До витоків Чорного Черемоша

До витоків Чорного Черемоша.


Презентацією велосипедного маршруту «До витоків Чорного Черемоша» наш журнал відкрив сезон двоколісних мандрівок Карпатами. За два дні учасники велотуру — п’ятнадцять велосипедистів, не спортсменів, а просто любителів покрутити педалі, — подолали горами майже 90 кілометрів. Стартували в селі Великий Рожин Косівського району на Івано-Франківщині. А крайньою точкою велотуру став Буркут Верховинського району Івано-Франківської області — місце витоків Чорного Черемоша. Їхали шосейними і ґрунтовими дорогами, лісовими стежками, продиралися крізь смерекові хащі, перебредали потічки, переносячи на собі своїх «залізних коней».

До витоків Чорного Черемоша


Трохи часу для Кам’яної Багачки

Маршрут передбачав пересування на висоті від 750 до 1600 метрів над рівнем моря. Це дало змогу спостерігати дивовижне, хоч загалом характерне для цього часу, явище — гаряча сонячна весна, що буяла біля підніжжя гір, з набором висоти перетворювалася на сніжну зиму.

Стартували велосипедисти з мальовничої долини Черемоша — з села Великий Рожин. Перший відтинок шляху пролягав шосейкою на південний захід, через Підзахаричі, Розтоки, Білоберізку та Усть-Путилу до села Устеріки. Дорогою є на що подивитися — скельні комплекси неподалік сіл Розтоки та Усть-Путила приваблюють у Карпати тисячі туристів. Навіть побіжний огляд Протятого Каміння і скелі Товарниця у Розтоках потребує більше години. Путильській Кам’яній Багачці можна віддати трохи менше часу. Ця «заклята», як кажуть місцеві мешканці, гора колись була дуже злою тіткою. Легенда така: «У давні часи володіла усіма багатствами цього краю жорстока поміщиця-скнара. Одного разу попросила в неї голодна вдова для дітей шматок хліба. Люта багачка пожбурила жінці до ніг каменюку. «А бодай би ти сама скам’яніла!» — гнівно кинула удовиця. Багачка вмить перетворилася на камінь і застигла біля дороги на березі річки Путилка».

Устеріки — це вже Івано-Франківщина. Тут зливаються в один два Черемоші — Чорний і Білий. Село лежить на схилах закритої з одного боку долини-чаші. Її стіни стоять на шляху навіжених гірських вітрів, зупиняючи їх. Тому в селі панує справжній середземноморський мікроклімат. Досить сказати, що тут достигають абрикоси і персики. З Устерік повертаємо на північний захід до Верховини, проїжджаємо Верхній Ясенів і Криворівню. Тут нас чекає багата екскурсійна програма.

До витоків Чорного Черемоша

Село натхнення і кохання

Не зупинитися в Криворівні в принципі неможливо. Якщо десь у Карпатах і слід шукати сліди легендарного опришка Олекси Довбуша, то це саме тут. Документальні джерела повідомляють, що Довбуш з братчиками останній раз проходив Криворівнею у 1745 році. А ще раніше, твердять народні перекази, ватажок опришків часто навідувався до місцевої церкви. На одній із недільних відправ він і закохався у Дзвінку. Зо півроку любчики зустрічалися якраз під церковцею. До речі, цей невеликий дерев’яний храм, спорудження якого місцевий парох датує початком 17 століття, зберігся — його перенесли з-над ріки на схил гори над дорогою.

Неподалік літературно-меморіальний музей Івана Франка. На початку минулого століття у Криворівні відпочивали, збирали фольклор і писали поезію, новели, п’єси та романи класики української літератури — Іван Франко, Леся Українка, Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Олександр Олесь, Гнат Хоткевич, Юрій Федькович, Марко Черемшина. Варто спробувати дізнатися, що саме надихнуло письменників на створення «Камінної душі», «Тінів забутих предків», «Царівни»... Щоправда, для цього треба залишитися в Криворівні бодай на кілька днів, а ми рушаємо далі.

До витоків Чорного Черемоша

Джерельний шлях

У Верховині робимо зупинку на нічліг. Гуцульська столиця Жаб’є (автентична назва селища) зустрічає вечірньою прохолодою, на обрії височіють білі голови гір. В садибі «У Спаських» вже зготували запашну юшку і зварили пироги з домашнім сиром. Добра вечеря, а також відпочинок в горизонтальному положенні — власне те, що треба, після цілого дня в сідлі і під сонцем. Кому ж видається мало, може довідатися у господарів, звідки в горах узялися гуцули, що в Жаб’єму робив Лук’ян Кобилиця, як місцеві мешканці стали професійними акторами театру Хоткевича, а їх діти продовжують династію у Гуцульському ансамблі пісні і танцю.

З першими променями ранкового сонця всі на ногах і шикуються на виїзд. Кілька кілометрів шосейною дорогою, далі, з а мостом через Чорний Черемош, повертаємо ліворуч за вказівником на Буркут.

Маршрут пролягає на південний захід та південь вздовж Чорного Черемоша аж до його витоку, через села Красник та Зелене...

...Вище Зеленого зустрічаємо кілька груп водних туристів. О цій порі рафтинг Чорним Черемошем уважається супер-адреналіновим заняттям. Чотири пороги III-V категорії складності («Дземброня», «Біла Кобила», «Гук» і «Гучок») зустрічаються протягом якихось 10 кілометрів. Зазвичай на ділянці ріки поміж селами Явірник, Бистрець і Красник Федерація Спортивного туризму України влаштовує щорічні змагання серед екстремалів-сплавників.

На проміжку від Верховини до Буркута в Чорний Черемош уливаються води кількадесяти джерел, більшість із яких — мінеральні. Тільки в Буркуті є 10 досліджених і офіційно визнаних мінеральних криниць, тут розливають лікувальну воду «Буркут». До хутора веде типова гірська дорога — серпантин, стрімкі підйоми і спуски. Ця частина маршруту цікава не так туристам, як велосипедистам. Також її могли би оцінити любителі піших подорожей Карпатами, адже звідси можна починати підйом на гору Піп Іван (2028 метрів) до руїн польської обсерваторії. А ще з Буркута можна збігати на Чівчін (1766 метрів) або на Гриняву (1275 метрів).

До витоків Чорного Черемоша

Перкалаба — на наступний раз

Але ми крутимо педалі далі. Одразу за Буркутом виїжджаємо на сніг. Трохи далі стежка ховається під завалами дерев. Вітер накидав рештки старих ялиць і смерек так, що спроби продовжити велосипедну подорож, продираючись крізь гілля, перелізаючи з байками на плечах через гілки й стовбури, не викликають захвату. Чи то ми трохи переоцінили власні сили, чи то недооцінили сили природні. Планувалося після ще однієї ночівлі на лісовій дільниці Перкалаба (за Буркутом), в одному з найбільш «диких» закутків карпатських гір, просто під кордоном з Румунією, дістатися до верхів’їв Білого Черемоша. Звідти — вниз, кордоном Івано-Франківської та Чернівецької областей, минаючи Нижній Яловець і Голошину, увесь час за течією ріки, — до Яблуниці. На цій ділянці гірське бездоріжжя знову поступається асфальтівці. Звідси через Довгопілля легко докотитися до Устеріків. Але не так сталося, як гадалося. На спільній нараді приймається рішення повертатися назад. «Гуцульський Твін Пікс» Перкалаба і Яловець почекають до літа.

До витоків Чорного Черемоша

Журнал спільно з партнером-туроператором «Карпати. Туризм. Відпочинок» пропонує всім охочим освоїти цей маршрут у новому сезоні. З власного досвіду рекомендуємо спланувати його на три і більше днів, запастися наметами (їжу можна купувати дорогою). Загалом пропонована подорож до снаги велосипедистам від 14-ти до 64-х без винятку. Гори і долини Черемошів того варті. 

текст: Наталія КУШНІРЕНКО

фото: Тарас ДУТКА

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання