«Гуцульський Париж» на Тисі

«Гуцульський Париж» на Тисі.


Там, де Чорна й Біла Тиси об’єднують свої води, щоб попрямувати далеко на південь і найбільшою притокою впасти в Дунай, у високогірній ніші між Чорногорою, Свидовцем і Марамороським масивом, там, де починаються і закінчуються багатоденні мандрівки до карпатських двотисячників, лежить оповите рікою, горами і легендами місто Рахів.

«Гуцульський Париж» на Тисі


Історія — головна принада

Що український (або угорський, польський, чеський чи, зрештою, будь-який інший) турист знає про Рахів, крім того, що тут традиційно проводяться щорічні етнокультурні дійства, як-от фестиваль-ярмарок «Гуцульська бринза» чи етнорок-фестиваль «Європа-Центр»? Можливо, ще те, що Рахів є найвищим по течії ріки Тиса містом, розташованим за 12 кілометрів від географічного центру Європи (Мається на увазі центр континентальної Європи, визначений фахівцями Віденської цісарсько-королівської академії наук Австро-Угорської імперії у 1887 році). Та й цього вже цілком досить, щоб Рахів став обов’язковим пунктом призначення на «порядку денному» вашої відпустки.

Про те, що Рахів — старе місто, свідчить не лише його «солідний» вік (роком заснування вважається 1447-й, хоча перша згадка походить ще з Х століття), а й сліди впливу різних історичних епох. Так, він знав багато володарів, зокрема Угорське королівство (X — кінець XVI століття), імперія Габсбургів (початок XVII століття — 1918), Чехословаччину (1919–1939), і це відбилося на його архітектурі, мові й національному складі населення.

«Гуцульський Париж» на Тисі

Та все ж регіон є в першу чергу гуцульським. Про це свідчать промовисті назви — південніше Рахова, на українсько-румунському кордоні, лежать Гуцульські Альпи (локальна назва Рахівського гірського масиву по лівий бік Тиси), а в період входження Закарпаття до складу Чехословаччини Рахів називали «гуцульським Парижем». Саме в ті часи привабливість регіону для відпочиваючих помітно зросла, населені пункти Рахівщини перетворились на осередки туризму з багатьма готелями і гірськими притулками. Тоді ж курсував прямий поїзд «Прага – Рахів», яким їздило багато туристів.

Від чого походить назва міста, нам розповідають не архівні документи, а легенди. І їх є кілька. Дехто, наприклад, розказує, що назва міста пов’язана з рухом опришків, які нібито в цій місцевості рахували відібране у багатіїв добро. Інша версія стверджує: на шляху з Трансильванії та Угорщини до Галичини в Рахові спинялися купці і рахували свої прибутки. А можливо, назва міста походить від імені барона Раха, який мав тут садибу.

«Гуцульський Париж» на Тисі

Коли їхати з Рахова в бік Ужгорода, поблизу села Костилівка, справа, при самій дорозі, височіє одинока скеля, на вершині якої стримить хрест. В народі вона зветься Скелею Кохання. Щоправда, легенда про неї не надто весела. На початку ХХ століття дівчина з заможної родини покохала бідного парубка, але батьки заборонили дівчині зустрічатися з бідняком. Тож однієї ночі закохані піднялися на скелю і, міцно обійнявшись, кинулися додолу. Вони загинули, але не вмерла любов, на честь чого і поставили хрест. Легенди про нещасливе кохання, звісно, не рідкість, але рахівська легенда підкріплена кам’яною скелею, яку варто побачити.

Екстремальний промисел

Тиса, на берегах якої розкинулося місто, приховує історію не менш цікаву, ніж легенди краю. В середині XVIII століття спеціальним указом Марії-Терезії (ерцгерцогині, а згодом імператриці Австрійської монархії) в Рахові та селищах уздовж Тиси й інших великих потоків Закарпаття було започатковано масштабний промисел — вирубку і сплав лісу на південь для потреб імперії. Так виникла надзвичайно прибуткова професія — бокораш. Щоб переправляти ліс Тисою, на ній зводилися гаті, або кляузи — дамби із шлюзами, через які транспортувалися зв’язані зі стовбурів дерев плоти, звані в той час дарабами. Троє умілих бокорашів, керуючи дарабою за допомогою весел в носовій частині, сплавлялися високогірними потоками на південь до самого Дунаю — в місто Сеґед Угорського королівства Австрійської імперії.

«Гуцульський Париж» на Тисі

Спорудженням гатей, заготівлею і переправкою лісу займалося місцеве населення, навчене інженерами з Австрійської імперії. На початку ХХ століття на лісозаготівлі працювало близько ста чоловік. Цей небезпечний промисел щедро винагороджувався — за одну ходку можна було заробити грошей на корову. У вдалий рік вниз Тисою сплавляли до сотні плотів. Незважаючи на те, що для швидкого і безпечного сплаву лісу слідкувалося, щоб на ріках не було великого каміння і порогів (їх розчищали), багато бокорашів гинули, намагаючись просто на ходу стягнути стовбури докупи, якщо дараба з якихось причин розпадалася. Переправа була небезпечнішою по стрімких високогірних потоках, як-от Балцатул, Говерла, Богдан, на яких з тих часів збереглися великі гаті. Нижче за течією, після селища Великий Бичків, пливти Тисою було спокійніше, бокораші могли їсти і спати просто на дарабі. Подорож до Сеґеда й назад тривала цілий місяць: два тижні вниз рікою і ще два — назад залізницею.

До речі, йдеться про два міста-побратими: Рахів — перше, а Сеґед — останнє місто на Тисі. Угоду про партнерство було підписано в 1939 році. Рахів має також місто-побратим у Словаччині — Свіднік, що так само лежить біля злиття двох рік.

Остання дараба пропливла Тисою через Рахів у 1953 році. Пам’ять про бокорашів оберігає меморіальна дошка у селі Костилівка, що за кілька кілометрів південніше Рахова.

Нині місцеві мешканці напівжартома кажуть, що Рахівщина з її високогірними потоками і сміливими виправами бокорашів на південь до Дунаю — батьківщина рафтингу. Екстрим-сплави на надувних плотах можливі і сьогодні. Спускаючись Чорною Тисою (ріка тече з півночі на південь) з селища Ясіня у Рахів, ви потрапите в гирло двох потоків. Це місце, де з’єднуються Чорна і Біла Тиси, в народі звуть «устєр?ками».

«Гуцульський Париж» на Тисі

Місто в долині

Рахів, хоч і розташований у глибокій долині на берегах ріки Тиса, — найвисокогірніше місто України (середня висота становить 820 метрів над рівнем моря). Йому також належить інший унікальний рекорд в Україні — перепад висот між вулицями складає 600 метрів — від 400 до 1000 метрів.

Рахів залишається осередком пішохідного туризму в Карпатах, оскільки є точкою старту багатьох радіальних маршрутів по розкиданих довкола нього хребтах і масивах. Крім уже згаданих Гуцульських Альп (найвища точка — гора Піп-Іван Марамороський, 1937 метрів), з Рахова рукою подати до хребтів Свидовець з вершиною Близниця (1882 метри) і Чорногора з найвищою горою Карпат Говерлою (2061 метр). Гора Петрос (2020 метрів) лежить за 20 кілометрів на північний схід від міста. Отже, вибір є. Залишається спланувати маршрут.

«Гуцульський Париж» на Тисі

Туристи, які стартують у Рахові, мають можливість помандрувати уже спроектованим і ознакованим маршрутом, що тягнеться з південного сходу Рахівського району від гори Піп-Іван Марамороський через Піп-Іван Чорногірський, Говерлу і Петрос до гори Близниця. І це — лише частина насправді набагато довшого маршруту, який називають Закарпатським Туристичним Шляхом. Він є водночас масштабною концепцією зі сприяння пішохідному і сільському зеленому туризму в Закарпатській області, реалізованою швейцарсько-українським проектом розвитку лісового господарства в Закарпатті FORZA.

Скі-тур — спорт у Рахові так само традиційний, як пішохідний туризм і рафтинг. За часів Чехословаччини юнаки з місцевої меншини ціпсів (Ціпси — поселенці-колоністи з Німеччини. Намагаючись перетворити Рахів в опорний пункт для боротьби проти руху опришків, австрійський уряд у 1780-х роках вигнав з міста частину українського населення і поселив німецьких військових колоністів, нащадки яких нині проживають на вулиці Богдана Хмельницького) організовували лижні змагання на хребтах довкола Рахова. Тури здобули таку популярність, що їх продовжували проводити (але вже серед солдатів єгерської служби) і після 1939 року, коли край перейшов до Угорщини. Декілька казарм з тих часів стоять в ряд на вулиці Богдана Хмельницького.

Нині Рахів пропонує багато можливостей гірськолижного спорту. Наприклад, на схилі Менчула, найближчої до Рахова вершини, працює канатний витяг, а сам схил забезпечує трасу спуску довжиною 1200 метрів.

«Гуцульський Париж» на Тисі

Справжньою гордістю Рахівщини є Карпатський біосферний заповідник, нагороджений спеціальним дипломом Ради Європи і занесений до Міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. Інформаційний еколого-освітній осередок заповідника — Музей екології гір та історії природокористування в Українських Карпатах (м. Рахів, вул. Червоне Плесо, 77). Комплекс складається з експозицій «Природа Карпат», «Природокористування в Українських Карпатах» та інформаційного центру.

Неподалік Рахова, поблизу стели і геодезичного знака, які символізують географічний центр Європи, розташований музей «Колиба» з унікальною колекцією старожитностей і предметів гуцульського побуту. Приваблювати гостей у центр Європи — нелегке завдання музею. В цьому місці заплановано побудувати церкву й започаткувати ринок гуцульського одягу. 

Фото старих листівок і допомога в підготовці матеріалу надані інформаційно-туристичним центром «Гуцульська світлиця».

Андрій ШУСТИКЕВИЧ

фото: Мирослав КУШНІРЕНКО

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання