По болоті, як по маслу

По болоті, як по маслу.

Ну ось, сезон піших і велосипедних вилазок набрав майже максимальних обертів. Повністю розігнатися йому заважає хіба нестабільна погода — Карпати часто поливаються під рясними дощами, а це має вирішальне значення для стану ґрунтових доріг. «Ну й нехай, ровером всюди проїдеш!» — сказали собі двоє наших кореспондентів і, нехтуючи загрозою потрапити в дощ і загрузнути колесами в болоті, подалися у веломаршрут через перевал Столи, що на території природного заповідника Ґорґани в Івано-Франківській області. Та зайвий раз переконалися, що безневинна карпатська стежка у дощовий сезон може перетворитися на неприємне трясовиння. Пропонуємо детальний опис вилазки, а вибір, йти на цю авантюру чи ні, залишаємо за читачами.

По болоті, як по маслу

Ранок у Татарові

Велосипеди сідлаємо на залізничній станції в курортному селі Татарів, що між Яремчем і Ворохтою. Завдяки потягу «Івано-Франківськ–Рахів», який привозить нас сюди приблизно о шостій годині ранку, знаходимось вже на висоті 750 метрів. Так рано вирушаємо тому, що заплановано за один день дістатися через село Бистриця до міста Надвірна.

Перші проблиски світанку вітають нас на безлюдному пероні занедбаної станції «Татарів». «Пішла із звітами» — інформує новоприбулих туристів записка на склі касового вікна. Загальний стан інтер’єру (в станційному приміщенні панує розруха) наводить на думку, що звісточка ця могла бути залишена досить давно. Проте зовні двоповерхова будівля з мансардою і красивим черепичним дахом справляє приємне враження.

По болоті, як по маслу

З надіями, що колись станційну будівлю відновлять, виїжджаємо на шосе і прямуємо на захід у напрямку села Поляниця та гірськолижного комплексу «Буковель». За кілометр від Татарова, по ліву руку від дороги, бачимо невеличкий цвинтар з високим хрестом на кам’яному п’єдесталі. Гравірування на мармуровій табличці під хрестом свідчить, що пам’ятне місце присвячене солдатам Австро-Угорщини, загиблим у Першій світовій. Кілька десятків кам’яних надгробків довкола монументу мають, вочевидь, важливе символічне значення для тих, хто приходить вшанувати пам’ять загиблих — на хрестах почеплені стрічки з кольорами сучасного прапора Угорщини.

Асфальтована дорога з ледь відчутним підйомом приводить до розвилки. Якщо звернути наліво на міст над потоком Прутець, можна потрапити через Яблуницький перевал в Ясіню та Рахів.

По болоті, як по маслу

Дорога закінчується в Буковелі...

Але наш маршрут не йде на Закарпаття — повертаємо праворуч. Роззираємося довкола і тішимося, що нарешті заїхали у володіння реліктового ґорґанського смерекового лісу. Незабаром потрапляємо в село Поляниця, а через нього — на територію відомого нині лижно-туристичного комплексу «Буковель» біля однойменної гори.

По болоті, як по маслу

Хто бував тут, знає, що вулички популярного взимку містечка викладені бруківкою, і досить приємно «проторохтіти» по ній на велосипеді. Але там, де закінчується бруківка, починається практично непрохідна для ровера дорога. Після вчорашнього чи позавчорашнього дощу ґрунтівка, якою в розпалі будівельно-ремонтних робіт сновигають трактори, вантажівки та інший важкий транспорт, виглядає, м’яко кажучи, непривабливо. Але якщо не боїтеся болота, цей відтинок бездоріжжя зійде вам за такий-сякий екстрім. Не шкодуючи ще чистого досі взуття і одягу, намагаємося скоріше «проскочити» місиво і поринаємо в цей сумнівний екстрім з головою. Хоча ні, не з головою — з колесами. Надто складні відрізки долаємо пішки, остаточно втративши надію повернутися додому «незаплямованими». Огинаємо з правого боку штучне озеро, ще не заповнене водою.

Екстрім продовжується, але набирає нової форми — ґрунтова дорога починає йти відчутно вгору, а крім цього, з’єднується з потоком Гнилиця. Фактично сама дорога зникає, і підніматися тепер мусимо проти течії, з колесами, до половини зануреними у прохолодну воду. Вона змиває з шин та ніг налипле болото, «даруючи відчуття чистоти і свіжості». Разом з тим, цей відрізок шляху — справжнє випробування для велосипеда.

По болоті, як по маслу

Не більш ніж через кілометр дорога відділяється від потоку. Знову доводиться буксувати і грузнути в заболочених канавах. На звичну лісову стежку виїжджаємо в кінці лісозаготівельного табору. Від нього уздовж потоку Гнилиця підіймаємося до дерев’яного містка, звідки до найвищої точки маршруту — перевалу Столи — залишається не більше 500 метрів.

В колибі на Столах столу не накриють

Перевал Столи (1100 метрів) — місце, де перетинаються два гірські шляхи. З північного сходу на південний захід іде стежка від гори Малий Ґорґан на полонину Богацька (знаходиться між полонинами Довга і Плоска), а з південного сходу на північний захід через Столи перевалює стежка нашого маршруту.

По болоті, як по маслу

Двоповерхова простора колиба на правому від стежки схилі гостинно відчинена для будь-кого, хто піднявся на перевал з надією заночувати або сховатися тут від неочікуваної карпатської зливи. Але на комфортний відпочинок в чистоті й затишку не варто розраховувати. Колиба перебуває у плачевному стані. Нешанобливе ставлення до побуту місцевих мешканців і самої природи гір залишається характерним для українського туриста. Тим не менше, на перевалі ніщо не заважає нарешті перекусити і відновити сили для наступних «подвигів».

По болоті, як по маслу

З перевалу Столи рухаємося вниз, у напрямі села Бистриця. Тепер нас супроводжує потік Довжинець, щоправда, наразі його ледь чутно зліва внизу. Але від цього стежка, на жаль, не є сухішою, ніж канави поблизу Буковеля. На затіненому густим лісом північно-західному схилі ґрунт після дощу подовгу залишається мокрим. Крім того, це так звана «коров’яча стежка», якою на пасовиська проходять череди свійської худоби, розмішуючи вологу землю до стану в’язкого болота.

По болоті, як по маслу

Швидкість просування суттєво знижується — складний чотирикілометровий спуск забирає більше години. Зрідка трапляються відносно сухі відтинки, які можливо проїхати велосипедом. Але більшість шляху долаємо пішки, то грузнучи в «коров’ячих копитцях», то обходячи непролазну багнюку стежками в лісі.

По болоті, як по маслу

Якщо болотяні ванни вам не до вподоби (нехай на календарі і рік свині), пропонуємо внести в маршрут стратегічну зміну — ще в Буковелі звернути на дорогу, котрою можна піднятися на полонину Довга, проїхати пасмом до гори Плоска і спуститися в ту ж Бистрицю. Втім, не виключено, що це незначне відхилення заведе в якийсь інший невідомий екстрім.

Водою, ґрунтом, асфальтом

Стежка, що спускається з перевалу, поступово зближується з потоком Довжинець, який на відрізку від Столів встигає увібрати в себе кілька дрібніших потічків. Він «поглинає» дорогу (ситуація нам уже знайома) і дарує черговий етап «нестандартної» їзди на велосипеді. Цей сплав на колесах довжиною не більше кілометра займає 15 хвилин. Незабаром знову відчуваємо твердий ґрунт під роверами, виїхавши на широку дорогу, якою попри свіжозелені галявини і пасовиська потрапляємо в село Бистриця.

По болоті, як по маслу

У центрі села добре знайомий Довжинець зливається з рікою Бистриця — нашою третьою водяною «супутницею» в маршруті. Після тривалих поневірянь у володіннях болотяних шляхів тішить те, що нарешті виїжджаємо на асфальт, хоча шосе його ще не назвеш. Отже, вирушаємо в Надвірну, дорога до якої займе години зо три. Крім ріки Бистриця, котра неспішно тече з правого боку, нас супроводжує давній залізничний шлях. Ліворуч дороги тягнуться рівні, порослі зеленню насипи. Тут колись курсувала колоритна карпатська вузькоколійка.

По болоті, як по маслу

Проїжджаємо село Максимець. Потім шлях довго йде селом Зелена, де ми мостом переїжджаємо Бистрицю. Наступний населений пункт — Пасічна. Вона дає про себе знати мальовничою скелею справа над дорогою. Дивна назва у скелі — «Прощавай, молодість». Традиційно в народі побутує асоційована з цим химерним кам’яним утворенням легенда-оповідання, причому в кількох версіях. Якусь із них нам розказав місцевий чоловік, що мешкає неподалік. У далекому 1944-му під час сумнозвісного Карпатського рейду німецькі та угорські війська оточили загін партизанів-ковпаківців, притиснувши їх до урвища скелі. Один поранений вояк, кидаючись униз, крикнув: «Прощавай, моє молоде життя!» — звідси й такий незвичний топонім. В селі Пасічна красивим голосистим каскадом в ріку Бистриця вливається потік Бухтівець, відомий своїм водоспадом у селі Букове.

По болоті, як по маслу

Звідси через село Постоята до Надвірної — рукою подати. Повертаємося у буденний світ асфальту, загазованого повітря і шумних вулиць. Хоча рівна дорога й сухий велосипед тішать око, в душу все ж закрадається туга за примхливою карпатською стежкою. 

По болоті, як по маслу

текст: Андрій ШУСТИКЕВИЧ

фото: Тарас ДУТКА

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання