто зазначити: у всіх хоч трохи цікавих туристові місцях встановлені щити з картами та описами того, що знаходиться просто таки перед очима. І не доводиться гадати, яку це ми гору бачимо та думати, скільки залишилося до фінішу. Траса не тільки промаркована, але й ознакована вказівниками з відстанями до значних місць і тривалістю переходу до них.

Хвилин за 50 від початку подорожі ви будете на висоті 1100 метрів над рівнем моря і перетнете міст над річкою Розтока (Potok Roztoka) якраз у тому місці, де закінчується водоспад — середній із трьох водоспадів Міцкевича стодвадцятиметрового каскаду (Wodogrzmoty Mickiewicza). Природний об’єкт названий так в пам’ять перевезення на батьківщину праху класика польської літератури Адама Міцкевича. За півкілометра звідси на схід на базі лавинної станції знаходиться притулок Стара Розтока (Stara Roztoka), де можна комфортно заночувати. Тут ціни ще майже такі, як у місті, а от далі ночівля буде дорожчою.

З висоти Високих Татр

За годину подорожі долиною Риб’ячого Потоку (Rybi Potok), повз місцевість Велика Ванта2 (Wielka Wanta), названу так через кам’яні розсипи, все тією ж дорогою Освальда Бальзера ви дістанетесь до Волосяниці (W?osienica) — місця для відпочинку з непоганим кафе і терпимими цінами. (Наразі в Українських Карпатах на висоті 1300 метрів над рівнем моря нема кав’ярні, де всіх бажаючих можуть нагодувати морозивом, не розтопленим у 30-градусну спеку.)

Одразу за місцем відпочинку є поворот направо, на Височинну Стару Дорогу (Wy?nia Stara Droga), яка простягається десять кілометрів вгору хребтом аж до Полянки під Чубою (Polanka pod Czub?). А на самому початку цієї дороги є наметове поле — передостання можливість дешевої ночівлі з доступом до гарячої води та електрики.

Три чверті шляху подолано. Тепер маршрут пролягає берегом Риб’ячого Потоку і місцевість стає відкритішою, тож добре видно величні вершини Татр: словацький Млинар (2170 метрів), польські Нижні Риси (Ni?nie Rysy, 2430 метрів) та Воловий Хребет (Wo?owy Grzbiet).

З висоти Високих Татр

Гіпнотичний погляд Морського Ока

Ще 25–30 хвилин ходи — і за одним тільки запахом повітря ви розумієте, що десь є велика вода. Бриз із півдня, куди весь час прямувала дорога, приносить неабияку свіжість та прохолоду. Це стимулює краще за будь-яке морозиво: натовп туристів наче прокидається і прискорює ходу — фініш поруч. Тут вартує згадати, що влітку за доброї погоди Морське Око відвідують до трьох тисяч осіб у день (близько мільйона за рік). І слід віддати належне працівникам парку — щодва кілометри розташовані біотуалети, лави для втомлених та ще частіше — смітники. Сміття майже немає, а берег озера щодня прибирають.

А ось і берег Морського Ока3 — озера, утвореного з талої води сніжників у гірській розщелині льодовикового походження. Складно передати словами велич краєвиду водного плеса, над яким височіє стіна двокілометрових скель. Для наочності: перепад висот між скелею Wielki (2438 метрів; найвища вершина серед тих, які видно одразу з протилежного боку озера) та Морським Оком дорівнює висоті тридцяти трьох дев’ятиповерхових будинків. Коли стоїш на березі Морського Ока, відчуття масштабу змінюється — здається, що тебе оточують декорації з фентезійної постановки. І тільки добре пригледівшись, бачиш «мурашок»- людей на протилежному боці водойми.

З висоти Високих Татр

На північному березі стоїть однойменний із озером притулок, побудований Татранським Товариством у 1907–1908 роках. В кінці минулого століття його капітально відремонтували, добудували ще триповерховий готель на 32 місця із три-, чотири-, п’яти- та шестимісними номерами. Обидва будинки витримані в народному «ґуральському»4 архітектурному стилі, а інтер’єр оздоблений художніми фотографіями околиць, знаних світових вершин (дарунки альпіністів, що тренуються тут взимку) та фоторепортажем про те, як у 1997 році Морське Око відвідав Іоанн Павло II. Також є бар та ресторан із самообслуговуванням, де, незважаючи на шалену кількість відвідувачів, їсти вам подадуть за якихось десять хвилин. Обід коштує так само, як і в центрі Закопаного — 15–20 злотих, а нічліг дорожчий — від 32 до 40.

Але повернімося до озера, в чистій воді якого (вода прозора на глибину 10–14 метрів) просто біля берега можна побачити пристойного розміру форель. Легенди кажуть, що в озері є і морські створіння, а хід із дна веде аж до самої Адріатики. За соціалізму в Польщі озеро зазнало екологічної катастрофи — певні ділянки дна перетворилися на смітник, від токсинів змінилася флора та фауна. У 1990-х роках Татранський національний парк розпочав широкомасштабну екологічну акцію з очищення дна. Запросили водолазів із Кракова, а згодом виховали місцеву команду пірнальників. Разом з іншим сміттям у 1997 році з дна підняли 40 кілограмів дрібних монет, що їх забобонні туристи кидали у воду. Зараз на Морському Оці живуть дикі качки, які зовсім не бояться туристів.

З висоти Високих Татр

Стежка, викладена з кам’яних, подекуди метрової ширини брил (збудована ще у 1890–1891 роках за сприяння все того ж Товариства Татранського), за 20 хвилин приведе вас лівою, східною стороною до протилежного берега озера. Звідси відкривається вид на притулок із мурашником туристів. 

А далі гори розступаються, даючи місце долині Риб’ячого Потоку, що витікає з Морського Ока. Якщо вистачить сил (а озеро таки добре «заряджає»), можна продовжити мандрівку вгору до наступної водойми — Чорного Ставу під Рисами5. Ще 25 хвилин підйому серед жерепу та іншої альпійської рослинності. Цей відрізок маршруту долають тільки 20 відсотків туристів, що стартують у Палениці. А вершину Рисів здобуває лише десята частина мандрівників. Ділянка від Морського Ока до Чорного Ставу виявляється тестом на туристичну затятість — кут підйому стрімко зростає.

З висоти Високих Татр

Позаду — Польща, попереду — С ловаччина

Піднятися сюди вартує хоча б тому, що перед туристом відкривається розкішний краєвид із Морським Оком внизу. Лише тут стає зрозуміла асоціація, закладена в назві водойми. До речі, озеро утворене водою зі сніжників — непридатною для життя. Тож тут не водиться риба, як не намагалися її сюди заселити. Відпочивши та насолодившись красою, вирішили повернутися назад, до притулку Морське Око, щоб вдосвіта наступного дня з новими силами рушити до вершини гори Риси — найвищої в Польських Татрах.

Ночівля в тримісному номері коштувала 35 злотих з особи. О пів на шосту ранку вийшли на маршрут. Швидко дісталися Чорного Ставу і, обігнувши озеро зліва, почали підйом. Рослинність тут зовсім інша, ніж довкола Морського Ока — тільки мохи, лишайники та подекуди кущики трави. Жерепів і тим більше дерев вже нема, висота 1500. Стежка петляє серпантином між канав, прорізаних частими лавинами та зсувами каміння. Але маршрут добре позначений біло-червоно-білими маркерами. Час від часу зустрічаються камені із залишками маркування, зсунуті лавиною на декілька метрів вниз зі стежки.

З висоти Високих Татр

Приблизно до висоти 1700 метрів складність підйому така ж, як на відрізку між двома озерами. Далі стає важче: кут нахилу скелі збільшується і дорога стає стрімкішою. 

Перша дійсно складна ділянка — обхід величезного (метрів 200 шириною) кам’яного виступу з масиву скелі — Булі під Рисами (Bula pod Rysami). «Сходинки» стежки стають значно крутішими, подекуди доводиться огинати кількаметрові брили, притискаючись до них всім тілом або тримаючись за «перила»-ланцюги. У повітрі витає свіжість від сусідства величезного сніжника справа. 

Тим дивніше побачити між каменів розквітлий кущик червоних троянд — занесена туристами квітка прийнялася. За дві години від початку підйому дісталися вершини Булі під Рисами. Тепер деякий час стежка йде наліво, відносно горизонтально, даючи змогу трохи відпочити. Переходимо через кількаметрової глибини яр, заповнений снігом. Власне, весь бік Рисів, наче шрамами, посічений такими ярами від лавин. Якщо дивитися знизу, від озера, вони виглядають як риски (звідси й назва Риси).

З висоти Високих Татр

На одинадцяту годину дня стежка стає людною, як міська вулиця — знизу піднімаються чисельні мандрівники, згори спускаються (і обов’язково вітаються) туристи зі словацького боку. Власне вершина гори Риси — це перехід між Польщею та Словаччиною, відкритий вдень для піших, вело- та лижних (!) туристів з 16 червня по 31 жовтня.

Людей багато. З маленькими наплічниками, в шортах, по стежці йдуть в обидва боки і старі, і молоді. Наймолодшим серед них був шестирічний хлопчик, котрого тато вів із страховкою, навчаючи альпіністській справі.

Близько одинадцятої години, після найскладнішої ділянки, на якій увесь час треба бути уважним, дісталися вершини. Позаду Польща, попереду Словаччина. Оскільки ми на кордоні — маємо з собою паспорти — можемо наткнутися на перевірку документів. А вертоліт прикордонників двічі пролітав над нами вздовж кордону.

З висоти Високих Татр

Виявилося, що Риси мають дві вершини — польську (2499 метрів) та словацьку, на три метри вищу. На верхівці тіснувато — всього декілька метрів умовно рівного місця. А мандрівників зо два десятки: перепочили, пофотографували і звільняють місце наступним охочим.

Варто зазначити, що нам дуже пощастило з погодою — чисте небо та повне безвітря. Зазвичай вершина гори майже весь час вкрита хмарами. Працівники притулку радили приїздити у вересні, коли ще бурі трапляються не часто, а туристів — менше. Взимку ж тут ходять професіонали зі спорядженням — тренуються перед штурмом багатотисячників. Після трагедії у січні 2003 року, коли з двадцяти школярів семеро загинули в лавині під Рисами, правила зимового відвідування гори стали жорсткішими. А був і «щасливий» випадок — 24-літній хлопець послизнувся на снігу і «пролетів» 180 метрів (з них 40 вільного падіння), впав у снігову кучугуру і... не зазнав жодних серйозних ушкоджень. І таке буває!

З висоти Високих Татр

Дорога назад веде тією ж стежкою. Якщо підніматися було нуднувато (зверху бачиш все ті ж камені), то спускатися страшнувато — є куди падати, якщо бути неуважним. Проте за три години зійшли до Чорного Ставу. Перепочили і, трохи посміюючись над захеканими туристами, котрі один за одним питали, коли ж закінчиться той підйом до озера, спустилися до Морського Ока. А там ще за якихось дві години вже були на стоянці в Палениці Білчанській. На маршрутку тут можна сісти до 19-ї години. Однак, якщо ви сідатимете в один з останніх бусів, і в ньому залишатимуться вільні місця, вам їх доведеться оплатити.

Отже, мандрівку можна вважати завершеною. До речі, загалом вона вам обійдеться від 450 злотих і більше (за чотири дні) разом з транспортом та проживанням. А вражень — море. 

З висоти Високих Татр

Автор висловлює подяку Ярині Кришталович та Роману Шкромиді за допомогу на маршруті та в підготовці матеріалу, а також неурядовій організації «ProKarpatia» (м.Жешув) — за сприяння в організації поїздки.

текст і фото: Денис ОВЧАР 

З висоти Високих Татр


1 на момент подорожі курс злотого був 1,7 гривні.

2 Wanta — (пол.) кількаметрова кам’яна брила.

3 Морське Око — одне з найбільших гірських озер Європи; розмір 862 на 566 метрів, глибина 50,8 метра, поверхня води знаходиться на висоті 1395 метрів над рівнем моря. 

4 Ґуралі — польські горяни. Найближчий відповідник в українській мові — «гуцули». 

5 Чорний Став під Рисами — озеро на висоті 1583 метри, розмір 578 на 444 метри, глибина 76 метрів, прозорість на глибину 16–17 метрів. 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання