Подолати себе і отримати задоволення

Подолати себе і отримати задоволення.

«Що ви, капітане, кажете своїй команді перед стартом?» «Це трохи нецензурно. Кажу, не ... (словом, не бійтесь)». Лом (за паспортом Сергій Титаренко) — капітан білоцерківської команди учасників пригодницької гонки «Marmot екстрім-марафон» — готується до старту. Одночасно заключні приготування проводять ще дванадцять команд з України та Росії. Їх очікує понад 300 кілометрів траси горами, потоками, на канаті через водоспад, по сніжнику на мотузці, катамараном по бурхливій річці, а також байдаркою і плотом через гірське озеро. І все це протягом трьох з лишком діб практично... без сну. Пригодницька гонка триває вдень і вночі нон-стоп.

Подолати себе і отримати задоволення


Двадцять хвилин — під смерекою

Пригодницькі гонки як вид спорту для України та сусідніх колишніх радянських держав уже не зовсім новина. Хоча якщо в світі такі змагання транслюють в режимі ексклюзив найпотужніші канали, скажімо, Discovery, а в Голівуді про перегони знімають фільми, то в Україні на екстрім-марафони приїздять поодинокі журналісти. Але так, очевидно, триватиме вже не довго. Перші мультиспортивні гонки такого типу провели в 2000 році житомиряни. Один з ініціаторів та організаторів цього заходу альпініст Олександр Олівсон залишається лідером справи й нині. Він очолює асоціацію пригодницьких гонок України. З ним, зрозуміло, можна було поговорити про цей вид спорту і на недавніх пригодницьких гонках «Marmot екстрім-марафон» в Міжгір’ї на Закарпатті. Як пояснює Олександр, суть пригодницьких гонок полягає в тому, щоб подолати заданий маршрут різними активними1 способами (знову ж таки, заданими) у найкоротший час (організатори вказують максимально дозволені рамки). Тож якщо йдеться про відстань, скажімо, 320 кілометрів за 75 годин, як це було на Marmot-марафоні, то спати практично не доводиться. І це, мабуть, найважче у пригодницьких гонках. Згаданий вже нами «капітан Лом» прикидав перед стартом, що вдасться кілька разів покимарити десь «під смерекою по двадцять хвилин».

Подолати себе і отримати задоволення

Ще одна важлива особливість перегонів — мультиспортивність. Учасники мусять не лише добре «ходити горами», а й орієнтуватися по карті (один з можливих елементів марафону — спортивне орієнтування), бути велосипедистами, можливо, скелелазами чи альпіністами, туристами-водниками і т.д. Тобто значною мірою універсалами. Американці б сказали — суперменами. І супервуменами.

«Жінка не буває найслабшою»

До речі, про вумен. Традиційною командою у пригодницьких гонках класу так званої «експедиції» (довгий маршрут) є «мікст», тобто троє чоловіків та одна жінка, або три жінки й один чоловік. Досвідчений марафонець Олександр Олівсон говорить, що в його командах жінки ніколи не були найслабшими. Зрештою, ситуація «одна жінка проти трьох чоловіків» просто стимулює представницю «слабкої» статі тримати марку. «За такої ситуації найслабшим виявляється саме один із чоловіків». Щоправда, Олександр висловив деякий скепсис стосовно суто жіночих команд. Але...

Подолати себе і отримати задоволення

Але бувають і такі. Перед стартом «Marmot екстрім-марафону» нам випало поспілкуватися з четвіркою москвичок. З чотирма дівчатами, серед яких нема професійних спортсменів, а є юристи й бухгалтери. Їхній лідер Анна розповіла, що брала участь і в чемпіонаті світу з пригодницьких гонок, проходила марафон в Альпах, де на маршруті треба було набрати сумарну висоту у 24 кілометри. Тобто гори Карпати її в принципі не лякали. А приїхала вона позмагатися на Закарпаття, бо в Росії таких тривалих гонок (аж на три доби) поки що не проводять. На сон протягом цих трьох діб Анна «відвела» команді дві години. Між іншим, москвички у «Marmot-марафоні» стали другими, пропустивши вперед лише ужгородську команду, котра, зрозуміло, добре знала місцевість. Хоча всього передбачити, мабуть, таки неможливо. Адже ще одна «фішка» пригодницьких гонок — несподіванки.

Подолати себе і отримати задоволення

Що гірше, то краще

...Першу ніч на «Marmot-марафоні» добряче дощило. «Це добре», — зауважив один з організаторів гонки Михайло Чухран. Мовляв, якби погода була хорошою, було б не так цікаво. «Пригодницькі гонки проводять в природних умовах. І ці марафони між собою не схожі. Змінилася погода — і вже інші умови гонки. І ще організатори завжди намагаються придумати на трасі щось нове, несподіване. Скажімо, в «Marmot екстрім-марафоні» є етап, де потрібно спуститися зі сніжного карнизу. В інших гонках — інші цікавості», — розповідає Олександ Олівсон. Іноді організатори в описі майбутніх гонок серед спортивних дисциплін, передбачених на маршруті, називають «секретні дисципліни». Вони залишаються секретом для учасників гонки до останнього моменту. А щодо екстремальних умов, то на одному з недавніх українських марафонів спонтанно виникло гасло: «Що гірше, то краще!»

Під час гонки «Marmot екстрім-марафон» спілкуємося з учасниками. Головне питання: що було найважче? Хтось зізнається, що команда збилася зі стежки. А оскільки ставила за мету увійти в число призерів, то мусила, «аби не втрачати час, дертися вгору напролом» — вночі, горбами, бездоріжжям. Для когось виявилося несподіванкою, що маршрут проліг вздовж русла потоку. «Багато доводилося йти водою. Ноги весь час мокрі...» Трекінг горами для мешканців рівнинних регіонів був часом особливо важким. А як з резервом сил? Хтось визнавав — малувато. А хтось, зокрема й жінки, говорили, що нічого несподіваного в гонці не бачать: «Так, важко, але на легкість і не розраховували».

Подолати себе і отримати задоволення

Дійти до фінішу

Отже, у гонці класу «експедиція» «Marmot екстрім-марафону» стартувало 13 команд. А до фінішу з них дійшли лише три — ужгородська «Travers», що виграла і минулорічну гонку в Чернівецькій області, жіноча команда з Москви «Arena» та київська «Milo». Окрім них, на призові місця претендували, але не вклалися в час українсько-російська команда «Сampus» (учасники з Києва, Ужгорода, Бєлгорода) та «Irbis» (Київ, Чернівці). Для решти така «експедиція» виявилася заважкою, і вони зійшли з маршруту. Чи нормально це? Михайло Чухран розповідає про участь української збірної у етапі світового чемпіонату пригодницьких гонок: «Етапи світового чемпіонату проходять у різних країнах. Один з них проводиться в Польщі. Поляки єдині в світі організовують п’ятиденну зимову гонку. Вона відбувається поблизу Вроцлава. Українцям якраз зручніше і дешевше приїздити саме на польські змагання. (До слова, участь в міжнародній гонці — річ не з дешевих. Якщо у нас, в Україні, командний стартовий внесок зараз складає приблизно 400 гривень, то в Польщі до 700 євро. Щоб потрапити на чемпіонат світу, треба заплатити до 8 000 євро...). Так от, минулого року українська збірна в Польщі зайняла четверте місце, а в цьому — восьме. А всього до фінішу з 20 команд дійшли дев’ять».

Повернімося до «Marmot екстрім-марафону». Якщо в «експедиції» фінішувала лише четверта частина учасників, то в класі «велоспринт» та «трекспринт» (відповідно 120 та 50 кілометрів траси) — половина команд. Ці перегони тривали не три доби, а менше 30 годин.

Подолати себе і отримати задоволення

Отже, завдання, яке ставлять перед собою марафонці, залежить і від потенціалу команди, і від складності гонки. Втім, часом «пригода» (бо ж гонки пригодницькі) може внести корективи в плани спортсменів. «Буває, що команди сходять з траси через, скажімо, поламку велосипеда, а буває, через травму, — пояснює Михайло Чухран. — Зазвичай ці травми не небезпечні, як-от водянки, мозолі чи щось у цьому дусі. Самі розумієте — марафонці їдуть по трасі під дощем, йдуть горами... Серйозних травм у нашому досвіді практично не було. Був, правда, такий випадок у першій українській гонці, коли дівчина спускаючись на мотузці з моста 30-метрової висоти, ледь не зірвалася через неякісне спорядження. Вчимося на власних помилках. Спорядження перед гонкою перевіряємо. Перед стартом усі учасники страхуються. Але відповідальність кожен у першу чергу несе сам за себе». Організатори не лише складають маршрут, придумують завдання (як-от: переправа через ріку, водоспад; спуск зі сніжника, скелі і т.п.), але й вивчають трасу, самі випробовують її на прохідність. Контрольний час, за який марафонці мусять пройти всі контрольні пункти (пропуск КП обертається суттєвим «штрафом», а пропуск двох КП — незарахуванням гонки), не береться з неба.

Подолати себе і отримати задоволення

Мазохісти чи нормальні люди?

Ну ось, ще одна пригодницька гонка позаду. Учасники роз’їжджаються, щоб відпочити, відіспатися, зайнятися звичною справою (адже вони не професійні спортсмени — на життя заробляють не гонками). «І нащо воно вам потрібно?» — питали ми перед стартом у «капітана Лома». А він відповідав: «Щоб приємно провести вихідні...» І що за приємність, здавалося б, отак знущатися над собою? Олександр Олівсон, який з 2000 року періодично-регулярно збирає таких от «мазохістів», а сам ще багато років до того почав займатися альпінізмом, дає вичерпну відповідь: «Людині властиве бажання долати себе». (Тут хочеться зауважити, що пригодницькі гонки у світі ще називають «гонками виживання»). Більшість марафонців (особливо експедиційників) стараються не пропустити жодного подібного змагання, тобто постійно тримають себе у формі і «приємно проводять вихідні».

Подолати себе і отримати задоволення

До речі, найближчий у часі екстрім-марафон відбудеться 8–10 червня поблизу міста Сколе у Львівській області (календар гонок на літо публікувався в минулому числі журналу). Організатори готують нові несподіванки, у чому їм «допомагає» сама тутешня природа. Сколівські Бескиди інакші, ніж гори Боржава в Закарпатті. На Львівщині гірська територія цікава, скажімо, скелями, що ховаються в лісах. Гонка не буде такою тривалою, як у Міжгір’ї. Зате «Екстрім-Галичина» включатиме дисципліну «коастерінг» — три кілометри берегом ріки. Ну, і, мабуть, знову ж таки всіх пригод не передбачиш. Зате можна передбачити, що туди з’їдеться знову чимало альпіністів, спелеологів, скелелазів, орієнтувальників та інших любителів екстріму й самоподолання. За словами представників Асоціації організаторів пригодницьких гонок України, цей спорт стає дедалі популярнішим. Починався він в Україні з кількох десятків чоловік (спочатку в Житомирі, потім у Києві, Харкові і т.д.), а тепер у гонках загалом беруть участь приблизно чотири сотні марафонців. Все більше спонсорів, переважно фірм, що займаються туристичним і спортивним спорядженням, зголошуються підтримати перегони. Все різноманітніших форм реалізації набирає ця дивна людська риса: бажання довести собі, що ти щось можеш... 

текст: Вероніка ЗАНИК

фото: Мирослав КУШНІРЕНКО

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання