Медовий Спас — солодкий час

Медовий Спас — солодкий час.

Закінчилася пора медозбору в Карпатах. Ще тиждень-два, і бджолярі зі своїми пасіками повернуться з далеких полонин додому. Тоді в селах запанує солодкий дух. І до самого Спаса люди пригощатимуть одне одного, а також усіх нужденних і подорожніх, як велить давній спасівський звичай, особливим медом від карпатських бджіл.

Медовий Спас — солодкий час

Традиції Медового Спаса

Щороку в перший день Успенського посту, 14 серпня, в багатьох українських церквах освячують мед. У народі це дійство називають «Медовий Спас» і пов’язують його зі збиранням врожаю. Традиція відзначати свято меду походить з ІХ століття, коли Константинополь офіційно запровадив церемонію благословення цього продукту. За однією з історичних версій, саме тоді Візантією поширилися легеневі хвороби. Священнослужителі знали, що недугу можна лікувати з допомогою меду. А на той час бджіл успішно розводили на пасіках при монастирях. Можливо, проголошення свята було спробою поширити корисні знання.

На території Київської Русі християнське свято співпало з сезоном заготівлі меду і тому легко прижилося. З середини ХІІ століття його відзначали вже в усіх церквах. Тоді мед дуже цінувався. За розорення одного княжого вулика-борти належало сплатити вартість коня чи десятьох овець, а за порушення межі ділянки, відведеної для збирання меду, визискували, як за вбивство людини. Пасіки на Русі належали переважно знатним людям і духовенству. А селяни здебільшого добували мед диких бджіл. Цей промисел був доволі складним і небезпечним: чимало мисливців за стільниками гинуло від бджолиних укусів. Вважається, що звичай ділитися медом виник як повідомлення про щасливе повернення з полювання. Тепер він символізує успішний медяний сезон бджолярів.

А от День пасічника в Україні відзначається 19 серпня — на свято Преображення Господнього, або Другий чи Яблучний Спас.

Медовий Спас — солодкий час

Запах пасіки

На пасіку Миколи Козарука нема стежки, але ми знайшли її — за запахом. То була якась особлива суміш ароматів меду, воску і нагрітих сонцем трав. Ніс вивів на схил гори під Яблуницьким перевалом (Івано-Франківщина), де на невеличкій полонині недалеко від молодих зрубів, густо зарослих дикою малиною, стояли десять вуликів. Біля одного з них порався дідусь. Довкола пасічника, який працював без рукавиць і захисного капелюха, вився рій бджіл. При нашому наближенні комахи виразно захвилювалися й атакували нас — просто в обличчя. «Спокійно, не робіть різких рухів, це вони знайомляться», — поспішив нам на допомогу бджоляр.

Вже понад десять років Микола Козарук літує зі своєю пасікою на яблуницькій полонині. Вивозить сюди вулики з Татарова, коли там уже відцвіли ранні медоноси — верба, явір, клен, садові дерева. «Наприкінці травня беру перший весняний мед, — розповідає пасічник. — А на початку червня їду з бджолами в гори. На Яблуницькому перевалі трави зацвітають двома тижнями пізніше, ніж у Татарові. Коли в селі вже косять сіно, тут саме квітнуть суниці, чебрець, гірська конюшина, волошки. На початку липня розпускаються квітки найщедрішого карпатського медоносу — малини. А наприкінці місяця — чорниця, ожина, а також трава іван-чай. Після Петра вже можна брати другий, літній мед з гірського різнотрав’я. А потім треба дати комахам можливість наносити й собі медку на зиму».

Медовий Спас — солодкий час

Пасіка пана Миколи невелика — 20 сімей. Бджоляр каже, що збирає з вулика в середньому 15–20 кілограмів меду. Його колеги, які ставлять пасіки на луках в долинах рік Чорний Черемош, Прут, Тиса, мають взяток з сім’ї трохи більше 25 кілограмів. «Торік один експериментував: вивіз вулики у заповідну Долину нарцисів на Закарпаття. Казав, що меду мав багато, і такого, що аж губи злипалися», — посміхається пасічник.

Микола Козарук уважає, що найліпший серед медів — то таки гірський, з різнотрав’я. Він має особливо багато мінеральних та біологічно активних речовин. Адже в Карпатах навесні і влітку цвіте приблизно 50 видів лікарських рослин. Якщо вірно вибрати час і місце для пасіки, то можна зібрати мед з надзвичайно цілющими властивостями.

 Медовий Спас — солодкий час

Основний інстинкт

Екіпіруємося у спецкапелюхи. Величезні криси з цупкої тканини закінчуються гумкою і надійно прикривають плечі. Тепер і ми готові знайомитися з бджолами. Пан Микола відчиняє вулик, де живе велика, як на бджолину, медоносна сім’я. Тридцять рамок — приблизно 60 тисяч комах. Пасічник обережно дістає стільники. Їх вкриває живий килим із бджіл. Задні лапки деяких з них наче вдягнуті в жовті штанці. «Це — пилок. Щоби його зібрати, на льоток (вхід у вулик) встановлюють сітку. Комаха проходить по ній і «чистить» ніжки», — бджоляр демонструє, як працює вловлювач пилку.

Більша частина стільників уже повна меду. Але є й такі, частина яких замурована воском. Виявляється, закриті комірки — «зачервлені», тобто в них росте «черва», личинки бджіл. Раптом в одному зі стільників з’являється отвір, з якого виглядають вусики. «Дивіться: бджола народжується», — показує пасічник. Щоб вибратися зі своєї тісної комірки, комаха має прогризти її стінку. Це забирає трохи часу — приблизно хвилину чекаємо, аби вона цілком вистромила голову. Бджілка вилазить зі стільника і завмирає — це вона відкриває очі й розглядається. І от уже прудко біжить по рамі до гурту — такий основний інстинкт.

Медовий Спас — солодкий час

«Бджоли народжуються суспільними істотами, — пояснює Микола Козарук. — У вулику кожна комашка має свої обов’язки і виконує роботу, важливу для всієї спільноти». «Спеціалізацію» комахи змінюють залежно від віку. Наймолодші — віком до п’яти днів (в середньому бджоли живуть 35–40 днів улітку, приблизно два місяці взимку) — прибирають житло. Вони чистять комірки стільників, збирають і виштовхують назовні сміття. «Підлітки» приймають нектар і пилок, переробляють їх відповідно на мед і пергу (їжу для матки й личинок), будують стільники. У віці двадцяти днів бджоли вважаються вже дорослими і готовими до роботи в полі — аж тепер їхні крила стали достатньо міцними. У середовищі робочих бджіл є збиральники і розвідники. Останні вилітають з вулика з першими променями сонця, з’ясовують, де є «солодощі» і, «танцюючи», повідомляють, куди прямувати багатотисячній армії збиральниць. Найстарші комахи, що їм виповнилось тридцять днів і більше, охороняють вулик і вентилюють його своїми крилами. Поміж бджолами весь час відбувається активне спілкування: молоді годують, напувають і при потребі зігрівають старих та «дітей».

 Медовий Спас — солодкий час

Карпатська порода

На більшості пасік у горах працюють бджоли карпатської породи. Микола Козарук також розводить карпатських бджілок, маток яким закуповує на селекційній пасіці у селі Вучкове Міжгірського району Закарпатської області. Пасіка належить до відділу селекції і репродукції карпатських бджіл Інституту бджільництва імені Петра Прокоповича Академії Наук України. На пасіці, як повідомив її керівник Василь Плиска, зберігається «чистий» генофонд цієї породи.

Карпатську бджолу відкрили на Закарпатті у 60-х роках минулого століття. В міжгірних улоговинах поблизу Вучкова вчені знайшли винятково витривалих і працелюбних диких бджіл сірого окрасу. Ці комахи витримували як люті зимові морози, так і літні посухи. Вони не припиняли збирати нектар навіть коли надворі накрапав дощ. Весною «карпатянки» вилітали на медоноси раніше за інших бджіл — уже при одинадцяти градусах тепла вони мчали за взятком. Інтенсивна робота не припинялася ані на час розвитку бджолиної родини, ані на час роїння. А зібраний мед використовувався надзвичайно ощадливо. В результаті одна родина карпатських бджіл могла наскладати до 80 кілограмів меду. Науковці випробували породу в різних кліматичних умовах України, Білорусі, Узбекистану, Росії, Чехії та Словаччини. І всюди «карпатянки» вучковського типу збирали більше меду, ніж місцеві породи. Навіть на острові Сахалін.

До речі, на Сахаліні наші бджоли демонструють просто-таки чудеса продуктивності. Від квітня до серпня сім’я карпатських бджіл заготовляє на тамтешніх квітах близько 100 кілограмів меду. А от утримувати бджіл упродовж зимівлі російським пасічникам економічно невигідно. Дешевше щовесни купувати в Україні чистопородних бджіл рамками (маленькими родинами) й давати їм змогу розвиватись і працювати тільки до осені.

 Медовий Спас — солодкий час

Фабрика меду

Сучасні ноу-хау, які полегшують роботу на пасіці і бджолярам, і комахам, можна побачити у Стрийському музеї бджільництва Карпатського краю (Львівщина). «Як добрий вулик, то з нього можна і черпати», — каже директор музею, керівник районного товариства бджолярів-любителів Ігор Брик. Пан Ігор пояснює, що сучасне бджільництво розвивається в двох напрямках: частина пасічників використовує вулики, зручні для людей, а інша будує передовсім зручне житло для бджіл. І комахи віддячують.

Знаєте, що таке «фабрика меду»? Це малесенький подовгастий вулик із чотирма рамами. Якщо його покласти всередину традиційного вулика Прокоповича, що зроблений у формі великого паралелепіпеда, то бджоли передовсім візьмуться наповнювати медом маленькі стільники. Річ у тім, що генетична пам’ять комах зберігає образ первісного житла і спонукає їх носити мед туди, де працювати тепліше, затишніше і зручніше. Навіть невелика бджолина сім’я заповнює «фабрику» медом за один лише світловий день.

«Ми повсякчас намагаємося придумати щось нове, а, може, варто всього лише уважніше придивитися до минулого? — розмірковує пан Ігор. — Подивіться, які вулики використовували наші прадіди». Напівкруглі сапетки з соломи, обмазаної глиною, надзвичайно добре зберігали тепло. А дуплянки (в музеї зберігається експонат, зроблений у 1849 році) взагалі максимально точно відтворювали природні умови життя бджіл. Ці дві складові поєднав у своєму винаході відомий галицький пасічник і науковець Микола Вітвицький (1780–1853). У 1828 році він запропонував селити бджіл у багатоповерховий дзвоноподібний вулик. 

Бджолиний хмарочос мав від шести до десяти поверхів і, відповідно, сягав у висоту від 1,5 до 1,7 метра. Рамок не було — комахи самі будували зручні для себе стільники. Щоби бджолина сім’я мала куди розростатися, знизу докладали додаткові поверхи. Відповідно, верхні завжди були наповнені медом — його діставали, розрізаючи струною вощину поміж поверхами. Працівники музею відтворили оригінальний вулик Вітвицького, креслення якого знайшли у працях науковця. 

Музей бджільництва Карпатського краю працює по середах і неділях. Екскурсії безкоштовні — прекрасна можливість зробити екскурс в історію українського бджільництва і відкрити для себе її невідомі сторінки. 

текст: Наталія КУШНІРЕНКО

фото: Мирослав КУШНІРЕНКО, Денис ТРОФІМОВ 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання