Серпантинова Грофа, адреналінова Попадя та інші

Серпантинова Грофа, адреналінова Попадя та інші.


Ми напевно ще не раз повернемося сюди, щоб відкрити для себе нові стежки, здолати непідкорені вершини. Можете сміятися — які вже в Карпатах вершини! А от не такі вже й прості — цікаві та неповторні. Особливо, якщо опиняєшся в самому серці Ґорґан, і мимоволі, як дитина, кажеш собі: хочу ще...

Серпантинова Грофа, адреналінова Попадя та інші

Десятки шляхів — на вибір

Осмолода — чи не найзручніше місце старту піших походів. Звідси можна пройти десятками маршрутів до найвищих гір та хребтів Ґорґан: чи то в бік Високої та Ігровця, Лопушної та Сивулі на південний схід; чи то хребтом Аршиця та до озера Росохан на північний захід; чи то до Молоди та Яйка Ілемського на заході; чи то до Грофи та Попаді на півдні... Причім у кожному напрямку можна вибрати по кілька варіантів маршруту, долаючи або обминаючи ту чи іншу вершину. І, головне — завдяки кількарічним старанням волонтерів громадської фундації «Карпатські стежки» в цій місцевості чи не найкраще у всіх Українських Карпатах розчищені та промарковані туристичні стежки.

Про саме село досить докладно було описано в матеріалі «Осмолодське щастя» (див. «Карпати. Туризм. Відпочинок», № 4 (10) за 2006 р.). Хоча відтоді дещо встигло змінитися. При в’їзді до села виросло кілька розкішних новочасних вілл, і, вочевидь, через це та ще через невщухаючий потік лісозаготівель на асфальтовій дорозі вздовж Лімниці подвоїлась кількість баюр. Стільникового зв’язку в цій місцевості як не було, так і нема — більш-менш чіткий сигнал «Київстара» вдалося впіймати аж на вершині Паренки (1737 метрів). Місцеві рятувальники кажуть, що покриття тут «гуляє»: то раптом «повний стовпчик», то за мить від подиху вітру зникає зовсім.

Серпантинова Грофа, адреналінова Попадя та інші

Від автобусної зупинки в Осмолоді вирушаємо на захід повз новий дерев’яний будиночок, біля якого встановлено інформаційні щити з описом маркування, схемами маршрутів Східно-Карпатського туристичного шляху. На щитах вказано відстань і тривалість ходу до основних вершин та рекреаційних об’єктів. Втім, слід мати на увазі, що час вказано, виходячи з середньої швидкості руху дорослої (і, звісно, здорової) людини по пересіченій місцевості — без врахування перепочинків, перерви на обід, купання тощо. Крайня садиба ліворуч від будиночка — помешкання рятувальника Осмолодського аварійно-рятувального пункту Ігоря Лукляна. Передаємо для АРП маршрутний лист із даними про склад групи та план походу, наймолодшому з учасників якого 11 років.

Серпантинова Грофа, адреналінова Попадя та інші

Жовтою до червоної

Проходимо мостом через річку Молода і буквально за пару хвилин бачимо першу розвилку з вказівниками. Далі рухаємося праворуч. Приблизно через два кілометри наступна розвилка. Звідси ліворуч, стежкою, промаркованою в синій колір, іде найкращий підйом до Грофи. Згідно зі вказівником — дев’ять кілометрів, які можна пройти за три з половиною години. Дорога помірно набирає висоту вздовж потоку Котелець, а потім огинає вершину траверсом (інша, поширена в Карпатах назва — риншток) зі сходу та виводить на полонину Плісце. З південного боку підйом на Грофу набагато легший та коротший, ніж із протилежного.

Серпантинова Грофа, адреналінова Попадя та інші

Ми обираємо довший і дещо складніший шлях — рухаємося за жовтими маркерами (ними позначено маршрут на гору Молода) праворуч головною дорогою до урочища Кругла, звідки й починається доволі стрімкий підйом на Грофу. Ще двадцять хвилин ходу — і ми в урочищі Лужки, біля скита святого Андрея Первозванного. Цього літа на подвір’ї обителі, що ніяким способом не відгороджена від мирян, виріс свіжий зруб типової дерев’яної церкви, добре помітної з дороги. До скита веде стежка, біля якої б’є любовно обладнане джерело. У спеку сюди щодня навідуються десятки людей — напитися, посидіти.

Далі, час від часу поступаючись гуркітливим КрАЗам та Уралам, відвертаючись від клубів куряви, входимо в угіддя Мшанського лісництва. У затінку, на березі лівої притоки Молоди влаштовуємо коротку перерву на обід, а через чверть години потому опиняємося біля господарських будівель лісництва.

Тут річка Мшана впадає в Молоду. Направо, вздовж течії Мшани, веде дорога, промаркована чорним кольором, якою можна вийти до озера Росохан, а рухаючись далі проти течії — піднятися на полонину Мшана, звідки розходяться стежки до Яйка Ілемського та гори Ґорґан Ілемський (1587 метрів), найвищої вершини хребта Аршиця. Хтось із групи несміливо каже «а, може, йдем туди?» — не інакше як вимальовується маршрут наступного походу.

Серпантинова Грофа, адреналінова Попадя та інші

Ні, цього разу Попадю й Грофу ми не оминемо! (Два роки тому четверо з десяти учасників цієї групи змарнували три доби під проливним дощем на підступах до Попаді, так і не дочекавшись просвітку). Відтак, рухаємось далі за жовтими маркерами через металевий місток, попід яким Мшана добігає свої останні метри перед впадінням у більшу річку. Дорогою вздовж Молоди нам лишається пройти нецілих чотири кілометри. Ліворуч, на дослідній ділянці лісництва, спостерігаємо дивний результат творіння природи та людини — щонайменше тридцятирічного віку кедри, прищеплені маленькими на стовбурі сосни. Цікаво, що стовбури сосен від землі вужчі, ніж кедрові вгорі.

Минаємо справа невисоку дерев’яну комору, повз яку вгору на захід вузьким звором тягнеться спершу дорога, потім стежка, потім потік, потім знову стежка — аж до мисливського будиночка під горою Яйко Перегінське (1600 метрів). Лісничий, з котрим пощастило зустрітися біля будиночка, радить піднятися під Грофу доброю дорогою вздовж потоку Зелений: «Вийдете просто на перемичку (сідловину — авт.) між Грофою і Паренками». Але тоді нам не бачити озера Грофецький Став, позначеного на старих мапах і «п’ятсотметрівці» «Центральні Горгани». Відтак, через півкілометра, побачивши зліва на стовбурі під жовтим маркером червоний зі стрілкою, що вказує в бік Грофи, яка височить над нами на півдні, переходимо річку Молода вбрід. Над нами палюче сонце і ні хмаринки, вода трохи мутна, але неймовірно тепла як на гірську річку. Як тут не скупатися перед 900-метровим підйомом!

Серпантинова Грофа, адреналінова Попадя та інші

Від хати до хати

В урочищі Кругле Молода протікає на висоті менше 850 метрів, абсолютна висота Грофи — 1748 метрів. Отже, на п’ятикілометровій відстані треба набрати 900 метрів вгору. У потоці, що впадає справа в річку, поповнюємо запаси води та починаємо підйом вздовж нього. До природного об’єкта з назвою Грофецький Став трохи більше як півтори години ходу чіткою дорогою вздовж потоку. Він знаходиться на висоті 1115 метрів. Проте ніякого озера чи ставу там уже немає — широка рівнина заросла півтораметровими травами, навіть болото пересохло. З правого боку колишнього озера, просто на стежці, б’є все ще потужне джерело. Це останнє місце перед вершиною, де можна набрати вдосталь води. Стежка петляє між трав та виходить на схил, яким треба піднятися на сідловину між Конем Грофецьким (1553 метри) та Грофою. Маркери нанесені густо, не зблукаєш.

Серпантинова Грофа, адреналінова Попадя та інші

За 45 хвилин виходимо на невелику галявину, посеред якої стоїть дерев’яна хатина. Висота 1275 метрів, отже до вершини ще треба набрати майже півкілометра. Юна господиня літньої будівлі охоче пояснює, як іти далі: можна зійти триста метрів від галявини на схід до траверсної стежки, яка огинає вершину Грофи (на цій стежці теж є джерело), або ж брати вершину «в лоб». Найголовніше — дівчина попередила, що по той бік гори на полонині Плісце біля давнього мисливського будиночка є зручне місце для стоянки з потужним вілієм (так називають видовбаний в колоді жолоб, обладнаний біля джерела, з якого п’ють і люди, і тварини).

Більше години піднімаємося серпантином у лісі до межі, за якою починаються зарослі жерепу. Рослинність поступово змінюється. У всіх наукових та популярних виданнях географи наполегливо вказують, що субальпійська зона, для якої характерне криволісся (жереп, лелич), в Карпатах локалізується на висотах 1600–1800 метрів, проте майже всі Ґорґани вкриті альпійкою десь від 1500 метрів. Вкотре висловлюємо захоплення працею хлопців з організації «Карпатські стежки» — от хто не проїдає гранти різних фундацій. Крізь жереп прорубана майже двометрової ширини рівна траса. Нею ще з годину ходи, а потім 25 хвилин по камінню до самої вершини.  Маркери на каменях-ґорґанах встановлені так, що чітко вказують оптимальний напрям підйому.

Серпантинова Грофа, адреналінова Попадя та інші

На Грофу ми вийшли о сьомій вечора — цілком нормально для довгого літнього дня. Після важкого підйому усіх захоплює певна ейфорія, підсилена спогляданням мальовничих пейзажів. Зовсім недалеко внизу на півдні видніє полонина Плісце, місце найближчої ночівлі; за нею гора Паренки та «чубок» Попаді, куди потрапимо завтра. 

На Грофі поруч із червоними намальовані зелені маркери — вони позначають згадувану вже траверсну стежку. Сходимо з вершини в південному напрямку. Через півгодини на маленькій галявині розвилка.

Серпантинова Грофа, адреналінова Попадя та інші

Прямо, за червоним маркером — на Паренки; вліво, по стрілці зеленого — всього двісті метрів до мисливського будинка, перед яким обладнано добротне місце для стоянки з площадками для наметів, кострищем, столом та лавами. Будинок цього літа відремонтували, його синій дах добре видно, джерело поруч і справді на диво потужне, не пересихає.

...І порція адреналіну на десерт Після «ударного» першого дня вранці наступного група дещо необачно дозволила собі трохи розслабитися. Вийшли аж о 12-й, коли сонце вже нещадно шкварило.

Перехід від стоянки на гору Паренки (1736 метрів) займає з перепочинками приблизно дві години. Одразу за полониною Плісце у лісі біля розвилки, з якої направо відходить дорога до присілка Піскава, на стовбурі дерева бачимо табличку з написом: «Стежку різали: Гуцул Степан — Львів, Левченко Андрій — Долина, Левченко Павло — Долина, Гуцул Роман — Львів, Волошенюк Олег — Ів.-Фр. 1997–1999». Далі спуск у сідловину та довгий підйом стежкою, облаштованою цією п’ятіркою.

Серпантинова Грофа, адреналінова Попадя та інші

З розлогих Паренок (на горі, крім головної, виділяють ще й нижчу вершину, 1636 метрів; ймовірно, назва походить якраз від того, що вони наче спарені між собою) ідемо через глибоку сідловину на південь до Малої Попаді (1598 метрів). Суттєво втрачаємо висоту, але підйом від найнижчої точки сідловини займає всього 25 хвилин, тож відпочиваємо вже на вершині. Перед нами справа на південному сході Попадя (1741 метр), один із колишніх форпостів часів Першої світової війни та міжвоєнного періоду.

На Попадю можна піднятися з трьох напрямків: зі сходу по лінії колишнього чесько-польського кордону; стрімкою каменистою лінією кордону з південного заходу (цей шлях найважчий, цього разу нам належить по ньому зійти вниз); найдовшою і водночас найпологішою стежкою від Малої Попаді з північного заходу. Північний схил гори взагалі не ходжений.

Не надто спішний перехід з малої на велику займає приблизно півтори години. На вершині, увінчаній масивним прикордонним стовпом № 1 з гербами Польщі та колишньої Чехословаччини, добре збереглися залишки оборонних редутів (подібні можна побачити ще на південному схилі групи Сивуля — Лопушна). Звідси подальший маршрут проляже старим кордоном, який зараз розділяє Івано-Франківську та Закарпатську області. Маркування для нас закінчилось, надалі головні орієнтири — кам’яні прикордонні стовпчики, які подекуди або зникли, або втоптані в дорожнє місиво. Схилило на восьму вечора, а до найближчої води ще шмат дороги — крізь зарослі альпійки та лісом із «пристойними» завалами на стежці. 

Серпантинова Грофа, адреналінова Попадя та інші

Мандрівникам з досвідом не варто нагадувати, що в походах трапляються різні ситуації. Один з учасників групи відстав приблизно на 40 хвилин, маршрут для нього незнайомий, стільникового зв’язку нема... Вирішуємо розділитися: передова група йде до четвертого стовпчика (заздалегідь визначеного місця стоянки), де в минулому тисячолітті (це не жарт — у кінці 1990-х) було кілька струмків; друга група у складі трьох осіб, серед яких і наймолодший, чекають відсталого. У флягах по ковтку води.

Від редута на вершині видно стовпчик 1/2, повз нього йде малопомітна стежка, яка ховається в жерепі, на відкритих каменистих ділянках викладені орієнтири з каменю.

Передова група ще засвітла дісталася другого прикордонного стовпчика, де праворуч від галявини є слабеньке джерело. Проте вирішили йти нижче, до четвертого, який стоїть у невеликій сідловині перед підйомом на гору Щавки (1260 метрів). Справа є малопотужні джерельця, з яких витікає річка Чорна. Ар’єргард до темряви встиг лише увійти в ліс, і далі, у все густіших сутінках та при ліхтариках (хай живе Петцль Маґлайтович Дюрасел!), четвірка чіпко трималася стежки, поки попереду не зблиснуло зустрічне світло. Це були свої.

Серпантинова Грофа, адреналінова Попадя та інші

Мандри кордоном

Наступний фрагмент маршруту від так званого четвертого до двадцятого кілометра проходить кордоном. Місцеві мешканці для зручності ототожнюють нумерацію стовпчиків із кілометражем, хоча таке прирівнювання доволі умовне — на різних ділянках кордону між двома сусідніми стовпами, означеними цілими числами, може зустрічатися від шести до вісімнадцяти стовпчиків, позначених дробами. Ми, наприклад, зафіксували джерела на позначках 6/6 та 19/15, через кілька десятків метрів після 6/6 зустріли уже сьомий стовп).

Перехід старим кордоном на цій ділянці не відзначається значним перепадом висот, здебільшого вкриті лісом гори мають трохи більше як 1100 метрів, максимум 1250 метрів. Відтак, складних підйомів немає. Крім того, дорога переважно пролягає лісистою місцевістю, що ховає як від палючого сонця, так і від незначних опадів. Натомість зростає небезпека зблукати. По-перше, деякі відрізки кордону понівечені буревіями, і в обхід цих ділянок прокладені нові стежки; по друге, на південний захід відходять численні стежки та дороги до закарпатських сіл Синевірська Поляна і Слобода (за радянських часів останнє перейменували в Свободу). А позаяк прикордонних стовпчиків залишилося в кращому випадку через один, треба чітко дотримуватися установки, що кордон проходить вододілом, переважно хребтами, та уникати стрімких спусків вліво-вправо. Після 7-го, зокрема, вийшовши з лісової стежки, яка огинає буревій,  на чималу галявину, треба повернути праворуч на хребет та рухатися далі вододілом, не звалюючи вниз ні на закарпатський, ні на прикарпатський бік.

Глобальне потепління наклало серйозний відбиток і на цю місцевість. Подекуди джерела вздовж кордону виснажені або пересохли. У цьому сенсі джерельце біля позначки 6/6 унікальне: на рівній місцині посеред лісу з під землі фонтанує невтомний струмінь солодкавої на смак лужної води. 

Серпантинова Грофа, адреналінова Попадя та інші

Трохи далі, південніше стовпчика 8/6, стоїть колиба, нижче якої теж є джерело. Якщо світловий день добігає кінця, можна зупинитися на ночівлю між 12-м і 13-м стовпчиками перед невисокою горою Біснуватий Діл (1142 метри). Тут праворуч розкинулась заросла чагарниками полонина, нижче якої, буквально в півсотні метрів від кордону, бере початок потік Болотняк, що несе свої води в річку Молода. У лісі біля потоку пастуша стоянка.

А от 17-й стовп стоїть просто-таки серед болота. Лівіше — галявина з оборогом (дашок на палях, під яким складають сіно), попереду — острівець лісу, огороджений жердинами. За ним стежка наліво веде в Слободу, прямо — далі кордоном. Виходимо до стовпчика № 18. Саме тут, на розлогій рівній галявині, десять років тому, мандруючи від Вишківського перевалу до Попаді, ми розкладалися на ночівлю. Зараз джерело південніше галявини практично пересохло, північніше в лісі лишилися сліди стоянки пастухів, трохи далі та ліворуч від неї беруть початок два потічки, з яких при великому терпінні влітку цього року ще можна було набрати води.

Запросто може ввести в оману розвилка біля стовпчика 18/13. Звідси чітка дорога вліво веде також у Слободу, а вправо — кордоном. Виходимо на схил із чорничником (їх цього року в Карпатах збирати — не визбирати). Тут зустрічаємо місцевого мешканця, котрий радить сходити в Мислівку від стовпчика № 20 через гору Гича (1274 метри) — дуже, мовляв, гарна місцина. До того ж чоловік на диво точно вказав відстань та орієнтири. Разом доходимо до позначки 19/5. На польських картах це місце вказане як гора Кругла Млака (1235 метрів).

До 20-го стовпа — направо, а прямо, всього за 50 метрів у лісі, праворуч при дорозі, є джерело. Навмання його, певно ж, не знайти. Набравши води, ще 300 метрів йдемо кордоном та звертаємо праворуч, до невідомої нам Гичі.

Серпантинова Грофа, адреналінова Попадя та інші

Людвиківка, Мислівка, чи ще якась ...-івка?

Від кордону до гори Гича приблизно три кілометри. Спершу чітка тракторна дорога йде трохи вниз, потім виводить на проміжну вершину, з якої ліворуч відкривається вид на порізану ярами, струмками і дорогами долину. Продовжуємо підйом на північний схід. Ближче до вершини дорогу перекривають повалені смереки. Зате вправо веде траверсна стежка. Приблизно через півкілометра прямо на ній бачимо джерело. Ще кількасот метрів — і виходимо на оточену зі всіх боків лісом велетенську полонину. Майже посеред неї стоїть мисливський будиночок.

Менш як за 100 метрів на схід від нього є джерело — просто на схованій в хащах старій, певно, ще австрійській дорозі. Просто благодатне місце для стоянки. Особливого шику вечері та сніданку додають тушковані гриби, свіжозібрані афини та суниці. 

Звідси до села Мислівка Долинського району Івано-Франківської області 20 кілометрів. Відносно складні перші три. Дорога в бік річки Свіча починається на північно-західному краю полонини. Зліва до неї виходить та, з якої ми повернули на траверсну стежку. Отже, рухаємось в загальному північному напрямку. За якийсь час рідко ходжена дорога виводить на плантацію ожини та стрімко схиляє вниз. Так рухаємося приблизно кілометр, поки не виходимо до потоку, який чомусь називається Велика Солотвинка (насправді не така вже й велика). Це один із витоків Свічі. Дарма що немає стежки — рухатися руслом униз не складно, треба лише зважати на слизьке каміння.

Врешті-решт Солотвинкою виходимо до долини, якою тече значно повноводніша Свіча. Тут ще збереглася вузькоколійка. (Щоправда, не схоже, аби нею рухалися якісь транспортні засоби, хоча п’ятьма кілометрами нижче в присілку Бескид, наче музейні експонати, стоять різні вагончики та пристосування для транспортування лісу залізницею). Під першим же містком бадьоро струмить невеликий водоспад, під ним природна купіль — як тут втриматися, аби не скупатись. (Зізнатися, наш похід ми спланували так, що остання стоянка була на березі річки — хотіли ще трохи потішитися природою перед поверненням в загазовані міста). Далі все просто — по дорозі або по штриці (так називається насип вузькоколійки) аж до кінцевого пункту подорожі.

Бескид донедавна був таким собі опорним пунктом гірських промислів. Тут зливаються річки Свіча та Чорна Розтока, сходяться прокладені до їхніх верхів’їв колії. У бескидських гуртожитках одночасно проживало по кількасот лісорубів та колійовців, працювали будинок культури, їдальня, крамниця. Зараз лише будівля однойменного лісництва вирізняється доглянутістю.

Перебої з електрикою тривають по кілька тижнів, телефонного зв’язку нема (покриття з’являється на сім кілометрів нижче, біля будівель, які місцеві називають просто гуртожитками).

Мислівка, розташована при трасі з Долини на Міжгір’я, за останні роки стала помітно багатшою. Не в останню чергу через те, що тут, ще будучи при владі, облаштував собі обійстя колишній голова адміністрації президента Кучми Віктор Медведчук. Поруч із його віллою виріс пансіонат «Ведмідь». Кажуть, урочище Йозефсталь на південнозахідній окраїні села хочуть перетворити на другий Буковель.

Між іншим, в іноземних джерелах топонім «Мислівка» практично не зустрічається, село більше відоме під назвою Людвиківка (вітчизняні ж топографи називають так лиш ту частину села, де, власне, і стоїть згадана вілла). Поселення виникло як німецька колонія в 1830 році на державній (чи камеральній) землі імперії Габсбургів. І, що суттєво, на відміну від більшості подібних колоній у Галичині, головним заняттям поселенців тут було не сільське господарство, а промислове видобування залізної руди. Того ж 1830 року в урочищі, де знайшли поклади руди, виникло невелике поселення Йозефсталь. За даними істориків, до першої світової війни в Людвиківці жило 390 німців, у Йозефсталі — 39. А місцеві мешканці твердять, що в урочищі досі залишились шахти, в яких добували руду.

...Отак ідеш собі, ідеш, милуєшся, а в гор-бах такі таємниці ховаються! 

текст: Володимир ЗАНИК

фото: Вероніка ЗАНИК, Едуард РАХІМКУЛОВ 


Короткий опис маршруту: село Осмолода Рожнятівського району Івано-Франківської області — урочище Кругле в долині річки Молода (840 метрів) — гора Грофа (1748 метрів) — гора Паренки (1736 метрів) — гора Мала Попадя (1598 метрів) — гора Попадя (1741 метр) — відрізок колишнього чесько-польського кордону — гора Гича (1274 метри) — верхів’я річки Свіча — село Мислівка Долинського району Івано-Франківської області.

Приблизна протяжність маршруту — 75 кілометрів, тривалість — п’ять днів.

Сполучення з початковим та кінцевим пунктами автомобільне.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання