У пошуках Ключа до лісових таємниць

У пошуках Ключа до лісових таємниць.


Гора Ключ у Сколівських Бескидах за часів Першої світової війни стала ареною кривавих боїв між Українськими січовими стрільцями та російським військом. Про ті трагічні події свідчить меморіальне поховання і хрест, розташовані на самій верхівці гори. Однак не так багато відомо про три групи скель, каньйон та десятки вертикальних печер, що заховані посеред вкритих смерековими лісами схилів відносно низького, пологого та короткого хребта з найвищою горою Ключ (927 метрів). Його довжина — всього 10 кілометрів. З усіх місцевостей Сколівських Бескидів ця приховує чи не найбільшу кількість геоморфологічних таємниць.

У пошуках Ключа до лісових таємниць

Водоспад Кам’янка — Мертве озеро — Острів Паски

Знайти що-небудь у Лісистих Карпатах не просто — про це свідчить уже сама назва гір. Тож хребет Ключ не надто охоче демонструє свої принади. Не знаючи, де саме шукати той чи інший скельний масив чи, скажімо, печеру, ви й не побачите тут нічого незвичайного. Більшість туристів, які неодноразово бували на Ключі, можливо, так ніколи й не дізнаються, що їм доводилося стояти табором поруч із чудернацьким каньйоном, проходити в декількох метрах повз печеру або ж минати цілу казкову країну застиглих скельних велетнів, що нагадують собою фігури тихоокеанського Острова Паски.

Для більшості мандрівників, що йдуть на гору Ключ, маршрут починається з районного центру Сколе на Львівщині. Проте, якщо користуватися автотранспортом, розумніше залишити ужгородську трасу ще в селі Дубина і звернути на схід у бік села Кам’янка. Перейшовши міст через ріку Опір, розпочинаємо наш похід мальовничою бескидівською долиною. Приблизно через кілометр підходимо до невеличкого бетонного містка. Безпосередньо перед ним управо відходить стежка, що через 40 метрів приводить до джерела, вода в якому насичена сірководнем. Смакуватиме вона далеко не кожному через специфічний смак і запах зіпсутих яєць.

У пошуках Ключа до лісових таємниць

Ще через три кілометри виходимо до водоспаду Кам’янка (на карті — позначка 1) на вже згаданій ріці. Коли йдеш пішки, навряд чи його проґавиш, оскільки він знаходиться коло самої дороги праворуч — шум води неможливо не почути. А от автотуристи ризикують минути це диво природи, навіть незважаючи на те, що недавно тут встановили вказівники. Влітку своєрідним «орієнтиром» може бути скупчення автобусів та автомобілів. Доволі потужний і «голосистий» за карпатськими мірками шестиметровий водоспад особливо вражає навесні — в час, коли гірські потоки є найбільш повноводними.

Трохи далі по дорозі знову натрапляємо на джерело. Вказівники поруч із ним дають знати, де слід збочити з дороги, щоб розпочати нетривалий підйом до Мертвого озера (інша назва — Журавлине) (позначка 2) — природного об’єкта, який років зо п’ять тому ще нагадував озеро, а зараз більше схожий на калабаню. Сьогодні озеро сильно заросло, перетворившись на типове гірське болото. На острівець тепер можна зайти пішки, перестрибуючи з купини на купину, але при цьому не слід забувати про небезпеку потрапити у трясовиння.

У пошуках Ключа до лісових таємниць

Тепер треба зійти з популярної туристичної стежки і почати підйом схилом у північному напрямку. Досягнувши крайньої західної вершини хребта Ключ, потрапляємо на місцевість, яка серед туристів відома під назвою Острів Паски (позначка 3), хоча ні Тур Хейєрдал, ні діти капітана Ґранта сюди ніколи не навідувались. На доволі великій площі розсипана значна кількість радше тендітних, ніж могутніх скель-останців, кожна з яких заввишки не більше шести метрів, проте має надзвичайно гарні форми та обриси. На превеликий жаль, починаючи з 1980-х років, на цих теренах проводяться планові вирубки лісу, тому скельні скульптури більше не захищені затишком смерекового лісу, як це було колись.

У пошуках Ключа до лісових таємниць

На карпатському Острові Паски можна знайти близько десятка тектонічних розломів. Проте спелеологам слід бути вкрай обережними з двох причин — по-перше, майже всі тутешні тріщини є вертикальними і без спорядження їх досліджувати небезпечно, і, по-друге, усі ці печери є «живими» — можна спровокувати осипи й завали.

Залишаємо Острів Паски і йдемо далі вузеньким гребенем мальовничого хребта у східному напрямку. Приблизно через годину-півтори виходимо на гору Ключ. Вона частково вкрита лісом, що перешкоджає охопити поглядом навколишній краєвид. Маршрут ускладнений буреломом. Але промаркований (синьою фарбою).

У пошуках Ключа до лісових таємниць

Гора Ключ — Печера Пілігрим

На горі Ключ, майже на самому вершечку, знаходиться могила тринадцяти Українських січових стрільців, які загинули тут у жовтні 1914 року у бою з російськими військами.

Продовжуємо йти хребтом і невдовзі виходимо на галявину. Звідси в північному напрямку відкривається неймовірний вид на знамениті Скелі Довбуша на хребті навпроти, що чудернацькими стовпами здіймаються високо над лісовим покривом. Якщо далі рухатися кряжем, заходимо у ліс. Стежка одразу ж починає звиватись поміж кам’яних брил, але врешті-решт вона виводить нас на верхній край надзвичайно цікавої скельної гряди.

У пошуках Ключа до лісових таємниць

Якщо ж одразу звернути праворуч і йти пологим спуском у бік села Кам’янка вздовж західного краю галявини, по праву руку на відстані приблизно 100 метрів побачимо майже вертикальну й місцями скелясту стіну, а зліва тягнеться добра ґрунтова дорога з села Труханів до села Кам’янка. Наближаючись до північного краю галявини, потрапляємо до своєрідного жолоба, що з часом все більше поглиблюється і врешті-решт приводить нас до входу в печеру Пілігрим (позначка 4).

Вхід до печери — це вертикальна діра в землі, шириною трохи менше одного метра, протиснутись у яку не складає особливих труднощів. На цьому етапі спуску спорядження для вертикальної спелеології ще не потрібне, оскільки на глибині приблизно трьох метрів потрапляємо на майданчик. Тут темно, але ніщо в цій частині печери не заважає скористатися, скажімо, свічкою. В зимовий період на стінах можна побачити кажанів. Під час сплячки метаболізм у них максимально сповільнюється, тож не бійтеся потривожити цих милих істот, навіть торкнувшись їх. Серед інших «мешканців» печери слід відзначити численних павуків.

У пошуках Ключа до лісових таємниць

Спускаємося далі (увага — подальший спуск вимагає відповідних спорядження, підготовки, супроводу спелеолога-інструктора) високою галерею з нахилом приблизно у 30 градусів. Проте вже через 10 метрів ця галерея закінчується завалом. Обминути його можна, протиснувшись через вузький прохід внизу справа. Але ще перед цим слід закріпити шнурки для подальшого спуску у вертикальну частину печери. Подібні вузькі проходи спелеологи називають «шкурниками». Подолавши «шкурник», потрапляємо на невеличкий балкон, де можуть поміститися максимум двоє. Далі — вертикаль глибиною 10–15 метрів, в залежності від того, де приземлятися. Опинившись на дні доволі об’ємної зали, отримуємо змогу здійснити розвідку в трьох напрямках, проте інших значних об’ємів ми тут не виявили.

Тектонічний розлом — скелі урочища Сигла — Безіменне озеро

Рухаємось від печери в західному напрямку і вже через кількадесят метрів потрапляємо до одного з геоморфологічних утворень Українських Карпат. Складається враження, що в цьому місці земля «розверзлась», утворивши тріщину. У колі туристів це місце називається «Каньйон». Але зважаючи на те, що по дну скельної ущелини ніколи не протікали ріка чи струмок, та й знаходиться це утворення майже при самому гребені хребта, назва «тектонічний розлом» більшою мірою відповідатиме сутності цього природного об’єкта.

У пошуках Ключа до лісових таємниць

Ущелина навіть має одне розгалуження і за формою нагадує латинську літеру Y. Глибина її пісковикових стін сягає п’яти метрів. У найширшому місці відстань між протилежними бортами розлому становить близько п’яти метрів при дні і сім метрів біля поверхні. Хоча дно завалене велетенськими кам’яними брилами, воно цілком прохідне. У стінах і в безпосередній околиці розлому знаходиться велика кількість різноманітних тріщин, щілин. Маючи при собі скелелазне спорядження, над ущелиною можна навісити «переправу».

У пошуках Ключа до лісових таємниць

Трохи нижче тектонічного розлому знаходиться чудове місце для стоянки, що за формою нагадує невеличкий кратер вулкана. Оточене з усіх боків стрімкими схилами, воно служитиме ідеальним захистом від негоди. Струмок можна знайти знаходиться на відстані приблизно 400 метрів на північний схід.

У пошуках Ключа до лісових таємниць

Продовжуємо похід у напрямку на гору Сукель, але вже на наступному відрозі звертаємо в бік села Кам’янка. Далі доводиться йти лісом, а часом навіть продиратись крізь буреломи. Та врешті-решт виходимо до дивовижної групи скель (позначка 5), зібраних у коло, що здалека чимось нагадують Стоунхендж, відоме святилище друїдів на теренах сучасної Англії. На противагу Острову Паски, це місце виглядає якось дико й химерно.

У пошуках Ключа до лісових таємниць

Повертаємось назад до того місця, де зійшли на відріг, але цього разу йдемо далі хребтом ще з кілометр. Дійшовши до поляни (на мапі вказана її висота — 883,9 метрів), праворуч знаходимо стежку вздовж струмка, яка виводить нас до Безіменного озера (позначка 6). Це озеро не таке заросле, як Мертве, хоча для купання воно так само малопридатне. На відміну від околиць Мертвого озера, в цьому місці важко зустріти туристів у будь-яку пору року.

У пошуках Ключа до лісових таємниць

Втомлені, але щасливі, ми нарешті спускаємося до села Труханів, що є останньою точкою описаного маршруту. (Як варіант, від озера можна вийти на хребет гори Сукель та, переваливши через нього, в південно-східному напрямку ґрунтовою дорогою зійти у село Сукіль. Звідси автобус довезе вас до Болехова — 15.00, 15.30 та близько 19 години). Люди кажуть, що назва цього села походить від «трьох ханів» — татарів, що оселились тут і завели сім’ї. Про це начебто свідчать і прізвища деяких жителів села: Мурза, Турків. Із Труханова щовечора, також близько сьомої години, відходить маршрутка на Львів. 

текст: Ігор МАРКІН

фото: Денис ТРОФІМОВ

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання