Берлибаський банош

Берлибаський банош.


На Закарпатті, в Рахівському районі, за декілька кілометрів від центру Європи, в селі Костилівка у травні, на День матері, відбувся щорічний фестиваль «Берлибаський банош». На мапі України, та й навіть на мапі Карпат — це лише невеличкий окрайчик ареалу, на якому поширене таке свято життя, радості й оптимізму. Свято смаколиків, пісень і жартів, безконечних столів та частувань, сяючих облич, здивованих гостей.

Берлибаський банош

Серед чарівної улоговини, якою протікає Тиса, тягнеться ниткою чи не найглухіша колія, простягається дорога на південь, аж кудись в Мараморощину. Навколо ще австрійської станції з татарською назвою Берлибаш два дні лунали співи, грали музики, лилися напої, стелився дим від ватр, на яких готувалися і відразу «зникали» цілі казани різноманітних страв Гуцуль щини. Та попри всю їх велику палітру, чільне місце належало невибагливому припису баноша. Цю кашу мають тут і за святкову їжу, часто присмачуючи її презентацію легендами та надаючи страві ледь не магічного значення. Банош готують в різних регіонах Карпат, а все ж щораз це — відкриття.

Таким відкриттям може виявитися і легенда, переказана головою села Костилівка (Берлибаш), господинею свята Ольгою Сметанюк (мимовільно повіриш у символіку). Її розповідь — про походження назви «банош». 

Берлибаський банош

Трапилася в одній родині пригода: ходив чоловік до роботи — пас худобу, та якось в люту негоду, в сильну зливу довго не повертався додому. Так довго, аж жінка налякалася, що з ним щось сталося, і почала молитися за його щасливе повернення. Та тим часом мусила готувати вечерю. Хотіла зварити каші. Але пішла по воду й побачила, що потік мутний і чорний. А в той час, як молилася, подумала, що кашу чоловікові можна зварити й на сметані. Зібравши всю сметану, яка була в хаті, поставила її на вогонь. Коли сметана стала рідкою, всипала в неї кукурудзяне борошно, все примовляючи, щоб чоловік щасливо, цілим і неушкодженим зійшов з гір та повернувся додому. Так і сталося. І коли вечеряв та дивувався з доброї страви, жінка приговорювала: їж, чоловіче, їж, Банош. Адже чоловіка звали Баношем. Отаке.

Дехто каже, що якісь інші слова від частого швидкого повторення дали врешті назву страві. Хто зна. Гуцули дуже вигадливі і свято вірять у все, що кажуть...

Берлибаський банош

Але цікаво, що й тепер не кожному довіряють розкласти під казаном вогонь, а помішувати банош повинна поважна ґаздиня і скликати при цьому сметану (себто молоко) з усіх полонин і верхів.

Словом, хоч банош цілком доступний до виконання, все ж певна процедура має бути дотримана. По-перше, для баноша годиться лише достатньо дрібна крупа (навіть мука) кукурудзи. Її тут, буває, називають ще ки?риця. Скільки наллєте сметани в казан, до такого рівня в ньому навариться каша. І найчарівнішим видовищем є те, як на баноші з тієї сметани з’являється масло. Їсти страву варто гарячою, просто з вогню. Коли банош вистигає, втрачає ніжність та соковитість. Часом вже при накриванні на стіл його посипають тертим сиром або бринзою.

До речі, з кукурудзи примудряються робити різні страви.

Берлибаський банош

Одна з них має назву мелайник. Це пляцок (чи хліб) з кукурудзяної муки, а мелай — ще одна назва кукурудзи. Отже, заквашується кисле молоко, кмин, трохи солі, кукурудзяна мука і яйце. Іноді додають кропу. Сметана замість кислого молока аж ніяк не зіпсує смаку. Перед тим, як такий пляцок посилати в піч, примащуємо його збитим яйцем. Потім мелайник крається і може подаватися під пікантним або гострим сосом. Гуцули найчастіше споживають його як добру закуску до міцних напоїв.

А напої які бувають! Тільки послухайте назви — «яфенівка» (себто з яфинів, або афинів — чорниці), «гінзура» (з тирличем), «берлибанка» (щось, що з Берлибашу), «горіхова» (зовсім особлива), «барацківка» (з барацків — абрикосів), «цуйка» (зі сливок і груш).

На фестивалі було небагато суто м’ясних страв. Але одна з них — ґурка — достойно презентувала місцеву кухню. Це така ковбаса, яка з гречкою відома під назвою «кров’янка», і готується подібно, але з рисом і без крові. Чистяться і миються свинячі кишки. Суміш-наповнювач складається з відвареного розсипного рису (60–70 відсотків) і фаршу з варених печінки, нирок, серця. Цю суміш приправляють перцем, травами, сіллю, додаються також мелені шкварки. Кишка набивається трубоподібним пристроєм з механічним поршнем («ґуркалє»), проколюється кілька разів голкою, щоб при пропарюванні не луснула. Кип’ятимо її на повільному вогні до 10 хвилин. Потім, коли такі ковбаски вже вистигнуть і відлежаться, їх можна підсмажувати на смальці.

Берлибаський банош

Була на фестивалі й безкінечна кількість різноманітних пиріжків, голубців, які по-гуцульськи загортаються в конус, салатів і обов’язково ріпи (картоплі) в поливі з кропу і грибів. Як чарівно виглядає така весела трапеза під квітучими яблунями... Не пропустіть наступні свята, які періодично проходять по різних селах серед гір. Вам завжди будуть раді в Костилівці — почастують і навчать цікавого. 

текст: Ігор ПАНЧИШИН

фото: Денис ТРОФІМОВ

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання