Гімалайські спостереження з роверового сідла

Гімалайські спостереження з роверового сідла.

Індія — країна слонів та мавп, країна, де ростуть величезні крислаті пальми, де можна наїстись за 50 рупій (приблизно 5 гривень) по самі вуха, де люблять туристів і вважають їх мало не священнішими за корів... З іншого боку — гепатит А, дифтерія та ще купа хворіб... Фрукти рекомендують мити окропом і чистити, воду пити тільки з бутлів, а спати виключно на своїх простирадлах. Усій цій стандартній інформації треба вірити. Але ж завжди хочеться перевірити на власному досвіді.

Гімалайські спостереження з роверового сідла

Намасте, туристе!

Тож якось узимку група українських велосипедистів поміняла купу грошей на папірці з безліччю незрозумілих позначок — квитки на рейс до Делі. Дорога виявилася довгою: літак, поїзд, машина. Загалом — три доби. Якою ж була радість, коли нарешті з’явилася можливість зібрати свої велосипеди та виїхати на маршрут власним транспортом.

...Прокинулися о 6-ій ранку у місті Шимла (північний штат Індії Хімачал-Прадеш) — над Києвом ще й світанок не жеврів. Місцева природа зустріла нас дощем, похмурим небом та довгим підйомом. Зате кожен індієць, побачивши білого туриста, вважав своїм обов’язком вітатися з гостем. Водії ж машин не могли кричати на весь ліс «Намасте!» Натомість використовували для привітання клаксон. Тож нас постійно супроводжувала своєрідна музика: різний тембр, ритм, навіть настрій сигналу...

Гімалайські спостереження з роверового сідла

Рано чи пізно в житті все змінюється. Так і на нашому маршруті — на зміну підйому простяглася рівна дорога, а через деякий час вона повернула у безлюдні гори і почався спуск з першого перевалу. У передгір’ї Гімалаїв, де стелився наш шлях, дуже часто зустрічалися дерева, всипані цвітом: синім, жовтим, помаран чевим. Над величезною прірвою, повз яку ми довгий час їхали, ширяли птахи. Одного разу побачили декілька зелених папуг. Було дивно спостерігати цих пернатих у вільному польоті над гірським водоспадом, а не у клітці чи на карнизі для гардин.

Через декілька кілометрів роверисти зупинилися біля розлогого дерева, що росло на скельному схилі. Листя на ньому було мало, зате висіли зелені плоди, які видалися нам дуже знайомими. Це був інжир. Розділивши один плід, ми побачили безліч маленьких зерняток. Через деякий час інжир мав стати солодким.

Гімалайські спостереження з роверового сідла

Далі дорогою, приблизно за кілометрів десять від невеличкого села, зустрівся... прибиральник. Шух-шух... Шух-шух... Дідусь повільно підмітав гірську дорогу своєю довжелезною мітлою. За поворотом знаходилася невеличка каплиця. Можливо, чоловік прибирав біля житла Бога?

Цілий день траплялися місцеві мешканці, котрі несли до своїх хатин сіно чи дрова. Ми їх називали їжачками. Ззаду було видно стіг сіна з маленькими ніжками. Люди збирають дрова за 5–10 кілометрів від своєї оселі і тягнуть в’язанки на собі. Працюють у селах всі, навіть зовсім старенькі бабусі. Іноді зустрічали жінок, які у свої 80 років носять такі «копиці» хмизу, що наші жінки не завжди в 50 піднімуть.

Гімалайські спостереження з роверового сідла

Нічліг і природна гаряча ванна

Дорога поступово йшла вниз: трав’яниста полонина змінилася хвойними хащами, потім густими листяними лісами. Ми спустилися у царство пальм: великі, низькі, товсті, покручені... Багатство різновидів. Поряд з дорогою зустріли квітуючий банан. Квітка нагадувала шмат фіолетової гуми, яку хтось почепив на двометровій рослині щавлю.

Наш нічліг вже зовсім близько. Таттапані — невелике село, розкинуте вздовж скельного берега річки у мальовничій долині. Можна було обрати ночівлю в одному із трьох ґестхаузів (садиб-притулків). Залишилися в невеличкому будинку, де добре знали англійську: приємно, що можна було хоч якось порозумітись. Індія була британською колонією, проте у гірських районах дуже часто люди англійської не знають.

Гімалайські спостереження з роверового сідла

Ввечері група подалася на розвідку довколишньої території і виявила, що неподалік ґестхауза поруч з невеличким будиночком є гарячі джерела. (А трохи далі від населеного пункту знаходяться старі ванни, що наповнюються водою, підігрітою самою природою). Ймовірно, колись у цих місцях була сильна повінь, бо половина будинку просто-таки висить над прірвою. З-під фундаменту стирчить тонка труба, з якої б’є гарячий струмінь. Наші ЖЕКи можуть позаздрити природним водним ресурсам Індії: чиста, не хлорована і завжди гаряча вода в горах зустрічається мало не в кожному другому селі.

Гімалайські спостереження з роверового сідла Гімалайські спостереження з роверового сідла

На вечерю у нас була екзотична страва, що залишилася з обіду. Трапезу влаштували надворі, біля будинку. Перед нашою командою лежав пакунок чогось охристого, що місцеві називають смаженою картоплею. (Один з української компанії зовсім відмовився вечеряти — він ще тиждень буде їсти тільки омлети без спецій...) То були невеличкі кульки неправильної форми, діаметром приблизно два сантиметри, з яких звисали червоні (перець), чорні (шкірки від картоплі) тороки та виднілося багатенько всілякого «сміття» (скоріш за все — спеції). На смак — дійсно картопля. Не те, щоб дуже смачно, але після цілого дня крутіння педалей навіть така картопля пішла.

Гімалайські спостереження з роверового сідла

Контакт із хвостатими

Поки відбувалася дегустація місцевого кулінарного витвору, на протилежному березі річки грався десяток мавп. Вони бігали й борюкалися. Деяких почало зносити схилом униз, і мавпи, щоб не впасти у скельну прірву з вируючою водою, чіплялися однією лапою за кущі. Які ж вони веселі, ці звірята...

Гімалайські спостереження з роверового сідла

Поки ми обговорювали минулий день, мавпяча родина перебралася на наш берег. Ось одна шмигонула у хащах, друга вистромилась із кущів, потім декілька залізло на дерево. Мавпи — у живій природі і так близько. А чому б їх не погодувати? Годинні намагання «посла» від української спортивної команди знайти спільну мову з тваринами нарешті дали певний результат. На контакт пішли дві мавпи. Стара, навчена досвідом, боялася підходити близько і їжу не брала. На посмішку (звірам не можна показувати зуби) вона відреагувала гарчанням, злісним оскалом, навіть пробувала накинутися. Чесно кажучи — страшно. Адже мавпа була досить велика, з довгими пазурами, з гострими зубами. Молода виявилася набагато комунікабельнішою. Спочатку придивлялася зі своєї гілки до їжі, що лежала біля ніг людини. Тоді, подумавши трохи, почала спускатися. Посиділа на нижній гілці дерева. І нарешті стала повільно наближатися до спокуси, зберігаючи при цьому обережність — чи це бува не пастка. Та як тільки дісталася до страви, вхопила її і прожогом кинулася назад на щонайвищу гілляку, де і взялася ласувати у спокійній обстановці. Ніяк не вкладалося в голові, що цих життєрадісних, звичних до просторів тварин людина може засадити в клітку... Так завершився перший активний день у Гімалаях.

Гімалайські спостереження з роверового сідла

Рохтан — «вершина» мандрівки

Від початку і до кінця подорожі Індією з нами було відчуття, наче ми вдома. Здавалося, що катаємося по Львівській області, рідними Карпатами. Дарма, що люди смагляві і не розуміють української, що замість кішоктут бігають мавпи, а замість чорниці і яблук ростуть банани і пальми. Все одно, дивлячись на дружні очі завжди готових допомогти аборигенів, їдучи крутими схилами Гімалаїв, ми з кожним днем все більше знаходили спільного між нашими країнами.

Гімалайські спостереження з роверового сідла

...Дорога нестримно йшла вгору, і через 10 днів ми наблизилися до найвищого перевалу нашої експедиції — Рохтанг (4000 метрів). Затримавшись у Маналі — останньому місті перед перевалом, група почала складати план штурму. Місцеві сказали, що перевал сильно засніжений і дороги там зовсім немає. Підтвердження можна було знайти досить легко: місто зусібіч оточували снігові вершини. За перевалом чекала долина Лахул, славна пейзажами, які просто таки зачаровують мандрівника. Хотілось туди доїхати, але не було жодної гарантії, що сніг не стане на заваді. Залишалося ризикнути. Наступного ранку ще затемна виїхали з Маналі. Сіра дорога невпинно тягнулася вгору, місцеві жителі спали. Та зійшло сонечко і життя здалося значно веселішим. Дорога запістрявіла різнобарвними пейзажами: ліси, гори, ріки, водоспади... Природна краса освітлювалася теплим яскравим сонцем.

Гімалайські спостереження з роверового сідла

Але загалом холоднішало. З’явився сніг, лід, калюжі вкривала крига. А коли роверисти піднялися на висоту 3500 метрів, під колесами вже була суцільна сніжна ковдра, а навкруги — замети, іноді до 10 метрів заввишки.

Їхали, йшли, несли велосипеди на собі... Але краса на перевалі вартувала зусиль. Велетенські гірські хребти простягалися ген до горизонту. Скелі, занесені снігом, відблискували під сліпучим сонцем у високому блакитному небі. Навкруги —глибока тиша. Жодної людини на багато-багато кілометрів засніжених гір...

Отак ми нарешті опинилися на вершині нашої мандрівки, посеред диких Гімалаїв, у далекій східній країні яскравих сарі, духмяної їжі і привітних людей... Втім, все описане — лише фрагмент тривалого велотуру. Але й він подарував багато чудових вражень і може бути самодостатньою подорожжю.

Гімалайські спостереження з роверового сідла

І ще трохи інформації

Двотижневий велотур Гімалаями вам обійдеться приблизно в 900 доларів (включно з оформленням візи, транспортом, страхуванням, послугами інструктора і провідників, проживанням та харчуванням).

Вартість перельоту Київ—Делі—Київ складатиме від 620 до 800 доларів, залежно від того, через яку туристичну компанію оформляти квиток. Вартість же місцевих переїздів по території Індії дуже залежить від вашого вміння торгуватися.

Гімалайські спостереження з роверового сідла

Візу можна оформити через київське посольство Індії: вулиця Терьохіна, 4.

Перед поїздкою до Індії рекомендують зробити щеплення від гепатиту А та черевного тифу. Але офіційно вони не є обов’язковими. Інша справа що в Індії не можна пити воду з крану, а лише куповану питну. Овочі й фрукти слід ретельно мити.

Гімалайські спостереження з роверового сідла

Традиційно туроператори організовують курортні поїздки автобусом чи потягом, а ось організацію подібного велотуру забезпечує, скажімо, київська компанія «Велотур». Якщо ж ви вирішили здійснити поїздку Гімалаями самостійно, то мусите врахувати: місцевість обов’язково внесе корективи у запланований маршрут. Та якщо ви готові відкрито і товариськи спілкуватися з дуже дружнім місцевим населенням, то поїздка у будь-якому разі обіцяє принести задоволення. 

Гімалайські спостереження з роверового сідла

текст: Марія ЗАВІРЮХІНА

фото: Олексій БЛАЖЕВИЧ

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання