Двоколісний дорожній крейсер

Двоколісний дорожній крейсер.

Хоч Україна не лише «не Росія», а й не Китай, В’єтнам, Корея чи Нідерланди, де ровер є повсякденною потребою і повноцінним транспортним засобом, все більше наших громадян відчуває потребу у свободі й незалежності, швидкості і надійності пересування в просторі. Кількість бажаючих здійснювати подорожі на власному екологічному транспорті в межах населених пунктів чи й поза ними з року в рік зростає. Тому наша нинішня бесіда про дорожній велосипед.

Двоколісний дорожній крейсер

Не задля адреналіну

У попередньому числі «Карпат» досить детально розповідалося про чи не найбільш екстремальний різновид велосипедного транспорту — маунтин-байк, про способи його підбору, комплектування та дещо про експлуатацію. Однак у повному обсязі адреналінового навантаження цей всюдихід на людському приводі використовує здебільшого лише окрема група добре вишколених і фізично підготовлених фанатів. Натомість середньостатистичний аматор віддає перевагу скромнішому двоколісному повсякденному трудязі, для якого максимально доступною складністю є ґрунтові доріжки й пагорби міського парку або ж лісосмуги. На гадку «гомо совєтікусу» відразу приходить стара добра «Україна» та різні «родичі» цього витвору велосипедного мистецтва початку минулого століття. У кращому випадку уява малює популярний серед веломандрівників радянського періоду 3-7-швидкісний «Турист», який свого часу був неабияким дефіцитом і вважався мало не вершиною технічної думки його харківських творців (чи відтворювачів).

Втім, разом із часом на місці не стоїть і процес вдосконалення велосипеда. Проста, невибаглива і фінансово доступна навіть для найскромніших родинних бюджетів конструкція зі сталевої рами, керма, шкіряного сідла на пружинах, педалей, задньовтулкового гальма і двох коліс, які приводилися в рух двома «зірками», жорстко пов’язаними ланцюгом, помалу перекочовує в альбоми з чорно-білими фотографіями. Саме поняття «дорожній велосипед» розповсюджується на щонайменше 4–5 груп двоколісних машин, які, незважаючи на зовнішню конструкційну схожість, мають доволі значні принципові відмінності.

Двоколісний дорожній крейсер

До першої, власне, і належали ці архаїчні за нинішніми мірками «біциклі», які й досі залишаються вірними слугами переважно сільських мешканців. Максимально проста, надійна конструкція приводу і гальма захована у втулку типу «Торпедо» заднього колеса, металеві крила-«бризковики», переважно сталеві ободи, відносно міцні передній і задній багажники та загальна конструктивна стійкість до навантажень і ударів фактично відповідають практичним вимогам повсякденного застосування велосипеда. Більше того, через відсутність чи брак новішого спорядження деякі велоклуби часто ще й зараз влаштовують «подорожі вихідного дня» і навіть триваліші походи саме на таких «динозаврах».

Дещо схожим, проте значно «просунутішим» за конструкцією є міський брат такого ровера, або ж представник наступної групи — міський велосипед (Сity Bike). Заводська комплектація передбачає крила, багажник, фари (інколи з генератором) та інше корисне додаткове причандалля. В залежності від фірмових «наворотів» (рама із хром-молібденового чи алюмінієвого сплаву, амортизована передня вилка тощо), ціна може варіювати. Задля зручності і простоти обслуговування, велосипеди цієї групи комплектуються задніми втулками із перемиканням передач усере-дині. Навіть стоячи на місці, їх можна перемикати (в залежності від технічних характеристик, цих передач може бути від 3 до 7). Зазвичай гальма суміщені із втулкою заднього колеса, тому гальмування, як і у попередника, здійснюється контр-поворотом педалей. Ланцюг прикритий металевим або пластиковим кожухом, тож шанси забруднити одяг об рухомі деталі конструкції зведено до мінімуму.

Двоколісний дорожній крейсер

«Чоппери» (їх ще називають «крузерами») — особлива дорожньо-велосипедна родина. Для них характерні незвичний дизайн, несподівані і, на перший погляд, нелогічні конструктивні рішення (наприклад, сідло зі спинкою, значний кут нахилу сідельного штиря, непропорційно велике кермо, низька посадка, різна величина переднього та заднього коліс тощо). У більшості чопперів є певна схожість (навіть у назві) із таким індивідуалістським транспортним засобом, як американські мотоцикли-«чоппери». Специфіка конструкцій приводу передбачає пересування виключно добрим дорожнім покриттям із мінімальними підйомами та спусками, що дозволяє «заощадити» на передачах і дати волю ногам для досягнення максимальної швидкості. Все більше чопперів (як десяток-другий років тому — веломобілів) з’являється на дорогах Європи та Штатів, де для повноти насолоди катання на такому «вело-харлеї» є належні умови. В Україні цю категорію шляховиків на людській тязі зараховувати до повноцінних масових дорожніх велосипедів практично не можна.

Так само не варто всерйоз додавати означення «дорожній» і до сучасних велосипедів, призначених для шосейних гонок. Хоча спортивно-гоночний велосипед за інерцією вписаний саме у цю категорію. За інженерними рішеннями, застосованими надсучасними матеріалами та формами, цей агрегат суттєво відрізняється від все ще існуючого радянсько-українського аналога «Старт-Шосе» (хоча — задля справедливості — за технічними характеристиками «Старт-Шосе» не набагато гірший за сучасні дорогі моделі). Дорога трактується творцями сучасного шосейника не у буквальному розумінні, а як дистанція чи її ділянка, яку слід щодуху промчати. У реалізацію цього завдання вкладено все — від комп’ютерної оптимізації моделі до легких сплавів і композитів, рисунку шин-«трубок», одягу і «посадки» спортсмена. Навіть якщо не задаватися метою взяти участь у «Тур де Франс» чи «Джіро д’Італія», куди без велосипеда індивідуального складання нічого й потикатися, то й за серійний агрегат такого типу довелося б викласти від 5 до 9 тисяч «зелених». З такими грошима, як то кажуть, на роверах не їздять...

Двоколісний дорожній крейсер

От і виходить, що «при всьому багатстві вибору» найкраще у поняття і вимоги до велосипеда для мандрів вкладається туристичний або гібрид (Multitrack Bike, Trekking Bike). На цьому велосипеді чудово почуваєшся на трасі, проте спокійно можна з’їхати на будь-яку доріжку чи стежину. Гума на колесах гібрида відносно товста. Ці байки призначені для тривалих поїздок і поєднують у собі легкість шосейних велосипедів з надійністю і прохідністю гірських. Від гірського у спадщину йому перейшла міцна рама, передачі й амортизатори (переважно лише передньої вилки). Від шосейного — великі 28-дюймові колеса і велика зірка в передній системі передач. Сучасні «шляховики» під різними назвами випускаються багатьма фірмами із рамами закритого, напіввідкритого і відкритого типу. Характерна їхня відмінність від вітчизняних дорожніх — вкорочена база, що в сукупності з високим виносом керма зумовлює вищу посадку. Ці велосипеди добре маневрують, відносно легко «витримують» ґрунтівки, гарно котяться за інерцією по гладкій дорозі і без надлишкових зусиль піднімаються на круті підйоми, досить надійні в експлуатації. Велосипед розрахований на значне навантаження, однак не слід забувати, що все-таки його конструкція — не для мисливців за екстремальним адреналіном.

Ближче знайомство

Насправді сьогодні ще й далі під категорією «дорожній» чи «туристичний» мирно співіснують дві групи велосипедів, які поступово перетворюються в одну зусиллями ринкового попиту і стараннями конструкторів. І спортивно-туристичні, і дорожні веломашини, як вже згадувалося, мають колеса великого діаметру (28 дюймів), для велосипедів обох типів не характерні вилки з амортизаторами (хоча останнім часом простежується тенденція до комплектації дорожніх велосипедів такими вилками із незначним – 4–5 сантиметрів — ходом).

Двоколісний дорожній крейсер

Система перемикання і каретковий вузол можуть бути одного класу (туристської й аматорської групи, максимум Deora). Обидва типи оснащені переважно трубчастими багажниками підвищеної міцності і бризковиками для захисту від болота за умов поганого покриття і негоди. Відмінності між ними полягають у довжині рами (у спортивно-туристичного велосипеда вона зазвичай коротша, ніж у дорожнього). Кермо у першого часто буває спортивного типу (т.зв. «баран», який передбачає низьку посадку). У другого кермо завжди розташоване високо, на кшталт міського, що забезпечує пряму комфортну посадку та перенесення центру ваги велосипедиста ближче до задньої осі. Сідло в дорожнього велосипеда, як правило, ширше і м’якше, ніж у спортивно-туристичного. Багатошвидкісні втулки Nexus фірми Shimano на 7 або 8 передач характерніші для дорожніх велосипедів. Та найбільш істотна різниця — у розмірі шин: у спортивно-туристичних вони мають перетин 28–35 міліметрів, а у дорожніх — 37–42 міліметри. Врешті, спортивно-туристичний велосипед приблизно на півтора кілограма легший від дорожнього. Слід, однак, ще раз зазначити, що внаслідок зміни кон’юнктури ринку спортивно-туристичний тип фактично повністю витіснено функціональнішим дорожнім. 

Перше, із чого розпочинають розмову про велосипед, — це, звісно, рама. Міцні, але важкі конструкції із хром-молібденових труб помалу відходять на задній план, даючи дорогу легованому алюмінію і алюмінієвим сплавам (тенденція аналогічна до тієї, яка відслідковується у MTB). Алюмінієві рами не піддаються корозії і відзначаються високою твердістю, механічною жорсткістю. Дорогі велосипеди іноді комплектують рамами із титану та карбонових композитів, але такі моделі не належать до масових. Якщо вам припав до душі велосипед, рама якого виготовлена із труб фірми Reynolds, Ritchey або ж Columbus, то за якість можна не хвилюватися: це чи не найавторитетніші у світі виробники названої продукції.

Про рівень велосипеда в першу чергу свідчить механіка, яка відповідає за перемикання передач, обертання коліс і педалей. Головним завданням конструкторів було подолати проблеми відсутності фіксації передач, що призводила до самовільного «перескакування» ланцюга на нижчі зірки чи взагалі спадання. У провідних виробників велосипедного оснащення перемикачі швидкостей перемістилися з рами на кермо і паралельно існують у двох принципово різних варіантах: шифтерний («клавіші» під великий палець, на нижній або верхній площині труби керма) і ротаційний (суміщений з руків’ями керма). Найчастіше застосовуються вузли визнаного світового лідера — японської фірми Shimano, системи Tourney, Altus, Acera та інші. У переважній більшості та ж фірма постачає педальні вузли із ведучими зірками (як правило, 42, 34 і 24 зубці) та комплекти задніх втулок із 7–8 зірками (від 11 до 28 зубців).

Іноді ставляться комплектуючі від фірм (італійських, німецьких, американських), що спеціалізуються на випуску окремих вузлів (гальм, педалей, втулок).

Такий важливий елемент як гальма за головними критеріями нічим не відрізняється від описаних у попередньому числі «Карпат» гальм для гірських велосипедів. Слід лише відзначити стійку тенденцію більшої прихильності споживача до їх дискового варіанту і повільний відхід ві-брейків.

Двоколісний дорожній крейсер

Необхідна всяка всячина

Крім власне велосипеда, є цілий ряд знарядь, які полегшують життя роверистові. У першу чергу це відповідна оснастка ровера для безпечного руху у вечірню та нічну пору. Заводської комплектації катафотів (світловідбивачів), розміщених здебільшого на торцях педалей (у старих модифікаціях), поміж спицями коліс та на фронтальній і тильній стороні рами, вочевидь недостатньо. Існують передні та задні освітлювачі найрізноманітніших форм із двома принциповими відмінностями. Одні (здебільшого це давніші конструкції) живляться від велогенератора і світять лише під час руху, інші мають постійне живлення від звичайних «пальчикових» чи інших батарейок. Освітлювачі на батарейках є легкими і міцними. Переважна більшість фар-ліхтариків з автономним живленням демонтується, що дає можливість використовувати їх при таборуванні як звичайні похідні освітлювачі. Фари, як і катафоти, теж мають різну конструкцію: джерелом світла в одних є звичайна чи ксенонова (із вищим ККД) лампочка, в інших — різних модифікацій світлодіоди. Світлодіодні лампи-фари завдяки своїм характеристикам (рівна освітленість всієї поверхні перед кермом і відсутність ефекту засліплення) та економності вже майже повністю витіснили інші типи. Задні вогні (червоного кольору з режимами постійного світла або блимання) на основі наборів тих же світлових елементів стали просто незамінними для безпеки велосипедиста. Їхня конструкція теж передбачає швидкий демонтаж і кріплення лампи-сигналу як до частини багажу, так і на самого мандрівника. Серед фірм, які виготовляють широкий спектр високоякісного світлового обладнання для велосипеда, найвідомішою є продукція фірм Cateye (Японія) і Sigma Sport (Німеччина). Рекомендовано також мати катафотні стрічки на верхньому одязі.

Якщо на кермі й повинно знайтися місце ще для чогось, то цим «чимось» має бути супутник кожного поважного мандрівника — велокомп’ютер. Гучна назва цього маленького і швидкозйомного пристрою відповідає його функції. В залежності від складності, закладеної виробником, він одночасно «видає» цілий ряд параметрів руху, щонайменше три: швидкість руху (SPD), пройдену відстань (DST), час перебування в дорозі (ТМ).

Складніші прилади фіксують, окрім того, максимальну швидкість за обліковий час (MXS), середню швидкість за обліковий час (AVS), загальний пройдений кілометраж за сезон (ODO) та час (CLK). І вже зовсім «круті» визначають температуру повітря «за бортом», висоту над рівнем моря (Н), частоту педалювання (CAD) і навіть кількість витрачених під час їзди калорій (CAL) та частоту серцевих скорочень (HBT). Відповідно, вартість простіших приладів становить 30–60 доларів, а складніших — сягає 200. Інколи на кермі додатково встановлюють GPS-навігатор.

До кольо’ру, до вибо’ру...

Чи співпадають ваші бажання з можливостями? Насправді, при виборі необхідної двоколісної машини для тривалих подорожей це запитання втрачає свій жартівливий тон. Адже вартість навіть середньо-стандартних комплектацій велосипедів відомих світових брендів коливається від 200 до 1000 доларів. Тому, підбираючи таке знаряддя для мандрівок, слід відповісти самому собі на декілька визначальних запитань. Скажімо, від того, де майбутній власник двоколісної машини збирається їздити, залежить набір швидкостей і вибір гуми, наявність чи відсутність амортизаторів (на ринку вже певний час присутні дорожні ровери з передньою та задньою «підвісками»), жорсткість сідла, освітлювальне приладдя тощо. Та найважливішими параметрами при виборі велосипеда є ріст і вага потенційного «вершника». Якщо ваша вага перевищує 90 кілограмів, колеса повинні мати зміцнені або подвійні ободи. У підборі рами відносно росту вам у кращому випадку допоможе визначитися продавець-консультант, в гіршому — розрахункова табличка на кшталт тієї, яка існує для MTB.

Загалом, щоб уникнути придбання якогось сурогатного продукту, такого класу велосипеди слід купувати у спеціалізованих магазинах або принаймні у сертифікованих реалізаторів. Якщо говорити про марки, які вже зарекомендували себе на велоринку, купувати моделі яких надійно і безпечно, то варто відзначити фірми Trek, Specialized, KHS, Merida, Stark, Peugeot, Gitane, Scott, Rocky Mountain, Klein, Cannondale, Kona, Giant, Iron Horse, Schwinn, Gary Fisher, Wheeler.

Ну, а тепер подальші пригоди, враження і навіть частина долі в прямому сенсі у ваших руках. А ще — у ногах, які невтомно крутитимуть педалі, допомагаючи улюбленому підкорювачу далеких доріг нести вас назустріч обріям. 

Старе фото — з архіву Зіновія Жеребецького

текст: Андрій КИРЧІВ

фото: Денис ОВЧАР, Денис ТРОФІМОВ

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання