Золочів. Palazzo in fortezzo

Золочів. Palazzo in fortezzo.

Золочів, певно, має якийсь таємний магніт, існування якого усвідомлюєш щойно тоді, коли потрапляєш до міста втретє, заглиблюєшся в його віки і вловлюєш особливий добрий шарм його людей, коли починаєш донестями розповідати про це місто будькому із ним не знайомому, але зовсім не можеш вмістити його у вишикувані колонки тексту. Можна впевнено сказати, що цей магніт сховано в Золочівському замку. Але він тут точно не один. Є давня церква святого Миколая з розписами Модеста Сосенка; вишуканий костел; Золочівський двір, відомий тепер як Дім для убогих... Ми ж рушаємо до цитаделі з дивовижною властивістю: вивільняти від часу та місця.

Золочів. Palazzo in fortezzo

Замок на Кемпі

Тепер Золочівський замок оточило місто. І все ж може здатися, що він десь поза поселенням, бо і справді виокремлений на своєму пагорбі, який тут називають Кемпою. Колись велика рятівна купа («кемпа» на польський манер) землі, оточена болотами й омита двома річками, стала ідеальним місцем для нового замку, збудованого Собєськими. Тепер марно шукати і сліду боліт: сучасна забудова виросла на осушених територіях. Річці Золочівка посунули річище, Млинівку закули в бетон. А замок майже не змінився. Його особливість саме в тому, що він зберігся майже повністю з XVII століття: вали, бастіони, по кутах чудесні вежечкикавальєри з родовими гербами Собєських, в’їзна брама, тераси (залишки італійських парків) — зовні, і Великий та Китайський палаци — всередині. Замок зберігся як фортечний комплекс, що поєднував оборону й житло (архітектор, на жаль, невідомий). Є спеціальна назва для таких замків: «palazzo in fortezzo» (тобто палац у фортеці, з італійської). Такі ж мури можна побачити в Падуї. І ще хіба в Петропавловській фортеці в Санкт-Петербурзі, але вона пізнішого походження. В інших місцях позалишалися переважно фрагменти. Недаремно правдивий батько замків Львівщини, директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький зауважив, що здивувати людей у Золочівському замку можна не Великим і навіть не Китайським палацом, а саме оборонними спорудами. Недарма архітектор XVII століття Наронович-Наронський писав, що немає нічого красивішого в архітектурі, як гарно сформований вал.

 Золочів. Palazzo in fortezzo

Біля золочівських замкових валів важко не забути про невблаганного Хроноса. Хоч він теж позалишав свої сліди. У західну стіну вмуровано символічний хрест (причому якраз навпроти палацової каплички), де вибито дату: 1634. Вважають, що це і є час завершення Якубом Собєським перебудови Золочівської цитаделі, будівництво якої розпочав його батько Марек. Але історик, що знається на архівах, як-от Надія Гупало (завідувач відділу «Великий палац » музею-заповідника «Золочівський замок»), може й засумніватися. Цієї дати в документах не знайдено, зате є інша, раніша. Першу дружину Якуба Собєського Маріанну Вишневецьку поховано з двома малолітніми доньками в Золочівському парафіяльному костелі у 1624 році. А це чи не свідчить, що замок уже тоді був головною житловою резиденцією Собєських.

Зійшовши на Кемпу, можна пізнати невичерпність обмеженого валами квадрату землі (зі стороною 110 метрів всередині, 135 зовні), на якому так явно відбивалися історичні зміни. Ще донедавна мешканці Золочева за звичкою називали замок не інакше, як тюрмою. Тут і справді майже століття змінювалися в’язниці: австрійська, польська, катівні НКВС і гестапо, радянська тюрма. Перед тим були казарми австрійського війська. А на початку XIX століття тодішній власник замку Лука Комарницький приймав у себе французького поета, свого приятеля Вінсента Поля, який залишив вірші про «давній замок короля Яна», де над мармуровим каміном спинився «гетьман суворий, що вручив Вітчизну Богові». Цей коронований лицар — Ян ІІІ Собєський, син Якуба, внук Марека. У 1674 році обраний королем, адже трон у Польщі не був спадковим.

Можна безконечно заглиблюватися в усі можливі виміри цього замку, відчитуючи побут шляхетських родин, вловлюючи шелест людських літописів, відблиски їхніх доль. Потоки часу пропливатимуть уявою, розкриваючи щоразу нові сюжети, нові деталі.

Золочів. Palazzo in fortezzo

Тільки раз здобутий турками

Те, що нині — старовина, у XVII столітті було зразком найновіших досягнень фортифікаційного будівництва. Такий тип оборонних укріплень, коли поєднуються рельєф місцевості і створене людьми, називають неоголландським. Потужні стіни мають майже півтора метра ширини, і зсередини їх підпирає насипний земляний вал — 12 метрів у основі. Пробити такі мури гарматне ядро не могло. З іншого боку, це не та фортифікація, де пересиджують наступ ворога. Золочівський замок — фортеця бастіонного типу, що передбачає взаємодію укріплень та озброєних людей. По чотирьох кутах мурів — видовжені виступи, бастіони. І розміри, й форма прораховані так, що довкола замку немає «мертвого поля», все прострілюється. Брама мала окреме додаткове укріплення — равелін.

Це справді була неприступна твердиня. Мандруючи через Золочів на схід у 1671 році, розвідник короля Франції Людовіка ХІV Ульріх Вердум записав: «Замок на високому горбі, добре укріплений валом із землі та бастіонами з кам’яних плит і ровом». А в наступному, 1672 році фортеця перший і єдиний раз, після шестиденного запеклого бою, не витримала навали десятитисячного турецького війська. Можливо, лише тому, що господар саме боронив Кам’янець і забрав із собою найліпше озброєння. Вже у 1675 році замок встояв при сильному штурмі татарської орди Аджі-Гірея.

Золочів. Palazzo in fortezzo

Ці пороги топтали короновані особи

Стоїть шляхтич біля вікна, озирає свої володіння. Сусідських не видно, бо ж прийнято будувати палац такої висоти, щоб не смутити серця видом чужих земель. А Бог ще й так дав, що в шлюбі маєтності помножилися, вже й Олеськ, і Жовква належать Собєським. Сини підростають, саме час подбати про добре європейське виховання...

 Золочів. Palazzo in fortezzo

Один з двох синів Якуба Собєського, Ян, уславить рід, ставши королем і здобувши багато військових перемог, найяскравіша з яких — під Віднем у 1683 році, що фактично врятувала Європу від турецької експансії. Хрещеним батьком його сина Якуба від шлюбу з красунею-француженкою Марією-Казимирою буде сам Людовік ХIV.

Все залежить від того, крізь який час подивитися на двоповерхову будівлю в стилі класичного Ренесансу під західною замковою стіною. Звернута фасадом на схід, щоб його не руйнували переважаючі вітри, вона була добряче занедбана за останнє століття. Коли 20 років тому після тюрми та ПТУ сюди прийшов музей, назва «палац» викликала лише сміх. Всередині все було перебудоване. Коли ж зайве позабирали й порозчищали, то в первозданній красі відкрилася досконала структура шляхетського житла XVII століття.

Дві знахідки виявилися просто захоплюючими: вбиральні та опалення. У той самий час, як у замку французького короля Людовіка XIII в Бургундії вбиральня була просто собі кріслом із виносним відром, у золочівських шляхтичів (тоді замок ще не став королівською резиденцією) вже діяла спеціальна каналізаційна система. Каналізаційний стояк, імовірно, доходив до рівня ґрунтових вод. У комірчині є спеціальний залом, де один навпроти одного розміщено вентиляційні отвори. Крім того, в описах значиться, що дерев’яне накладне сидіння обов’язково обтягувалося шкірою. Такі вбиральні розміщувалися в кутових кімнатах, що слугували гардеробами, причому на обох поверхах.

Золочів. Palazzo in fortezzo

Система опалення також була добре продумана. Тепло не просто йшло догори, а розходилося по стінах: до шести великих коминів по центру під’єднувалися теплові канали і один комин обігрівав одночасно чотири кімнати.

Великий палац призначався на житло господарям. Тут ночували лише особливо поважні гості. Інші оселялися в гостьовому будинку навпроти. Двір у XVII столітті був повністю забудований по периметру. Дерев’яна забудова не збереглася. Отже, тепер тут можна побачити традиційну палацово-паркову резиденцію зразка другої половини XVII — першої половини XVIII століть, коли вже минає небезпека татарських нападів і головною стає імпозантність палацу. Французький парк: симетрія клумб і алей, скульптури, басейн — шарм простору і чітких ліній. А в палаці нині ще триває робота. На першому поверсі буде представлено історію замку, у трьох залах запанує XVII століття. Другий поверх присвятять палацовим інтер’єрам, відібравши з колекції Львівської галереї мистецтв меблі так званої епохи відтворень, тобто створені у XIX столітті, псевдоренесансові, псевдобарокові тощо. Відтворюється тронний зал. Реставрується для експозиції велетенська (майже 10 на 11 метрів) картина.

 Золочів. Palazzo in fortezzo

«Битва під Парканами» Мартіно Альтамонте із циклу, виконаного на замовлення короля Яна ІІІ Собєського. Хоча й тепер у Великому палаці є на що подивитися. Наприклад, оформлені в стилі мисливської кімнати великі сіни на другому поверсі. Тут знаходиться найдавніший на території колишнього Союзу викопний раритет — фрагмент хряща іхтіозавра, а також рештки мамонта.

З оригінальних речей мало що збереглося. Багато повивозили Радзівіли, власники замку після Собєських, які майже не жили в ньому. Інше знищив період казарм та тюрем. Тому особливо дорога кожна автентична знахідка. Наприклад, відкопаний у валі камін, частки кахлів, про які йдеться в описах (піч була з білих кахлів з «нєбєскімі (блакитними — авт.) квєточкамі»), або ж цегла-пальчатка XVII століття з відбитком долоні, а навіть є тогочасна цеглина з собачим слідом.

Золочів. Palazzo in fortezzo

Китайський палац

Це — родзинка. Це — ексклюзив. Адже китайських палаців, таких поширених колись у Європі, залишилося лише три: Оранієнбаум під Санкт-Петербургом, Сан-Сусі в Німеччині і Золочівський — до слова, найдавніший. Хто його збудував — невідомо, але ротонду датують XVII століттям, а вже прибудовані партери — XVIII-м. Треба трохи уяви, щоб розгледіти в ньому риси Піднебесної імперії Поширене тоді «шинуазері» («під Китай») мало нагадувало справжнє мистецтво Сходу.

Мода на «китайщину» (під якою розумілося все східне) заволоділа Європою, коли завершилися глобальні війни з тюрками, а освоєні голландцями й португальцями морські шляхи наблизили до європейців східну продукцію: порцеляну, чай та багато іншої екзотики. Ознакою доброго смаку вважалося мати китайські кабінети, а серед багатших та амбітніших — китайські палаци. Численні східні сувеніри потребували окремого простору.

Золочів. Palazzo in fortezzo

Оскільки ні описів інтер’єрів, ні автентичних речей не залишилося, то Китайський палац у Золочеві перетворено на Музей східних культур, який відкрито в 2004 році. Споглядати всю цю красу — набирати однакової з митцем ваги для вічності.  Так гласить китайська мудрість. Обрамлення експозиції — взаємовпливи України і Сходу. Дивовижне панно, аплікація шовком по шовку «під Китай», розповість, як невідомий автор XVIIІ століття уявляв далеку «країну раю на землі»: і груші на пальмі, і дракони з індика та качки, й китаянки, схожі на українок. Мумія сокола і фрагменти саркофагів, фігурки ушепті (помічники в потойбічному світі) — це оригінали з Єгипту. А Японія!.. Наприклад, японська лака — панно, виготовлене за складною, трудомісткою технологією. Представлено воно в жанрі якузі-е, тобто сценки з театру кабукі. Уявіть собі, щоб зробити такий виріб, треба було витримати технологію, сам опис якої довгий, як чайна церемонія. Достатньо зазначити, що на поверхню наносилося від тридцяти до трьохсот шарів лаку.  Виготовляли його зі спеціально обробленої живиці японської сосни (лакового дерева), використовували тільки три природні барвники: чорну сажу, червоний оксид міді та золотий порошок. І творилася лака виключно на кораблях у морі, де мінімум піску й пилюки, а кожні 10–15 шарів зашліфовувалися морськими камінцями та висушувалися у дерев’яних шафках сосновим димом. Або графіка Кунісади Утагави по рисовому паперу, яку неможливо повторити. Адже пензлі були зроблені з шерстинок, взятих з хвостів щурів такого виду, якого тепер нема. У мусульманському залі особливо цікава далматика XVII століття (одяг християнського єпископа), пошита з турецької тканини з Віденських трофеїв Яна ІІІ. Король офірував здобуті тканини храмам і монастирям.

Золочів. Palazzo in fortezzo

Більшість експонатів — це частина великої орієнтальної колекції Львівської галереї мистецтв. А є й подарунки. Їхня історія починається з фігурки Шиви Натараджі («Той, хто танцює»), яка 50 років стояла на столі в індійського посла Відья Бхушан Соні й об’їхала з ним цілий світ. Посол Індонезії презентував феноменальне панно: об’ємна різьба в цільному масиві сандалового дерева відтворює історію «Рамаяни». А ще висить надіслана анонімом рушниця з Арабських Еміратів.

Біля Китайського палацу облаштовано східний сад. Другий поверх обладнується під чайну залу. Заввідділу «Музей східних культур» Тетяна Олейнікова знає вже усі тонкощі чайної церемонії, але на втілення чудової ідеї поки що не вистачає коштів.

Золочів. Palazzo in fortezzo

Таємниче каміння

Кілька великих каменів, найбільший з яких важить понад дев’ять тонн, лежать у дворі Золочівського замку. На них — загадкові нерозшифровані написи готичним шрифтом, які умовно датують кінцем XIV — початком XV століття. Камені привезли в 2000 році з лісу поблизу села Новосілок. Ніяких легенд відшукати не вдалося, хіба лише чутки про погану славу, наприклад, що біля них до подорожніх чіпається блуд. Кажуть також, що ці камені в час війни розшукували секретні німецькі служби. Чому? Пошук версій про походження каменів привів, зокрема, і до... тамплієрів. Припускають, що зашифрований напис може берегти таємницю скарбів цього ордену. Біля Новосілок у XІV столітті було угорське поселення (до речі, в Угорщині є місця, пов’язані з тамплієрами), збереглася руїна старого замку з потужними мурами біля озера, а околиці поросли терням. Це співпадає з описами замків тамплієрів, що будувалися на берегах водойм, бо існували якісь таємні кімнати, які на час небезпеки можна було затопити. 

Особливим символом було терня і на одному з каменів є терновий вінок. Є також знак, в якому можна роздивитися чашу (тамплієрів пов’язують з таємницею Грааля), а ще зображене вухо, теж символічний знак.

Золочів. Palazzo in fortezzo

Коли і стіни не мовчать

Тюремні часи Золочівського замку були неоднозначні. Австрійці відпускали бранців додому на вихідні. У поляків режим був суворіший. А за НКВС це місце стало страшним. У 1941 році, перед вступом німців до Золочева, в стінах замку стратили в’язнів. Тіла розстріляних скидали просто з вікон. Німці змусили євреїв розкопувати заповнені людьми ями: з 649 замучених родичі змогли опізнати менше сорока. А потім німці розстріляли цих єврейських чоловіків під стіною замку, їх було близько сотні.

Люди, ризикуючи життям, півстоліття зберігали документи про арешти, знайдені в замку, вони мають в пам’яті історії, які зворушують до сліз. Одна жінка клякнула й поцілувала поріг, бо тут востаннє ступала нога її батька. Інша подарувала чоботи своєї доньки, яка померла шістнадцятирічною десь на півночі. У в’язниці цього замку їхня сім’я востаннє була разом. 

У Великому палаці є окрема кімната з тюремною експозицією. У замковій капличці Благовіщення двічі на рік правляться Служби Божі, а в Каплиці-пам’ятнику біля замку в першу неділю липня — панахида. Красиву каплицю з Розп’яттям і написом «Хто в мене вірує, той навіть і вмерши житиме» спорудили у 1995 році в пам’ять трагічних подій (архітектор — Василь Каменщик, скульптор — Теодозія Бриж, художники — Євген і Ярема Безніски).

Золочів. Palazzo in fortezzo

І на завершення

Людям, що вже двадцять років поспіль у стіни замку повертають сімнадцяте сторіччя, його історія відкривається у різний спосіб: через відомі фонди Олександра Чоловського, зокрема, інвентарні описи Золочівського замку 1738 та 1768 років, через власноруч розкопані, віднайдені, відтворені речі, через інтуїтивні осяяння і логічний аналіз, через найрізноманітніші книжки від коротких правил будівництва у Польщі XVII століття та змалювання життя польської шляхти до таємниць ордену тамплієрів.

Борис Возницький навіть пожартував якось, що дізнається про все від... привида. От коли вчений поринає в сон, то привид приходить, сідає поряд і розповідає... Жарт породжений чутками про Чорного Принца (чи Чорного Лицаря), якого начебто мигцем побачили реставратори Китайського палацу. Вірте-не вірте, а й тепер, коли реставрується Великий палац, дехто наодинці чує несподівані звуки, відчуває там чиюсь присутність. А, може, це просто повертається тогочасна атмосфера.

Сучасні «мешканці» замку, колектив музею — це його робочі руки і його живий дух. Герой України, володаря десятків високих титулів, вісімдесятилітній Борис Возницький зустрів нас із відром піску в руках. Він і муляр, він і маляр, як і вся музейна команда, що вміє працювати не лише головою. А якби не робили самі, то нічого б і не було. Ентузіазм — головна рушійна сила віднови Золочівського замку. Хоча своїх спонсорів тут згадують часто і з вдячністю.

Ступаємо на місточок, залишивши позаду головну браму. Перед нами — равелін. Зруйноване у XVIIІ столітті оборонне укріплення тепер відбудовано. А що равелін сьогодні готовий до зустрічі не ворогів, а гостей, то має оглядові майданчики нагорі та ресторан всередині, де можна відпочити, все обдумати (а то й занотувати), скуштувати наїдків чи посмакувати напоїв. І повернутися в свій час — багатшими, як мінімум, на кілька століть. 

текст: Наталія АСАТУРЯН

фото: Денис ТРОФІМОВ 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання