Італія з ароматом сицилійських спецій

Італія з ароматом сицилійських спецій.


От тут земелька єсть, хлоп’ята,

Відсіль вона невдалеку:

Сицилія, земля багата,

Вона мені щось по знаку.

Дмухнім лиш, братця, ми до неї

Збувати горесті своєї...

 

Отак в «Енеїді» Івана Котляревського закликав своїх побратимів-троянців один із їхніх ватажків. І що ж наші троянці (читай — козаки)? Таки подалися на острів віддихатися після прочуханки, вчиненої їм на морі Нептуном... Чому би й нам не попливти до Сицилії та не погрітися під її щедрим сонцем?

Італія з ароматом сицилійських спецій

Сонячний трикутник

Сицилію, що є найбільшим островом у Середземному морі (з площею понад 25 квадратних кілометрів), древні греки називали «Трінакріа», що в перекладі означає «три миси». Одна вершина цього трикутника вказує на Африку, найкоротша відстань до якої складає 135 кілометрів. Ще одна майже впритул наближається до підошви «італійського чобота». Від нього Сицилію відділяє протока, що у древності мала горезвісну славу. Саме тут за часів Одісея мандрівникам доводилося пропливати «між Сциллою та Харибдою». До речі, на під’їзді до Реджо — міста, звідки відбувається поромна переправа до Сицилії, — можна побачити невеличку скелю, що ніби приготувалася пірнути у море. Вона й нині називається Сциллою, хоч у прадавні міфи ніхто вже не вірить.

З материка до сицилійської Мессіни (Мессіна — адміністративний центр однойменної провінції, третє за величиною місто на острові Сицилія) можна дістатися поромом приблизно хвилин за 20, бо найбільш вузьке місце протоки не перевищує трьох кілометрів, тоді як найширше має 16 кілометрів. І хоч течія тут дуже стрімка, сучасний комфорт переправи примушує не тільки забути про легендарну небезпеку, але й пожалкувати, що час пройшов занадто швидко — ледь встигаєш у барі посмакувати каву, а вже треба бігти на палубу фотографувати Мессіну, що наближається зі швидкістю трамвая. В сонячному промінні місто виглядає по-південному гостинним — і дуже густо заселеним. Зрештою, те ж стосується більшості міст Сицилії, на якій проживає більше 5 мільйонів чоловік.

В усьому іншому східна Сицилія абсолютно не дисонує з материковою південною Італією, оскільки є продовженням Калабрійських Апеннін, що вражають уривчастою береговою лінією. В автобусах, які возять туристів північним узбережжям Сицилії, завжди чути галас захоплення від фантастичних пейзажів. І захоплюватись є чим — підняті на карколомну висоту аркади мостів, незчисленна кількість тунелів, лазурова принадність моря і стрімкі скелі, вкриті вічнозеленим оксамитом кипарисів, опунцій, помаранчів, гібіскусів, пальм та агав. Проте далі на захід гірські хребти поступово перестають бути схожими на велетенських динозаврів. І вже Палермо зустрічає розкішною зеленою чашею гір, що оточує величну бухту, яка дуже нагадує Ялту чи Монако. Нарешті, перетнувши зі сходу на захід весь острів, ми досягаємо крайньої західної точки Сицилії, що чарує природністю навколишнього пейзажу та вражає дивовижними за красою і чистотою піщаними пляжами. Тут вас поглинає якась чудова атмосфера вселенського спокою.

Італія з ароматом сицилійських спецій

Мода на Сицилію

Ще не так давно Сицилія насторожувала потенційних туристів острівним положенням, мафіозною славою та спалахами вулканічної діяльності Етни, виверження якої часом сягає моря. Та й сьогодні острів ще повною мірою не охопила доведена до сучасного рівня індустрія туризму, якою її звикли бачити, наприклад, на Адріатиці. Проте справа якраз у тому, що з часом цивілізовані пляжні ділянки, відмінні між собою хіба що за кольорами парасольок, на весь день абонований шезлонг та збаламучена сотнями тіл вода перестали задовольняти публіку. Відпочиваючі все більше починають цінувати природу, не сплюндровану занадто активною діяльністю людини. Перевага віддається морю, чистота якого не замутнена легіонами пірнальників. І саме таке воно коло берегів Сицилії, особливо у районах, віддалених від великих міст. Тут ще можна насолоджуватися узбережжям, не спотвореним бетонними пірсами, що дозволяє без перешкод займатися серфінгом і дайвінгом. Тут ви будете знаходити в піщаних дюнах цілі колонії місцевих білосніжних лілей або дивуватися з величезних агавових «трембіт» на тлі неймовірно синього неба. А тутешні долини та пагорби засаджені розкішними виноградниками, оливковими та цитрусовими плантаціями. Взагалі, весь острів — це суцільний сад. Що й не дивно за рекордної кількості сонячних днів у році та за прекрасних вулканічних ґрунтів. Так що 65 відсотків італійських цитрусових вирощуються саме тут. А місцеві лимони вважаються найсолодшими. Що ж до оливкової олії, то сицилійська, звичайно, найкраща в Італії.

Однак найбільш за все вражають могутні, як баобаби, фікуси, в густому листі яких уже з вересня починаються галасливі дебати птахів. Адже Сицилія — це їхнє спасіння та місце перепочинку на шляху до Африки. А тому навіть у провінційному місті Мазала ді Валле, в невеличкому краєзнавчому музеї, представлена велика колекція опудал цілого ряду пернатих — від кількох видів граціозних рожевих фламінго та розкішної сірої чаплі до мініатюрних куликів і жайворонків.

Італія з ароматом сицилійських спецій

На перехресті міграційних потоків

Проте не тільки перелітні зграї птахів захоплювали у полон Сицилію. Острів воістину можна вважати плацдармом історичних перехресть найрізноманітніших народів. Вигідне положення між Європою та Африкою (варто нагадати, що сицилійський трикутник знаходиться практично на одній відстані від Гібралтарської протоки та Суецького каналу) завжди робило його ласим шматочком для завойовників, багато з яких залишили тут сліди своєї присутності. Якщо згадувати про найбільш древніх поселенців, то вони з’явилися на острові досить давно – між 35-м та 5-м тисячоліттями до н.е. Свідченням епохи палеоліту, коли населення Сицилії жило полюванням, є наскельні малюнки, які можна побачити в печерах Монте Пелегріно і Леванцо. Трохи пізніше, приблизно за дві тисячі років до н.е., на острів приходять племена індоєвропейського походження та змішуються з корінним населенням. Починається бронзовий вік, до якого відносяться знахідки в кількох місцях. Далі, приблизно з 1400 року до н.е., наступає період егейсько-критської культури, коли племена сикулів засновують всесвітньовідомі міста Еріче та Сегесту, запровадивши використання в господарстві коней та міді, а також почавши займатися землеробством. Саме від назви племен сикулів і утворилася назва острову. Двісті років по тому на ступає залізний вік, коли в період між XI і X віками до н.е. на Сицилію прибувають фінікійці, котрі закладають кілька міст, зокрема теперішню столицю — Палермо. Нарешті, починаючи з 753 року до н.е., тут оселяються греки, від яких на острові залишилось архітектурних пам’яток хіба не більше, ніж у самій Греції. Взагалі, без перебільшення можна сказати, що доля Сицилії стає частиною історії грецького Середземномор’я. У VIII–VI століттях до н.е. були засновані згодом процвітаючі міста Сіракузи, Катанія, Джела, Селінунте та Аґрідженто. У процесі свого розвитку ці колонії стають справжніми містами-державами. Наприклад, Сіракузи, з якими пов’язано ім’я Архімеда, насмілилися дати відсіч навіть такому войовничому небезпечному сусідові як Карфаген. Проте в наші часи найбільш привабливими в цих місцях є залишки древньогрецьких архітектурних пам’яток, що навіть зараз вражають своєю красою. В усякому разі годі шукати на континенті такі насичені стародавньою аурою оазиси, як Долина храмів у славетному Аґрідженто.

Та незважаючи на те, що європейська цивілізація прийшла на Сицилію саме із греками, вони все ж таки не змогли протистояти Риму. У 241 році до н.е., після Першої Пунічної війни проти Карфагена, практично вся Сицилія була оголошена римською провінцією. На щастя, римляни не тільки не зруйнували створене до них, а навіть і додали, залишивши по собі величезні амфітеатри, прекрасні храми та розкішні вілли, які до цього часу вражають своїми мозаїками та фресками. І хоча через 200 років вандали та остготи, що захопили острів, зруйнували чудовий античний світ, його дух все-таки було реанімовано наступними поселенцями — візантійцями. У IX столітті Сицилія стала землею ісламу. Мусульманська присутність тривала тут довгі 250 років. Після того на острові 350 років панували нормани. Насаджуючи на цих землях католицизм, вони знову наблизили їх до європейської культури величними храмами, подекуди схожими на фортеці.

Пізніше островом володіли королі Анжуйської та Арагонської династій. Весілля Фердинанда Арагонського з Ізабеллою Кастильською — тією ж, котра послала Христофора Колумба відкривати нові землі, — заклало основу для створення іспанської держави, частиною якої стала і Сицилія. Островом, що належав іспанській короні протягом приблизно трьох століть, управляв віце-король.

З 1713 року Сицилія переходить до короля П’ємонту Віктора Савойського, потім стає власністю австрійців, які незабаром її втрачають, віддавши Бурбонській династії на цілих 125 років. І тільки завдяки походу Джузеппе Гарібальді, який розпочав переможний марш за об’єднання всієї країни, у 1860 році Сицилія приєднується до Італійського королівства.

По закінченню Другої Світової війни Сицилія стала автономною областю у складі Італійської республіки, заново проголошеної 2 червня 1946 року. І незабаром Сицилійський парламент знову почав збиратися у Норманському палаці, як це відбувалося вісім століть тому.

Особливістю Сицилії є те, що завоювання не стільки її руйнували, скільки збагачували, перетворюючи у чудовий музей під відкритим небом.

Італія з ароматом сицилійських спецій

Сицилійський мікс

Надзвичайно бурхлива історія Сицилії не могла не призвести до доволі примхливої мішанини елементів різних культур, що відчувається буквально у всьому — в архітектурі, мові, кухні. Сицилійці увібрали в себе дивовижну суміш із європейських, азійських та африканських генів. Тому навряд чи їх можна вважати чистокровними італійцями.

Мікс простежується перш за все в архітектурі. Поряд з локальними «резерваціями» пам’ятників окремих історичних періодів (наприклад, древньогрецького, представленого храмами та амфітеатрами у Сіракузах, Аґрідженто чи Селінунте) з їх виразними чистими стилями, можна зіткнутися з відвертою «нормано-арабською» сумішшю, котрою славляться Палермо і Монреаль. Що стосується бароко, то й тут є можливість вибору між його іспанським та французьким різновидами.

А якщо вам закортить більш детально заглибитись у дивний світ переплетення культур Заходу і Сходу, кулінарні враження належним чином доповнять образ Сицилії як одного з центрів загальнолюдської цивілізації. Тут типові мотиви італійської кухні — такі, як спагеті, піца, кава та солодощі — приправлені чисто сицилійськими нотками, а перш за все спеціями, що створюють притаманну саме місцевій кухні палітру смакових відчуттів. Тільки тут м’ясо і пасту подають з вишуканими французькими соусами, способи приготування грибів та мідій видають іспанський вплив, а кава й вино мають домінуючий типово східний присмак. І, звичайно, у меню багато найменувань страв із риби, яку тут вміють особливо запікати у кожусі із солі. Що вже казати про неперевершені сири, зокрема рікотту, яку на Сицилії використовують для приготування просто фантастичних кремів. Можливо навіть, саме тут найкращі в Європі солодощі, особливо тістечка та глазуровані цукром фрукти, які є безперечним брендом острівної гастрономії. Насиченого смаку сицилійські лікери, десертні вина та мальвазії, вже не кажучи про знамениті лимони, знаходяться поза всякою конкуренцією навіть в Італії.

Україна — Сицилія

Сицилія географічними контурами та насиченістю історичними подіями, а також міграційними потоками дуже нагадує Крим. За своїм емоційним темпераментом, суто південною відкритістю та доброзичливістю її жителі дуже схожі на наших співвітчизників. До речі, Джузеппе Гарібальді вступив до революційного товариства «Молода Італія» за часів свого перебування в Україні, коли працював юнгою на торговельному флоті. Народжена ж в Одесі відома поетеса Анна Ахматова отримала престижну літературну премію у місті Таорміна на Сицилії. Та найдивовижніше, що серед розмаю керамічних сувенірів можна побачити елементи трипільської культури, перш за все писанки, що один в один нагадують українські. 

текст і фото: Катерина ЛАВРИНЕНКО-ОМЕЦИНСЬКА

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Посилання