В гості до Парашки

В гості до Парашки.


Для залюбленого в гори брак часу — не перешкода. Навіть при найвищому темпі ділового життя завжди знайдеться пауза «для душі» тривалістю бодай в один день. І її можна присвятити приємній прогулянці одним із не надто віддалених карпатських кряжів. Найвища вершина Сколівських Бескидів — гора Парашка, або Параска (1268 метрів) — загалом відповідає вимогам до подорожі тривалістю в один світловий день. Особливо, якщо ви впевнено почуваєтеся в горах, можете тримати стабільний темп руху і вмієте правильно розподілити власні сили на весь маршрут

В гості до Парашки

Отже, найкраще розпочати пішу частину мандрівки з районного центру Сколе (Львівська область). Автобусне та залізничне сполучення цим містечком налагоджене останнім часом дуже добре. Мандрівники з інших областей, природно, повинні врахувати затрати часу на добирання до Сколе.

В гості до Парашки

Та ось ви вже на залізничному вокзалі столиці Бескидів. Тепер головне — без помилки втрапити на стежину, яка приведе до мети. Для цього долаємо пішохідний міст понад коліями, проходимо неповну сотню метрів до траси Київ-Чоп, перетинаємо її і, повернувши ліворуч, ідемо ще приблизно двісті метрів. Минаємо паркінг ТІРів (праворуч) та АЗС (ліворуч, на іншому боці траси) і опиняємося перед синім вагончиком з абревіатурами «МАЗ-КАМАЗ» та хвірткою у паркані перед ним. Вважайте, що ви вже на маршруті: саме тут починається стежка, яка, огинаючи вагончик, досить стрімко підіймається уздовж схилу, понад ставком, та виводить на широку галявину. Тут стежка майже непомітна у траві, тому для певності слід скористатися місцевими орієнтирами. Рухаючись у напрямку схилу на другому боці поляни та маючи за спиною і дещо праворуч сталеву опору високовольтної ЛЕП, через пару десятків кроків зауважимо смугастий стовпчик межі лісового угіддя (трішки ліворуч), а майже перед очима — прогалину поміж заростями ліщини і ледь помітну стежину. Це і є шлях нагору. Якщо відразу на нього не втрапити, то продирання схилом угору крізь хащі смерекового сухостою можна розглядати як неодмінний «бонус» до запланованої подорожі.

В гості до Парашки

Слід відразу відзначити, що маршрут промаркований темно-вишневими смугами та жовтими ромбами на стовбурах дерев обабіч стежки. А це відчутно полегшує завдання з вибору подальшого напрямку руху на нечисленних роздоріжжях. Перший підйом доволі стрімкий, він виводить на ребро одного з відрогів масиву Парашки. Подолавши метрів триста перепаду між висотою розташування міста Сколе та місцем виходу на кряж, далі піднімаємось доволі плавно і майже непомітно, лише час від часу маючи на шляху крутіші схили. Зате з’являються інші перепони — у вигляді численних лісових завалів. Окремі з них можна просто обійти, але більшість доводиться брати приступом — перелазити, перескакувати із стовбура на стовбур або ж майже проповзати попід ними. Увага і максимальна обережність тут потрібні не лише, щоб не травмуватися, але й аби не збитися із промаркованого шляху. Адже більша частина маршруту пролягає у лісі, де можна легко втратити орієнтацію. Ліворуч і трохи нижче від одного з таких місць, де стежку перегороджує стовбур ялиці (якщо є вдосталь часу, на ньому можна навіть погойдатися), з-під пагорба витікає джерело. Тут вартує поповнити запас води, оскільки далі поруч зі стежкою джерел не буде.

В гості до Парашки

Приблизно через дві з половиною години мандрівки виходимо на відкриту місцину, звідки видно панораму кряжа, замкненого з правого краю вершиною Парашки. А ще через 30–40 хвилин стежина виводить на траверс самого хребта. Якщо стати обличчям до Парашки, то дещо ззаду і ліворуч залишається гора Корчанка (1178 метрів), «увінчана» ретрансляційною станцією (добрий орієнтир в разі сумнівів щодо напрямку руху). Далі стежка прямує через вершини Оброслого Верху (1170 метрів) та суміжних пагорбів і, огинаючи зліва Тимків Верх (1228 метрів), виводить до підніжжя найвищої вершини масиву. Уздовж шляху — численні напівзасипані траншеї, окопи, бліндажі і вирви, які залишилися від ІІ світової війни. Саме цим хребтом проходила лінія фронту, тут стояла німецька артилерія, яка обстрілювала практично всю долину річки Стрий на глибину до 20 кілометрів. А згодом в районі північного схилу гори знаходився підпільний штаб УПА-Захід, очолюваний генералом Романом Шухевичем-«Чупринкою». Про це тепер свідчить одна з реконструйованих криївок та меморіальна стела в селі Корчин.

В гості до Парашки

Ще 10–15 хвилин — і виходимо до хреста, встановленого у 1999 році місцевою молоддю на вершині Парашки. Буквально кроків за 70–80 перед нею маємо можливість отримати відповідь на запитання: звідки у гори така назва? На здоровенному камені — мармурова табличка, яка гласить, що «у 1015 році тут була вбита і похована донька древлянського (очевидно, князя — ред.) Святослава Параскевія», і з того часу гора носить її ім’я.

З вершини у добру погоду відкривається чудовий вид. На північному сході, в долині ріки Стрий, примостилися села Крушельниця, Корчин та Верхнє Синьовидне, а решту простору гігантською підковою охоплюють гори.

В гості до Парашки

Після фотосесії на фоні прегарної гірської панорами можна подумати про повернення. Якщо пройти хребтом далі на північний захід у напрямку Майдану буквально 200 метрів, а відтак звернути праворуч і вниз, то можна стежкою уздовж русла Великої Річки, повз водоспад Гуркало зійти до села Корчин. Шлях приблизно той самий, що й до Сколе, проте шанси на транспорт до того ж таки Сколе, Стрия чи Львова значно менші. Ще коротший шлях до «цивілізації» — до села Коростів — пролягає південно-західним схилом. Проте звідтіля добиратися далі теж проблемно. Тож значно надійніше повернутись тією ж дорогою, якою вийшли на Парашку.

В гості до Парашки

В середньому підйом займає до чотирьох годин, а спуск — майже три, загальний шлях складає близько 30 кілометрів, перепад висот між Сколе та вершиною становить близько 850 метрів. 

текст і фото: Андрій КИРЧІВ

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання