Пантеон святих і грішних

Пантеон святих і грішних.

Десятки кам’яних фігур на вишуканих постаментах із багатим декором. Подібно до львівського Личакова1, цвинтар Тудинка, що в передмісті Підгайців (Тернопільська область), вражає атмосферою музейної ошатності. Тутешню меморіальну скульптуру, яка вийшла з-під різця династії каменотесів Папіжів, зараховують до національних пам’яток народного мистецтва.

Пантеон святих і грішних

Меморіальний ансамбль

Тудинка — це пагорб у селі Старе Місто, що межує з Підгайцями. На схилах пагорба — цвинтар. З одного боку його огинає сільська вулиця Утратниця, з іншого аж до обрію тягнуться поля і луги. Довкола цвинтарної огорожі пасуться корови, скубуть траву гуси. Колись, до середини XVIІІ століття, в цій місцевості вирувало міське життя. Але поступово Підгайці перебралися на Замкову гору і розрослися по довколишніх пагорбах. А поселення, яке залишилося на старому місці у долині ріки Коропець, отримало назву Старого Міста.

Тож зрозуміло, що цвинтар Тудинка зовсім не схожий на традиційне сільське кладовище. Це швидше невеличкий меморіальний парк, де понад морем зелені й квітів на висоту кількох метрів підносяться скульптури. Головна цвинтарна алея, що насправді є просто добре протоптаною стежкою, вздовж якої шикуються кам’яні фігури, веде до невеликої дерев’яної церковці. На табличці при вході зазначено, що храм Покрови зведено в 1881 році.

Пантеон святих і грішних

Найдавніші поховання — низькі, метр заввишки, «хрещаті» хрести з вирізьбленими на раменах епітафіями — знаходяться ліворуч від церкви. Час уже майже стер літери на цих каменях, дозволив укрити їх моху і плющу. Але подекуди все ще можна розгледіти роки чи то народження, чи то смерті — 1868, 1871, 1883. Над хрестами, дивовижно схожими на квіти, майже впритул одне до одного на «кількаповерхових» п’єдесталах вивищуються розп’яття і скульптури святих. Миколай, Гавриїл, Петро, знову Миколай, і ще один Петро, і знову Гавриїл. Поруч одна біля одної дві святі Анни. Розпізнати святих, якщо знаєш християнську символіку, нескладно: в руках у апостола Петра ключі від раю, Миколай тримає Святе письмо, архистратиг Гавриїл спирається на меч. Дивно, що імена кам’яних святих збігаються з іменами покійних. Невже зображення уособлюють патронів людей у потойбіччі? Відомий звичай галичан встановлювати вздовж доріг, біля криниць і на пасовищах «фігури» святих-заступників. Уважається, що вони охороняють людей від злої сили. Але щоби вартували померлих на місці їх вічного спочинку? Вперше бачимо таке на Тудинці.

У папізькому стилі

Помітно, що на цвинтарі нема двох однакових скульптурних композицій. І кожна фігура має виразну індивідуальність. Оцей Миколай, певно, священик, бо вдягнутий у багато оздоблені ризи. Святий підвів лице до неба і наче замислився. Ретельно пророблено тонкі риси його натхненного обличчя. У кутиках уст, здається, завмерла легка посмішка. Очевидно, святий роздумує над тим, що прочитав у відкритій книзі, яку притискає до грудей. Скульптура встановлена на так званій «коринфській» колоні, яка в свою чергу стоїть на високому постаменті з масивною тумбою. З чотирьох боків колону прикрашають голівки ангелів. А в її центральній частині — барельєф. На ньому жінка з молитовно складеними руками нагадує плакальницю античних часів. 

Пантеон святих і грішних

Інший святий Миколай, з надгробка навпроти, має типову зовнішність селянина — невисокий, трохи згорблений чоловік, із суворим, поораним глибокими зморшками лицем. На плечах — простий плащ із мінімальним декором, з-під нього видно босі стопи. Схоже на те, що він кудись поспішав і зупинився тут на хвилину, благословляючи нас. Від цього пам’ятника віє аскезою: святий стоїть на простому чотирикутному постаменті. Лаконічна композиція, глибокі рубані лінії, ніякої помпезності у виконанні.

Хоча двох однакових пам’ятників на цвинтарі не знайдеться, та серед них вирізняються кілька типів надгробків. Наприклад, розп’яття на тумбах-колонах з пілястрами і декорованими капітеліями — такі надмогильні пам’ятники, як можна зрозуміти з текстів епітафій, зводили наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Хрести, стилізовані під дерево життя, нагадують придорожні дерев’яні розп’яття: та ж виразно «тяжка» монументальність, грубувата манера різьблення з мінімальною увагою до пропорцій і деталей. А ще — використання в декорі символіки, що прийшла з язичництва: коло із вписаним у нього солярним знаком у руках святої Анни; восьмикутні зірки на боках колон.

Пантеон святих і грішних

Приблизно на початку 20-х років ХХ століття пам’ятники стали вищими, а їх виконання — більш витонченим. Колони ставили вже не на кам’яну надмогильну плиту, а на широкий кубічний п’єдестал.

На пам’ятнику виокремили спеціальне місце для текстів. Біля розп’яття встановлювали фігури біблійних персонажів. Упродовж наступних двох десятиліть надгробки набрали виразної готичності — візуально «полегшали», отримали специфічний вертикальний декор, сягнули трьох метрів заввишки. Хрест залишився на них одним з елементів зовнішнього оздоблення, а центральною віссю меморіальної композиції стала власне скульптура. Вона увінчала пам’ятник і цим уподібнила його до класичних зразків. Таку форму надгробки тудинського цвинтаря, відрізняючись між собою насиченістю декору і виконанням окремих архітектурних елементів, зберегли до початку 90-х років минулого століття. Пізніші поховання (праворуч від церкви) виконані типово — у вигляді вертикальної стели чи гладкого хреста — і помальовані олійними фарбами.

Пантеон святих і грішних

...Наша екскурсія цвинтарем привернула увагу майстра, який саме заливав надмогильну плиту на одному з нових гробівців. Дізнавшись, що ми оглядаємо давні надгробки, пан Орест усміхнувся і сказав: «То все — Папізька робота...»

Відкриття і прориви

Династію скульпторів-самоуків Папіжів мистецтвознавці відкрили десять років тому. Інститут мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (Івано-Франківськ) організував експедицію з дослідження особливостей меморіальної різьби на території Галичини. Підгаєччина, багата на історичні й архітектурні пам’ятки, викликала особливе зацікавлення науковців, оскільки мала давню славу осередка художнього каменярства. Місцеві мешканці ще з XVI століття розробляли поклади вапняку в селі Голєндри (10 кілометрів від Підгайців) і використовували «білий камінь» для господарських потреб — витесували плити фундаменту, східці, стовпці парканів і хвірток. З того ж таки вапняку майстри різьбили скульптури в храми, пам’ятники на могили рідних. Вивчаючи меморіальну скульптуру в різних місцевостях краю, експедиція виокремила роботи Папіжів.

Пантеон святих і грішних

Достеменно відомо, що Папіжі оселилися у Підгайцях в другій половині ХІХ століття, розповідає учасник експедиції, кандидат історичних наук, викладач Інституту мистецтв Лідія Хом’як. Перший з династії каменотесів Гавриїл Папіж, який працював у Старому Місті в 1890–1900 роках, починав з різьби канонічних хрестів.

З часом почав робити рельєфні розп’яття з «предстоячими»2 на постаментах з грубо тесаного каменю. Загальна непропорційність фігур, мінімальна проробка рис обличчя, пласка орнаментика — такою була різьбярська техніка Папіжа першого. Ремесло батька перейняли двоє з п’ятьох його синів. Старший, Андрій, творча активність якого припала на 1920–1930 роки, збільшив висоту хреста, надав постаменту подібності до античної колони, в нішах на її гранях розмістив зображення святих. Але врешті-решт майстер замінив розп’яття фігурами святих. Він запропонував встановлювати скульптури «на назву покійного».

Пантеон святих і грішних

Це відповідало місцевій традиції: дітям давали імена святих і вірили, що таким чином ті отримують небесних покровителів. Новація прижилася ще й тому, що кам’яні особи витісувалися подібними до людей, на чию честь були зроблені. Фактично Папіж другий ставив скульптурні пам’ятники померлим.

Михаїл, молодший син Гавриїла, заступив брата у 40–60 роках ХХ століття. Папіжа третього односельчани згадують як найздібнішого у відтворенні людської фігури в камені. Майстер удосконалив уже сформовані взірці, розширив іконографію скульптур, створив багатофігурні меморіальні композиції. Поява останніх була мистецькою відповіддю на утилітарність надгробків. На початку минулого століття надмогильні пам’ятники тудинського некрополя втратили індивідуальне значення і перетворилися на нетипові родинні гробниці.

Пантеон святих і грішних

Під спільною плитою знаходили спочинок кілька поколінь однієї сім’ї. Відповідно розростався текст епітафій, поруч з основною скульптурою з’являлися інші, а на гранях постаменту-колони — додаткові барельєфи. Але справжнім «проривом» Михаїла Папіжа було те, що він підняв на постамент людину — майстер вшанував пам’ять батька портретною скульптурою. Досить сміливе рішення як для містечкового цвинтаря того часу: на уламку каменя, стомлено підперши голову рукою, сидить селянин у простій свиті, а біля його ніг лежить долото.

Міська традиція

Родинну традицію різьби у камені продовжив син Андрія, учень Михаїла, Ілля Папіж. Йому вдалося узагальнити досвід попередніх поколінь каменярів, розвинути технологічну вправність, запровадити нові композиції надгробків. Новація Папіжа четвертого — скульптури, відокремлені від постаментів, заземлені, наближені до глядача. Завдяки майстерності, набутій упродовж чотирьох десятиліть (60-ті роки ХХ століття — перше десятиліття ХХІ століття), Ілля Папіж вийшов на професійний рівень. Окрім меморій на тудинському цвинтарі, він створив кілька скульптур на фронтон церви святого Юра (кінець ХІХ століття) в Старому Місті і кілька десятків світських пам’ятників у Підгайцях та околицях міста.

Пантеон святих і грішних

Серед них — монументи українським героям, пам’ятник на честь скасування панщини, пам’ятний знак на місці публічної страти міщан (звідси й назва вулиці — Утратниця). З власної ініціативи майстер відновив колону Святої Анни (1883 рік) на місці історичної битви військ Речі Посполитої із козаками-дорошенківцями. Останню свою роботу, меморіальну композицію братської могили воїнів УПА на Тудинці, Папіж четвертий зробив два роки тому. Старенькому допомагали син Андрій і внук Назарій, також скульптори (обоє здобули професійну освіту). Сьогодні 86-річний майстер є першим наставником для п’ятого і шостого Папіжів, незважаючи на те, що молоді майстри працюють уже з гранітом і мармуром. Династія триває.

«Народний професіоналізм» підгаєцьких каменерізів, відзначають мистецтвознавці, зумовлений не тільки природним талантом, але й мистецьким середовищем. Місто, з його культурним та історичним спадком, було контекстуальним підґрунтям творчості Папіжів. Досить згадати, що в першій половині XVI століття у Підгайці зі Львова прийшли італійські архітектори і будівничі. Саме тоді, у 1556 році, була зведена ренесансна Успенська церква — храм із бійницями в апсиді і вартовою вежею. На початку XVIІ століття у місті виросли костел Пресвятої Трійці, в споруді якого поєдналися пізня готика і відродження, а також будівля аріанської (вірменської) церкви, яка пізніше стала синагогою. Внутрішній декор цих храмів був надзвичайно багатий, зокрема і на кам’яну різьбу3. Пропорції ратуші, оздоблення камениць, особливості виконання епітафій на єврейському цвинтарі, архітектоніка пам’ятника-обеліска Міцкевичу — Папіжі інтерпретували у своїх роботах історичну міську архітектуру XVI–ХІХ століть, переважно її класичні елементи. Цікаво розпізнавати в надгробних композиціях декоративні елементи, що перегукуються зі схожими оздобами в міській архітектурі. «Цвинтар Тудинка є продовженням загального архітектурного ансамблю міста Підгайці, — відзначає Лідія Хом’як. — Роботи Папіжів найкраще розкривають свою суть саме у відстеженні такої єдності».

Пантеон святих і грішних

...Ще у 1999 році науковці звернулися до Державного департаменту зі збереження національних пам’яток з ініціативою надати кладовищу в Старому Місті статус музею-некрополя. Але, які і більшість подібних ініціатив, її залишили без уваги. 

текст: Наталія КУШНІРЕНКО

фото: Денис ТРОФІМОВ


1 Личаків — скорочено від «Личаківський цвинтар». Відоме меморіальне кладовище у Львові, існує з 1786 року. З 1991 року — державний історико-культурний музей.

2 Предстоячі — малі скульптурні форми, переважно біблійні персонажі, які встановлювалися біля основи розп’яття. Характерні для дерев’яної та кам’яної скульптури народних майстрів.

3 Зразки внутрішнього оздоблення храмів втрачено. Обидві культові споруди перебувають у занедбаному стані. Уявлення про багатство декору дають малюнки і фото, які зберігаються у міському архіві та в приватних збірках підгайчан.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання